Рішення

від 27.08.2009 по справі 8/346

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

8/346

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  8/346

27.08.09

За позовом            Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Автобрат"

до             Товариства з обмеженою відповідальністю "Истоки"     

про                           стягнення 16 426,40 грн.

Суддя   В.С. Катрич

Представники:

Від позивача         представник –Гуменюк А.В. (дов. № б/н від 01.03.2009р.)

Від відповідача     не з`явились

Обставини справи:

Позивач   звернувся  до Господарського суду м. Києва з  позовом  про  стягнення з відповідача 14 346,47 грн., що становить заборгованість за договором на транспортно-експедиційне обслуговування № 74 від 05.12.2008р. та згідно заявки № 1 від 05.12.2008р. та 1 848,93 грн. пені, 231,00 грн. трьох відсотків річних.   

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 24.07.2009р. порушено провадження у справі № 8/346, розгляд справи призначений на 27.08.2009р.

У судове засідання, призначене на 27.08.2009р. з'явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.  

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача відповідно до вимог ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази, суд –

ВСТАНОВИВ :

05.12.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Истоки»- «замовник»та ТОВ «Автобрат»- «перевізник»був укладений договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 74, предметом якого було регулювання та визначення порядку взаємовідносин «перевізника»та «замовника», які пов'язані із здійсненням транспортно-експедиційного обслуговування (ТЕО) по організації перевезень імпортних вантажів автомобільним транспортом, з наданням інших послуг, узгоджених в замовленнях (доповнення до даного договору, які є невід'ємною частиною договору).

Згідно з п.3.1 договору «перевізник»зобов'язався організувати перевезення імпортних вантажів автомобільним транспортом на території України та за її межами відповідно до замовлень «замовника».

Умовами договору сторони погодили, що після узгодження «замовника»з «перевізником»інформації щодо місцезнаходження транспортних засобів «перевізника»та часу їх готовності до завантажень, «замовник»надсилає «перевізнику»по факсу замовлення на перевезення. Замовлення оформлюються згідно до встановленої та завчасно узгодженої форми (додаток № 1) і є невід'ємними частинами договору, при цьому в замовленні повинна бути зазначена наступна інформація: місце завантаження та місце митного оформлення; місце розвантаження та місце митного оформлення, найменування вантажу; вага, габарити, кількість місць; дата та час завантаження; строки доставки; вартість фрахту за перевезення; прізвища та телефони контактних осіб з боку вантажовідправника/вантажоодержувача та/або «замовника»; порядок обміну інформацією в ході перевезення; додаткові умови перевезення у випадку наявності таких (п.5.1, п.5.2, п.5.3 договору).

Відповідно до п.5.4 договору «перевізник»зобов'язується приймати подані замовлення до виконання, підтверджувати їх круглою печаткою та відсилати «замовнику»протягом 8 робочих годин, при чому «перевізником»в замовленні повинна вказуватися наступна інформація: державний номер наданого під завантаження транспортного засобу; прізвище водія; номери Carnet TIR та CMR; контактна особа з боку «перевізника», що відповідає за виконання даного рейсу.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що вартість фрахту та інших послуг підтверджується у окремих замовленнях «замовника», які є невід'ємною частиною договору.

На підставі заявки на транспортно-експедиційне обслуговування № 1 від 05.12.2008р., яка є додатком до договору № 74 від 05.12.2008р. позивачем були надані послуги з перевезення вантажу (копія заявки в матеріалах справи).

Виконання позивачем власних зобов'язань підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними № 0176270, № 0311799, № 0176272, № 0176284 (копії в матеріалах справи).

Таким чином, позивач виконав власні зобов'язання належним чином, відповідно до умов договору та заявки до спірного договору.

Згідно заявки на транспортно-експедиційне обслуговування № 1 від 05.12.2008р. вартість перевезення становила 1 100 євро + печатки + експортні (150 грн./1 CMR).

