Вирок

від 27.02.2008 по справі 1-8/08

ВІЙСЬКОВИЙ МІСЦЕВИЙ СУД КИЇВСЬКОГО ГАРНІЗОНУ

№ 1-8/08

№ 1-8/08 

ВИРОК

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

27

лютого 2008 року                                                                                                         місто

Київ

Військовий

місцевий суд Київського гарнізону в складі: головуючого - судді підполковника

юстиції ДЯЧУКЛ С. І.,  при секретарях

Бобильової А.В.,  Диренко Н.В., 

за участю військового прокурора Білоцерківського

гарнізону - підполковника юстиції Бончева І.В.,  підсудного

ОСОБА_1,  його захисників - адвокатів

ОСОБА_2 та ОСОБА_3,  у відкритому

судовому засіданні в приміщенні суду розглянув кримінальну справу за

обвинуваченням військовослужбовця військової частини А1552

лейтенанта                     ОСОБА_1,  який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в

місті Суми,  українця, 

громадянина України,  з вищою

освітою,  не одруженого,    не  

судимого,    командира   взводу  

артилерійського дивізіону, 

проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, 

-у вчиненні злочину, 

передбаченого ч.3  ст.  15,  ч.

2  ст. 

410 КК України,  - Судовим

слідством військовий місцевий суд

ВСТАНОВИВ:

Під час

проходження військової служби та виконання обов'язків старшого наряду з охорони

території вивільненого військового містечка № 6 у місті Фастові,  ОСОБА_1 дізнавшись про те,  що вмонтовані на території цього містечка

(біля пункту паливо-мастильних матеріалів (далі - пункт ПММ)) залізобетонні

плити в кількості 174 штуки не входять до переліку майна,  прийом та передачу якого наряд

документував,  вирішив з корисливих

мотивів заволодіти цими плитами з метою їх подальшої реалізації стороннім

особам.

Рсалізуючий

свій злочинний намір,  ОСОБА_1,  вводячи в оману щодо нібито наявних у нього

повноважень на реалізацію військового майна у зв'язку з ліквідацією

частини,  підшукав покупця вказаних плит-

громадянина ОСОБА_4,  якому 8 липня 2007

року організував їх демонстрацію,  після

чого досяг згоди на реалізацію цих плит за ціною 60 грн. за квадратний

метр,  у свою чергу ОСОБА_4 повинен був

забезпечити автокран для демонтажу плит.

11 липня

2007 року в період з 8 до 9 ранку на території вивільненого військового

містечка № 6 ОСОБА_1 з корисливих мотивів з метою реалізації свого умислу на

заволодіння військовим майном (залізобетонними плитами в кількості 174 штуки на

загальну вартість 83 622 грн. 74 коп.), 

яке мав намір реалізувати стороннім особам,  ввівши в оману щодо дійсних своїх намірів

військовослужбовців,  що входили до

складу наряду з охорони військового містечка, 

дав дозвіл на в'їзд на територію містечка автокрану,  який прибув для демонтажу плит на виконання

попередніх домовленостей з покупцем, 

після чого організував силами військовослужбовців строкової служби за

допомогою вказаного автокрану демонтаж залізобетонних плит. Однак,  ОСОБА_1 з причин,  що не залежали від його волі,  фактично демонтувавши за допомогою автокрану

лише п'ять таких плит,  не вчинив всіх

дій,  які вважав необхідними для

заволодіння військовим майном шляхом обману (шахрайства) до кінця,  оскільки до військового містечка прибули

працівники міліції. Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 давав

різні покази щодо висунутого обвинувачення, 

повідомивши такі версії вказаних подій.

