Вирок

від 16.12.2010 по справі 1-383/2010

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 1-383/2010

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 1-383/10

«16» грудня 2010 року Броварський міськрайонний суд Київської області

у складі:

головуючого: судді - Пошкурлат О.М.,

при секретарі - Краснощокій Н.А.,

за участю прокурора - Лавренюка М.І.,

захисника - адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу по обвинуваченню:

ОСОБА_2, яка народилася 24 жовтня 1952 року в с. Станове, Тимського району, Курської області, РФ, росіянки, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_1, одруженої, фізичної особи - підприємця (ФО-П), мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не засудженої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України,

в с т а н о в и в:

органами досудового слідства підсудній ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення в тому, що вона, являючись фізичною особою - підприємцем «ОСОБА_2В.», згідно свідоцтва про державну реєстрацію реєстрацію серії В01 № 073599, у період з березня 2010 по теперішній час, умисно використовувала найману працю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, без укладення з ними, передбаченого ст..ст. 21, 21-1, 24 КЗпП України, трудових договорів, що підлягали реєстрації у державній службі зайнятості.

В зв'язку з чим, в порушення ст.. 254 КЗпП України, ОСОБА_2 не проводила загальнообов'язкові відрахування до фондів державного соціального страхування, що передбачені відповідними законами з окремих видів загальнообов»язкового державного соціального страхування.

Підсудна, як фізична особа - підприємець, здійснювала підприємницьку діяльність з шино монтажу за адресою: м. Бровари, Київської області, вул.. Дімітрова, 4, і з метою своєї діяльності залучила до виконання трудових обов'язків найманих працівників, а саме ОСОБА_3, який виконував роботу автослюсаря в період з березня 2010 року по теперішній час, та ОСОБА_4, який виконував роботи автослюсаря в період з 12 травня 2010 року по теперішній час.

У зазначений період ОСОБА_2 не провела записів у трудових книжках найманих працівників, не провела відрахувань податку з їх заробітної плати з доходу фізичних осіб, страхових внесків до пенсійного фонду, до фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, до фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, до фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, чим порушила право на працю вказаних працівників та права на їх соціальний захист.

В порушення вимог ст.. 46 Конституції України, ст.ст. 21, 21-1, 24, 254 КЗпП України ОСОБА_2, у період з березня 2010 року по теперішній час, умисно використовувала найману працю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без офіційного оформлення трудових відносин з такими, чим грубо порушила права працівників на зарахування відпрацьованого часу до трудового стажу працівника, права на матеріальне забезпечення, в порядку страхування в старості, а також у випадку хвороби, повної або часткової втрати працездатності, право на безпечні умови праці, право на відпочинок та належну тривалість робочого часу і оплату праці, право на звернення до суду для вирішення трудових спорів.

Вина підсудної, у вчиненні такою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, на думку досудового слідства, стверджується показами потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, актом перевірки державного інспектора праці № 10-04-039/47 від 29.06.2010, свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, свідоцтвом про сплату єдиного податку, виданого 21.12.2009, повідомленням директора Броварського міськрайонного центру зайнятості, повідомленням заступника начальника управління - начальника відділу обліку надходжень платежів управління Пенсійного фонду України в м. Броварах.

Після дослідження вказаних доказів суд вважає їх недостатніми для винесення обвинувального висновку щодо підсудної за ч. 1 ст. 172 КК України.

Так, в судовому засіданні підсудна ОСОБА_2, винною себе, в пред'явленому їй обвинуваченні органами досудового слідства, не визнала та суду показала, що дійсно зареєстрована як фізична особа - підприємець. Її діяльність пов'язана з технічним обслуговуванням та ремонтом автомобілів, шино монтажу та роздрібної торгівлі. Оскільки до червня 2010 року обладнання шино монтажу не було придбано, а також не було належних умов для проведення такого, займалася технічним обслуговуванням автомобілів, в зв'язку з чим, у неї працював найманий працівник ОСОБА_5, який виконував функції слюсаря з ремонту ходової частини автомобілів. 29 червня 2010 року нею був придбаний балансувально - вимірювальний апарат, який вона, після монтажу такого, почала використовувати для шино монтажу. На виконання цих робіт були офіційно оформлені два робітники ОСОБА_4 та ОСОБА_3 В період з весни 2009 року до вказаної дати, зазначені особи не були оформлені у неї по виконанню авто слюсарських робіт, оскільки таких не виконували, так як протягом вказаного часу проводилося будівництво станції технічного обслуговування автомобілів, що за адресою: вул.. Дімітрова, 4-а, м. Бровари, Київської області, і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 запрошувалися її чоловіком, а інколи і нею, на проведення будівельних робіт, прибирання території, а в подальшому, підготовки площадки та встановлення шино монтажного обладнання. Вказані роботи носили одноразовий характер, і за виконану роботу працівники отримували грошову винагороду, згідно домовленості.

29 червня 2010 року до СТО прибув працівник прокуратури з метою перевірки господарської діяльності на предмет дотримання законодавства про працю, в ході якої у неї було відібрано пояснення щодо правомірності використання праці вищевказаних осіб. Пояснення відібрав працівник прокуратури. Суті пояснення не пам'ятає, оскільки таке відбиралося українською мовою.

