Рішення

від 05.10.2009 по справі 1/97

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1/97

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.09                                                                                           Справа№ 1/97

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Максімікс”, м.Одеса  

до відповідача: Закритого акціонерного товариства „Галичина”, м.Радехів Львівська область

про стягнення  заборгованості  в сумі 294820,82 грн.

                                                                                                                            Суддя  Гулик Г.С.                                                             

                                                                                                                 при секретарі  Брик І.С.

Представники сторін:

Від позивача: Довгань С.І.–директор; Балуцький Р.М. –адвокат (дов.№81 від 01.09.2009р. дійсна до 31.12.2009р.);

Від відповідача: Ільїнська О.Л. –юрисконсульт (дов.№12 від 12.01.2009р. дійсна до 31.12.2009р.).      

       Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю „Максімікс” звернулося з позовом до Закритого акціонерного товариства „Галичина” про стягнення заборгованості в сумі 294820,82 грн.

       Ухвалою суду від 04.09.2009р. порушено провадження і справу призначено до розгляду на 22.09.2009р.

       10.09.2009р. позивачем подано суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, в межах ціни позову, що знаходяться на розрахункових рахунках відповідача в установах банків.

        Також,  позивачем на адресу суду направлено письмове клопотання про стягнення судових витрат (послуг адвоката), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача, у складі судових витрат, витрати на оплату  послуг адвокатів в розмірі 25000,00 грн.    

     Ухвалою суду від 22.09.2009р. розгляд справи було відкладено на 30.09.2009р. з метою надання можливості відповідачу забезпечити явку повноважного представника в судове засідання.  

         В судовому засіданні 30.09.2009р. представники позивача позовні вимоги та вимоги заяви про забезпечення позову підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та поданому суду  письмовому поясненні по суті позовних вимог, просять стягнути з відповідача заборгованість в сумі 294820,82 грн. (в т.ч. 83780,00 грн. –основного боргу; 167427,82 грн. –неустойки (пені); 32507,00 грн. –інфляційних нарахувань; 11106,00 грн. –3% відсотків річних за користування чужими коштами) та накласти арешт на грошові кошти, в межах ціни позову, що знаходяться на розрахункових рахунках відповідача в установах банків.

         У письмовому відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечив частково, у сумі нарахованої позивачем пені. Відповідач зазначає, що пеня повинна становити 14650,68 грн., тобто нарахування пені повинно було бути проведено позивачем у відповідності до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. Решта суми позовних вимог позивачем визнається. Відповідач заперечив проти клопотань позивача про вжиття заходів забезпечення позову та про стягнення 25000,00 грн. витрат на послуги адвокатів.

         В судовому засіданні 30.09.2009р. судом було оголошено перерву до 05.10.2009р. для складення та оголошення повного тексту рішення. 05.10.2009р. в судовому засіданні проголошено повний текст рішення.

         Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об”єктивно з”ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши зібрані та наявні в матеріалах справи докази судом  встановлено таке.

       04.06.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Максімікс” (Товариство) та Закритим акціонерним товариством „Галичина” (Підприємство) було укладено договір постачання №4/06-08 на поставку замінника молочного жиру, з терміном дії з 04.06.2008р. до 31.12.2007р. Оскільки дата дії договору помилково була вказана по 2007р., сторонами було складено протокол розбіжностей  від 04.07.2008р., в якому вони уточнили пункт 10.6 договору, зазначивши дію договору по 2008р. В п.5 додаткової угоди №1 від 19.08.2008р. було здійснено таке ж уточнення. Згідно з п.10.7 договору -  у разі, якщо  ні одна із сторін не повідомить про свій намір розірвати чи змінити даний договір за 15 днів до його закінчення, даний договір вважається продовженим на наступний  календарний рік.

     Відповідно до п.1.1 договору –Товариство (позивач) зобов”язувалось поставляти та передавати у власність Підприємству (відповідачу) замінник молочного жиру (надалі –товар), а Підприємство зобов”язувалось приймати товар та оплачувати  його на умовах  даного договору.

    Згідно з п.1.2 договору –ціна на товар узгоджується сторонами додатково та підтверджується  накладними на відпуск товару, виписаними Товариством, що є невід”ємними частинами договору.

