Рішення

від 02.10.2009 по справі 7/166-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/166-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

02 жовтня 2009 р.                                                                                      Справа 7/166-09

за позовом: Закритого акціонерного товариства "Компанія "Райз" в особі Вінницької філії, м. Вінниця.   

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Явір", с. Подорожня, Хмільницький район, Вінницька область.  

про стягнення 520 003,78 грн..

Головуючий суддя          

Cекретар судового засідання  

Представники

          позивача :   Каралащук О.А.  - довіреність б/н від 26.12.2007 року.

          відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ТОВ "Явір" на користь ЗАТ "Компанія "Райз"" в особі Вінницької філії 520003,78 грн., з яких 412332,00 грн. основного боргу, 25097,52 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 39073,80 грн. 28% річних, 24012,22 грн. пені та 19488,24 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою від 07.07.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі       № 7/166-09 та призначено до розгляду на 05.08.2009 року.

В судове засідання 05.08.2009 року відповідач не з'явився та не виконав вимог ухвали суду від 07.07.2009 року щодо надання доказів необхідних для розгляду справи, при тому, що до суду надійшло повідомлення про вручення поштового відправлення № 306635 з якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу про порушення провадження у справі 13.07.2009 року, а отже був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Враховуючи неявку відповідача та ненадання ним витребуваних доказів розгляд справи було відкладено до 29.09.2009 року.

Однак відповідач в судове засідання повторно не з'явився та не виконав вимоги суду щодо надання витребуваних доказів.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.

Ухвалу про порушення провадження у справі від 07.07.2009 року та ухвалу про відкладення розгляду справи від 05.08.2009 року було надіслано відповідачу за адресою вказаною в позовній заяві (с. Подорожна, Хмільницький район, Вінницька область), а згідно витягу з єдиного державного реєстру підприємств та організацій № 13/4/1603 від 30.07.2009 року місцем знаходження ТОВ "Явір" значиться с. Подорожня, Хмільницький район, Вінницька область. Тобто адреса ідентична тій за якою було направлено ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи.

При цьому суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали  від 07.07.2009 року про порушення провадження у справі та ухвалі про відкладення розгляду справи від 05.08.2009 року, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Слід зауважити, що відкладаючи розгляд справи на 29.09.2009 року суд скористався можливістю продовження строку розгляду справи в порядку передбаченому ч.3 ст.69 ГПК України звернувшись з відповідним клопотанням до голови суду.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги  приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

29.09.2009 року до суду надійшла заява позивача (від 29.09.2009 року № 215) про зменшення позовних вимог, мотивована допущеною механічною помилкою в математичних обрахунках, що потягло за собою неправильний розрахунок сум штрафних санкцій та загальної суми позову. Відповідно до вказаної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача 198727,96 грн. основного боргу, 213604,04 грн. курсової різниці, 25097,52 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 39136,02 грн.  28% річних, 21065,46 грн. пені та 16837,82 грн. інфляційних втрат та одночасно відмовляється від стягнення пені в сумі 2946,76 грн. та 2650,42 грн. інфляційних втрат.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог, яка судом розцінюється як заява про збільшення розміру позовних вимог в частині вимог про стягнення 28 % річних та заява про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про прийняття її до розгляду як такої, що не суперечить ст. 22 ГПК України.

З метою проведення позивачем додаткових обрахунків щодо позовних вимог в судовому засіданні 29.09.2009 року було оголошено перерву до 02.10.2009 року.

02.10.2009 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог згідно якої останній просить суд стягнути з відповідача 197632,25 грн. основного боргу, 191222,47 грн. курсової різниці, 25095,87 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 38969,45 грн.  28 % річних, 15297,13 грн. пені та 16771,06 грн. інфляційних втрат.

Розглянувши заяву позивача про уточнення позовних вимог, яка судом розцінюється як заява про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про прийняття її до розгляду як такої, що не суперечить ст. 22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

24.03.2008 року між ЗАТ Компанія "Райз" (Вінницька філія) (Постачальник) та ТОВ "Явір" (Покупець) було укладено договір поставки на умовах товарного кредиту № 8115037.