В подальшому їй стало відомо про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 також надавали працівнику прокуратури пояснення з приводу їх працевлаштування на СТО. Окрім цього, останніми написані заяви з наданого працівником прокуратури зразку, про зміст яких їй стало відомо наступного дня, коли була викликана до Броварської міжрайонної прокуратури.

В викладеними відомостями у поясненнях, заявах та протоколах допиту її в якості обвинуваченої, а також потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в ході досудового слідства незгодна, оскільки вважає, що такі докази добуті незаконним шляхом, а саме шляхом введення її в оману з боку слідчої, яка при оформленні процесуальних документів лише вказувала на місце здійснення підписів, і говорила, при цьому, що їй нічого хвилюватися, захисник не потрібен, оскільки це правопорушення обмежується лише сплатою незначного штрафу. Окрім цього, йшла на поступки слідчого, так як утриманням цієї СТО займається її чоловік ОСОБА_6, який є інвалідом ІІ групи, має серцеві захворювання, та йому протипоказано хвилюватися.

Лише тоді, коли справа щодо її обвинувачення знаходилася в провадженні Броварського міськрайонного суду, їй стало відомо про суть обвинувачення та правові наслідки такого, які на час досудового слідства їй не були належним чином роз'ясненні з врахуванням того, що недобре володіє знаннями української мови.

Окрім цього, підсудна піддала сумніву та об'єктивність досудового слідства, а саме в частині зібрання характеризуючи даних на неї, оскільки в матеріалах справи в наявності характеристика видана ЖЕК №2, якою вона характеризується з посереднього боку, хоча будинок, в якому вона проживає, знаходиться на обслуговуванні ЖЕКу № 3, і ЖЕК №2 не володіє та не повинен володіти хоча б якоюсь інформацією щодо неї.

Потерпілий по справі ОСОБА_3 підтвердив суду обставини, на які посилається підсудна, при цьому суду показав, що офіційно працює в СПД «ОСОБА_2В.» з липня 2010 року, та обіймає посаду автослюсаря - шиномонтажика. До цього часу у підсудної на СТО не працював, оскільки шино монтаж почав функціонувати з липня 2010 року, тобто з моменту встановлення шино монтажного обладнання. Дійсно, ОСОБА_6, чоловік підсудної запрошував його та ОСОБА_4 для виконання певного роду робіт на СТО, а саме, як підсобного робочого при будівництві станції техобслуговування, прибирання території такої, вивезенні сміття, виготовлення площадки для шино монтажного обладнання та встановлення такого. Винагороду за виконану роботу йому оплачував ОСОБА_6, а інколи і ОСОБА_2 Наміру на працевлаштування на СТО в період будівництва такої та встановлення шино монтажного обладнання, у нього не було, оскільки певний вид робіт носив одноразовий характер. Вважає, що його права, як особи, яка інколи виконувала роботи на СТО, не порушені, оскільки з усною або письмовою заявою про працевлаштування він до підсудної не звертався. Викладені ним покази у заяві та протоколі допиту в якості потерпілого в ході досудового слідства спростував тим, що заява написана ним власноручно згідно наданого працівником прокуратури зразка, та з твердженням того, що при цьому ОСОБА_2 не понесе ніякої відповідальності. Окрім цього, піддав сумніву дату складання протоколу допиту, датованого 29.06.2010, оскільки цієї дати в прміщенні Броварської міжрайонної прокуратури, а ні він, а ні підсудна та інший потерпілий по справі ОСОБА_4, не були. Його допитували в якості потерпілого лише 30.06.2010.

Аналогічні за змістом пояснення надав суду потерпілий ОСОБА_4 Також останній підтвердив факт надання слідчому прокуратури заяв від його імені та ОСОБА_3, про закриття щодо ОСОБА_7 кримінальної справи, оскільки викладене ними у своїх заявах та протоколах допиту не мало місце, а претензій до підсудної вони не мали та не мають на даний час.

Проте, згідно наданої суду Броварською міжрайонною прокуратурою витягу з Книги реєстрації скарг і заяв, заяви від потерпілих в ході досудового слідства не зареєстровані.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду показав, що станом на 29.06.2010 він займав посаду державного інспектора праці територіальної державної інспекції праці в Київській області, та виконував у зв'язку з цим, покладені на нього обов'язки, згідно займаної посади. 29.06.2010 він був викликаний до Броварської міжрайонної прокуратури, де йому вручили ксерокопії пояснень двох осіб та ОСОБА_2, на підставі яких він, у своєму службовому кабінеті одноосібно склав акт перевірки № 10-04-039/47 від 29.06.2010 та припис за № 10-04-039/46 від цієї ж дати щодо порушення з боку фізичної особи-підприємця (ФО-П) ОСОБА_2 вимог законодавства про працю, а саме використання найманих працівників без укладення трудового договору, тощо. В подальшому, цієї дати, складені ним документи він особисто передав до Броварської міжрайонної прокуратури без відповідної вхідної реєстрації. Особисто пояснень від ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 він не відбирав, не місце перевірки ФО-П ОСОБА_2, не виїздив, копію акту і припису останній не вручав та не надсилав. Вказані обставини підтверджуються наданими суду Броварською міжрайонною прокуратурою копії та оглянутому в судовому засіданні витягу з Книги обліку вихідної кореспонденції.

