Ухвала

від 09.09.2015 по справі 23/165

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА 09.09.2015Справа №  23/165 За скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Фернет” на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України За позовомАкціонерного комерційного банку “Трансбанк” До1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Фернет”                       2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Наталіка” Простягнення 11  612 916,59  грн. Суддя Полякова К.В. Представники сторін: від скаржника (боржника):  не з'явився, від стягувача (позивача):  не з'явився від ДВС: не з'явився СУТЬ СПОРУ: Акціонерний комерційний банк “Трансбанк” звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Фернет” та  товариства з обмеженою відповідальністю “Наталіка” заборгованості за кредитним договором  №855 від 20.12.2005 року у сумі 9 808 097,93 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач-1 неналежним чином виконує свої зобов'язання за кредитним договором №855 від 20.12.2005 року, відповідно до якого отримав у Позивача 844 250 євро кредитних грошових коштів. Рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2009 позов задоволено повністю, а саме стягнуто на користь акціонерного комерційного банку “Трансбанк” (03150, м.        Київ, вул.  Фізкультури 9; ідентифікаційний код 16293211) солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю “Фернет”(03179, м. Київ, вул.Ушакова 14, к.59; ідентифікаційний код 32210139) та товариства з обмеженою відповідальністю “Наталіка” (02156, м.        Київ, вул.        Братиславська 8; ідентифікаційний код 33228571) основний борг за кредитним договором у сумі 9  244 516,86 грн. (дев'ять мільйонів двісті сорок чотири тисячі п'ятсот шістнадцять гривень 86 коп.); проценти за користування кредитними коштами у сумі  1494 444,96 (один мільйон чотириста дев'яносто чотири тисячі чотириста сорок чотири гривні 96 коп.); пеню за прострочку погашення кредиту та несплату процентів у сумі 873954,77 грн. (вісімсот сімдесят три тисячі дев'ятсот п'ятдесят чотири гривні 77 коп.); державне мито у сумі 25 500,00 грн. (двадцять п'ять тисяч п'ятсот гривень 00 коп.); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. (сто вісімнадцять гривень) наступним чином: - з товариства з обмеженою відповідальністю “Фернет”за рахунок грошових коштів чи будь-якого іншого майна, виявленого державним виконавцем при виконанні судового рішення; - з товариства з обмеженою відповідальністю “Наталіка”виключно за рахунок звернення стягнення на заставлене майно - прості іменні акції ВАТ “Мегаполіс”(ідентифікаційний код 00309329) номінальною вартістю 0,25 грн. у кількості 4 753  022 штук, які знаходяться на відповідальному зберіганні у акціонерного комерційного банку “Трансбанк”. На виконання вказаного судового рішення Господарським судом міста Києва виданий відповідний наказ. Товариство з обмеженою відповідальністю “Фернет” звернулось до Господарського суду міста Києва із скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2015 вищезазначену скаргу прийнято та призначено до розгляду на 20.08.2015 року. За наслідками розгляду скарги 20.08.2015 суд виніс ухвалу про відкладення її розгляду на 03.09.2015 року. 26.08.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від скаржника надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи. За наслідками судового засідання 03.09.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду скарги на 09.09.2015 у зв'язку із неявкою стягувача та органів ВДВС. Сторони не направили своїх представників для участи у судовому засіданні 09.09.2015, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги, як то передбачено ч.2 ст. 121-2 ГПК України. Розглянувши скаргу на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи, суд встановив наступне. 25.12.2009 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Губяк Сергієм Васильовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №16553969 на підставі наказу №23/165 від 02.11.2009 року. Супровідним листом №19798-0-33-09-25-1069/10 постанову про відкриття виконавчого провадження направлено на адреси сторін та Господарського суду міста Києва. У подальшому, а саме 11.02.2015, оскільки боржником у визначений строк не виконано рішення майнового характеру, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедалом Олександром Олександровичем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору. Вказана постанова направлена на адресу боржника з супровідним листом №16553969/2.