Так,  з початку ОСОБА_1 винним себе визнав частково

і тільки в межах своєї власної версії викладених в обвинувальному висновку

подій,  а саме у тому,  що порушив встановлений порядок пропуску

автотехніки та цивільних осіб на територію містечка,  а також без дозволу командира частини

організував демонтаж п'яти залізобетонних дорожніх плит,  і пояснював при цьому таке. Дійсно з 6 по 13

липня 2007 року він був старшим наряду з охорони військового містечка № 6. 10

липня йому на мобільний телефон подзвонив незнайомий чоловік,  який назвався ОСОБА_5 і поцікавився,  чи можна 11 липня подивитися на плити,  якими висланий майданчик біля пункту ПММ на

території містечка. Він,  ОСОБА_1,  не заперечував,  хоча про те, 

хто такий ОСОБА_5 і в чому його інтерес, 

він,  ОСОБА_1,  не уточнював і про його дзвінки ані командиру

частини ані особі,  що контролює наряд -

капітану ОСОБА_6,  не доповів. 11 липня

близько 8 години ранку ОСОБА_5 прибув до КПП

№ 2 містечка,  про що знову повідомив

по телефону,  представившись в цей раз

працівником КЕЧ. Він,  ОСОБА_1,  самостійно прийняв рішення запустити ОСОБА_7

на територію містечка. Перебуваючи неподалік від вартового приміщення і

спостерігаючи за воротами КПП № 2,  він

несподівано побачив,  як через відкриті

за його вказівкою ворота КПП № 2 в'їхав на територію містечка автомобіль ВАЗ

2108 та автокран МАЗ. З легкової машини вийшов ОСОБА_7 і сказав,  що він працівник КЕЧ і прибув з метою

демонтажу плит,  які будуть вивозити

пізніше за наявності документів. Він, 

ОСОБА_1,  показав ОСОБА_7 та водію

крану територію біля пункту ПММ,  після

чого з двома військовослужбовцями строкової служби допомагав демонтувати плити.

Коли була піднята п'ята плита,  він,  ОСОБА_1, 

переконавшись у водія автокрану, 

що той не є працівником КЕЧ, 

зупинив роботи у зв'язку із виниклими сумнівами щодо законності дій

ОСОБА_7. Через деякий час прибули працівники міліції,  які затримали виїзд крану. Про свої сумніви

щодо законності дій ОСОБА_7 він, 

ОСОБА_1,

2

ані працівникам міліції,  ані у

подальшому командуванню частини не доповів, 

оскільки вирішив дотримуватися версії подій,  яку з самого початку вигадав ОСОБА_6,  щоб уникнути відповідальності за пропуск

сторонніх осіб.

Згодом допитаний у судовому засіданні ОСОБА_1 змінив свої покази,  категорично відмовившись від попередніх своїх

свідчень,  і свою вину у пред'явленому

обвинуваченні визнав повністю,  при цьому

дав покази,  які відповідають вище

наведеним обставинам вчинення ним злочину, 

пояснивши,  що він під час

чергування на території військового містечка № 6 дізнався про те,  що всі вмонтовані в фунт залізобетонні плити

не внесені до документів,  на підставі

яких майно приймалося нарядом під охорону. У зв'язку з цим вирішив реалізувати

ці плити стороннім особам.  На виконання

своїх намірів він познайомився з громадянином ОСОБА_5,  якого ввів в оману щодо законності своїх дій і

попросив підшукати покупця. У подальшому для обговорення умов угоди на

реалізацію вказаних плит з ОСОБА_5 та ймовірним покупцем - знайомим ОСОБА_5

громадянином ОСОБА_4 8 липня 2007 року він, 

ОСОБА_1,  пропустив вказаних осіб

на територію містечка та показав плити, 

після чого була досягнута домовленість про їх реалізацію за ціною 60

грн. за метр квадратний.

Як далі показав підсудний ОСОБА_1, 

на виконання цієї домовленості 11 липня 2007 року в період з 8 до 9

ранку на території містечка він,  ввівши

в оману склад наряду,  у тому числі і

ОСОБА_6 як особу,  яка контролює

наряд,  щодо своїх дійсних намірів,  посилаючись при цьому на вигадані обставини

ремонту крану,  який нібито випадково

заїхав на територію містечка,  та

службову необхідність демонтажу плит, 

організував силами військовослужбовців строкової служби за допомогою

автокрану демонтаж вказаних залізобетонних плит для їх подальшої доставки

покупцю,  однак після демонтування п'яти

плит,  дізнавшись про прибуття

працівників міліції,  припинив злочинну

діяльність,  яку довести до кінця за

таких умов він не мав можливості.