Слід вказати, що судом було здійснено перевірку повноважень Вінницької філії  ЗАТ компанія "Райз" щодо укладення договорів та можливості бути стороною у судовому процесі. Як встановлено судом, згідно п.3.2 Положення про Вінницьку філію ЗАТ компанія "Райз" філії надано право від імені Товариства укладати договори, набувати майнових та особистих немайнових прав та нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді, господарському або третейському суді. В п.5.3 Положення встановлено, що директор філії на підставі довіреності і в межах своєї компетенції діє від імені Товариства і представляє його у взаємовідносинах з фізичними та юридичними особами (а.с.45-49, т.1).

Крім того, позивач надав суду довіреності на Кучерявого Андрія Анатолійовича від 11.01.2007 року та на Вітюка Володимира Анатолійовича від 20.10.2006 року, які від імені позивача уклали договір 24.03.2008 року № 8115037 та додатки до нього. Згідно вказаних довіреностей останнім, крім іншого, надано право на укладання договорів поставок насіння сільськогосподарських культур (а.с.62-63, т.1).

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про наявність повноважень як у філії так і у осіб, які діяли від її імені на укладання договору від 24.03.2008 року № 8115037.

Згідно п. 1.1 даного Договору постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність Покупця (відповідач) продукцію виробничо-технічного призначення (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його вартість (ціну), сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

У п.1.2 Договору сторони встановили, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки Покупцю, гривнева вартість Товару та її доларовий еквівалент, порядок та термін оплати вартості Товару та нарахованих відсотків, інші умови погоджені сторонами - визначені в договорі та специфікації, яка складає невід'ємну частину договору.

Сторонами було підписано два додатки до договору поставки від 24.03.2008 року.

Згідно додатку № 1 передбачалось передати товар (згідно переліку) відповідачу на суму 220786,35 грн. з визначенням дати оплати авансової суми до 27.04.2008 року (а.с.15, т.1).

Згідно додатку № 1а передбачалось передати товар (згідно переліку ) відповідачу на суму 489266,11 грн. з врахуванням нарахованих процентів з відстроченням платежу до 15.11.2008 року (а.с.16, т.1).

Відповідно до п.2.1 Договору вартість (ціна) товару та сума нарахованих відсотків за користування товарним кредитом вказана в додатку № 1а. При цьому ціною договору є вартість товару та сума належних до сплати процентів за користування товарним кредитом і визначено її грошовий еквівалент в іноземній валюті вказаній в додатку.

В п.2.2 Договору сторони встановили, що протягом строку дії договору грошові зобов'язання відповідача існують і підлягають сплаті у гривні, шляхом множення грошового еквіваленту ціни договору в іноземній валюті на офіційний курс до іноземної валюти, який встановлений НБУ на день фактичної оплати відповідачем ціни договору (її неоплаченої частини).

Згідно п.п. 3.5, 3.5.1, 3.5.2, 3.5.3 Договору відповідач зобов'язувався провести оплату за товар та сплатити відсотки за користування товарним кредитом з дотриманням порядку встановленого п.2.2 Договору та в терміни встановлені в договорі та додатках № 1, № 1а до нього.

На виконання договору позивач за період з 10.04.2008 року по 24.05.2009 року поставив відповідачу товар на загальну суму 710072,75 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей оригінали яких оглядались в судовому засіданні 05.08.2009 року (а.с. 16-37, т. 1).

Дослідивши договір, додатки до нього, видаткові накладні суд дійшов висновку, що поставка відповідачу продукції здійснювалась на підставі договору від 24.03.2008 року             № 8115037 виходячи з того, що у даних видаткових накладних є посилання як на підставу поставки на договір № 8115037 від 24.03.2008 року.

Відповідно до вказаних вище первинних документів відповідачем було отримано товар на суму 710072,75 грн. (еквівалент 140689,54 дол. США - виходячи із курсу долара США на момент передачі Товару по кожній із накладних).

