Постанова

від 17.05.2007 по справі 12/586

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

12/586

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

17 травня 2007 р.                                                                                   № 12/586  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.

суддівГоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.

розглянувши  матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.02.07

у справі№ 12/586

за позовомДержавного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” (надалі - Агентство)

до

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаДержавної акціонерної компанії “Хліб України” (надалі-Компанія)

Відкрите акціонерне товариство “Власівське хлібоприймальне підприємство”

простягнення 43 731,83  грн. збитків

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Коваль В.Б.- за дов. №293д від 14.02.07;

від відповідача : Стегній Л.М.- за дов. №12-14/512 від 06.10.06;

від третьої особи: не з'явилися, повідомлені належно про час і місце розгляду справи.

          Державним підприємством “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” у вересні 2006 року заявлений позов про стягнення з Державної акціонерної компанії “Хліб

доповідач: Добролюбова Т.В.

України”   43 731,83 грн. основного  боргу,  переданого  позивачеві  за розподільним балансом від 31.07.03. Позивач обґрунтовував вимоги статтями 107, 109, 512, 519, 526, 530 Цивільного кодексу України, статтею 59 Господарського кодексу України та пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України №690 від 15.05.03.  Під час розгляду спору в суді першої інстанції Агентство змінило позовні вимоги та просило стягнути з відповідача            43 731,83 грн. збитків у вигляді втрати майнових прав, завданих передачею недійсної вимоги.  Позивач посилався на приписи статей 16, 22, 190, 519, 623  Цивільного кодексу України  та статті 224 Господарського кодексу України.

          Рішенням господарського суду міста Києва від 09.11.06, ухваленим суддею Прокопенко Л.В., позовні вимоги задоволені повністю. Місцевий суд  обґрунтував рішення приписами статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України та статті 198 Цивільного кодексу УРСР. Судом визнано, що відповідач як первісний кредитор має відповідати перед  новим кредитором - позивачем за недійсність переданої йому вимоги. Суд виходив з того, що рішенням господарського суду Харківської області від 22.11.01 у справі №9273/3-18 ДАК “Хліб України” було відмовлено у стягненні з третьої особи заборгованості за отримані останнім паливно-мастильні матеріали у 1998 році. Таким чином, суд встановив, що відповідачем передана позивачеві недійсна вимога, згідно акта приймання - передачі дебіторської заборгованості від 31.07.03.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Капацин Н.В.- головуючого, Ропій Л.М., Зеленіна В.О. постановою від 12.02.07, перевірене рішення у справі скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив. Апеляційний суд встановив, що дебіторська заборгованість передана позивачеві на підставі адміністративного акта внаслідок реорганізації відповідача, а не внаслідок волевиявлення сторін або їх господарської діяльності. Окрім цього, суд зазначив, що вимога позивача про стягнення збитків у вигляді втрачених майнових прав на підставі статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України є необґрунтованою,   оскільки   договір сторони   не   укладали,   дебіторська

заборгованість перелічена у акті без належного документального обґрунтування, і зазначення її конкретних ознак - реквізитів. Таким чином, суд апеляційної інстанції визнав, що відсутні підтвердження збитків взагалі.  

Державне підприємство “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення у справі залишити без змін. Скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 197, 198 Цивільного кодексу УРСР та на порушення вимог статей 4, 202 цього ж Кодексу. Разом з цим, вказує на хибність висновків суду щодо відсутності між сторонами договірних зобов'язань, пов'язаних з уступкою права вимоги на підставі акта приймання-передачі дебіторської заборгованості. Водночас, заявник зазначає, що застосовуючи статті 611, 614, 623 Цивільного кодексу України, суд невірно встановив характер правовідносин між сторонами та дійшов помилкового висновку про неможливість застосування норм цивільного законодавства, які передбачають відповідальність первісного кредитора за недійсність вимоги. Агентство вказує на наявність у діях відповідача елементу цивільно - правового  правопорушення.

Від           Державної акціонерної компанії “Хліб України” отримано відзив на касаційну скаргу, в якому Компанія просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Від Відкритого акціонерного товариства “Власівське хлібоприймальне підприємство” відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий  господарський  суд  України,  заслухавши  доповідь  судді  Добролюбової Т.В. та пояснення представників сторін, переглянувши  матеріали  справи  і доводи  касаційної  скарги, перевіривши  правильність застосування апеляційним судом приписів чинного законодавства,   відзначає  наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального

кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та  підтверджено матеріалами справи, що 15.05.2003 Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”, якою утворено нову юридичну особу, шляхом виділення із складу ДАК “Хліб України” філії, “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” та віднесено її до сфери управління Міністерства аграрної політики України. Згідно пункту 3 названої Постанови ДАК "Хліб України" повинна забезпечити передачу Агентству права вимоги до дебіторів Компанії за розрахунками з оплати матеріально - технічних ресурсів, поставлених відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 №977, від 24.01.1998 №77, від 24.01.1998 №83, від 25.08.1998 №1338, товарних поставок в рамках програми Міністерства сільського господарства США, а також до інших дебіторів Компанії. На виконання згаданого пункту Постанови Кабінету Міністрів України №690 між позивачем і відповідачем підписано розподільний баланс станом на 31.07.2003р. та акт приймання-передачі дебіторської заборгованості за цим балансом, які були погоджені протоколом від 02.09.03р. №5 урядової комісії з реструктуризації ДАК “Хліб України”. Згідно цих документів та реєстру дебіторської заборгованості до позивача перейшло право вимоги до Відкритого акціонерного товариства “Власівське хлібоприймальне підприємство” на суму 43 731,83 грн. Пунктом 1.3. Статуту позивача встановлено, що підприємство є правонаступником майнових прав та обов'язків реорганізованої ДАК “Хліб України”  у  відповідності  з  розподільним    актом   (балансом).  Відповідно   до   пункту  3.1.  Статуту підприємство утворено з метою організації роботи щодо повернення боргів підприємств агропромислового комплексу перед державою та їх реструктуризації, а також організації проведення розрахунків між підприємствами і отримання прибутку. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що рішенням господарського суду Харківської області від 22.01.01. у справі №9273/3-18 відмовлено у задоволенні позову про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Власівське хлібоприймальне підприємство” на користь ДАК “Хліб-України” 43731,83 грн.  заборгованості за отримані у 1998 році паливно-мастильні матеріали. Предметом позову у даній справі є вимога ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” про стягнення з відповідача        43 731,83 грн. збитків за передачу недійсної вимоги. Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України до реальних збитків відносяться втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відшкодування збитків згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є видом господарських санкцій, під якими розуміють заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання; для їх застосування необхідно, щоб в результаті правопорушення у потерпілого виникли збитки. Позивач, обґрунтовуючи спричинення йому збитків, посилається  на   приписи   статті 519 Цивільного кодексу України,    якою передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. Зазначеною статтею,  яка    відноситься    до    загальних   положень   про зобов'язання, встановлені межі відповідальності цедента перед цесіонарієм і закріплено правило, за яким особа відповідає виключно за свої неправомірні дії, внаслідок яких було спричинено шкоду.  Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції правильно дійшов висновку про те, що між позивачем та відповідачем зобов'язання виникли на підставі адміністративного акта внаслідок реструктуризації, а не за волевиявленням сторін. Зобов'язання щодо передачі та прийому права вимоги до третьої особи, виконані сторонами належним чином. На відміну від цивільно-правових відносин, які засновані на вільному волевиявленні сторін, адміністративні правовідносини витікають з владних повноважень однієї із сторін, яка своїм приписом зобов'язує іншу сторону вчинити певні дії або утриматись від них. Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що зобов'язання між позивачем і відповідачем виникли у зв'язку з виконанням Постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690, внаслідок реорганізації відповідача для реструктуризації боргу, і не свідчать про волевиявлення сторін, яке необхідно для укладання угоди, з урахуванням того, що основною і необхідною умовою діяльності підприємства є його самостійність у прийнятті господарських рішень. Згідно зі статтею 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (чинним на той час) у разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства. Обсяг  прав і   обов'язків новоутвореної особи   в   результаті поділу (виділення) фіксується у розподільному акті, який є фінансовим документом, що відбиває майновий стан підприємства і який складається на певну дату. Відтак, дії ДАК “Хліб України”  з передачі позивачу права вимоги до її дебіторів є суто виконанням розпорядження. Таким чином, твердження скаржника про те, що акт приймання –передачі від 31.07.2003 свідчить про наявність між сторонами угоди, визнається помилковим, оскільки  вказаний акт складено до розподільного балансу і в свою чергу визначає об'єкт правонаступництва новоутвореної господарської структури. З врахуванням цього до спірних правовідносин не можуть застосовуватись вимоги глави 17 Цивільного кодексу УРСР, котрі кореспондують з положеннями глави 47 Цивільного кодексу України.  Доводи скаржника про невірне застосування апеляційною інстанцією  приписів статей  611, 614, 623 Цивільного кодексу України  ґрунтуються на твердженні сторони про неправильне встановлення судом обставин справи. Апеляційною інстанцією установлено, що у справі відсутні докази, підтверджуючі понесення позивачем збитків на заявлену суму та існування у відповідача обов'язку з відшкодування таких. При цьому, колегія суддів враховує, що Компанія всі кошти від поставок, перелічених у акті, скеровувала до державного бюджету. З дати підписання акта від 31.07.03 змінилася для сторін у справі лише послідовність такого перерахування. Відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких встановлених обставин справи, доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції про безпідставність заявлених позовних вимог. У зв'язку з чим підстав для  зміни або скасування  постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1118,  1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2007 у справі № 12/586 залишити без змін.

Касаційну скаргу Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"  залишити без задоволення.

Головуючий, суддя

Т. Добролюбова

                       Судді

Т. Гоголь

Л. Продаєвич