Як також уточнив підсудний,  у своїй

явці з повинною він щиро і добровільно повідомив про всі дійсні обставини свого

замаху на привласнення військового майна, 

однак у подальшому свою позицію неодноразово змінював,  боячись кримінальної відповідальності.

Оцінюючи наведені покази підсудного ОСОБА_1,  суд вважає останні його покази в судовому

засіданні,  в яких він повністю визнав

себе винним у вчиненні поставленого йому у провину злочину,  щирими і такими,  що відповідають дійсності,  а тому саме їх кладе в основу даного

вироку,  критично оцінюючі при цьому всі

попередні захисні версії підсудного, 

виходячи з такого.

Під час досудового та судового слідства ОСОБА_1 неодноразово змінював свої

покази,  повідомляючи як

суперечливі,  так й взаємовиключні версії

подій.

Зокрема,  ОСОБА_1 з самого початку

притримувався версії,  за якої він

самостійно,  діючи виключно з людських

відносин,  запустив автокран на територію

містечка для ремонту протягом однієї-двох годин,  а п'ять плит були демонтовані за його

ініціативою виключно з метою благоустрою навчальних місць у частині. При цьому

ту обставину,  що кран фактично не ремонтувався,  ОСОБА_1 пояснити не зміг.

Згодом ОСОБА_1 відмовився від вказаної захисної версії і подав явку з

повинною,  в якій детально описав

обставини замаху на викрадення військового майна.

У подальшому ОСОБА_1,  відмовившись

від своєї явки з повинною,  притримувався

іншої версії подій,  яку він повідомив на

початку судового слідства у справі і викладено у даному вироку першою.

Водночас,  під час попереднього

судового засідання ОСОБА_1 за власною ініціативою зробив заяву,  в якій визнав,  що все ж таки мав намір привласнити дорожні

плити,  але відмовився від доведення

злочину до кінця за власною ініціативою.

Після допиту багатьох свідків в судовому засіданні ОСОБА_1 також визнав

себе винним у вчиненні злочину у повному обсязі і підтвердив правдивість

інформації,  викладеної ним у явці з

повинною,  остаточно наполягаючи саме на

цих своїх показах.

Суд при цьому бере до уваги,  що

повідомлена ОСОБА_1 інформація в явці з повинною повністю знайшла своє

підтвердження в останніх показах підсудного, 

до того ж вона містить такі деталі вчиненого ним замаху на злочин,  які сталі відомі слідчому і знайшли своє

повне підтвердження тільки у подальшому, 

тобто під час проведення слідчих дій з іншими свідками подій,  у тому числі й з цивільними особами,  які до цих подій не були знайомі з

підсудним,  а також після отримання

слідчим інформації про вхідні та вихідні дзвінки з мобільного телефону,  який на час описаних подій належав ОСОБА_1.

До того ж,  крім особистих показань вина

ОСОБА_1 у вчиненні поставленого йому у провину злочину підтверджується

сукупністю досліджених у судовому засіданні інших доказів,  які не викликають сумнівів у своїй

достовірності. Так,  допитаний в судовому

засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив,  що

його знайомий - ОСОБА_5 ОСОБА_7 запропонував йому придбати залізобетонні

дорожні плити,  які реалізуються

військовими у зв'язку з ліквідацією частини, 

на що він дав згоду при умові огляду цих плит. 8 липня 2007 року для

обговорення умов угоди на придбання таких він з ОСОБА_5 були запрошені на

територію військового містечка № 6 в місті Фастів військовослужбовцем,  як пізніше він дізнався,  ОСОБА_1. Останній показав місце,  де були укладені плити,  після чого була досягнута домовленість про їх

придбання за ціною 60 грн. за метр квадратний. Як далі показав свідок,  ОСОБА_5 він позичив гроші для організації

автокрану,  проте ОСОБА_5 та ОСОБА_1 свої

зобов'язання не виконали,  плити не

привезли,  а ОСОБА_5 не повернув і гроші.