Відповідач з отриманий на авансових умовах згідно додатку № 1 Товар розрахувався не повністю перерахувавши позивачу лише 150000,00 грн., що підтверджується виписками банку, довідкою про рух коштів (а.с.43-44, т.1).

При цьому оплата проводилась наступними платежами: 24.04.2008 року (100000,00 грн. - 19801,98 дол. США - 1 дол. США - 5,05 грн.); 07.05.2008 року (50000,00 грн. - 9900,99 дол. США - 1 дол. США - 5,05 грн.).

Крім того, 30.05.2008 року відповідач повернув товар на суму 47852,64 грн., що еквівалентно 9862,46 дол. США - 1 дол. США - 4,8520 грн..

01.06.2008 року між сторонами було підписано протокол № 122 закриття взаєморозрахунків. Із вказаного протоколу вбачається, що станом на день його складання заборгованість ЗАТ "Райз" перед відповідачем складає 1116,00 грн., а заборгованість ТОВ "Явір" перед позивачем складає 512220,11 грн. (п.п.1, 2 Протоколу). Згідно даного протоколу сторонами проведено взаємозалік заборгованості в зв'язку з чим станом на день складання акту заборгованість відповідача становить 511104,11 грн..

В подальшому відповідачем 07.11.2008 року було здійснено повернення товару позивачу на суму 129896,46 грн., а також поставлено 12.12.2008 року в рахунок оплати за отриманий Товар кукурудзу на суму 183575,40 грн..

З врахуванням викладеного борг відповідача за поставлений товар становить 197632,25 грн. (710072,75-100000,00-50000,00-47852,64-1116,00-129896,46-183575,40).

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по зазначеним вище накладним відповідачу та дії  відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать  про те, що у боржника (відповідача)  виникло зобов'язання  по оплаті  за отриманий товар.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частина 1 ст. 530 ЦК України вказує, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось раніше, сторони в додатках до договору від 24.03.2008 року передбачили, що вартість товару яка сплачується на умовах відстрочки платежу сплачується в строк до 15.11.2008 року.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 197632,25 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі із врахуванням поданої позивачем 02.10.2009 року заяви про уточнення розміру позовних вимог.

Розглянувши вимоги позивача щодо стягнення курсової різниці по відношенню до долара США, яку позивач заявив до стягнення станом на 01.06.2009 року в розмірі 191222,47 грн. суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вказувалось раніше, в п. 2.2 Договору сторони встановили, що протягом строку дії договору грошові зобов'язання відповідача існують і підлягають сплаті у гривні, шляхом множення грошового еквіваленту ціни договору в іноземній валюті на офіційний курс до іноземної валюти, який встановлений НБУ на день фактичної оплати відповідачем ціни договору (її неоплаченої частини). В п.2.11 Договору передбачено, що в плату за користування товарним кредитом включається також позитивна різниця між гривневою вартістю Товару на день фактичного проведення Покупцем оплати і гривневою вартістю Товару на день його отримання, розрахованою відповідно до п.2.2 Договору та сплаченою Покупцем.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення курсової різниці  правомірною.

При перевірці правильності розрахунку курсової різниці судом встановлено наступне.

Як зазначалось раніше, позивачем поставлено відповідачу Товар на загальну суму 710072,75 грн.. Слід зауважити, що частина Товару на суму 700144,91 грн. була поставлена у період з 10.04.2008 року по 20.05.2008 року, коли курс долара США становив - 1 дол. США=5,05 грн., а частина Товару на суму 9927,84 грн. поставлена 24.05.2008 року, коли курс долара США становив - 1 дол.США=4,85 грн..

Таким чином, позивач передав Товар відповідачу на суму, що еквівалентна 140689,54 дол.США (700144,91/5,05=138642,56+9927,84/4,85=2046,98).

Як встановлено судом, відповідачем проводились розрахунки наступним чином: 24.04.2008 року - 100000,00 грн., 07.05.2008 року - 50000,00 грн., 30.05.2008 року - 47852,64 грн. (повернення товару), 01.06.2008 року - 1116,00 грн. (проведення взаємозаліку), 07.11.2008 року - 129896,46 грн. (повернення товару), 12.12.2008 року - 183575,40 грн. (поставка продукції в рахунок погашення боргу).

Із врахуванням офіційного курсу долара США до гривні на момент проведення  розрахунків відповідачем сплачено 54450,85 дол. США: 100000,00 грн. - 24.04.2008 року - 1 дол.США - 5,05 грн. - 19801,98 дол. США; 50000,00 грн. - 07.05.2008 року - 1 дол.США - 5,05 грн. - 9900,99 дол.США; 1116,00 грн. - 01.06.2008 року - 1 дол.США - 4,852 грн. - 230,01 дол.США; 183575,40 грн. - 12.12.2008 року - 1 дол.США - 7,4868 грн. - 24519,87 дол.США.

Стосовно повернення Товару відповідачем позивачу, суд дійшов висновку про те, що в такому випадку курс долара до гривні слід обраховувати виходячи із курсу по якому такий товар було передано спочатку відповідачу. На думку суду, отримуючи Товар від відповідача, який передавався останньому раніше за ціною визначеною в еквіваленті до долара США, позивач в такому випадку не несе збитків від курсової різниці оскільки отримує Товар ціна якого в еквіваленті до долара США не змінилась, а тому його дії по прийому Товару по курсу, який склався на день прийому будуть неправомірними.

Таким чином, окрім проведення відповідачем розрахунків на суму 54450,85 дол.США, останній повертав позивачу Товар: 30.05.2008 року - 47852,64 - 1 дол.США - 5,05 грн. - 9475,77 дол.США; 07.11.2008 року - 129896,46 грн. - 1 дол.США - 5,05 - 25722,07 грн..

Виходячи з наведеного, борг відповідача в доларах США становить 51040,85 дол.США (140689,54-54450,85-9475,77-25722,07).

В позовній заяві позивач ставить вимогу про стягнення курсової різниці станом на 01.06.2009 року.

Виходячи з того, що курс долара США станом на 01.06.2009 року становить 7,6185 грн./1 дол.США - загальний розмір боргу в гривневому розмірі складатиме - 388854,72 грн. (51040,85*7,6185).

Таким чином розмір втрат позивача від курсової різниці буде становити різницю між гривневим еквівалентом боргу вираженого в доларах США та основним боргом, який визначено в гривні (388854,72-197632,52) = 191222,47 грн., яке і підлягає задоволенню.

Слід зазначити, що інформацію про офіційний курс долара США по відношенню до гривні судом взято із ІПС "Ліга:Еліт" - Розділ "Довідники" та відомостей розміщених на офіційному сайті Національного Банку України (Розділ "Статистика" - "Зовнішній сектор" - "Обмінний курс").

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 25095,87 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 38969,45 грн. 28 % річних, 15297,13 грн. пені та 16771,06 грн. інфляційних втрат суд вважає їх правомірними та обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.5 ст.694, ч.2 ст. 536 ЦК України передбачено можливість для сторін  при  продажу товару в кредит встановити оплату у вигляді процентів як на ціну товару так і на суму заборгованості. При цьому розмір процентів може бути встановлено в договорі.

Як вбачається із п.п. 1.1, 1.2, 2.1, 2.3 Договору, додатку № 1а до Договору сторони погодили розмір відсотків за користування товарним кредитом в грошовому еквіваленті до іноземної валюти (долар США) - (3294,07 дол.США).

Вказана сума відсотків підлягала сплаті до 15.11.2008 року відповідно додатку № 1а до Договору, однак не була сплачена відповідачем. Позивач провів розрахунок відсотків за користування товарним кредитом станом на 101.06.2009 року. Офіційний курс долара США 01.0,6.2009 року, як вказувалось раніше, складав 7,6185 за 1 долар США.

