Рішення

від 07.10.2009 по справі 15/199

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/199

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

07.10.09 р.                                                                                     Справа № 15/199                               

Господарський суд Донецької області  у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “НВП “Атом-Прилад” м. Харків (код ЄДРПОУ 34469701)  

до відповідача закритого акціонерного товариства “Донецьксталь” - металургійний завод” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 30939178)

про стягнення основного боргу в сумі 104437,80 грн., пені в сумі 16824,39 грн., 3% річних у розмірі 2103,06 грн., інфляції в сумі 9750,50 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Печеневський О.П. – директор згідно протоколу № 3 від 01.02.2008 р., Сунцов В.В. за довіреністю б/н від 14.08.2009 р.

від відповідача: Животов О.А. за довіреністю № 17/17-488юр від 26.09.2007 р. (в останнє судове засідання не з'явився)

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “НВП “Атом-Прилад” м. Харків до закритого акціонерного товариства “Донецьксталь” - металургійний завод” м. Донецьк про стягнення основного боргу в сумі 104437,80 грн., пені в сумі 16824,39 грн., 3% річних у розмірі 2103,06 грн., інфляції в сумі 9750,50 грн.

Ухвалою суду від 31.07.2009 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/199, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 17.09.2009 до 28.09.2009 року.

Ухвалою від 28.09.2009 р. строк вирішення спору у справі № 15/199 продовжено на один місяць до 28.10.2009 р., розгляд справи по суті відкладено на 07.10.2009 р.

До суду 07.10.2009 р. надійшло клопотання відповідача № 10/17–767юр від 06.10.2009 р., в якому відповідач у зв'язку з відсутністю можливості у його представника прибути в судове засідання, на підставі ст. 22 ГПК України просить суд відкласти розгляд справи на інший час з метою надання доказів про необґрунтованість вимог позивача та відзиву на заяву про збільшення суми позову.

На вказане клопотання позивач заперечував в усній формі тим, що відповідачу заява про уточнення позовних вимог була направлена поштою ще 30.09.2009 р., тому відповідач навмисно зловживає своїми процесуальними правами та затягує винесення судом рішення по справі.

Таке клопотання відповідача судом відхиляється з огляду на наступне:

Згідно ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Таким чином, суд вважає, що керівник відповідача або особа, яка виконує обов'язки керівника, у зв'язку з відсутністю можливості у попереднього представника відповідача прибути в судове засідання мали можливість згідно вимог ст. 28 Господарського процесуального кодексу України визначити своєчасно іншу особу, яка буде представляти інтереси закритого акціонерного товариства “Донецьксталь” - металургійний завод” в судовому засіданні по даній справі або представляти інтереси в суді особистою участю керівника.

Розгляд справи неодноразово відкладався, тому відповідач мав можливість надати усі докази для обґрунтування своїх заперечень на позов. Крім того, до останньої заяви про уточнення позовних вимог позивач додав належні докази фактичного направлення відповідачу 30.09.2009 р. вказаної заяви.

Наказом № 1149 від 12.12.2007 р. Міністерства транспорту та зв'язку України були затверджені нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку між обласними центрами України протягом 3 днів без урахування дня подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Виходячи з того, що позивач направив відповідачу заяву про уточнення позовних вимог 30.09.2009 р., вона повинна була бути отримана відповідачем у період з 30.09.2009 р. по 05.10.2009 р. (з урахуванням вихідних днів).

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

12.03.2008 р. сторони уклали договір № 15606дс, згідно якого продавець (позивач) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар (обладнання та продукцію виробничо–технічного призначення) згідно даного договору. Номенклатура, кількість, ціна, строк та умови поставки товару визначаються сторонами в додаткових угодах, що є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що покупець здійснює оплату товару на підставі рахунку в наступному порядку: 50% вартості партії товару перераховується в формі передоплати; 50% вартості партії товару перераховується протягом 10 днів з дати поставки товару. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця.

Згідно п. 3.2 договору по факту відвантаження товару продавець надає покупцю наступні документи: товарно–транспортну накладну, рахунок–фактуру, сертифікат якості. Податкова накладна видається в момент виникнення податкових зобов'язань відповідно до Закону України „Про податок на додану вартість”.