Свідок ОСОБА_4 як на досудовому слідстві, 

так і в судовому засіданні давав детальні і послідовні покази щодо місця

перебування дорожніх плит та обставин зустрічі щодо їх придбання з

ОСОБА_1,  уточнюючи при цьому дрібні

деталі,  про які повідомив ОСОБА_1 у

своїй явці з повинною.

Згідно з протоколом впізнання ОСОБА_4 впізнав ОСОБА_1 як особу,  що надала можливість оглянути плити на

території військового містечка 8 липня 2007 року.

Допитаній в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 - працівник міліції

(Фастівський МРВ ГУ

МВС України в Київській області) повідомив,  що зранку і 1 липня 2007 року надійшла заява

від Фастівського голови про те,  що

3

на теріпорії військової містечка № 6 незаконно працює цивільна техніка з

метою вивозу військового майна. Перевіряючи це повідомлення з виїздом на

місце,  інформація про роботу на

території містечка сторонньої техніки знайшла своє підтвердження,  проте офіцери ОСОБА_1 та ОСОБА_6 відмовилися

його та співробітника ОСОБА_9 запустити на територію містечка,  у зв'язку з чим вони,  ОСОБА_8 та ОСОБА_9,  самостійно проникли на об'єкт,  внаслідок чого вдалося затримати

автокран,  який вже намагався покинути

територію. При з'ясуванні обставин водій автокрану будь-яких виправдувальних

документів свого перебування на території охоронюваного містечка не мав і

повідомив,  що його найняли на два дні.

Старший у містечку ОСОБА_6 повідомив,  що

кран вони запустили виключно,  йдучи на

зустріч водію,  для ремонту техніки.

Аналогічні за змістом дав покази в судовому засіданні і свідок ОСОБА_9 -

працівник міліції (Фастівський МРВ ГУ МВС України в Київській області).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 - водій автокрану

показав,  що 10 липня 2007 року,  випадково дізнавшись від свого знайомого про

те,  що можна непогано підзаробити

автокраном,  а саме необхідно було на

території військового містечка зняти залізобетонні плити і погрузити їх на

машину,  дав згоду,  у зв'язку з чим у вечорі до нього подзвонила

особа,  яка назвалася ОСОБА_5 і

пояснила,  що потрібно приблизно за два

дні зірвати дорожні плити та завантажити їх, 

при цьому ОСОБА_7 пообіцяв за кожну годину роботи 100 гри. Наступного

дня,  тобто 11 липня 2007 року,  в запланований час його,  ОСОБА_10, 

зустрів ОСОБА_7 на червоному автомобілі марки ВАЗ 2108,  після чого вони поїхали у місто Фастів. Десь

о 7 годині 45 хвилин вони під'їхали до КІШ військового містечка. Заїхав

спочатку ОСОБА_7,  а потім він на

автокрані МАЗ,  який був технічно

справним і не потребував ремонту. ОСОБА_1 і якийсь солдат відчинили ворота.

ОСОБА_1 та ОСОБА_7 показали місце та обсяг роботи. Демонтувати слід було всі

плити,  яких було більше ста,  за два дні це можливо було виконати,  тим більше, 

що солдати допомагали. Коли була зірвана п'ята плита,  ОСОБА_1 несподівано сказав,  що може заїхати якийсь начальник з

відпочинку,  тому треба швидко звернути

кран і поставити його в бокс,  що і було

ним,  ОСОБА_10,  виконано. Через деякий час підбіг ОСОБА_1 і

наказав покинути територію. Він, 

ОСОБА_10,  не доїхав 100 метрів до

воріт,  як зі сторони вартового

приміщення вийшов міліціонер і затримав кран. Документів на поїздку він.

ОСОБА_10,  офіційно на підприємстві не

оформляв,  ОСОБА_7 своїх документів також

не пред'являв і не казав про те,  що він

є представником державної установи,  не

з'ясовував це питання і ОСОБА_1.

