Постанова

від 28.09.2009 по справі 37/184

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

37/184

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 28.09.2009                                                                                           № 37/184

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:             

 За участю представників:

 від позивача –    Макєєнко М.В.  – представник за довіреністю,   

від відповідача –  Жук А.І.– представник за довіреністю,

від третьої особи-1- представник не з”явився,

від третьої особи-2- представник не з”явився,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Екопрогрес”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 02.07.2009

 у справі № 37/184 (суддя  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) „Об'єднана нафтогазова компанія України”

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю „Екопрогрес”

 третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача,-                        Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) „Газопостачальна компанія „ТИСК”

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача,-                       Закрите акціонерне товариство „Укргаз-Енерго”

 про                                                   визнання недійсним договору № Т-80/04/2008 від 18.04.2008 р.

ВСТАНОВИВ:

 31.03.2009р. позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору № Т-80/04/2008 від 18.04.2008 р. про відступлення права вимоги (цесії) на суму 12 046 094,15 грн.

Позовні вимоги мотивовані невідповідністю оскарженого договору вимогам статей 512, 516 Цивільного кодексу України, оскільки договір уступки права вимоги укладений без погодження з боржником за основним зобов'язанням. З огляду на зазначене, позивач вважає спірний договір недійсним відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2009 у справі № 37/184 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Об'єднана нафтогазова компанія України” було задоволено повністю; визнано недійсним договір № Т-80/04/2008 від 18.04.2008р. про відступлення права вимоги (цесії).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до суду, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Відповідач вважає, що рішення підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, а також з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач зазначає, що положення договору № Т-80/04/2008 від 18.04.2008 р. відповідають, як нормам ст. 203 ЦК України, так і нормам ст. 6 ЦК України. Також апелянт зазначає, що умовами договору № Т-80/04/2008 від 18.04.2008 р. право відмови, визначене ст.516 ЦК України, не передбачено.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти задоволення апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду залишити без змін.

 Треті особи не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні. Матеріали справи містять докази про належне повідомлення третіх осіб про призначення справи до розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та  відзиву на неї, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

18 квітня 2008 року між позивачем і відповідачем укладено договір № Т-80/04/2008 про відступлення права вимоги (цесії) (далі - Договір).

Відповідно пункту 1 Договору в порядку та на умовах, визначених останнім, відповідач відступає позивачеві, а позивач набуває право вимоги, належне відповідачу відповідно до договору № 145/77/П-07 від 29 грудня 2006 року, договору № 290/77/П(р)-07 від 29 березня 2007 року, договору № 395/77/П(р)-07 від 27 червня 2007 року та договору № 395/77/П(м)-07 від 27 червня 2007 року на постачання природного газу, укладених з третьою особою-1.

Пунктом 2 Договору сторони домовились, що за умовами останнього позивач набуває право вимагати від боржника (третьої особи-1) реального та належного виконання зобов'язань по сплаті коштів у сумі 12 046 094,15 гривень.

Як вбачається з пункту 3 Договору № Т-80/04/2008, відповідач передав за ним позивачеві права грошової вимоги за зобов'язаннями, що виникли на підставі договору № 145/77/П-07 від 29 грудня 2006 року, договору № 290/77/П(р)-07 від 29 березня 2007 року, договору № 395/77/П(р)-07 від 27 червня 2007 року та договору № 395/77/П(м)-07 від 27 червня 2007 року.

Дані права вимоги за вказаними договорами були набуті відповідачем на підставі договору № Т-79/04/2008 про відступлення права вимоги (цесії), укладеного 17 квітня 2008 року між відповідачем та Закритим акціонерним товариством “Укргаз-Енерго”(третя особа-2).

Відповідно до пункту 6 договору № Т-79/04/2008 датою переходу права вимоги (цесії) за вказаним договором від третьої особи-2 до відповідача є дата підтвердження обслуговуючого банка третьої особи-2 про перерахування відповідачем на розрахунковий рахунок третьої особи-2 коштів в сумі 12 046 094,15 гривень.

Згідно з випискою з банківського рахунку відповідача від 18.04.2008р. останній перерахував на банківський рахунок третьої особи-2 вказані в пункті 6 договору № Т-79/04/2008 кошти в повному обсязі.

Дана обставина підтверджується також довідкою “Альфа-Банк” від 12 червня 2009 року № 35700-28.1.-86780.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи,  що кожна сторона повинна довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) „Об'єднана нафтогазова компанія України” задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

      Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, посилається на те, що всупереч ч.1 ст.516 ЦК України та п.10.8 договорів поставки природного газу (договору № 145/77/П-07 від 29 грудня 2006 року, договору № 290/77/П(р)-07 від 29 березня 2007 року, договору № 395/77/П(р)-07 від 27 червня 2007 року та договору № 395/77/П(м)-07 віл 27 червня 2007 року.), відповідач укладаючи спірний договір, не погодив з боржником заміну кредитора за його зобов'язаннями, що виникли з вищевказаних договорів поставки газу.

     Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

    Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

    Пунктом  10.8 договорів поставки природного газу, за якими відбулася передача прав вимоги за спірним договором, передбачено, що жодна із сторін не має права передавати будь-які зобов'язання за даними договорами без письмового погодження іншої сторони.

Отже, в пункті 10.8 договорів поставки природного газу сторони встановили заборону передачі без письмового погодження іншої сторони лише зобов'язання за даними договорами, а не заборону передачі права вимоги (заборону заміни кредитора у зобов'язанні).

Колегія  суддів зазначає, що передача зобов'язання та передача права вимоги – це різні правові  поняття.

Таким чином, необхідність наявності згоди боржника на заміну кредитора - відступлення права вимоги, умовами Договорів поставки природного газу сторонами не встановлено, тому  при укладенні Договору Т-80/04/2008 від 18.04.2008 року відступлення прав вимоги (цесії) сторонами не були порушені вимоги ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Враховуючи вищезазначені обставини помилковим є висновок суду першої інстанції та  твердження позивача про те, що для укладення спірного договору відповідач повинен був отримати письмову згоду боржника за договорами поставки природного газу.

З огляду на викладене, проаналізувавши зміст спірного договору, суд приходить до висновку, що зазначений договір відповідає вимогам чинного законодавства України, а відтак, підстави для визнання договору недійсним відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог, а рішення господарського суду м. Києва від 02.07.2009р. є необґрунтованим, не відповідає дійсним обставинам справи і підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п.3  ч.1 ст.103,  ч.1 ст.104, ст.105 ГПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Екопрогрес” задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2009 у справі № 37/184 скасувати.

3.          У позові  Товариства з обмеженою відповідальністю „Об”єднана нафтогазова компанія України” відмовити.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Об'єднана нафтогазова компанія ОНГКУ”(01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 74, офіс 10, рахунок 260000431300 в АБ “Брокбізнесбанк”, МФО 300249, код 33749716)  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Екопрогрес” (04070, м. Київ, вул. Ігорівська, 12а; 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 13, рахунок 2600829056 у ВАТ АБ “Укргазбанк”м. Києва, МФО 320478, код 34576361) 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

5.          Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6.          Матеріали справи № 37/184 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді