Рішення

від 07.03.2007 по справі 16/396

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                        ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ                   

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ   

"07" березня 2007 р.                                                               

Справа №  16/396

Господарський суд Черкаської

області в складі:     головуючого - судді

Спаських Н.М.

при секретарі: Волна С.В., за

участю представників сторін:

від позивача: Володічева О.І.. -за

довіреністю;

від першого відповідача: ОСОБА_1

-за довіреністю

від другого відповідача - не

з'явився;

розглянувши у відкритому судовому

засіданні  в м. Черкаси справу за позовом

СТОВ “Агрооб”єднання Україна” до СТОВ “Україна” та до приватного підприємця

ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину,

ВСТАНОВИВ:

Позивачем пред'явлено позов до

відповідачів по справі про визнання недійсним укладеного між ними договору про

уступку права вимоги (цесії) від 08 грудня 2006 року, з підстав, що даний

договір не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує права позивача з

підстав порушення банкрутної справи на підставі вимог за цим договором. В

судовому засіданні  представник позивача

свої вимоги підтримав і просить їх задовольнити.

Відповідачі по справі проти

позовних вимог заперечили з підстав того, що спірний договір укладено у

відповідності до вимог чинного законодавства. В останнє засідання представник

другого відповідача не з'явився, причини неявки не відомі.

Суд вважає за можливе розгляд

справи провести за відсутності представника другого відповідача по справі,

проти чого учасники процесу не заперечують.

Заслухавши доводи та пояснення

представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що

позов підлягає до часткового задоволення, 

виходячи з наступного:

12 грудня 2006 року було порушено

провадження у справі № 14/99 про банкрутство позивача по справі за заявами

фізичних осіб-підприємців ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ( другий відповідач у справі).

Кредиторські вимоги були об'єднаними і другий відповідач по справі заявив свої

кредиторські вимоги до банкрута на підставі спірного договору уступки права вимоги.

За матеріалами справи судом було

встановлено наступне:

Між відповідачами по справі 08

грудня 2006 року укладено договір уступки права вимоги (цесії), згідно якого

СТОВ “Україна” уступило підприємцю ОСОБА_2 (другий відповідач по справі) право

вимоги належного виконання зобов'язань по боргу в розмірі 251 668,30 грн. та

судових витрат на стягнення боргу в розмірі 2 634,68 грн. ( далі - спірний

договір). Пунктом 3 спірного договору в редакції доповнення до договору від

11.12.2006 року передбачено, що право вимоги засновано на правочині (договір

переведення боргу № 1 на користь СТОВ „Україна” та первинних бухгалтерських

документах щодо придбання запасних частин та засобів захисту рослин).

З матеріалів справи також

вбачається, що з приводу стягнення уступленого боргу вже відбулося рішення

господарського суду Черкаської області від 31.10.2006 року по справі №

02-14/4869 і зі СТОВ „Агро об'єднання Україна” на користь СТОВ „Україна” було

стягнуто 251 668,30 грн. основного боргу та 2 634,68 судових витрат, які вказані

у п. 2 спірного договору.

Позивач просить визнати недійсним

спірний договір з підстав, що сторони фактично здійснили уступку права вимоги

після того, як відбулося рішення суду про стягнення цього боргу на користь

первісного кредитора. При цьому позивач спирається на практику розгляду

аналогічних спорів і висновки судових інстанцій про те, що у відповідності до

ст.. 25 ГПК України заміна сторони у спірному чи встановленому рішенням суду

право відношенні допускається лише у випадку правонаступництва.

Суд не погоджується з такими

доводами позивача, виходячи з наступного:

У відповідності до положень ст..

512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою

внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином  ( відступлення права вимоги).

          Серед зобов'язань, заміна кредитора

по яких не допускається у відповідності до ст. 515 ЦК України, господарські

угоди про  стягнення боргу, за якими

відбулося рішення суду ---- не передбачені.

          За уступкою вимоги можуть бути

передані лише реальні зобов'язання -тобто ті, які не є припиненими виконанням

чи з інших причин на момент їх уступки. Рішення суду про стягнення боргу лише

підтверджує правомірність вимог кредитора, але ніяким чином не припиняє

виконання зобов'язання. А тому право стягнення 

несплаченого боргу можна відступати.         

      Таким чином, суд приходить до висновку,

що норми матеріального права не забороняють укладати угоди уступки права вимоги

після того, як відбулося рішення суду про стягнення боргу на користь первісного

кредитора. Існування ст. 25 ГПК України не суперечить цьому висновку суду,

оскільки вона врегульовує лише процесуальне питання правонаступництва та його

оформлення в ході розгляду справи ( в т.ч. і при примусовому виконанні рішення

суду, яке є невід'ємною стадією судового процесу) і прямо не стосується питання

заборони вчинення угоди уступки права вимоги.

       Будь-які норми Закону України „Про

виконавче провадження” не можуть перешкоджати укладенню угод про уступку права

вимоги, оскільки цей Закон не врегульовує питання про укладення угод, а

стосується лише примусового стягнення боргу за 

виконавчими документами. З цих підстав доводи позивача, які базуються на

положеннях  Закону України „Про виконавче

провадження” суд до уваги не приймає.         