-59/12 від 12.02.2015 року. Також, 11.02.2015 у відповідності до вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедалом Олександром Олександровичем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 28.04.2015 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедалом Олександром Олександровичем винесено постанову про розшук майна боржника. Звертаючись із даною скаргою до суду ТОВ «Фернет», просить суд визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу, скасувати постанови про стягнення виконавчого збору від 11.02.2015, постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.02.2015 та постанову про розшук майна боржника від 28.04.2015 року. Також, скаржник просить суд зобов'язати відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби закрити виконавче провадження. Підставами для визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанов від 11.02.2015 та від 28.04.2015, ТОВ «Фернет» вказує неповідомлення його про відкриття виконавчого провадження №16553969. Скаржник вказує на те, що направлення документів органами Державної виконавчої служби здійснювалось на адресу ТОВ «Фернет» - вул. Ушакова, 14, у той час як боржник зареєстрований за іншою адресою. В обґрунтування вимоги про зобов'язання закрити виконавче провадження, скаржник вказує на втрату АКБ «Трансбанк» права вимоги за рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2009 у справі №23/165 внаслідок укладення Договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами новому кредитору – ТОВ «КУА «Інвест-Консалтинг». У свою чергу, відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України у своєму письмовому відзиві заперечує проти скарги ТОВ «Фернет» та вказує, що державним виконавцем дії вчинено із дотриманням норм чинного законодавства, та поштова кореспонденція направлялась боржникові на адресу вул. Ушакова, 14, як таку, що вказана у виконавчому документі. Відповідно до п. 9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України”, скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об'єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо). Законодавцем передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. Відповідно до статей 4-5 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. У силу ст.124 Конституції України, ст.115 ГПК України, рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, відповідно до якої, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Положеннями ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Частина 2 зазначеної вище статті Закону України «Про виконавче провадження» містить чіткий перелік виконавчих документів, які підлягають виконанню Державною виконавчою службою, зокрема, пунктом третім такими виконавчими документами визначені судові накази. Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження»). Із матеріалів справи вбачається, сторонами протилежного не повідомлено, що виконавче провадження №16553969 відкрито на підставі наказу Господарського суду міста Києва №23/165 від 02.11.2009, про що державним виконавцем винесено постанову від 25.12.2009 року. Відповідно до пункту 4 Інструкції про проведення виконавчих дій (яка застосувалось на дату винесення постанови про відкриття виконавчого), державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.   При цьому до отримання відомостей про одержання боржником копії постанови для захисту прав стягувача державний виконавець може вжити заходів щодо забезпечення виконання, передбачені частиною шостою статті 24 Закону (у редакції чинній станом на дату винесення постанови про відкриття виконавчого провадження). Постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток. Із матеріалів справи вбачається, що у наказі Господарського суду міста Києва №23/165 від 02.11.2009 адресою боржника – Товариства з обмеженою відповідальністю «Фернет» вказано  - (03179, м.  Київ, вул.  Ушакова 14, к.59; ідентифікаційний код 32210139). Слід відзначити, що поштова кореспонденція, зокрема, постанова про відкриття виконавчого провадження направлена державним виконавцем саме на вул. Ушакова, 14, що свідчить про вчинення дій державним виконавцем із дотриманням норм чинного законодавства. До того ж, суд вважає за необхідне зауважити, що положеннями частини 5 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»  обов'язки сторін виконавчого провадження, а саме що вони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи. Отже, повідомлення державного виконавця про зміну місцезнаходження сторони є виключним обов'язком сторони, а тому не може бути покладено відповідальність на державного виконавця у разі порушення свого обов'язку саме стороною. Товариством з обмеженою відповідальністю «Фернет» не надано доказів щодо звернення до відділу примусового виконання рішення Державної виконавчої служби України із повідомленням про неодноразову зміну місцезнаходження юридичної особи, що є боржником у даному виконавчому провадженні. Положеннями статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Нормами ч. 2 ст. 25 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено семиденний строк для самостійного виконання рішення, після чого державним виконавцем вживаються заходи для примусового виконання виконавчого документа. Як вище встановлено судом, виконавче провадження відкрито 25.12.2009, у той час як постанова про стягнення виконавчого збору винесена державним виконавцем 11.02.2015, із чого слідує, що боржник – ТОВ «Фернет» не виконав добровільно рішення суду у строк більш ніж встановлений статтею 25 ЗУ «Про виконавче провадження». Таким чином, винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 11.02.2015 здійснено державним виконавцем із дотриманням норм чинного законодавства, а тому суд не вбачає підстав для визнання дій державного виконавця щодо винесення постанови від 11.02.2015 про стягнення виконавчого збору неправомірними та скасування