Постанова

від 18.08.2011 по справі 40/49пд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

17.08.2011 р. справа №40/49пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді (доповідача): Будко Н.В.

Суддів: Акулової Н.В., Бойко І.А.

При секретарі: Бабечко А.Д.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 по дов.;

від відповідача: не з'явився.

Розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м. Рівне

на рішення господарського суду Донецької області від 07.06.2011р. (повний текст від 14.06.2011р.) у справі №40/49пд (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Мрія-Реєстр»м. Донецьк

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м. Рівне

про визнання договорів недійсними та застосування двосторонньої реституції

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Мрія-Реєстр»м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м. Рівне, про визнання договорів оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Рівне, вул. Студентська, 14, б/н від 02.01.2008р. та від 01.12.2008р., укладених між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ фірма «Мрія-Реєстр», недійсними та застосування до них двосторонньої реституції -зобов'язання відповідача сплатити позивачу 13 890,00грн., перераховані у якості орендної плати.

13.05.2011р. позивачем до господарського суду було подано заяву в порядку ст. 22 ГПК України про зміну позовних вимог, в якій останній просив місцевий господарський суд визнати договори оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Рівне, вул. Студентська, 14, б/н від 02.01.2008р. та від 01.12.2008р., укладених між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ фірма «Мрія-Реєстр», недійсними та повернути позивачу раніше сплачене держмито за спір майнового характеру в сумі 138,90грн.

Рішенням від 07.06.2011р. у справі №40/49пд господарський суд Донецької області позовні вимоги задовольнив частково та визнав договори оренди нежитлового приміщення б/н від 02.01.2008р. та від 01.12.2008р., укладені маж Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Мрія-Реєстр»та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 недійсними, у задоволенні вимог позивача про застосування двосторонньої реституції відмовив.

Свій висновок щодо часткового задоволення позовних вимог місцевий господарський суд обґрунтував посилаючись на те, що власником переданого в оренду майна є ОСОБА_3, а не ОСОБА_2, що виступає орендодавцем у спірних договорах. Крім того, за висновком місцевого господарського суду, відповідач ввів позивача в оману , оскільки діяв при укладанні договорів від свого імені, а не за дорученням ВКС №048363 в інтересах ОСОБА_3 У задоволенні позовних вимог про застосування до спірних договорів двосторонньої реституції господарський суд відмовив з причин не наполягання позивача на їх задоволенні.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 07.06.2011р. у справі №40/49пд скасувати і прийняти нове рішення, яким провадження у справі припинити.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на те, що судом першої інстанції при порушенні провадження у справі було невірно застосовано вимоги ст.ст. 15, 17 ГПК України, тобто порушено правила територіальної підсудності. Крім того, заявник апеляційної скарги наголошує на тому, що відповідач при укладанні спірних договорів мав необхідний обсяг повноважень, наданих йому власником майна відповідно до доручень від 27.12.2007р. та від 06.02.2008р., оскільки для здійснення підприємницької діяльності ним використовується майно подружжя, на яке поширюється право спільної сумісної власності.

Скаржник не погоджується також із висновком місцевого господарського суду щодо вчинення спірних правочинів під впливом обману, оскільки спірні договори були укладені на підставі вільного волевиявлення сторін, а також їх укладання було викликано доцільністю та необхідністю. Так, за твердженням заявника апеляційної скарги, адреса орендованого приміщення до 18.12.2008р. була юридичною адресою позивача, за нею знаходилась також фінансова та інша документація підприємства, проводились перевірки господарської діяльності підприємства контролюючими органами, тощо. Тобто, ніяких несприятливих наслідків від укладання спірних договорів позивач не отримав. Крім того, за результатами перевірок за фактом введення в оману та перебування ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_2 у зловмисній домовленості під час укладання спірних договорів, правоохоронними органами не було виявлено в діях ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ознак злочинів.

Також, заявник апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права шляхом неприпинення провадження у справі, оскільки з аналогічного спору між тими ж сторонами існує рішення господарського суду Донецької області від 31.08.2010р. у справі №37/123пд, яке набрало законної сили у відповідності до вимог чинного законодавства України та яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ фірми «Мрія-Реєстр»до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів оренди нежитлового приміщення від 02.01.2008р. та від 01.12.2008р.