Допитані в судовому засіданні слідча Броварської міжрайонної прокуратури ОСОБА_9 та помічник прокурора Мельниченко О. показали про те, що не пам'ятають проведення перевірки діяльності ФО-П ОСОБА_2, відібрання від потерпілих пояснень та написання такими заяв щодо порушених їх трудових прав та надання останніми слідчому заяв про закриття кримінальної справи, оскільки до ОСОБА_2 вони не мають ніяких претензій.

Дослідивши докази, здобуті в ході досудового слідства та у судовому засіданні, суд вважає, що ОСОБА_2, яка обвинувачується органами досудового слідства у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, підлягає виправданню за вказаною статтею, в зв'язку з відсутністю події злочину.

Диспозиція ч. 1 ст. 172 КК України передбачає кримінальну відповідальність лише за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Однак, посилання органами досудового слідства при порушенні кримінальної справи та в обвинувальному висновку на зазначені норми трудового законодавства не є правильним, так як ст.. 24 КЗпП України передбачено порядок укладання трудового договору та його реєстрацію, а статтею 29 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24.03.1995 року передбачений обов'язок власника або уповноваженого органу здійснити повідомлення працівників про умови оплати праці.

Те, що двоє працівників працювали без укладення трудових угод та оформлення трудових книжок не свідчить про грубе порушення вимог законодавства про працю, так як відповідно до ч. 4 ст. 24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Більш того, з досліджених у судовому засіданні доказів вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримували грошову винагороду за виконання ними одноразових робіт від фактичного роботодавця, тобто чоловіка підсудної ОСОБА_6 Дана обставина органами досудового слідства не перевірялася та не досліджувалася.

Поняття «порушення законодавства про працю», яке закон використовує в ст.. 172 КК України, передбачає відповідальність за умисне посягання на загальні умови праці та за таке посягання, що не пов'язане із створенням небезпеки для життя і здоров»я робітника або службовця.

Потерпілим від даного злочину є працівник, тобто особа, на яку поширюється законодавство України про працю і яка є відповідною стороною трудових правовідносин.

Судовим слідством встановлено, що визнані органами досудового слідства по даній справі потерпілими ОСОБА_4 та ОСОБА_3 фактично не перебували в трудових відносинах з ФО-П ОСОБА_2, оскільки, як з показів останніх, так і з показів підсудної, вказаних осіб запрошував її чоловік ОСОБА_6 для надання послуг по господарству. Надана обставина стверджується технічним паспортом майстерні шино монтажу, по вул.. Дімітрова, 4-а, м. Бровари, власником якого є ОСОБА_6 (а.с. ). Органами досудового слідства не досліджені та не надані суду докази щодо правомірності та підстав здійснення ОСОБА_2 господарської діяльності у приміщенні, яке зареєстроване на іншу особу.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, передбачає порушення конкретної норми трудового законодавства, що пов'язане з незаконним звільненням працівника з роботи або іншим грубим порушенням законодавства про працю, і наявності грубого характеру цього порушення. Під «грубим порушенням законодавства про працю» слід розуміти випадки обмеження трудових прав громадян або зневажливого до них ставлення. Поняття «грубе порушення» має оціночний характер, і в кожному конкретному випадку воно повинно встановлюватися, виходячи з кількості потерпілих, тяжкості можливих наслідків, тривалості, систематичності порушень, злісності мотивів тощо. Так, грубим порушенням буде вважатися систематичне порушення тривалості робочого часу, ненаданням протягом тривалого часу відпустки, на яку має працівник, ненадання передбачених законом пільг, компенсацій, незаконне накладення матеріальної відповідальності тощо.

Органами досудового слідства фактично не наведено грубих порушень законодавства про працю з боку підсудної по відношенню до потерпілих, тобто обвинувачення є неповним та неконкретним.

Дослідивши та оцінивши всі зібрані в справі докази в їх сукупності, враховуючи те, що, відповідно до ст.62 Конституції України, п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а можливість отримати інші будь-які об»єктивні докази вини підсудного вичерпано, суд приходить висновку, що підсудну ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 172 КК України, необхідно виправдати, в зв'язку з відсутністю події злочину.

Цивільний позов по справі не заявлявся.

Речові докази та судові витрати по справі - відсутні.

Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, суд, -

з а с у д и в :

ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 172 КК України - виправдати, за відсутністю події злочину.

Міра запобіжного заходу ОСОБА_2 в ході досудового слідства, не обиралася.

Цивільні позови по справі - не заявлялися.

Речові докази та судові витрати по справі - відсутні.

На вирок суду протягом 15 діб з моменту його проголошення може бути подана апеляція до апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд.

Суддя: О.Пошкурлат