Постанова

від 25.09.2009 по справі 15/121-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/121-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

   «21»вересня  2009 р.                                            Справа №15/121--09

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді  Лакізи В.В., судді Білоусової Я.О., судді Фоміної В.О.  

при секретарі –Сємєровій М.О.

за участю представників:

позивача –   Юрченко І.М.,   довіреність у справі          

відповідача – Фомін В.В., довіреність у справі

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ   (вх. № 1662Х/2-6)

на рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2009 по справі № 15/121-09

за позовом Дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України", м. Київ

до  Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків

про стягнення 79117084,45 грн., -

встановила:

          У квітні 2009 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ звернулась в суд з позовом до КП "Харківські теплові мережі" про стягнення суми основного боргу за поставлений природний газ в розмірі 32360939,31 грн за період з жовтня по грудень 2007 року та з березня по вересень 2008 року., пені в сумі 12558849,22 грн., інфляційних в сумі 29693921,62 грн., 3% річних в сумі 4503374,30 грн., також просив судові витрати по справі  покласти на відповідача.

 Рішенням господарського суду від 19.05.2009р. по справі №15/121-09  (суддя Лаврова Л.С.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" суму основного боргу в розмірі 32360939,31 грн., інфляційні в сумі 29693921,62 грн., 3% річних в сумі 4503374,30 грн., пеню в сумі 5450540,56 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 25500 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. В іншій частині стягнення пені в розмірі 7108308,66 грн. відмовлено.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення в частині зменшення розміру пені скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача про стягнення  пені повністю. В обґрунтування апеляційної скарги  посилається на те, що місцевий господарський суд не мотивовано скористався приписами ст. 233 Господарського кодексу України і не встановив обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій. Також апелянт вважає, що відповідачем не надано жодних належних доказів щодо важкого фінансового стану та неможливості виконання судового рішення.

          Відповідач надав відзив та  доповнення до відзиву на апеляційну скаргу в якому проти апеляційної скарги заперечує, вважає її безпідставною та необґрунтованою. В відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, місцевий господарський суд, врахував вимоги Закону України «Про тимчасову заборону стягнення пені з громадян України за несвоєчасне внесення оплати за житлово-комунальні послуги», Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати»та об'єктивно оцінив винятковість даного випадку, виходячи з інтересів сторін, встановив причини неналежного виконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної пені наслідкам, в зв'язку з чим просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

                             Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та КП "Харківські теплові мережі" був укладений договір №06/07-1265 ТЕ-32 від 01.10.2007 р. на постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання ( а.с.22-27) та  додаткові угоди  до договору за № 1 від 29.10.2007 року ( а.с.28), додаткова угода № 2 від 27.11.2007 року ( а.с.29),додаткова угода №3 від 24.03.2008 року ( а.с.30), додаткова угода № 4 від 27.03.2008 року ( а.с.31),додаткова угода № 5 від 25.04.2008 року.( а.с.32)., додаткова угода № 6 від 26.05.2008 року ( а.с.33),додактова угода № 7 від 20.06.2008 року ( а.с.34),додаткова угода № 8 від 27.08.2008 року ( а.с.36).

          Умовами укладеного договору було встановлено, що позивач (постачальник)  зобов'язується передати у власність відповідачу (покупцю)  в  2007 році природний газ,  а покупець зобов'язується прийняти та оплатити  газ на умовах договору.

Пунктом 6 зазначеного договору сторони визначили порядок та умови проведення  розрахунків та встановили, що оплата за газ та послуги з його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку:

- перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця;

- подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 6.6 договору також було встановлено, що звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та акту приймання - передачі газу протягом 10 днів  з моменту вимоги однієї із сторін.  Вказана звірка оформлюється актом звірки.

Пунктом 7 договору сторони визначили порядок відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному договору, а саме п. 7.2. договору сторони встановили, що в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені в п. .1 даного договору, покупець (відповідач) сплачує на користь постачальника (позивача), крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції, позивач протягом  жовтня -грудня 2007 року, березня-вересеня 2008 року.  передав відповідачу природний газ на загальну суму 512147311,89 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу (а.с. 37-48). Таким чином, колегія суддів вважає доведеним, що позивач свої зобов'язання згідно укладеного сторонами договору виконав належним чином та в повному обсязі.