Відповідно до п. 8.1 договору він вступив у силу з моменту підписання його сторонами та діяв до 31.12.2008 р.

До договору сторони уклали додаткову угоду № 1, якою передбачили, що датою поставки товару вважається дата відмітки про його отримання, вказана в товарно–транспортній накладній. Завірені копії договору та додаткової угоди додані до позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору № 15606дс від 12.03.2008 р. він передав відповідачу обладнання та продукцію виробничо–технічного призначення на загальну суму 208875,60 грн. за видатковими накладними: № РН–0000053 від 11.08.2008 р. на суму 101115,60 грн., № РН–0000063 від 09.09.2008 р. на суму 16800,00 грн., № РН–0000075 від 13.10.2008 р. на суму 90960,00 грн. Факт отримання відповідачем товару на вказану суму підтверджується підписами уповноважених осіб, які фактично отримали товар для відповідача, на видаткових накладних в графі „Отримав”, а також довіреностями на отримання товарно–матеріальних цінностей: серії НБК № 057564 від 11.08.2008 р., серії НБК № 058743 від 09.09.2008 р., серії НБК № 059911 від 09.10.2008 р.; податковими накладними: № 126 від 18.07.2008 р., № 144 від 09.09.2008 р., № 162 від 13.10.2008 р.; рахунком фактурою № СФ–00105 від 09.07.2008 р. на суму 208875,60 грн. Завірені копії видаткових накладних, довіреностей та оригінали рахунків, податкових накладних містяться в матеріалах справи.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними документами був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 15606дс від 12.03.2008 р. суд робить виходячи з того, що умовою поставки в податкових накладних та довіреностях на отримання товарно–матеріальних цінностей вказаний саме договір № 15606дс від 12.03.2008 р. Крім того, найменування, кількість та ціна товару, зазначеного у накладних, повністю відповідають тим, що вказані в додатковій угоді № 1 до договору, що є невід'ємною його частиною.

Відповідач на виконання умов спірного договору здійснив передоплату в розмірі 50% на суму 104437,80 грн., що підтверджується банківською випискою від 18.07.2008 р., призначенням платежу в якій зазначена оплата за прилади згідно договору № 15606дс від 12.03.2008 р. Завірена копія банківської виписки міститься в матеріалах справи.

Таким чином, залишилася неоплаченою частина поставленого за спірними видатковими накладними товару на суму 104437,80 грн. (208875,60 грн. – 104437,80 грн. = 104437,80 грн.).

Позивач додав до позовної заяви оригінали претензій: № 31 від 20.03.2009 р., № 48 від 05.05.2009 р., № 49 від 13.05.2009 р., № 54 від 21.05.2009 р. В обґрунтування факту відправлення даних претензій відповідачу позивач додав до позову завірену копію листа № 17/17–573юр від 27.04.2009 р., який по суті є відповіддю відповідача на претензію № 31 від 20.03.2009 р. В листі відповідач просить позивача надати йому оригінали або належним чином засвідчені видаткові накладні, довіреності на отримання ТМЦ, а також розрахунок суми претензії. Інших відповідей на претензії позивач від відповідача не отримував.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 15606дс від 12.03.2008 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

В договорі № 15606дс від 12.03.2008 р. сторони передбачили, що покупець здійснює остаточну оплату отриманого товару протягом 10 днів з дати поставки, тобто від дати підписання накладної.

Виходячи з того, що відповідач за останньою видатковою накладною № РН–0000075 отримав товар від позивача 13.10.2008 р., строк оплати наступив у період з 14.10.2008 р. по 23.10.2008 р. включно, а вже з 24.10.2008 р. для відповідача почалося прострочення виконання грошового зобов'язання за цією партією товару. За іншими видатковими накладними строк оплати товару наступив раніше. Тобто, строк оплати за спірними видатковими накладними для відповідача наступив, крім того почалося прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідач надав до суду відзив № 17/17–708юр від 01.09.2009 р. на позовну заяву, яким позовні вимоги не визнає в повному об'ємі у зв'язку з відсутністю товарно–транспортної накладної, яка б, на його думку, свідчила про виконання позивачем умов спірного договору щодо здійснення поставки. Крім того, в поясненнях № 17/17–737юр від 16.09.2009 р. відповідач зазначає, що п. 3.1 договору повинен тлумачитися так, як розуміли його сторони на момент укладення договору. При цьому відповідач викладає своє тлумачення вказаного пункту, згідно з яким п. 3.1 договору пов'язує перерахування грошових коштів з фактом надання всіх документів, передбачених в п. 3.2 договору, а саме товарно–транспортної накладної, рахунку–фактури, сертифіката якості. Відповідач заперечує факт отримання ним рахунку та вважає, що дата такого отримання або неотримання рахунку впливає на строк здійснення остаточної оплати отриманого товару.

Такі заперечення відповідача суд вважає необґрунтованими на підставі наступного:

Згідно статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. факти здійснення господарських операцій фіксуються первинними документами, які повинні бути складені під час здійснення таких операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Цією ж статтею передбачено, що для надання первинним документам юридичної сили, вони повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати

особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На строк виконання грошового зобов'язання по остаточній оплаті отриманого товару в розмірі 50% строк отримання відповідачем рахунку не впливає, тому такі заперечення судом до уваги не приймаються.

Стосовно пов'язування відповідачем строку остаточної оплати з фактом надання позивачем йому документів, передбачених п. 3.2 договору, суд дійшов висновку, що такий довід відповідача є лише його припущенням, безпосередньо в договорі або додатковій угоді № 1 аналогічна умова оплати відсутня, навпаки, договір пов'язує строк настання виконання грошового зобов'язання з датою поставки товару.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Факт здійснення поставки продавцем покупцю спірного товару на загальну суму 208875,60 грн. підтверджується наступними первинними документами: видатковими та податковими накладними, довіреностями на отримання товарно–матеріальних цінностей, рахунком–фактурою. Відсутність товарно–транспортної накладної не звільняє відповідача (покупця за договором) від зобов'язання оплатити отриманий за видатковими накладними товар.

07.10.2009 р. позивач надав до суду додаткове документально–правове обґрунтування позовних вимог, в якому підтримує підстави первісно заявленого позову. До письмових пояснень додана завірена копія листа відповідача № 14/5–108 від 27.01.2009 р., в якому він визнавав факт укладення спірного договору № 15606дс від 12.03.2008 р. та здійснення на його виконання поставок спірного товару, а також визнавав наявність заборгованості та просив позивача надати йому відстрочку оплати товару на період з березня по травень 2009 р., зазначивши при цьому, що повернення неоплачених приладів в товарному виді неможливо у зв'язку з використанням їх в процесі виробництва та пусконалагоджувальних робіт.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов'язання оплатити товар в передбачений договором № 15606дс від 12.03.2008 р. строк, в сумі 104437,80 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

17.09.2009 р. позивач надав до суду нові розрахунки суми пені, інфляції та 3% річних, які по суті є збільшенням розміру позовних вимог. Вказані розрахунки суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав збільшені позовні вимоги.

28.09.2009 р. позивач надав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій збільшив розмір сум пені та інфляції. Вказану заяву суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав збільшені позовні вимоги.

07.10.2009 р. від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій збільшив суми пені та 3% річних. Фактично позивач збільшив розмір позовних вимог. Вказану заяву суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав збільшені позовні вимоги.

У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання відповідачем позивач, керуючись п. 7.2 договору, нарахував відповідачу пеню на загальну суму 22976,43 грн. за період з 24.10.2008 р. по 07.10.2009 р. (розрахунок міститься в матеріалах справи).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у випадку порушення строку оплати поставленого товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Позивач здійснив розрахунок пені з урахуванням положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р., а саме того, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом або договором не встановлено іншого строку для нарахування пені. Пункт 7.2 договору не передбачає вказівки на незастосування норми ст. 232 п. 6 ГК України або умови нарахування пені до дати фактичного виконання зобов'язання за договором, за увесь період прострочення. Нарахування пені за кожний день прострочення означає встановлений порядок такого нарахування, а не період нарахування.

