Рішення

від 31.08.2009 по справі 37/467

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

37/467

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  37/467

31.08.09

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗ-АВТО»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗТРАНСКАРТ»

Простягнення 7 697, 51 грн.

                                                                                                   Суддя  Гавриловська І.О.                                                                                                                                                  

Представники сторін:

Від позивача :           Ткач Т.А., дов. № б/н від 09.07.09 р.                          

Від відповідача :            не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗ-АВТО»до Товариства з обмеженою відповідальністю “НАФТОГАЗТРАНСКАРТ” про стягнення 6 383, 35 грн. основного боргу, 991, 66 грн. пені,   255, 33 грн. інфляційної складової боргу та 67, 17 грн. річних у зв'язку з  неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № В 00022 від 15.12.2006 р. щодо оплати за поставлене пальне –стиснений природний газ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2009 р. було порушено провадження у справі № 37/467, розгляд справи призначено на  31.08.09 р.

Представник позивача у судовому засіданні 31.08.09 р. підтримав позовні вимоги, надав документи на виконання вимог ухвали суду від 24.07.09 р. у даній справі.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, про причини нез'явлення суду не повідомив, хоча про судове засідання був обізнаний належним чином, відзиву на позов не надав.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, а також приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду спору по суті, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника  вищезазначеного учасника судового процесу.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -  

                                               ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЗ-АВТО»та Товариством з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗТРАНСКАРТ»був укладений договір  № В 00022 від 15.12.2006 р., відповідно до умов якого позивач зобов'язався відпустити, а відповідач –отримати та провести розрахунки за стиснений природний газ (метан), надалі «пальне», з позивачем на виконання договорів доручення, укладених з клієнтами позивача. Відповідач зобов'язався надати позивачу послуги по інформаційному, інформаційно-технічному забезпеченню процесу відпуску та реалізації пального через систему «Нафтогазтранскарт»по пластиковим ідентифікаційним карткам.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є змішаним договором, в якому містяться елементи договорів поставки та надання послуг.

Згідно з частиною 2 статті 862 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності  або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не втсановлено договором.

Згідно з пунктом 2.1. договору № В 00022 від 15.12.2006 р., відповідач отримує та сплачує для своїх клієнтів стиснений природний газ у позивача  на АГНКС. Сторони домовились, що до моменту відпуску пального по пластиковим карткам, право його власності належить позивачу, послуги вважаються наданими відповідачем після відпуску пального.

Відповідно до пункту 2.2.  договору № В 00022 від 15.12.2006 р., прийняття-передача пального оформляється щомісячно актом здачі-прийняття стиснутого природного газу та актом здачі-прийняття послуг. Акти складені уповноваженими представниками сторін з 8 по 12 число місяця, наступного за звітним і є підставою для остаточних розрахунків.

У відповідності до пункту 4.1. договору № В 00022 від 15.12.2006 р., оплата обсягів пального, реалізованого через систему «Нафтогазтранскарт», здійснюється відповідачем підсумком за 10 днів на підставі наявних даних про кількість відпущеного пального, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача в обсязі вартості своїх послуг, або іншим чином, не забороненим законодавством.

Актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.04.09 р. сторони засвідчили, що заборгованість  відповідача перед позивачем за відпущене пальне  становить 6 383, 35 грн.

У зв'язку із невиконанням ТОВ «НАФТОГАЗТРАНСКАРТ»своїх зобов'язань за договором № В 00022 від 15.12.2006 р., Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗ-АВТО»надіслало відповідачу лист-претензію № 22 від 10.04.2009 р. з проханням повернути суму заборгованості  6 383, 35 грн. на розрахунковий рахунок позивача.

За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача 6 383, 35 грн. основного боргу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача   підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей  525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом в ході розгляду справи встановлено, що відповідач взяте на себе зобов'язання за вищевказаним договором не виконав, грошові кошти не сплатив.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗ-АВТО»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗТРАНСКАРТ»основного боргу у розмірі 6 383, 35 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗ-АВТО»просить суд також стягнути з відповідача  255, 33 грн. інфляційної складової боргу та 67, 17 грн. річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № В 00022 від 15.12.2006 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання в сумі 6 383, 35 грн., з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу  України, підлягають стягненню  відповідно 255, 33 грн. інфляційної складової боргу та 67, 17 грн. річних.

Також позивач просить стягнути з відповідача 991, 66 грн. пені за порушення договірного зобов'язання, посилаючись на пункт 7.3. договору № В 00022 від 15.12.2006 р., відповідно до якого за несвоєчасну оплату послуг відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті  611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При дослідженні наданого позивачем розрахунку пені судом було виявлено помилки.

У зв'язку з наведеним судом було виконано власний розрахунок пені, у відповідності до якого стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗТРАНСКАРТ»за період з 15.03.09 р. до 20.07.09 р. підлягає пеня в розмірі 368, 38 грн., виходячи з наступного.

Розрахунок пені:

6 383, 35 грн. х 12 х 2 : 365 х 92 : 100 = 229, 87 грн.

6 383, 35 грн. х 11 х 2 : 365 х 36 : 100 = 138, 51 грн.

229, 87 грн. + 138, 51 грн. = 368, 38 грн.

Враховуючи вищевикладене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗ-АВТО»підлягає задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 1011 Цивільного кодексу України, ст. ст. 192, 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –         

В И Р І Ш И В:

1.          Позов  задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОГАЗТРАНСКАРТ»(пл. Святошинська, 1, кв. 272, м. Київ, 03115, код ЄДРПОУ 34483710) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗ-АВТО»(вул. Чорноморська, 27, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 32479634) 6 383 (шість тисяч триста вісімдесят три) грн. 35 коп. основного боргу, 368 (триста шістдесят вісім) грн. 38 коп. пені, 255 (двісті п'ятдесят п'ять) грн. 33 коп. інфляційної складової боргу, 67 (шістдесят сім) грн. 17 коп. річних, 93 (дев'яносто три) грн. 74 коп. державного мита та 289 (триста п'ятнадцять) грн. 49 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.   Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5.  Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                             Гавриловська І.О.