вказаної постанови. За приписами статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку, а також накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна, як то передбачено статтею 57 ЗУ «Про виконавче провадження». Так, із матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем не виносилась постанова про накладення арешту на майно боржника одночасно із відкриттям виконавчого провадження 25.12.2009, натомість, у зв'язку із спливом строку на добровільне виконання рішення боржником, державним виконавцем 11.02.2015 правомірно накладено арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження про що і винесено оскаржувану постанову. З системного аналізу викладеного, суд не вбачає підстав для скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.02.2015 та визнання дій державного виконавця щодо її винесення неправомірними. Як зазначено судом вище, державний виконавець має вчиняти дії, спрямовані на виконання рішення з метою захисту інтересів стягувача. У разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документам про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами внутрішніх справ, як то визначено положеннями статті 40 ЗУ «Про виконавче провадження» Таким чином, винесення 28.04.2015 державним виконавцем постанови про розшук майна боржника, а саме транспортних засобів, вчинено останнім із дотриманням норм чинного законодавства. Наразі, суд відзначає, що твердження боржника (скаржника), щодо необізнаності його про наявність відкритого виконавчого провадження спростовуються долученим до матеріалів справи роздрукованим запитом з Інформаційно-ресурсного центру (веб-сайт розпорядника ЄДР - Міністерства юстиції України, за адресою https://usr.minjust.gov.ua) про Товариство з обмеженою відповідальністю «Фернет». Так, із отрманої інформації у графі «Дата відкриття виконавчого провадження щодо юридичної особи (для незавершених виконавчих проваджень)» міститься дата 25.12.2009, тобто дата винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Слід зауважити, що вказана інформація є загальновідомою. Пунктом 9.13. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” визначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. З огляду на зазначене вище,  враховуючи, що дії вчинені державним виконавцем у межах виконавчого провадження №16553969 є правомірними, як то вище встановлено судом, а тому постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 11.02.2015, постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 11.02.2015 та постанова про розшук майна від 28.04.2015 не підлягає скасуванню судом, оскільки вказані постанови винесені державним виконавцем із дотриманням норм чинного законодавства. Щодо вимоги скаржника про зобов'язання державного виконавця закрити виконавче провадження суд зазначає наступне. Господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється (як визначено у п.9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»). Так, скаржник просить зобов'язати державного виконавця закрити виконавче провадження з підстав п.6. ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження», якою передбачено, що у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення виконавче провадження підлягає закінченню. Такі доводи заявника ґрунтуються на тому, що АКБ «Трансбанк», як стягував втратив права вимоги за рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2009 у справі №23/165 внаслідок укладення Договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами новому кредитору – ТОВ «КУА «Інвест-Консалтинг». Оскільки, до державного виконавця не звернулись із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у строк, встановлений статтею 30 Закону (шість місяців), тому виконавче провадження має бути закрите, на думку скаржника. Положення статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік підстав закінчення виконавчого провадження. Суд не погоджується із твердженнями скаржника та зауважує, що при зверненні до господарського суду, обов'язок доказування чи спростування певних обставин покладається на сторони, які посилаються на такі обставини, як підставу своїх доводів або заперечень, як то передбачено положеннями статті 33 Господарського процесуального кодексу України. Так, скаржником належними та допустимим доказами не доведено того, що стягувач – АКБ «Трансбанк», як сторона виконавчого провадження, вибув з власної ініціативи, як то передбачено статтею 8 ЗУ «Про виконавче провадження». З системного аналізу вищевикладеного, враховуючи, що рішення суду має бути виконано, суд дійшов висновку про відсутність підстав, з якими законодавець пов'язує покладення на державного виконавця обов'язку закінчити виконавче провадження, а тому скарга ТОВ «Фернет» у даній частині задоволенню не підлягає. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд - УХВАЛИВ: У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Фернет” на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України – відмовити повністю. Ухвала підлягає оскарженню в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Суддя                                                                                                                       К.В. Полякова