Постанова від 08.09.2009 по справі 37/6

37/6

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 08 вересня 2009 р.                                                                                    № 37/6  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Л.І. Рогач –головуючої,С.В. Бакуліної,Г.М. Мачульського

за участю представників:

позивачаСабадаш І.В., дов. від 21.05.09р. б/н

відповідача

відповідачаПопов С.Ю., Герасименко О.В., дов. від 03.02.09р.не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ-Брок"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.05.2009 року

у справі№ 37/6 Господарського суду міста Києва

за позовомЗакритого акціонерного товариства "Аеробуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ-Брок"Закритого акціонерного товариства "Інвест-Проф"

провизнання недійсним договору іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Закритого акціонерного товариства "Аеробуд" звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним укладеного відповідачами іпотечного договору від 31.10.2008р. № 3010, посвідченого приватним нотаріусом Шепелюк О.Г., у відповідності до якого Товариство з обмеженою відповідальністю СІБ-Брок" вчинило дії, спрямовані на відчуження земельної ділянки площею 2,3627, що розташована: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вул. Московська, 15, кадастровий номер 0111900000:01:005:0081, цільовим призначенням експлуатація виробничих будівель та споруд рибокомбінату, що належать ТОВ "СІБ-Бриз" на праві власності згідно Державного акта серія ЯД № 600106, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.03.2007р. ВЕЕ №501504, а також про вилучення запису від 31.10.2008р. за № 8136656 про заборону відчуження даної земельної ділянки, вчинений приватним нотаріусом Шепелюк О.Г.

Позовні вимоги вмотивовано суперечністю його змісту вимогам статті 576 Цивільного кодексу України, статті 5 Закону України "Про іпотеку", статті 115 Господарського процесуального кодексу України,  оскільки спірний договір укладено при наявній забороні на відчуження земельної ділянки, встановленої ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.10.08р. по справі № 37/437, тобто, щодо майна, право розпорядження відповідача яким обмежено; в зв'язку з цим договір іпотеки має бути визнаний недійсним за частиною 1 статті 203 та частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Заявою від 03.02.09р. (т.1, а.с.78-79) позивач відмовився від позовних вимог в частині вилучення запису від 31.10.2008р. за № 8136656 про заборону відчуження даної земельної ділянки.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "СІБ-Брок" відхилив позовні вимоги, вказавши, що на момент укладення спірної угоди не існувало виконавчого провадження з виконання ухвали господарського суду від 31.10.2008р., а також заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2009р. (суддя  Кондратова І.Д.) позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним іпотечний договір від 31.10.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІБ-Брок" та Закритим акціонерним товариством "Інвест-Проф", посвідчений приватним нотаріусом Шепелюк О.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 3010; з відповідачів на користь позивача стягнуто 203грн. судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2009р. (судді: Корсак В.А. - головуючий, Авдеєв П.В., Коршун Н.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його відповідності чинному законодавству, фактичним обставинам справи.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "СІБ-Брок" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Касаційну скаргу обґрунтовано порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки рішення, винесені у даній справі, впливають на обов'язки відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, як органу, на який законом покладено обов'язок примусового виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 31.10.2008р., та на обов'язки приватного нотаріуса Шепелюк О.Г., яких до участі у справі не було залучено; апеляційний господарський суд не надав правової оцінки цій обставині; вказане є безумовною підставою для скасування судових рішень у даній справі.

Також скаржник вважає, що висновки судів суперечать вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, оскільки ухвали про забезпечення позову підлягають виконанню органами Державної виконавчої служби в порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Однак судами не було прийнято до уваги встановлений законодавством порядок накладення арешту на майно боржника, відповідно до якого на момент укладення спірного договору земельна ділянка була вільна від обтяжень та могла бути відчужена іпотекодавцем.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу та усно в судовому засіданні відхилив доводи скаржника, вказавши на законність та обґрунтованість судових рішень; сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 31 10.2008р. відповідачами було укладено іпотечний договір № 3010, посвідчений приватним нотаріусом Шепелюк О.Г., у відповідності до якого ТОВ "СІБ-Брок" передало ЗАТ "Інвест-Проф" в іпотеку земельну ділянку площею 2,3627га, розташовану за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вул. Московська, 15, кадастровий номер 0111900000:01:005:0081, з цільовим призначенням експлуатація виробничих будівель та споруд рибокомбінату.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2008р. по справі № 37/437 з метою забезпечення позовних вимог ЗАТ "Аеробуд" накладено арешт в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 6285614,06грн. на земельну ділянку площею 2,3627га, що розташована: АР Крим, м. Ялта, вул. Московська, 15, кадастровий номер 0111900000:01:005:0081, цільове призначення експлуатація виробничих будівель та споруд рибокомбінату, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "СІБ-Брок" на праві власності згідно Державного акту  серія ЯД № 600106, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.03.2007р. ВЕЕ № 501504 (р.825), а також на будь-яке інше майно, яке виявить державний виконавець.

За частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно пункту 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Вирішуючи спір про визнання іпотечного договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання  відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216  Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Іпотека, в силу статті 575 Цивільного кодексу України, є окремим видом застави нерухомого майна. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Закон України “Про іпотеку” є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна –іпотеки.

За термінами, визначеними у статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою є вид забезпечення зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; тобто, поняття іпотеки передбачає зміну майнових прав власника майна, що передано в іпотеку, щодо цього майна.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, зокрема, що нерухоме майно може бути відчужено іпотекодавцем і на нього може бути звернуто стягнення.

Відповідно до статей 66 та 67 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вправі за заявою сторони застосувати заходи до забезпечення позову, в тому числі накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, про що виноситься ухвала.

За положеннями частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.

Обмеженням речових прав на нерухоме майно є обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, встановлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах встановлених законом повноважень.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого та правомірного висновку щодо статусу ухвали про забезпечення позову, як судового акта, який обмежує право іпотекодавця у відчуженні належної йому земельної ділянки, а відтак, суперечності спірного правочину статті 576 Цивільного кодексу України та статті 5 Закону України "Про іпотеку".

Доводи касаційної скарги не спростовують вказаних вище висновків господарських судів; посилання скаржника на статтю 115 Господарського процесуального кодексу України є помилковим, оскільки чинність та обов'язковість судових рішень не пов'язана зі зверненням сторони за їх примусовим виконанням.

Предметом даного спору є питання відповідності чинному законодавству спірного договору, що не стосується прав та обов'язків органу виконавчої служби та  нотаріуса, який вчиняв його нотаріальне посвідчення.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули у судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували спірний договір; врахували положення статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України; таким чином їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.  

Як наслідок, прийняті господарськими судами рішення та постанова відповідають положенням статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України, вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування  господарськими судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування зазначеної постанови колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1  статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України  

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ-Брок" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2009 року у справі № 37/6 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий                                                                               Л. Рогач

Судді:                                                                                           С. Бакуліна

                                                                                                     Г. Мачульський