         Суд вважає, що істотним є також і той

факт, що за спірним договором уступалися права вимоги, які належали банкруту

СТОВ „Україна”. У відповідності до п. 6 ст. 30 Закону України „Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”  від 

14.05.1992 року зі змінами та доповненнями, уступка вимог банкрута

здійснюється в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, за

згодою комітету кредиторів. Ліквідатор має право виставити на відкриті торги

вимоги банкрута, якщо інший порядок продажу (уступки) вимог банкрута не

встановлено комітетом кредиторів. Всі вимоги про проведення торгів було

дотримано, про їх проведення подавалося оголошення в газеті ( матеріали в

справі). Даний Закон не передбачає будь-яких заборон на укладення договорів

уступки права вимоги по вимогах банкрута, по яких вже відбулося рішення суду по

примусове стягнення боргу.

        Таким чином, суд приходить до висновку,

що чинне законодавство ніякими нормативними документами які відносяться до матеріального

права, не передбачає заборон на укладення договорів уступки права вимоги по

боргах, за якими відбулося рішення суду про їх стягнення.                        Як пояснили

представники відповідача по справі, спірний договір ними вважається дійсним,

договір вже виконаний другим відповідачем 

по справі в частині проведення розрахунку за уступлену вимогу, що

підтверджується платіжним дорученням НОМЕР_1 від 11 січня 2007 р.

              Виходячи з оцінки спірного

договору його учасниками суд також вважає, що сторони при його укладенні мали

намір здійснити уступку права вимоги не за рішенням суду, як таким, а за

угодами, які лежали в його основі. Це підтверджується фактом внесення змін до

спірного договору доповненням від 11.12.2006 року з приводу переліку первинних

зобов'язань, право вимоги за якими уступається за спірним договором.

              На виконання спірного договору

новому кредитору було передано всі первинні документи на підтвердження

існування заборгованості, що відступається за актом приймання-передачі від

10.07.2006 року та виконавчий документ -наказ по справі № 02-14/4869 від

31.10.2006 року.          

              Доводи позивача про те, що другий

відповідач по справі не пред'являючи своєї вимоги до боржника-позивача напряму

подав заяву про порушення справи про банкрутство, судом до уваги не

приймаються, оскільки не мають значення для оцінки дійсності спірного договору.

              У відповідності до ст.. 514 ЦК

України до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора в обсязі,

що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не передбачено договором чи

законом. Доказів обмеження обсягу права вимоги, яке уступається,  у спірному договорі та в угодах, які

покладені в його основу, немає.

               Крім того, у відповідності до

ст.. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні проводиться без згоди

боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином,

положення чинного законодавства про те, що уступка вимоги не вимагає згоди

кредитора вже свідчить про те, що права боржника укладенням такого роду

договорів не порушуються.

             З цих підстав доводи позивача про

те, що визнання спірного договору недійсним дасть можливість припинити справу

про банкрутство судом розцінюється як намір позивача ухилитися від

виконання  зобов'язання. На момент

розгляду справи позивач не надав суду жодних доказів того, що він провів

повністю чи частково розрахунок за вимогами, що уступаються, на користь

первісного чи нового кредиторів.

              Оцінюючи умови спірного

договору  і спираючись на норми ст.. 512

і п. 2 ст. 509 ЦК України про те, що уступка вимоги може стосуватися лише

зобов'язання, яке виникає з підстав, передбачених ст.. 11 ЦК України, суд

вважає, що уступка новому кредитору судових витрат в сумі 2 634,68 грн. не

відповідає чинному законодавству, оскільки судові витрати не є зобов'язанням

про які йдеться у ст. 11 ЦК України.          

              За цією вимогою позов підлягає до

задоволення і спірний договір в частині уступки судових витрат на стягнення

боргу в розмірі 2 634,68 грн. слід визнати недійсним.

              У відповідності до ст.. 217 ЦК

України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності

інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був

би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

      Таким чином, на підставі всебічного

аналізу матеріалів справи та доводів сторін суд приходить до висновку, що

укладенням спірного договору права позивача не порушені, що прямо випливає зі

ст.. 516 ЦК України; спірний договір відповідає вимогам чинного законодавства,

крім частини про уступку судових витрат, а тому позов підлягає до часткового

задоволення -договір слід визнати недійсним лише в частині пп. Б) п. 2 в

частині уступки судових витрат на стягнення боргу  розмірі 

2 634,68 грн. 

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд вважає за можливе

вийти з питомої ваги у договорі суми задоволеної позовної  вимоги і відшкодувати позивачу за рахунок відповідача  0.88 грн. державного мита та 1,23 грн. витрат

на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

 Керуючись статтями 49, 82-85 ГПК України, суд,

-

ВИРІШИВ:

1.  

Позов задовольнити частково.

2. 

Визнати недійсним договір уступки вимоги (цесії) від 08.12.2006 року,

укладений між СТОВ „Україна” та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 в

частині пп.. б) п. 2 стосовно уступки вимоги по судових витратах на стягнення

боргу в розмірі 2 634,68 грн.

3. 

В решті положень договору у задоволенні позову відмовити повністю.

4. 

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою

відповідальністю „Україна” . ідентифікаційний код 03791999, Черкаська область,

Канівський район, с. Степанці та з суб”єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1 -по 2,11 грн. на користь Сільськогосподарського товариства з

обмеженою відповідальністю „Агрооб”єднання „Україна” , ідентифікаційний код

32015919, Черкаська область, Канівський район, с. Степані на відшкодування

сплаченого державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржене до

Київського міжобласного апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Суддя                                                                                               

Спаських Н.М.