Таким чином розрахунок позивача є цілком невірним та судом до уваги не приймається. За власними розрахунками суду пеня нараховується за період з 24.10.2008 р. (початок прострочення виконання грошового зобов'язання за останньою видатковою накладною) по 24.04.2009 р. (закінчення строку нарахування згідно ст. 232 ч. 6 ГК України) та складає: (104437,80 грн. х 24% х 69 днів : 366 днів) + (104437,80 грн. х 24% х 114 днів : 365 днів) = 12553,92 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 22976,43 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 12553,92 грн. В частині стягнення пені на суму 22976,43 грн. – 12553,92 грн. = 10422,51 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання відповідачем позивач, керуючись ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу інфляцію в сумі 15070,54 грн. та 3% річних в розмірі 2971,71 грн. (розрахунки є в матеріалах справи).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою розрахунку суми 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що позивач припустився суттєвих помилок при визначенні кількості днів у 2008 р. Крім того, позивач безпідставно нараховує інфляцію за жовтень 2008 р., оскільки початок перебігу прострочення виконання грошового зобов'язання за останньою видатковою накладною витікає з 24.10.2008 р. Тобто позивач нараховує інфляцію за жовтень вже після того, як сплив граничний строк можливості такого нарахування (15 число місяця), що не відповідає рекомендаціям відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України № 62–97р від 03.04.1997 р. Таким чином розрахунки позивача щодо нарахування інфляції та 3% річних є цілком невірними та судом до уваги не приймаються.

За власними розрахунками суду сума інфляції складає: 104437,80 грн. х 112,52% = 117513,41 грн. – 104437,80 грн. = 13075,61 грн., де 112,52% – середній індекс інфляції за період з листопада 2008 р. по червень 2009 р. (інфляція за липень – серпень 2009 р. не нараховується, оскільки індекс складає менше 100%). Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляції в розмірі 15070,54 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 13075,61 грн. В частині стягнення інфляції на суму 15070,54 грн. – 13075,61 грн. = 1994,93 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За власними розрахунками суду сума 3% річних складає: (104437,80 грн. х 3% х 69 днів : 366 днів) + (104437,80 грн. х 3% х 271 днів : 365 днів) = 2916,91 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 2971,71 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 2916,91 грн. В частині стягнення 3% річних на суму 2971,71 грн. – 2916,91 грн. = 54,80 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача штраф за порушення строків розгляду претензії, передбачений ст. 9 ГПК України. Дану позовну вимогу суд вважає необґрунтованою з наступних підстав:

По–перше, при застосуванні порядку досудового врегулювання господарських спорів необхідно враховувати вказівки Верховного Суду України та Конституційного Суду України. У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996 р. № 9 зазначається: з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на скарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Кампус Коттон клаб” щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 р. № 15–рп/2002 встановлено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають в державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно–правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

По–друге, стаття 9 ГПК України, яка передбачала відповідальність за порушення строків розгляду претензії, та яка є підставою вказаної позовної вимоги, була виключена згідно із Законом України від 23.06.2005 р. № 2705–ІV.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України "Про господарські суди", цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання відповідачем з метою відновлення свого порушеного права позивач поніс додаткові витрати на оплату послуг адвоката, який провів правовий аналіз документів господарської діяльності стосовно заборгованості за спірним договором; склав позовну заяву про стягнення з відповідача заборгованості, здійснив розрахунок пені, 3% річних та інфляційних нарахувань; а також взяв участь у трьох судових засіданнях, що підтверджується договором про надання правових послуг від 14.08.2009 р., протоколами судових засідань, процесуальними документами суду, довіреністю позивача б/н від 14.08.2009 р. на право представляти його інтереси адвокатом Сунцовим В.В. Завірені копії договору та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 632 від 31.01.1996 р. містяться в матеріалах справи. Позивач за надання вказаних послуг сплатив 5000,00 грн. як передоплату згідно платіжних доручень № 466 від 31.08.2009 р. на суму 3000,00 грн., № 474 від 16.09.2009 р. на суму 2000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 31.08.2009 р. та 16.09.2009 р., а також актом прийому–здачі виконаних робіт (наданих послуг) по договору б/н від 14.08.2009 р. Завірені копії вказаних документів містяться в матеріалах справи. Остаточну оплату позивач зобов'язався здійснити адвокату протягом 3 банківських днів з моменту набрання рішенням суду законної сили в розмірі 10% від суми стягнення за рішенням суду. Сума такого гонорару визначена домовленістю між сторонами у договорі про надання правових послуг від 14.08.2009 р. та в акті прийому–здачі виконаних робіт (наданих послуг), та складає 14498,69 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