З врахуванням викладеного проведений позивачем обрахунок в частині відсотків за користування товарним кредитом є вірним, а тому суд задовольняє його в заявленому позивачем розмірі - 25095,87 грн. (3294,07*7,6185).

Стосовно вимог про стягнення з відповідача 28 % річних в розмірі 38969,45 грн. за період з 24.04.2008 року по 01.06.2009 року судом встановлено, що у п.7.5 Договору передбачено відповідальність відповідача у вигляді сплати відсотків у розмірі 28 % у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків з простроченої суми.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином вимога про стягнення 28 % річних є обґрунтованою та правомірною, оскільки відповідає умовам договору та чинному законодавству.

Провівши перевірку наданого позивачем розрахунку 28 % річних, який обраховано окремо відносно заборгованості по додатку № 1 та додатку № 1а  судом не виявлено помилок в розрахунку (позивачем правильно визначено періоди нарахування із врахуванням проведених відповідачем часткових розрахунків, а також враховано те, що в 2008 році кількість днів становила 366), а тому вимога про стягнення 38969,45 грн. задовольняється в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 15297,24 грн. пені та 632,76 грн. інфляційних втрат в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними  санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п. 7.3 Договору сторони узгодили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідачу нараховується неустойка у вигляді пені в розмірі 0,3 % від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Слід зауважити, що статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку пені заявленої до стягнення за період з 16.11.2008 року по 28.02.2009 року судом не виявлено помилок в обрахунку, а тому вимога про стягнення пені в розмірі 15297,13 грн. задовольняється судом в повному обсязі.

В наданому позивачем розрахунку інфляційних втрат, які обраховано за період з грудня 2008 року по червень 2009 року судом не виявлено помилок, а тому вимога про стягнення 16771,06 грн. інфляційних втрат задовольняється судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 07.07.2009 року та від 05.08.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі із врахуванням заяви позивача поданої 02.10.2009 року про уточнення позовних вимог, яка розцінена судом як заява про зменшення розміру позовних вимог. При цьому суд звертає увагу на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6  інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.  В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що підтверджується платіжним дорученням від 09.06.2009 року № 4541.

Згідно розділу 2 Постанови КМ України від 14.04.2009 року № 361 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до Держбюджету з 01.07.2009 року мали б складати 315,00 грн..

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду 02.07.2009 року здавши позовну заяву до канцелярії господарського суду нарочно.

З наведеного слідує, що позивачем недоплачено до Держбюджету 02,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, яке суд вважає необхідним достягнути при винесенні рішення.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, ч.2 ст.524, ст.ст.525, 526, 527, ч.2 ст.533, ч.2 ст.536, ч.2 ст.549, ч.1 ст.550, ч.1 ст. 530, ч.2 ст.536,  ст.610, ч.1 ст.612, ч.ч. 1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 627, 628, 629, ч.5 ст.694 ЦК України, ст. 173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.230 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49,  ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Явір", с.Подорожня Хмільницького району Вінницької області, 22023 - (інформація про реквізити -  ідентифікаційний код - 21731788) на користь Закритого акціонерного товариства "Компанія "РАЙЗ" в особі Вінницької філії, вул. Чехова, 35, м.Вінниця, 21060 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 34492243) - 197 632 грн. 25 коп. основного боргу,            191 222 грн. 47 коп. курсової різниці по відношенню до долара США, 25 095 грн. 87 коп. - відсотків за користування товарним кредитом, 38 969 грн. 45 коп. - 28 % річних, 15 297 грн. 13 коп. пені, 16 771 грн. 06 коп. інфляційних втрат, 4 849 грн. 88 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 315 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Компанія "РАЙЗ" в особі Вінницької філії, вул. Чехова, 35, м.Вінниця, 21060 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 34492243) - 02 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в доход Державного бюджету України.

4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.  

5. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом.

Суддя                                              

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  15 жовтня 2009 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Чехова, 35, м.Вінниця, 21060.

3 - відповідачу - с. Подорожна, Хмільницький район, Вінницька область.