Постанова

від 30.09.2009 по справі 36/264

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

36/264

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 30.09.2009                                                                                           № 36/264

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Мартюк А.І.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Дерлюк В.Д. - дов. б/н від 24.06.2009р.;

Струнь Н.П. – дов. б/н від 24.06.2009р.;

 від відповідача - Шадевська Ж.Е. – дов. №225-КР-778 від 20.07.2009р.;

від третьої особи:   не з'явились;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київська міська рада

 на рішення Господарського суду м.Києва від 29.07.2009

 у справі № 36/264 (суддя  

 за позовом                               Приватне підприємство "Бастіон"

 до                                                   Київська міська рада

 третя особа відповідача           Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

 про                                                   визнання недійсним п.4.3. договору оренди земельної ділянки від 08.08.2007 р.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним п.4.3 договору оренди земельної ділянки від 08.08.2007р., укладеного між позивачем та відповідачем, мотивуючи це тим, що оспорюваний пункт договору суперечить положенням чинного законодаства та не спрямований на настання реальних наслідків, що у відповідності до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч.1, ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання його недійсним.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про відсутність підстав для визнання п.4.3 договору оренди земельної ділянки недійсним, оскільки згаданий пункт договору дублює п.7 ст. 28 рішення Київської міської ради „Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві” №457/1867 від 15.07.2004р., тому, підписуючи договір, позивач повністю погодився з його умовами.

Третя особа участі в судових засіданнях суду першої інстанції не приймала, натомість в письмових поясненнях, поданих через Відділ документального забезпечення Господарського суду міста Києва 27.07.2009р., зазначила, що вимоги, викладені в позовній заяві, не відносяться до компетенції і не зачіпають прав та обов'язків Головного управління земельних ресурсів. Окрім того, в поясненнях було викладено клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника Головного управління земельних ресурсів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2009р. у справі №36/264 позов було задоволено повністю, визнано недійсним п.4.3 договору оренди земельної ділянки від 08.08.2007р., укладеного між позивачем та відповідачем, а також присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2009р. у справі №36/264 скасувати, прийнявши нове, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2009р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до розгляду та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.09.2009р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2009р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Лосєва А.М.

Представник третьої особи в судове засідання 16.09.2009р. не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2009р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 30.09.2009р.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.09.2009р. підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2009р. у справі №36/264 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги відповідача, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.  

Представник третьої особи в судове засідання 30.09.2009р. не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.   

Оскільки явка представника третьої особи не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представника третьої особи про місце, дату та час судового засідання, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника третьої особи за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Рішенням Київської міської ради від 19.12.2006р. №303/360 “Про передачу приватному підприємству “БАСТІОН”  земельної ділянки  для експлуатації та обслуговування  будівель і споруд виробничого комплексу на вул. Зрошувальній, 15-б у Дарницькому районі м. Києва” Приватному підприємству “БАСТІОН” було передано у короткострокову оренду на 5 років вищезазначену земельну ділянку площею 0,80 га.

08.08.2007р. між Приватним підприємством “БАСТІОН” (далі – позивач, Орендар) та Київською міською радою (далі – відповідач, Орендодавець) було укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), у відповідності до умов якого (п.1.1, п.2.1, п.4.2) Орендодавець за актом приймання-передачі передав, Орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 8021 кв. м. по вул. Зрошувальній, 15-Б у Дарницькому районі м. Києва для експлуатації та обслуговування будівель і споруд виробничого комплексу (далі - Об'єкт оренди або земельна ділянка). Річна орендна плата за земельну ділянку встановлена у розмірі 2% від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Відповідно до п.4.3. Договору у випадку, якщо цей Договір не підписаний Орендарем в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішення Київської міської ради, зазначеного в п.1.1 цього Договору, розмір орендної плати (зазначений у п.4.2 Договору) на період, аналогічний терміну прострочення укладення договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків на місяць від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно з Актом приймання-передачі від 09.08.2007р., Орендар прийняв  в користування визначену Договором земельну ділянку.

Позивач в позовній заяві зазначає про те, що п.4.3 Договору суперечить нормам чинного законодавства України та не спрямований на настання реальних наслідків, у зв'язку з чим, відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч.1, ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України, вказаний пункт Договору повинен бути визнаний недійсним.