Згідно з протоколами впізнання ОСОБА_10 впізнав ОСОБА_1 як особу,  що запускала автокран на територію

військового містечка,  показувала обсяг

роботи 11 липня 2007 року,  а потім

несподівано дала команду припиши

и роботи,  а кран

звернути і сховати у боксі,  а згодом і

швидко залишити територію містечка.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 - колишній

військовослужбовець строкової служби показав, 

що він,  будучи днювальним з

охорони містечка № 6 за наказом ОСОБА_1, 

який при цьому ні чого не пояснював, 

запустив ранком 11 липня 2007 року через КПП № 2,  яке зазвичай не є робочим,  червоний автомобіль марки ВАЗ 2108 та

автокран МАЗ,  у подальшому останній

працював біля пункту ПММ.  Як далі йому

стало відомо від співслужбовців,  краном

зривалися дорожні плити,  але у зв'язку з

прибуттям міліції роботи були припинені.

Аналогічні за змістом покази щодо обставин роботи автокрану дали в судовому

засіданні і свідки ОСОБА_12 також колишній військовослужбовець строкової

служби,  днювальний з охорони містечка №

6 та капітан ОСОБА_6 - особа,  що

здійснювала контроль за нарядом по містечку № 6 у період з 6 по 13 липня 2007

року,  зокрема,  останній при цьому уточнив,  що вранці 11 липня 2007 року ОСОБА_1

повідомив йому,  що на територію містечка

він запустив кран нібито для проведення ремонту,  однак коли він,  ОСОБА_6, 

почув роботу крану,  який зривав

плити,  втрутився у ситуацію,  про те ОСОБА_1 пояснив,  що плити демонтуються в інтересах частини.

Про вказане він повідомив і працівникам міліції,  з прибуттям яких фактично припинилася робота

автокрану. Також свідок уточнив,  що в

нього не було підстав недовіряти ОСОБА_1, 

про дійсні свої наміри той його не посвідчував.

Свідки ОСОБА_8,  ОСОБА_9,  ОСОБА_10, 

ОСОБА_6,  ОСОБА_11 та ОСОБА_12 як

на досудовому слідстві,  так і в судовому

засіданні давали детальні і послідовні покази, 

які повністю узгоджуються з показами свідка ОСОБА_4 та підсудного,  коли він визнавав себе винним у вчинені

злочину.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 - начальник Білоцерківського

КЕВ показав,  що на обліку на балансі КЕВ

м.  Біла Церква перебуває військове

містечко № 6 місто Фастів Київської області. У зв'язку з розформуванням

військової частини,  яка займала це

містечко,  останнє не

експлуатується,  а тому передано під

охорону військовій частині А1552 з 2005 року. Всі будівлі,  споруди, 

а також і всі залізобетонні плити, 

як самостійний конструктив покриття майданчику,  у тому числі біля пункту паливо-мастильних

матеріалів,  також перебувають на балансі

КЕВ і є військовим майном.  Також свідок

уточнив,  що ні він,  ні інші службові особи КЕВ ні кого не

уповноважували на здійснення будь-яких операцій з майном військового містечка №

6 і серед працівників КЕВ ОСОБА_5 ОСОБА_7 немає.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 - начальник штабу військової частини А1552 показав,  то дійсно з 6 по 13 липня 2007 року ОСОБА_1

та ОСОБА_6 несли службу по охороні військового містечка № 6,  ці офіцери не мали права самостійно

вирішувати питання про допуск на територію містечка сторонніх осіб,  тим більше про будь-який рух матеріальних

цінностей,  по прибуттю у частину ОСОБА_1

не доповідав,  що за власною ініціативою

демонтував плити для потреб частини.

Повідомлені свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_14 фактичні обставини знайшли своє

повне підтвердження і під час дослідження в судовому засіданні установчих

документів на пункт ПММ військового містечка № 6 міста Фастів (карточка № 44),  телеграми від 31 травня 2005

року,  наказу командира військової

частини А1552 від 14 червня 2005 року, 

методичних рекомендацій, 

інструкцій з несення служби, 

схеми маршрутів патрулювання, 

графіку заступання в наряд по охороні містечка № 6,  наказу про призначення наряду з 6 по 13 липня

2007 року по охороні містечка № 6,  актів

прийму-передачі будівель,  споруд і

території військової о

4

містечка №

6,  прийому - здачі чергування по

містечку від 10.07.2007 року та від 13.07.2007 року та протоколів огляду

вкачаних документів. Як вбачається з досліджених у судовому засіданні

протоколів огляду місця події, 

відтворення обстановки та обставин події,  дорожні залізобетонні плити в кількості 174

штук,  у тому числі 5 складених у одну

стопку,  перебували на території

військового містечка № 6 і за її межі не вивозилися фактично. Під час

дослідження вказаних документів в судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував

того факту,  що п'ять складених у стопку

плит були демонтовані у його присутності за його особистим вибором і за

допомогою автокрану ОСОБА_10 11 липня 2007 року.