У позовній заяві позивач просить стягнути 10000,00 грн. витрат на інформаційно–консультаційні адвокатські послуги. Але фактично представив докази оплати послуг адвоката на 5000,00 грн.

Враховуючи фактично проведену адвокатом роботу, зайнятість адвоката у цьому судовому процесі, ступінь складності справи, суд дійшов висновку, що вартість наданих та фактично оплачених послуг в розмірі 5000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В позовній заяві позивач просив суд в порядку забезпечення позову накласти арешт на майно та розрахункові рахунки відповідача в банківських установах в межах позовних вимог. Вказану вимогу позивач уточнив, надавши до суду заяву (вх. № 02–41/44485 від 28.09.2009 р.), в якій просив накласти арешт на банківський поточний рахунок відповідача у межах суми стягнення. Вказану заяву суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та розглянув уточнену вимогу стосовно заходу забезпечення позову.

Ухвалою від 28.09.2009 р. суд залишив без задоволення заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на поточний рахунок відповідача у зв'язку з недоведеністю необхідності такого вжиття заходів забезпечення позову.

02.10.2009 р. до суду від позивача надійшла заява (вх. № 02–41/45678) про накладення арешту на кошти боржника на його поточному банківському рахунку. Вимоги позивач обґрунтовує на тих самих підставах, що і в попередніх аналогічних заявах, оцінка яким вже була дана господарським судом в ухвалі від 28.09.2009 р.   

Таким чином, суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказану заяву, вважає її такою, що заснована на необґрунтованих припущеннях позивача, тому відмовляє у задоволенні заяви стосовно вжиття заходів щодо забезпечення позову у зв'язку з недоведеністю реальних обставин того, що грошові кошти, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент винесення рішення господарським судом. Крім того, арешту може підлягати тільки конкретна сума грошових коштів, за умови її фактичної наявності у відповідача, що також не було доведено позивачем належними доказами.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати (в тому числі оплата послуг адвоката) при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині відмови у задоволенні позову – на позивача.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 р. № 693 на день подання позову до суду – 27.07.2009 р. розмір витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу складав 118,00 грн., тому саме ця сума підлягає врахуванню при пропорційному стягненні з відповідача на користь позивача судових витрат. Переплата позивача щодо розміру витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу (фактично сплачено 197 грн. + 118 грн., підтверджено платіжними дорученнями банку) підлягає поверненню позивачу з бюджету в установленому порядку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-34; 36; 43; 48; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з закритого акціонерного товариства “Донецьксталь” - металургійний завод”  (юридична адреса: 83062, м. Донецьк, вул. І. Ткаченко, 122; код ЄДРПОУ 30939178; рахунок 26006198028081 в Донбаській філії ВАТ „Кредитпромбанк”, МФО 335583) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “НВП “Атом-Прилад” (юридична адреса: 61000, м. Харків, вул. Дружби народів, 243/47; код ЄДРПОУ 34469701; рахунок 26009070644 в ХФ  ВАТ „Кредитпромбанк”, МФО 350727) суму 132984,24 грн. (а саме: основний борг в сумі 104437,80 грн., пеню в сумі 12553,92 грн., інфляцію в розмірі 13075,61 грн., 3% річних в сумі 2916,91 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 1329,84 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 107,88 грн., витрати на послуги адвоката в сумі 4571,27 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 10422,51 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляції в сумі 1994,93 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 54,80 грн.

У судовому засіданні 07.10.2009 р. оголошено рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття судом.

У разі  подання  апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення,  якщо його не скасовано,  набирає  законної  сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Видати позивачу довідку про повернення з державного бюджету надлишково сплаченої суми на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 197 грн.

Суддя