Відповідач заперечував проти позову, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, мотивуючи це тим, що на час укладання Договору оренди у відповідача були відсутні зауваження відносно його умов, будь-які пропозиції про внесення змін та/або доповнень до Договору від відповідача також не надходили. Окрім того, оскаржуваний пункт Договору оренди дублює п.7 ст. 28 рішення Київської міської ради „Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві” №457/1867 від 15.07.2004р., яким встановлений загальний порядок передачі в користування земельних ділянок безпосередньо в м. Києві. Дане рішення Київської міської ради на дату розгляду справи в суді  є чинним, недійсним повністю або частково не визнавалось.

Третя особа свою позицію у спорі не визначила, зазначивши лише про те, що спірні правовідносини не відносяться до компетенції і не зачіпають прав та обов'язків Головного управління земельних ресурсів.  

Місцевий господарський суд задовольнив позов, виходячи з того, що в силу ст. ст. 610, 612, 631 Цивільного кодексу України в укладеному договорі не може бути встановлено зобов'язання вчинити певні дії до його укладення та відповідні санкції за невиконання цих зобов'язань. Тобто, сторони не можуть встановлювати в договорі штрафні санкції за невиконання умов договору за період, до якого цей договір не був укладений. Оспорюваний пункт 4.3. Договору оренди земельної ділянки не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки містить зобов'язання сторони, яке не можливо виконати внаслідок того, що подія, стосовно якої встановлено зобов'язання вже відбулась, а посилання на платіж, вказаний в п.4.3 Договору оренди та встановлений рішенням Київської міської ради від 15.07.2004р. №57/1867, не може бути прийняте до уваги, оскільки відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Відповідач, не погоджуючись із Рішенням суду першої інстанції,  відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, мотивуючи це порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 202, 627, 628 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179-181, 188 Господарського кодексу України, ст. ст. 9, 124, 125, п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. ст. 15, 16 Закону України „Про оренду землі”, ст. 73 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” п.7 ст. 28 рішення Київської міської ради від 15.07.2004р. №457/1867.

Апеляційний суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. ст. 124, 125 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Право на оренду земельних ділянок виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

В ст. 16 Закону України „Про оренду землі” передбачено, що сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.

Надання земельних ділянок у користування у місті Києві здійснюється у відповідності з Земельним кодексом України та рішенням Київської міської ради від 15.07.2004р. №457/1867 „Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві” (далі – Рішення №457/1867), прийнятим Міськрадою у відповідності до ст. ст. 26, 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. 22 Закону України „Про столицю України – місто-герой Київ”, в межах наданих ст. 9 Земельного кодексу України повноважень.

В п.п.4-8 ст. 28 вищеназваного Рішення Київської міської ради передбачено, що зацікавлена особа в місячний термін з моменту набуття чинності рішенням Міськради про передачу земельної ділянки у користування зобов'язана звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) для організації робіт із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та підготовки документа, що посвідчує право на земельну ділянку. У разі передачі земельної ділянки в оренду зацікавлена особа зобов'язана в чотирьохмісячний термін з моменту звернення до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) укласти договір оренди землі. На підставі технічного завдання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) землевпорядна організація забезпечує встановлення і передачу у встановленому порядку межових знаків землекористувачу, виготовляє документ, що посвідчує право на земельну ділянку, та подає до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) для перевірки. Сукупний термін перевірки зазначених документів Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не може перевищувати двох місяців. Виконання робіт зі встановлення межових знаків та виготовлення документа, що посвідчує право на земельну ділянку, здійснюються землевпорядними організаціями в термін, що не може перевищувати двох місяців. Якщо договір оренди землі не підписаний зацікавленою особою в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Міськради про передачу відповідної земельної ділянки в оренду, розмір орендної плати на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків від грошової оцінки земельної ділянки. Рішення Міськради про передачу земельної ділянки в оренду вважається таким, що втратило чинність, через дев'ять місяців після набуття ним чинності, якщо відповідний договір оренди землі не укладено.

Як вбачається з матеріалів справи, Договір оренди земельної ділянки від 08.08.2007р., пункт 4.3 якого оскаржується, було укладено в межах восьмимісячного терміну з дня прийняття Рішення від 19.12.2006р., але з порушенням визначеного п'ятимісячного строку.