Як

вбачається з дослідженого в судовому засіданні протоколу відтворення обстановки

та обставин події від 19-20 жовтня 2007 року, 

з використанням аналогічної техніки, 

яка була у розпорядженні свідка ОСОБА_10,  можливо протягом 40 хвилин демонтувати і

скласти у стопку 5 дорожніх плит,  всі

174 плити можливо було демонтувати протягом робочого часу двох днів.

Допитаний

у зв'язку з даним протоколом слідчої дії свідок ОСОБА_10 підтвердив

об'єктивність даних,  отриманих під час

слідчого експерименту. Водночас,  суд

критично оцінює дані,  які містить

довідка КЕВ міста Біла Церква № 2/198 від 1 жовтня 2007 року про загальну

залишкову вартість 174 дорожніх плит в сумі 3 723 грн. Як пояснив з приводу

вказаного документа свідок ОСОБА_13, 

плити,  розміщені на території

військової частини,  були прийняті на

баланс із застосуванням за аналогією порядку визначення залишкової вартості

будівель,  що по суті не є

правильним,  але іншого виходу не

було,  оскільки документів,  які визначали вартість вказаних плит,  у розпорядженні КЕВ не було.

У той же

час,  дані,  які містить довідка КЕВ міста Біла Церква №

1253 від 20 листопада 2007 року про загальну залишкову вартість вказаних 174

дорожніх плит в сумі 83 622 грн. 74 коп., 

об'єктивно підтверджені висновком судово-товарознавчої експертизи від 14

листопада 2007 року,  який був

дослідженим в судовому засіданні,  а тому

саме ці дані,  які містить вказана

довідка,  суд визнає такими,  що відповідають дійсності і тому кладе в

основу даного рішення. Органи досудового слідства ставили у вину ОСОБА_1

заподіяння державі істотної шкоди. Водночас факт заподіяння такої шкоди діями

ОСОБА_1 свого підтвердження в судовому засіданні не знайшов,  не випливає він і з обсягу фактично

висунутого підсудному звинувачення у вчиненні замаху на злочин. Що ж стосується

самої вартості дорожніх плит,  то

враховуючи їх стан,  тривалість

експлуатації,  порядок,  за яким ці плити обліковувалися,  сама по собі вона у даному випадку не може

визнаватися достатнім і переконливим критерієм для визнання факту намагання

заволодіти цим майном наміром спричинити істотну шкоду державі.

Враховуючи

все наведене,  дії ОСОБА_1,  який вчинив незакінчений замах на заволодіння

військовим майном шляхом шахрайства суд перекваліфіковує з ч.3  ст.  15,  ч. 2 

ст.  410 на ч.3  ст. 

15,  ч. 1  ст. 

410 КК України. Як вбачається з досліджених у судовому засіданні

матеріалів справи,  судові витрати у ній

становлять: - за проведену слідчу дію (слідчий експеримент з використанням

військової техніки (автокрану) військової частини А0543) - 8 565 грн.(довідка

рахунок військової частини А0543); - за проведену судово-товарознавчу

експертизу -З 000 грн. (акт № Ом-00032223 від 14 листопада 2007 року); - за

проїзд для явки в судове засідання свідка ОСОБА_12. - 286 грн. 95 коп. та

ОСОБА_11. - 300 грн. 34 коп.,  а всього

на суму 12 152 грн. 29 коп.,  які

підлягають на підставі вимог  ст.   ст. 