        На виконання договору Товариством було поставлено підприємству товар на загальну суму 13700280,00 грн., згідно з товарними та розхідними накладними:  №10 від 04.06.2008р.на суму 105000,00 грн.(в т.ч. ПДВ);  №12 від 05.06.2008р.на суму 105000,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №13 від 06.06.2008р.на суму 105000,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №18 від 12.06.2008р.на суму 210000,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №24 від 18.06.2008р.на суму 210000,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №25 від 19.06.2008р.на суму 210000,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №30 від 25.06.2008р.на суму 210000,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №32 від 02.07.2008р.на суму 218400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №40 від 04.07.2008р.на суму 218400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №43 від 11.07.2008р.на суму 218400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №47 від 17.07.2008р.на суму 218400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №53 від 24.07.2008р.на суму 218400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №57 від 29.07.2008р.на суму 218400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №60 від 01.08.2008р.на суму 222000,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №64 від 07.08.2008р.на суму 222000,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №67 від 08.08.2008р.на суму 111000,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №71 від 15.08.2008р.на суму 133200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №74 від 20.08.2008р.на суму 222000,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №78 від 28.08.2008р.на суму 222000,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №81 від 02.09.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №84 від 05.09.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №88 від 12.09.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №92 від 17.09.2008р.на суму 111600,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №93 від 18.09.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №98 від 25.09.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №99 від 25.09.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №106 від 02.10.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №109 від 08.10.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №110 від 10.10.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №114 від 16.10.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №119 від 23.10.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №122 від 24.10.2008р.на суму 111600,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №125 від 31.10.2008р.на суму 167400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №129 від 04.11.2008р.на суму 167400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №130 від 07.11.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №135 від 13.11.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №137 від 14.11.2008р.на суму 111600,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №145 від 19.11.2008р.на суму 111600,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №148 від 20.11.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №151 від 24.11.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №155 від 26.11.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №162 від 26.11.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №166 від 03.12.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №169 від 05.12.2008р.на суму 167400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №177 від 10.12.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №182 від 12.12.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №190 від 18.12.2008р.на суму 223200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №199 від 23.12.2008р.на суму 115200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №205 від 25.12.2008р.на суму 230400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №208 від 25.12.2008р.на суму 230400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №206 від 26.12.2008р.на суму 230400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №207 від 26.12.2008р.на суму 230400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №214 від 29.12.2008р.на суму 230400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №2 від 09.01.2009р.на суму 138240,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №5 від 13.01.2009р.на суму 115200,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №11 від 15.01.2009р.на суму 207360,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №13 від 16.01.2009р.на суму 92160,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №19 від 20.01.2009р.на суму 230400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №29 від 23.01.2009р.на суму 230400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №37 від 28.01.2009р.на суму 230400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №43 від 30.01.2009р.на суму 172800,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №49 від 03.02.2009р.на суму 230400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №53 від 06.02.2009р.на суму 230400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №58 від 10.02.2009р.на суму 230400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №65 від 13.02.2009р.на суму 230400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №69 від 16.02.2009р.на суму 230400,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №76 від 19.02.2009р.на суму 207360,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №82 від 25.02.2009р.на суму 207360,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №91 від 06.03.2009р.на суму 216000,00 грн.(в т.ч. ПДВ).

      Відповідачем товар було отримано, що підтверджується підписами уповноваженої відповідачем особи та печаткою підприємства відповідача на товарних та розхідних накладних, проте не оплачено у повному обсязі, а лише у сумі 12778000,00 грн., тому позивачем на адресу відповідача було направлено письмову претензію вих.№48 від 01.05.2009р. про погашення, у строк до 15.05.2009р., заборгованості  у сумі 1898377,54 грн.

      Відповідач листом від 05.05.2009р. запевнив позивача, що заборгованість буде погашатись згідно графіка (доданого до листа), та гарантував оплату боргу до кінця травня 2009р. Проте заборгованість відповідачем повністю погашена не була, тому позивачем 02.06.2009р. було направлено повторну претензію відповідачу за №49 про погашення, у строк до 08.06.2009р., заборгованості у сумі 1572046,44 грн.  