          Відповідач свої зобов'язання, встановлені умовами договору №06/07-1265 ТЕ-32 від 01.10.2007 р. на постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання виконав частково, а саме,  частково в сумі 479786372,58 грн. оплатив надані позивачем послуги за поставлений  природний газ, внаслідок чого  утворилась заборгованість з оплати за договором в сумі  32360939,31 грн.

Отже, як вважав позивач, відповідачем було  порушено п.6 договору, щодо порядку та умов проведення розрахунків, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача основного боргу за поставлений природний газ в розмірі 32360939,31 грн за період з жовтня по грудень 2007 року та з березня по вересень 2008 року., пені в сумі 12558849,22 грн., інфляційних в сумі 29693921,62 грн., 3% річних в сумі 4503374,30 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не вказано договором або законом.

Оскільки відповідачем не надано доказів належного виконання укладеного сторонами договору  в частині своєчасного погашення боргу, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача  розміру основного боргу   за поставлений природний газ в розмірі 32360939,31 грн за період з жовтня по грудень 2007 року та з березня по вересень 2008 року.

Щодо позовних вимог ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення з відповідача інфляційних в сумі 29693921,62 грн. та  3% річних в сумі 4503374,30 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми.

          Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача інфляційних в сумі 29693921,62 грн. та 3% річних в сумі 4503374,30 грн.

Щодо висновків місцевого господарського суду про  наявність підстав для зменшення розміру стягуваної пені на 56,6%, то місцевий господарський суд узяв до уваги причини неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, а саме  врахував існування заборгованості споживачів (населення, бюджетні установи, промислові підприємства) перед відповідачем з оплати теплової енергії. Оскільки відповідно  Закону України "Про тимчасову заборону стягнення пені з громадян України за несвоєчасне внесення оплати за житлово-комунальні послуги" № 486/96 від 13.11.1996 р., заборонено нараховувати та стягувати пеню з громадян за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та керуючись п.3 ст.83 ГПК України зменшив розмір пені на 56,6% та стягнув з відповідача пеню в розмірі 5450540,56 грн. В інший частині пені в розмірі 7108308,66 грн. відмовив.

Позивач в апеляційній скарзі з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру пені на 56,6% до 5450540,56 грн. не погодився та просив оскаржуване рішення в частині зменшення розміру пені скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити повністю.          

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає наступне.

 Відповідно до ст. 610, ст. 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7 договору сторони передбачили відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному договору, зокрема, п. 7.2. сторони встановили, що  в разі несплати або несвоєчасної оплати  у строки, зазначені п. 6.1 даного договору, покупець (відповідач) сплачує на користь постачальника (позивача), крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України передбачено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Зі змісту наведених норм випливає, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

З наданих відповідачем документів в обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені вбачається, що на виконання вимог Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію»КП «ХТМ»укладено 50933  договори на реструктуризацію, оскільки відповідно до  Закону України «Про тимчасову заборону стягнення пені з громадян України за несвоєчасне внесення оплати за житлово-комунальні послуги»заборонено нарахування та стягнення пені з громадян за несвоєчасну оплату комунальних послуг, у зв'язку з чим відповідач позбавлений можливості нараховувати пеню споживачам газу - фізичним особам. Загальний розмір заборгованості споживачів за теплову енергію, згідно наданих відповідачем документів, складає 451,1 млн. грн.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що  застосування таких санкцій, у розмірах нарахованих позивачем у позовній заяві, є надмірно великим порівняно зі  збитками  кредитора, за таких обставин суд першої інстанції з урахуванням статусу відповідача, ступеню виконання зобов'язання боржником, з урахуванням майнового стану сторін та у відповідності до  статті 233 Господарського кодексу України і статті 83 пункту 3 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовано зменшив  розмір нарахованих позивачем  санкцій на 56,6% та стягнув з відповідача 5450540,56 грн. пені. В іншій частині пені в розмірі 7108308,66 грн. відмовив правомірно.   

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2009 по справі № 15/121-09 таким, що  прийняте у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим апеляційна скарга  позивача  задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів , -          

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

            Рішення господарського суду  Харківської області від 19.05.2009 по справі № 15/121-09 залишити без змін.

              Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом місяця до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                      Лакіза В.В.

                       Суддя                                                      Білоусова Я.О.

                       Суддя                                              Фоміна В.О.

          Повний текст постанови підписано 24.09.2009р.