При цьому, апеляційний суд вважає звернути увагу на те, що ані під час розгляду справи в місцевому господарському суді, ані під час розгляду в апеляційному суді жодного обґрунтування відносно того, з чиєї вини виникло дане порушення та не зазначено поважності причин пропуску строку, встановленого для підписання (укладання) договору оренди земельної ділянки.  

У відповідності до ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 21 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що на акт, що суперечить закону, прокурором, його заступником приноситься протест до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Згідно з вимогами п.23.1 ст. 23 рішення Міськради „Про Регламент Київської міської ради” від 14.07.1998р. №86, гласність роботи Міськради забезпечується шляхом розповсюдження інформації про її діяльність у виданні міської ради – газеті „Хрещатик” та інших засобах масової інформації, за рішенням Міськради можуть не оприлюднюватись лише окремі її рішення. Отже, вищевказана газета є офіційним виданням Київради.

Як було встановлено судом під час розгляду даної справи, Рішення Київської міської ради „Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві” №457/1867 від 15.07.2004р. було опубліковано в газеті „Хрещатик” у серпні 2005 року (№118). Тобто, позивач знав або повинен був знати про вимоги, встановлені ст. 28 зазначеного Рішення Київської міської ради. При цьому, належних та допустимих доказів на підтвердження оскарження, зміни або скасування Рішення Київської міської ради №457/1867 від 15.07.2004р. в установленому порядку суду надано не було.

У відповідності до ст. ст. 215, 217 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину (його частини) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, якими, зокрема, передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Загалом, угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною необхідно встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (аналогічна позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978р. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на невідповідність оскарженого п.4.3 Договору вимогам п.5 ст. 203 Цивільного кодексу України, вважаючи що така умова Договору не спрямована на реальне настання визначених нею наслідків, оскільки містить зобов'язання сторони, яке не може бути виконано внаслідок того, що подія, стосовно якої встановлено зобов'язання, вже відбулась. Однак, оскаржений п.4.3 Договору фактично дублює п.7 ст. 28 Рішення Київської міської ради „Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві” №457/1867 від 15.07.2004р., вимоги якого в будь-якому випадку на момент підписання Договору було порушено.

Окрім цього, п.4.3 спірного Договору регулює розмір орендної плати за користування земельною ділянкою саме в період з моменту вступу в силу Договору.

Доводи позивача та місцевого господарського суду про те, що оскаржений пункт Договору містить зобов'язання сторони, яке не може бути виконано внаслідок того, що подія стосовно якої встановлено зобов'язання вже відбулась, є помилковими, оскільки на момент підписання Договору по факту не мала сенсу лише альтернатива, встановлена гіпотезою (структурною частиною) цієї умови Договору, оскільки при його укладенні було очевидним порушення встановленого п'ятимісячного терміну. Посилання на те, що оскаржений пункт Договору не спрямований на реальне настання визначених ним наслідків, а також те, що встановлений обов'язок не може бути виконаний, не ґрунтуються на положеннях діючого законодавства та спростовуються доказами, наявним у справі.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, а також виходячи з системного аналізу норм діючого законодавства, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість та непідтвердженість посилання суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для визнання недійсним п.4.3 Договору оренди земельної ділянки від 08.08.2007р.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених в позовній заяві, тоді як відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Окрім того, відповідно до положень господарського процесуального судочинства обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги з підстав, викладених у позові, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  

Оскільки при розгляді справи апеляційним судом було встановлено, що судом першої інстанції при прийнятті Рішення від 29.07.2009р. у справі №36/264 було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2009р. у справі №36/264 – скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду та подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,  Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Київської міської ради задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2009р. у справі №36/264 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства „БАСТІОН” до Київської міської ради, третя особа Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним п.4.3 договору оренди земельної ділянки від 08.08.2007р. відмовити повністю.

4. Стягнути з Приватного підприємства „БАСТІОН” (02090, м. Київ, вул. Сосюри, 6; п/р №26003028193981 в КМФ АКБ „Укрсоцбанк” м. Київ, МФО 322012, код ЄДРПОУ 31090749) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, р/р №33213812700003 в ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 22883141) 42,50 грн. (сорок дві гривні 50 копійок) витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

6. Матеріали справи №36/264 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена  до касаційного суду у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 07.10.09 (відправлено)