      09.07.2009р. між сторонами, в доповнення до договору постачання №4/06-08 від 04.06.2008р., було укладено угоду від 19 серпня 2008 р. №1, відповідно до умов якої відповідач для часткового погашення  заборгованості перед позивачем зобов”язувався поставити молоко сухе знежирене (товар).

      Відповідач на виконання даної угоди поставив позивачу  товар на суму 838500,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: №ЗГ-0000426/ТГ від 16.07.2009р.на суму 258000,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №ЗГ-0000444/ТГ від 20.07.2009р.на суму 258000,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №ЗГ-0000445/ТГ від 21.07.2009р.на суму 64500,00 грн.(в т.ч. ПДВ); №ЗГ-0000524/ТГ від 15.08.2009р.на суму 258000,00 грн.(в т.ч. ПДВ).

       Як вбачається з матеріалів справи, зокрема акту звірки розрахунків між сторонами, станом на 31.08.2009р., за відповідачем обліковується заборгованість у сумі 83780,00 грн.

        Заборгованість відповідачем визнано, проте станом на момент звернення позивача до суду, не погашено.

        Враховуючи, що заборгованість відповідачем не було погашено у визначений договором строк, позивач на підставі ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 3 % річних за користування чужими коштами у сумі 11106,00 грн. та інфляційні нарахування у сумі 32507,00 грн.(розрахунки наявні в матеріалах справи).

        Також, позивачем на підставі п.7.3 договору, нараховано відповідачу неустойку (пеню) в розмірі 167427,82 грн.(розрахунок наявний в матеріалах справи).

        При прийнятті рішення суд виходив з того, що відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов”язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок – відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.  

     Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

        За умовами договору –Товариство (позивач) зобов”язувалось поставляти та передавати у власність Підприємству (відповідач) замінник молочного жиру (надалі –товар), а Підприємство зобов”язувалось приймати товар та оплачувати  його на умовах  даного договору.   Згідно з п.1.2 договору –ціна на товар узгоджується сторонами додатково та підтверджується  накладними на відпуск товару, виписаними Товариством, що є невід”ємними частинами договору.

        З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав належним чином та в повному обсязі своїх договірних зобов”язань і не оплачував у повному обсязі поставлений йому позивачем товар. Заборгованість погашена відповідачем частково, на загальну суму 12778000,00 грн., що підтверджено актом звірки взаємних розрахунків від 31.08.2009р. складеного та підписаного сторонами.  

        Суму основного боргу у розмірі  83780,00 грн. та штрафних санкцій, а саме 32507,00 грн. –інфляційних нарахувань та 11106,00 грн. –3% відсотків річних за користування чужими коштами, відповідач визнає, про що зазначено відповідачем у відзиві на позов, однак відповідач зазначає, що позивачем невірно нараховано пеню у сумі 167427,82 грн., оскільки відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України –нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов”язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов”язання мало бути виконано.     

        Відповідно до вимог ст.530 ЦК України –якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає  виконанню  у цей строк (термін).

        Згідно із  ч.7 ст.193 ГК України –не допускається одностороння відмова від виконання зобов”язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов”язання другої сторони за іншим договором  не було виконано  належним чином.

       Відповідно до вимог ст.610 ЦК України –порушенням зобов”язання є його невиконання  або виконання з порушенням умов, визначених  змістом зобов”язання. Статтею 611 ЦК України передбачені наслідки  порушення  зобов”язання.

       Відповідно до вимог ст.629 ЦК України –договір є обов”язковим для  виконання сторонами.

       Згідно із ст.625 ЦК України –боржник не звільняється від відповідальності за неможливість  виконання ним  грошового зобов”язання.  Боржник, який прострочив  виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням  встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений  договором або законом.  

      Відповідно до п.7.3 договору постачання від 04.06.2008р. №4/06-08 –у разі порушення Підприємством (відповідач) п.4.4 договору (перевищення обумовленого сторонами договору ліміту заборгованості відповідача за попередній місяць), Підприємство зобов”язане сплатити Товариству (позивачу) неустойку у вигляді штрафу в розмірі 0,05 % від вартості неоплаченої партії товару за кожний день несплати вартості товару.