У запереченнях на апеляційну скаргу №1/18/07/11 від 18.07.2011р. позивач вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, у зв'язку з чим просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

09.08.2011р. на адресу апеляційного господарського суду від відповідача надійшов лист, в якому він, зокрема, просить розглянути апеляційну скаргу за своєї відсутності. Клопотання судовою колегією задоволено.

Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст. 81-1 ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2008р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавцем) та ТОВ фірмою «Мрія-Реєстр»(орендарем) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №б/н, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування частину нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: Рівненська область, місто Рівне, вул. Студентська, 14, та належить орендодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу ВЕВ №181517 та доручення ВКС №048363, для розміщення ділового офісу.

Відповідно до пункту 8.1 договору, строк його дії встановлюється з моменту підписання договору до 31.12.2008р.

В подальшому, 01.12.2008р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавцем) та ТОВ фірмою «Мрія-Реєстр»(орендарем) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №б/н, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування частину нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: Рівненська область, місто Рівне, вул. Студентська, 14, та належить орендодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу ВЕВ №181517 та доручення ВКС №048363, для розміщення ділового офісу. Пунктом 8.1 договору сторони встановили строк його дії до 31.11.2009р.

Між тим, згідно офіційного листа Комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»№2119 від 10.09.2010р. та додатків до нього -договору купівлі-продажу ВЕВ 181517 від 10.08.06р. та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11600115 від 19.08.06р., власником орендованого приміщення є ОСОБА_3.

Крім того, доручення ВКС №048363 датоване 06.02.2008р. та видано ОСОБА_2 як фізичній особі, а не як фізичній особі-підприємцю.

За таких обставин, посилаючись на те, що на момент укладення спірних договорів відповідач не був ані власником орендованого майна, ані представником власника, адже на час укладання першого договору відповідач не мав відповідної довіреності, а на час укладання другого - довіреність була оформлена на фізичну особу, а не на фізичну особу-підприємця ОСОБА_2, що виступає стороною в договорі у якості орендодавця, тобто вказані договори були укладені під впливом омани, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом про визнання вищевказаних договорів недійсними та застосування до них двосторонньої реституції.

Так, за змістом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до Роз'яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.1999р. №02-5/111 (зі змінами та доповненнями), угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом; у кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В силу статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зазначені норми кореспондуються з приписами ст.180 Господарського кодексу України.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог (ст. 33 ГПК України).

Так, за приписами ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Під обманом законодавець має на увазі як активну поведінку сторони правочину, яка проявляється в запереченні обставин, так і пасивну поведінку, яка полягає в тому, що особа замовчує існування істотних обставин. Визначальною ознакою обману є умисні дії правочину. Поряд з цим, необхідною умовою для визнання правочину недійсним є також те, що при врахуванні (шляхом заперечення чи замовчування) обставини могли перешкодити вчиненню правочину, якби інша особа дізналася про їх існування.

Обман має місце і в тому випадку, коли сторона правочину навмисно вводить в оману іншу сторону правочину відносно таких якостей правочину як природа правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей та якості речі, що значно знижують її цінність або можливість використати за цільовим призначенням.

В матеріалах справи відсутні докази саме навмисного введення позивача в оману при укладанні спірних договорів, а також докази того, що наявність обставин, за яких спірні правочини було укладено, могли б перешкодити їх вчиненню з боку позивача.

Згідно матеріалів справи, відповідач передав, а позивач користувався орендованим приміщенням протягом дії договорів, згідно статутних документів позивача до 18.12.2008р. юридичною адресою підприємства було м. Рівне, вул. Студентська, 14.

Крім того, на посилання позивача про те, що станом на час дії спірних договорів оренди власником приміщення була інша особа, а при укладання першого договору у відповідача була відсутня відповідна довіреність, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

До матеріалів справи відповідачем надано копію свідоцтва про укладення шлюбу І-ИД №279342, відповідно якого 11.05.1975р. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб, після чого їм було присвоєно прізвища ОСОБА_2.

