Постанова

від 28.09.2009 по справі 48/284

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

48/284

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 28.09.2009                                                                                           № 48/284

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Рєпіної  Л.О.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закрите акціонерне товариство "Міжрегіональна Академія управління персоналом"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 11.06.2009

 у справі № 48/284 (суддя  

 за позовом                               ТОВ "Алай-Буд"

 до                                                   Закрите акціонерне товариство "Міжрегіональна Академія управління персоналом"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 43884,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням господарського суду м. Києва від 11.06.2009 р. у справі № 48/284  позов ТОВ „Алай-Буд” до ЗАТ „МАУП” про стягнення 43884,23 грн. задоволений в повному обсязі.

          Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин що мають значення для правильного вирішення спору, просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову .

Представник позивача в судовому засіданні, проти вимог, викладених у апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду – без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 06.01.2007 сторонами укладений договір з реконструкції приміщень, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання по виконанню повного обсягу робіт з реконструкції приміщень матеріального складу під літерою „Ю” за адресою пр. Червонозоряний,119 м. Києва під адміністративні приміщення МАУП, згідно розробленого проекту та діючих нормативних документів, а відповідач прийняти роботи та сплатити їх вартість.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості, господарський суд виходив з того, що відповідач порушив умови договору щодо повного та своєчасного  розрахунку за прийняті роботи.

Заперечуючи проти рішення, відповідач наполягає на тому, що судом безпідставно не взятий  до уваги проведений взаємозалік, вчинений за заявою відповідача, що призвело до необґрунтованого стягнення коштів. Доводи мотивовані тим, що позивач невчасно виконав роботи, а тому відповідно до п.7.1 договору, на його адресу направлена претензія з нарахуванням штрафу в розмірі 10% від вартості невчасно виконаних робіт в розмірі 42581,72 грн., тому враховуючи що позивачем штраф сплачений не був,  то борг в сумі 54939,40 грн. за прийняті роботи погашений шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Згідно зі ст. 230 ГК України, ст. 549 ЦК України  штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.601 ЦК України, 203 ГК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Посилання позивача на ту обставину, що взаємозалік зустрічних позовних вимог за заявою однієї із сторін може здійснюватися лише у разі згоди на це іншої сторони не заслуговує на увагу, оскільки вимоги, стосовно того, що для зарахування зустрічної однорідної вимоги необхідна згода іншої сторони, чинне законодавство не містить.

Однак, для припинення зобов'язань зарахуванням необхідна наявність кількох умов: по-перше, зарахування можливе у разі, коли зобов'язання є зустрічним. Для зарахування необхідна наявність двох зобов'язань. При цьому особа, яка виступає кредитором з першого з них, повинна бути боржником з другого, і навпаки - боржник з першого зобов'язання повинен бути кредитором з другого з них. По-друге, вимоги, що підлягають зарахуванню, мають бути однорідними. У зв'язку з цим, як правило, зарахуванню підлягають вимоги за грошовими зобов'язаннями або за будь-якими іншими зобов'язаннями, предмет яких визначений родовими ознаками. Різнорідні зобов'язання зарахуванням припинені бути не можуть. По-третє, для зарахування взаємної вимоги важливе значення має час виконання зобов'язань. Зарахування можливе лише у разі, коли строк виконання зобов'язання настав або не вказаний чи визначений моментом затребування.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано( п.6 ст. 232 ГК України).

Так, з п.3.1 договору випливає, що 01.05.2007 року позивач повинен виконати роботи, в обсязі передбаченому договором. Строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання закінчився 01.11.2007 року.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування(ст. 34 ГПК України).

Відповідачем не надано доказів прострочення позивачем строку виконання зобов'язань. Крім того, з претензії відповідача ( а.с.72-73) вбачається, що нарахування штрафу за несвоєчасне виконання робіт відбувалося на підставі додаткової угоди від 14.06.07 до договору, якою збільшений обсяг робіт. Матеріали справи не містять додаткову угоду від 14.06.07 до договору, а додаткові угоди до договору від 04.06.07 (а.с.13-15) відповідачем й досі не підписані, чого не оспорює представник відповідача. Отже, суд дійшов висновку про недоведеність прострочення виконання робіт в розмірі, на який відповідач провів взаємозалік.

На сам головне, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що здійснене ним зарахування неможливе, оскільки вимоги не є однорідними, так як непов'язані родовими ознаками. Однорідність вимоги визначається однорідністю підстав виникнення зобов'язань, які зараховуються, оскільки зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

За загальним правилом, штраф та заборгованість не пов'язані між собою підставами виникнення, а тому не можуть вважатися однорідними вимогами у розумінні статті 601 Цивільного кодексу України.

Преюдиціальне значення, відповідно до ст. 35 ГПК України мають рішення господарського суду м. Києва № 48/281, № 48/282, № 48/283  від 11.06.2009, якими встановлено прострочення відповідача в частини здійснення оплати.

 Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу ЗАТ „МАУП” залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2009 року у справі № 48/284  залишити без змін.

2.          Матеріали справи повернути  господарському суду м. Києва .

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 29.09.09 (відправлено)