       Щодо нарахованої позивачем неустойки (пені) суд відзначає наступне.

       Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України - майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов”язання, що  виникають  між учасниками  господарських відносин при здійсненні господарської діяльності,  в силу яких зобов‘язана сторона повинна вчинити певну  господарську дію на  користь другої  сторони або  утриматися  від певної дії,  а  управлена сторона має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання  її  обов”язку. Майнові  зобов‘язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються   Цивільним  кодексом  з у рахуванням  особливостей,  передбачених  цим  Кодексом.

      Спірне зобов”язання виникло з підстав укладеного 04 червня 2008р. між сторонами   договору  постачання № 4\06-08, що  відповідає вимогам  ст.174 ГК України.

      Відповідно до  вимог ст.526 ЦК України, зобов”язання  має  виконуватись  належним  чином,  відповідно  до  умов  договору, Цивільного  кодексу  України, інших актів цивільного  законодавства,  а  за  відсутності  таких  умов  та  вимог –відповідно  до  звичаїв  ділового  обороту  або  інших  вимог, що  звичайно ставляться.

      Згідно  із  ст. 216 ГК України передбачено,  що  учасники  господарських відносин несуть господарсько-правову  відповідальність за  правопорушення у  сфері господарювання шляхом  застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим  Кодексом,  іншими  законами та договором.

      Статтею 217 ГК України передбачено, що  господарськими  санкціями визнаються  заходи впливу на  правопорушника у  сфері господарювання,  в результаті застосування  яких для  нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

      Згідно ст.230 ГК України штрафними санкціями  визнаються господарські санкції у  вигляді грошової  суми (неустойка,  штраф,  пеня), яку  учасник господарських  відносин зобов”язаний  сплатити у  разі  порушення  ним  правил  здійснення   господарської  діяльності,  невиконання або неналежного виконання господарського  зобов'язання.

      Відповідно до ст. 549 ЦК України -  неустойкою (штрафом,  пенею) є  грошова сума  або інше майно, які  боржник повинен  передати кредиторові у  разі  порушення боржником зобов”язання. Пенею є  неустойка,  що  обчислюється у  відсотках від  суми несвоєчасно виконаного грошового зобов”зання за  кожен день  прострочення  виконання.

      Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за  несвоєчасне  виконання  грошових  зобов”язань” (із внесеними змінами  та   доповненнями) встановлено,  що  розмір пені  обчислюється від суми простроченого  платежу та  не  може  перевищувати  подвійної  облікової  ставки НБУ,  що  діяла  у  період, за  який  сплачується  пеня.

      Разом  з  тим, відповідно  до  п.6 ст.232 ГК України  нарахування  штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання  зобов”язання, якщо  інше не  встановлено законом  або  договором, припиняється через шість місяців  від дня, коли зобов‘язання  мало бути  виконано.

      Позивачем  заявлена  позовна  вимога  про  стягнення  пені  на  підставі  п.9.6 договору, яким  не  передбачено  застосування  пені.  В  судовому  засіданні  30.09.2009 р. представником  позивача  було  усно  уточнено помилку щодо підстави стягнення неустойки шляхом відсилання до п. 7.3 договору.   

      Згідно з  п.7.3  договору № 4\06-08 від 04.06.2008р. та додаткової угоди від 19 серпня 2008 р. - у разі порушення  відповідачем п.4.4 договору,  відповідач сплачує  позивачу неустойку  у вигляді  штрафу  в розмірі 0,05% від  вартості  неоплаченої партії  товару за  кожний день несплати  вартості товару. Цим  пунктом та  іншими  умовами договору не  передбачено стягнення конкретно пені.  Проте, відповідно  до  змісту договору та,  зважаючи  на  ч.3 ст. 549  ЦК  України,  (якою  визначені  правові  поняття  штрафу  та  пені), -   передбачений пунктом 7.3 договору  штраф  слід  вважати  пенею.