Згідно ст.ст. 368, 369 ЦК України, а також ст.ст. 61, 62, 65 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою сумісною власністю, якою вони володіють та користуються спільно. Розпорядження таким майном здійснюється за згодою всіх власників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

З наявної в матеріалах справи довідки Комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»№2119 від 10.09.10р. та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11600115 від 19.08.2006р. вбачається, що з 2006р. право власності на приміщення офісу (І поверх) на вул. Студентській, 14 у м. Рівному, належить ОСОБА_3.

За таких обставин, у зв'язку зі здійсненням відповідачем підприємницької діяльності з використанням спільного майна подружжя, за відсутності заперечень чоловіка -ОСОБА_3, судова колегія вважає безпідставним твердження позивача про те, що відповідач навмисно ввів його в оману стосовно власника орендованого приміщення.

Таким чином, відповідач не зазнав будь-яких несприятливих наслідків від укладення спірних договорів оренди, а отже відсутні підстави для визнання їх недійсними. За таких обставин, висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними спірних договорів є необґрунтованим.

Разом з цим, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на той факт, що судом першої інстанції не було порушено правил територіальної підсудності при розгляді справи №40/49пд, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ГПК України, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші, тощо.

За умовами договорів оренди нежитлового приміщення від 002.01.2008р. та від 01.12.2008р., укладеними між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Мрія-Реєстр», відповідач передав позивачу приміщення в оренду, а орендар зобов'язався сплачувати встановлену орендну плату. Оскільки на сьогодні у позивача все ще існують обов'язки сплатити заборгованість з орендної плати, спір про визнання вказаних договорів недійсними повинен розглядатись за місцезнаходженням позивача, тобто в господарському суді Донецької області.

Крім того, невірними є посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права шляхом незастосування при розгляді справи приписів ст. 35 ГПК України, оскільки з наявного в матеріалах справи рішення господарського суду Донецької області від 31.08.2010р. у справі №37/123пд за позовом ТОВ фірма «Мрія-Реєстр»до ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 про визнання договорів оренди недійсними вбачається, що предметом розгляду даної справи було вчинення зловмисної домовленості відповідачів при укладанні спірних договорів з метою отримання від позивача грошових коштів, що підтверджується послідовністю виконання реквізитів договору оренди від 01.12.2008р.

Разом з цим, предметом розгляду даної справи є визнання недійсними спірних договорів оренди з підстав введення позивача в оману шляхом замовчування факту відсутності правових підстав для їх укладання з боку відповідача.

Вищевказане виключає застосування в даному випадку приписів ст. 80 ГПК України.

Між тим, аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає, що зміст спірних договорів не суперечить чинному законодавству, позивач не надав достатніх доказів в підтвердження наявності правових підстав для визнання їх недійсними, тобто не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу позову, у зв'язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що всупереч вимогам ст. 43 ГПК України, рішення господарського суду Донецької області від 07.06.2011р. у справі №40/49пд не ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді матеріалів та обставин справи, не відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу слід частково задовольнити, а рішення господарського суду -частково скасувати.

Судові витрати по оплаті держмита за подання первісного позову та апеляційної скарги згідно ст.49 ГПК України покладаються на позивача.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. 49, ст. 99, ст.101, ст.102, ст.103, ст. 104, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м. Рівне на рішення господарського суду Донецької області від 07.06.2011р. (повний текст від 14.06.2011р.) у справі №40/49пд -задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 07.06.2011р. (повний текст від 14.06.2011р.) у справі №40/49пд -скасувати частково.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Мрія-Реєстр»м. Донецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м. Рівне про визнання договорів недійсними та застосування двосторонньої реституції відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Мрія-Реєстр» м. Донецьк на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м. Рівне 42,50грн. витрат зі сплати держмита за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя (доповідач): Н.В. Будко

Судді: Н.В. Акулова

ОСОБА_5

Надруковано примірників-5

1-у справу

1-позивачу

1-відповідачу

1-господарському суду

1-ДАГС