91,  93 КПК України стягненню з

підсудного в повному обсязі. При призначенні покарання підсудному ОСОБА_1 суд

враховує те,  що він розкаявся у

вчиненому злочині,  який не був доведений

до кінця,  публічно осудив свою

протиправну поведінку,  під час

проходження військової служби характеризувався позитивно,  а також те, 

що підсудний має одиноку матір, 

яка потребус його допомоги,  має

намір утворити власну сім'ю.

Крім

того,  суд враховує і те,  що внаслідок протиправних дій підсудного

жодних шкідливих наслідків матеріального характеру не настало,  а недоліки з обліку майна вивільнених

військових містечок та здійснення охорони останніх були усунуті тільки під час

досудового слідства.

Перелічені

обставини суд визнає такими,  що

пом'якшують покарання та в сукупності істотно знижують ступінь тяжкості

вчиненого підсудним ОСОБА_1 злочину, 

передбаченого ч.3  ст.  15,  ч.

1  ст. 

410 КК України,  а тому,  враховуючи особу винного,  суд знаходить можливим застосувати до

підсудного  ст.   ст. 

69,  56 КК України і призначаючи

покарання,  перейти до іншого,  більш м'якого виду основного покарання,  не зазначеного в санкції ч. 1  ст. 

410 КК України,  оскільки саме

даний вид покарання,  на думку суду,  є справедливим,  а також необхідним і достатнім для його

виправлення.

На

підставі викладеного і,  керуючись  ст.  

ст.  151,  323, 

324,  330,  331, 

332. 342 та 343 КПК України, 

військовий суд

ПРИСУДИВ:

ОСОБА_1

визнати винним у вчиненні злочину, 

передбаченого ч.3  ст.  15,  ч.

1  ст. 

410 КК України,  за якою із

застосуванням  ст.   ст. 

69 та 56 КК України призначити йому покарання у вигляді громадських

робіт строком на сто дванадцять годин.

Строк

відбуття покарання ОСОБА_1  вважати з

урахуванням строку його тримання під вартою з 14 лютого 2008 року,  а враховуючи правила підпункту «г» пункту

першого частини першої  ст.  72 КК України,  вважати ОСОБА_1  таким, 

що повністю відбув призначене судом покарання.

5

Запобіжний

захід засудженому ОСОБА_1  - ВЗЯТТЯ ПІД

ВАРТУ - скасувати,  звільнити ОСОБА_1 з

під варти в залі судового засідання і до набрання вироком законної сили обрати

щодо ОСОБА_1  запобіжний захід - підписка

про невиїзд.

Стягнути

з ОСОБА_1 судові витрати у справі, 

пов'язані з проведенням слідчого експерименту з використанням військової

техніки,  на суму 8 565 гри.,  на користь військової частини А0543 (адреса:

09635,  с Ольшаниця, 

Рокитнянського району. Київської області,  одержувач - УДК Київської області,  код 07944268, 

банк одержувача - УДК Київської області, 

МФО 821018,  р/р 35227009000617,  призначення платежу - плата за використання

техніки); пов'язані з проведенням судово-товарознавчої експертизи на суму 3 000

грн. - на користь ТОВ «П.С. К. «ОМНІ», 

код ЄДРПОУ 34688218 (адреса: м. 

Київ,  вул.  Кіквідзе, 

18; банківські реквізити: р/р 2600001013728,  в Київській Ф ВАТ «КРЕДОБАНК»,  м. 

Київ,  МФО 321897,  ІПН 346882110278); пов'язані з відшкодуванням

витрат свідків по явці до суду в сумі 587 грн. 29 коп. - в доход держави.

Після

набрання вироком законної сили речові докази у справі: 174 залізобетоні

плити,  ідо перебувають на території

військового містечка № 6 міста Фастів, 

дві штикові лопати військового зразку, 

які передані на відповідальне зберігання командиру військової частини

А1552; автомобіль МАЗ - 5335 (автокран) д/н НОМЕР_1,  чотири металеві троси,  які передані на відповідальне зберігання громадянину

ОСОБА_10. -передати

належним володільцям.

Вирок

може бути оскаржений і на нього може бути внесене подання прокурора в

апеляційному порядку до військового апеляційного суду Центрального регіону

через військовий місцевий суд Київського гарнізону протягом 15 діб з моменту

його проголошення.