      Пунктом  4.4 договору, (за  невиконання  умов  якого у позивача  настає  право на  стягнення  з  відповідача пені),   встановлено, що на  останній  день  кожного  місяця  відповідач  перед  позивачем  може  мати  заборгованість, яка не  повинна перевищувати вартості  товару, отриманого за попередній  місяць. Відповідно  до  п.3.4 договору - позивач  має  право  призупинити  відвантаження  відповідачу  партії  товару  у  разі  порушення  умов  п.4.4 договору  до  погашення  заборгованості.

      Позивачем у  розрахунку  нарахована  пеня  на  неоплачену  суму  вартості  поставленого  товару  по  кожній  окремо  накладній з  дотриманням  вимог  п.6 ст. 232 ГК  України в  межах  спеціального  річного  строку позовної  давності, встановленого  п.1 ч.2 ст. 258  ЦК України.  Тому твердження  відповідача   у  відзиві  про те, що позивачем  безпідставно нарахована пеня  з  перевищенням  піврічного  строку,   відхиляється  судом  як  помилкове.

      У  розрахунку  пені  позивачем  використаний  передбачений  договором відсоток  в  розмірі 0,05%.  За  офіційними  даними  Національного  банку  України  у  період, за  який нарахована  пеня, облікова ставка  НБУ становила: з 30.04.2008р. –12,0 %,  з 15.06.2009р. – 11,0 %,  з 12.08.2009р. –10,25 %,  яка  в  перерахунку  на  відсоток  одного  дня  у  незначній  мірі  перевищує  передбачений договором  відсоток. Отже, позивачем  при розрахунку  пені правомірно використано 0,05 %, який  не  перевищує  подвійну  облікову  ставку  НБУ.

      Однак,  позивачем  невірно  розраховано  пеню  зі  всієї  суми  неоплаченої  вартості  товару  по  кожній  накладній,  оскільки  не  враховано  умови  п.4.4 договору. За  змістом п. 7.3  договору  нарахування  пені  від  всієї  неоплаченої  вартості  товару  можливо  лише  при  перевищенні  позивачем  ліміту  узгодженої на останній  день  кожного  місяця  заборгованості у  розмірі  половини  вартості  товару,  отриманого  за  попередній  місяць.  Відповідно  до  п.4.3  договору № 4\06-08 від 04.06.2008р. та додаткової угоди від 19 серпня 2008р., зазначено, що товар підлягає оплаті  протягом  30-ти календарних днів з моменту поставки партії товару.

       З  огляду  на викладене пеня, за період з 05.04.2009 року  по 31.08.2009 р., має становити  14650, 68  грн. При цьому суд виходив з наступного.   

       По даних розрахунку штрафних санкцій позивача,  які  відповідають показникам  наявних  у  справі первинних  документів, залишок заборгованості за  відповідний  місяць –колонка №№ 4, 8, загальна  сума  вартості товару, поставленого  за  відповідний  місяць –колонка №№ 1, 3 повинен становити:   

- залишок заборгованості на 30.09.2008р. складав 61 400, 00 грн.,  в  жовтні 2008 року  отримано  товару на суму 1 395 000, 00 грн.;

- залишок заборгованості на 31.10.2008р. складав 172 200,00 грн. –менше  ніж 50%  від  відвантаженого  у  жовтні  товару (1 395 000,00 грн.\ 2 = 697 500,00 грн.,  у  листопаді  2008 року  отримано  товару на суму 1 729 800,00 грн.;

- залишок заборгованості на 30.11.2008р. складав 55 400,00 грн. –менше  ніж 50%  від  відвантаженого  у  жовтні  товару (1 729 800,00 грн. \ 2 = 864 900,00 грн., у  грудні  2008 року  отримано  товару на суму 2 327 400, 00 грн.;

- залишок заборгованості на 31.12.2008р. складав 89 200,00 грн. –менше  ніж 50%  від відвантаженого у  листопаді товару (2 327 400,00 грн.\ 2 = 1 163 700,00 грн., у  січні  2009 року  отримано  товару на суму 1 244 160,00 грн.;

- залишок заборгованості на 31.01.2009р. складав 182 600,00 грн. - менше  ніж 50% від відвантаженого  у  листопаді товару (1 244 160,00 грн.\2 = 622 080,00 грн.,), у лютому  2009 року  отримано  товару на суму 1 566 720,00 грн.;

- залишок заборгованості на 28.02.2009р. складав 166 760, 00 грн. - менше  ніж 50%  від  відвантаженого  у  лютому товару (1566 720,00 грн.\ 2 = 783 360,00 грн.), в березні 2009 року  отримано  товару  на суму  216 000, 00 грн.;

- залишок  заборгованості на 31.03.2009р. –159 560, 00 грн., більше  ніж  50% від   відвантаженого  у  березні  товару  (216 000,00 грн..\ 2 = 108 000,00 грн.