Отже, позивачем були надані відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 14 346,47 грн., яка складається з 12 000,89 грн. (еквівалент 1 100 євро на момент розвантаження), 600,00 грн. (4 CMR) та 1 745,58 грн. (еквівалент 160 євро, які є витратами на оформлення експортних декларацій).

Відповідно до п.6.2 договору, розрахунки за виконані послуги проводяться протягом 2-х банківських днів після доставки вантажу, що підтверджується печаткою вантажоодержувача в CMR.

Оплата вартості кожного міжнародного автомобільного перевезення проводиться «замовником»в національній грошовій одиниці України, у безготівковій формі в банк і на розрахунковий рахунок, який вказаний «перевізником»(п.6.4 договору).

Згідно з умовами вищевказаної заявки сторони погодили, що відповідач здійснює розрахунки протягом 3-х банківських днів з моменту отримання оригіналу рахунку, але не пізніше для розвантаження автомобіля, в національній валюті України по курсу НБУ встановленому на день розвантаження.  

Відповідач в свою чергу власні зобов'язання не виконав належним чином, за надані позивачем послуги з транспортно-експедиційного обслуговування не розрахувався.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.

Згідно з чч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем не погашена та становить 14 346,47 грн.

Відповідач повноважного представника у судове засідання не направив, доказів проведених розрахунків у повному обсязі та у встановлений заявкою строк суду не надав, позовні вимоги не оскаржив.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 14 346,47 грн. правомірна та підлягає задоволенню.

Крім основного боргу, позивач також просив суд стягнути з відповідача 1 848,93 грн. пені, 231,00 грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту вищезазначеної норми не вбачається будь-яких випадків обмеження її дії в частині застосування.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першою цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено, що зобов'язання відповідача по оплаті виконаних робіт виникло на підставі укладеного між позивачем і відповідачем договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 74 від 05.12.2008р., відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, а саме не сплатив вартість виконаних робіт у повному обсязі, відповідачем не надано доказів, які б спростовували розмір нарахованих позивачем трьох відсотків річних в розмірі 231,00 грн., зазначених позивачем в розрахунку, тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в розмірі 231,00 грн. правомірна та підлягає задоволенню.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Умовами договору сторони погодили, що за у випадку прострочення платежів за даним договором «замовник»сплачує «перевізнику»пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, від суми рахунку виставленого за конкретне перевезення (п.7.2.15).

Таким чином позивач просив суд стягнути з відповідача 1 848,93 грн. пені. При цьому позивач не врахував положень ст. 258 ЦК України, якою передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в одних рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 2 статті 9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ст. 175 ГК України).

Нормами ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ЦК України).        

Враховуючи вищевикладене та перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в розмірі 1 712,48 грн., відповідач не довів протилежне.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджена правомірність заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача 14 346,47 грн. основного боргу, 1 712,48 грн. пені, 231,00 грн. трьох відсотків річних,  відповідач не довів протилежне, тому суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково. В іншій частині позову слід відмовити.   

Відповідно до ст. 49 ГПК України передбачено, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони пропорційно задоволеним вимогам.   

Керуючись ст. ст. 9, 258, 525, 526, 530, 546, 547, 549, 625 ЦК України, ст. ст. 175, 193, 232 ГК України, ст.ст. 33, 34, 49, 75, 82- 85 ГПК України, суд -   

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Истоки" (01135, м.Київ, вул. Верховинна, 6а; код ЄДРПОУ 22899567) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Автобрат" (юридична адреса: 01001, м.Київ, вул. Софіївська, 3-Б; поштова адреса: 04211, м.Київ, а/с№ 51; код ЄДРПОУ 30856125) 14 346 (чотирнадцять тисяч триста сорок шість) грн. 47 коп. основного боргу, 1 712 (одна тисяча сімсот дванадцять) грн. 48 коп. пені, 231 (двісті тридцять одну) грн. трьох відсотків річних, 162 (сто шістдесят дві) грн. 90 коп. державного мита, 312 (триста дванадцять) грн. 38 коп.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.    

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.  

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

СуддяВ.С. Катрич

Дата підписання: 01.09.2009р.