       Таким  чином, за  період  з 02.10.2008р.  по 04.04.2009 р.  нарахування  пені  позивачем  проведено  безпідставно.

       Розрахунок  позивача  заявлених  до  стягнення  штрафних  санкцій  починається  з  дати –20.08.2008 р., (тобто з наступного  дня  після  укладення  додаткової  угоди №1 від  19.08.2008р.  до договору), а не після  сплину 30-ти денного строку як зазначено в додатковій угоді. Оскільки  у  розрахунку позивачем також не приведено даних щодо поставленої продукції за весь серпень місяць 2008р. та залишку заборгованості, у зв”язку з чим в суду не було можливості  встановити ліміт заборгованості відповідно до п.4.4 договору,  а відтак –визначити підставність  нарахування  пені  з 19.09.2008 р.  по 21.11.2008 р.   в  сумі  22 949, 40 грн.

       Щодо поданої позивачем заяви про забезпечення позову, в якій позивач просить вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, в межах ціни позову, що знаходяться на розрахункових рахунках відповідача в установах банків, то суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову виходячи із наступного.

        Відповідно до п.3  Роз‘яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. № 02-5/611 (з наступними  змінами „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”), умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред”явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Згідно зі ст.ст. 33, 66 Господарського процесуального кодексу України такі припущення мають бути обґрунтовані, а саме підкріплені доказами наявності фактичних, отже,  реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішень господарського суду в майбутньому. Таких  доказів  позивачем  суду  не  надано.

        В задоволенні клопотання позивача про стягнення судових витрат, а саме витрат на послуги адвокатів, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача, у складі судових витрат, витрати на оплату  послуг адвокатів в розмірі 25000,00 грн. суд відмовляє, оскільки позивачем не подано суду доказів фактичного понесення таких витрат, а платіжне доручення №501 від 01.09.2009р. на суму 5000,00 грн. не містить всіх реквізитів, які ставляться до платіжних банківських документів, зокрема не містить штампу банківської проводки та підписів уповноважених осіб установи банку, а тому не приймається судом як доказ часткової оплати витрат на послуги адвокатів.  

        Виходячи із змісту наведених норм, суд прийшов до висновку про часткове задоволення  позовних вимог у сумі 83780,00 грн. –основного боргу; 14650,68 грн. –неустойки (пені); 32507,00 грн. –інфляційних нарахувань; 11106,00 грн. –3% відсотків річних за користування чужими коштами. В задоволенні решти суми позовних вимог суд вирішив відмовити.

        Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

        На підставі викладеного та керуючись ст.3 Закону України „Про відповідальність за  несвоєчасне  виконання  грошових  зобов'язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із внесеними змінами  та   доповненнями), ст.ст. 258, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 175, 193, 216, 217, 230, 232 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст. 3, 12, 44, 47-1, 49, 66, 67, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,  суд, -

                                                                            ВИРІШИВ:

1.  Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Галичина” (місцезнаходження: 80200, Львівська область, м.Радехів, вул.Б.Хмельницького, 120, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 25553579) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Максімікс” (місцезнаходження: 65020, м.Одеса, вул.Спиридонівська, 14/2, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31977148)  83780 грн. 00 коп. –основного боргу; 14650 грн. 68 коп. –неустойки (пені); 32507 грн. 00 коп. –інфляційних нарахувань; 11106 грн. 00 коп. –3% відсотків річних за користування чужими коштами, 1420 грн. 43 коп. державного мита; 113 грн. 70 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.  В задоволенні решти суми позовних вимог відмовити.

4.  Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

         Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів до Львівського апеляційного господарського суду.

         Рішення набирає законної сили  в порядку і в строки передбачені ст. 85 ГПК України.  

Суддя