Ухвала

від 24.09.2015 по справі 20/4

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр. Леніна, 5

У Х В А Л А

24.09.2015р. Справа № 20/4

Господарський суд Донецької області у складі судді Кротінової О.В., розглянув матеріали за скаргою Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», м.Вишгород Київської області, в особі Донецької філії, м.Димитров Донецької області, №619 від 16.07.2015р. на дії органу державної виконавчої служби в процесі виконання рішення господарського суду Донецької області від 01.03.2010р. у справі №20/4 за позовом Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», м.Вишгород Донецької області, в особі Донецької філії, м.Донецьк, до відповідача Державного підприємства «Шахта №13-БІС», м.Макіївка Донецької області, про стягнення 10428328,81 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача (заявника): не з'явився,

від відповідача (боржника): не з'явився,

від відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України: ОСОБА_1 - за довіреністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство «Регіональні електричні мережі», м.Вишгород Донецької області, в особі Донецької філії, м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області із позовом до Державного підприємства «Шахта № 13-БІС», м.Макіївка Донецької області, про стягнення 10428328,81 грн. - сума заборгованості за договором про постачання електричної енергії № 1/191 від 01.01.08 р., з яких 9910018,08 грн. - сума заборгованості за спожиту активну електричну енергію, 72535,15 грн. - сума заборгованості за реактивну електричну енергію, 63892,50 грн. - сума заборгованості за перевищення договірних величин, 381883,08 грн. - сума пені.

Рішенням від 01.03.2010р. господарського суду Донецької області задоволено позовні вимоги заявника повністю.

27.07.2015р. на адресу господарського суду Донецької області надійшла скарга №619 від 16.07.2015р. Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», м.Вишгород Київської області, в особі Донецької філії, м.Димитров Донецької області, на дії органу державної виконавчої служби щодо винесення головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.06.2015р. з виконання наказу про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області від 16.03.2010р. №20/4. Просить визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 з винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.06.2015р. з виконання наказу про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області від 16.03.2010р. №20/4 неправомірними; визнати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.06.2015р. з виконання наказу про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області від 16.03.2010р. №20/4 недійсною; зобов'язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної\ виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження з примусового виконання вищеозначеного судового наказу та провести належні виконавчі дії.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Донецької області №01-02/151 від 27.07.2015р. справу №20/4 передано на повторний автоматичний розподіл, за результатами якого для її розгляду визначено суддю Кротінову О.В..

27.07.2015р. ухвалою господарського суду Донецької області означена скарга прийнята до провадження та призначено її до розгляду.

Обґрунтуванням наведеного, за висновками заявника, є неправомірне винесення оскаржуваної постанови, з огляду на те, що виконання судових рішень є обов'язковим та державний виконавець повинен провести усі можливі дії із встановлення майна та коштів боржника, на яких може бути звернено стягнення, що не було здійснено державним виконавцем, до того ж проведення антитерористичної операції не віднесено до підстав повернення виконавчого документу стягувачеві.

Нормативним підґрунтям визначено ст.ст.1, 11, 17, 21, 22, 25, 40, 47, 57, 58, 62 Закону України «Про виконавче провадження», ст.124 Конституції України та ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України.

17.08.2015р. заявник електронною поштою надіслав клопотання №756 від 17.08.2015р. про відкладення розгляду справи.

Означене клопотання задоволено судом, про що відображено в ухвалі суду від 18.08.2015р. у справі №20/4.

Також із супровідним листом №747 від 13.08.2015р. до матеріалів справи долучено копії документів у підтвердження правового статусу підприємства, у тому числі його філії.

Представник позивача (заявника) у судове засідання 24.09.2015р. не з'явився, 19.09.2015р. електронною поштою надіслав клопотання №959 від 11.09.2015р. про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача (боржника) у судові засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, витребувані документи не надав.

Представник органу державної виконавчої служби України проти задоволення вимог скарги заперечив у повному обсязі, 24.09.2015р. із супровідним листом №б/н б/д надав копії матеріалів виконавчого провадження №665/1 (номер за ЄДРВП 45799158).

Документи долучено до матеріалів справи.

Керуючись приписами ч.2 ст.121-2 господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розгляд скарги за наявними в справі матеріалами, у цьому судовому засіданні, з огляду на що клопотання скаржника №959 від 11.09.2015р. підлягає задоволенню.

Дослідив надані матеріали та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, щодо такого.

Згідно із ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписом ст.115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

При цьому, відповідно до ст.116 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження», як спеціальний нормативний акт, що регулює порядок здійснення виконавчого провадження.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ст.2 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу.

Статтею 6 Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

За приписами ст.5 Закону, вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено певний перелік обов'язків та прав державних виконавців, до яких, зокрема, віднесено: обов'язок неупередженого, своєчасного і у повному обсязі вчинення виконавчих дій, здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, в тому числі накази господарських судів.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Донецької області по справі №20/4 від 01.03.2010р. позовні вимоги Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», м.Вишгород Донецької області, в особі Донецької філії, м.Донецьк, задоволено повністю, з Державного підприємства «Шахта № 13-БІС», м.Макіївка Донецької області, стягнуто 10428328,81 грн. - суми заборгованості за договором про постачання електричної енергії №1/191 від 01.01.08 р., з яких 9910018,08 грн. - сума заборгованості за спожиту активну електричну енергію, 72535,15 грн. - сума заборгованості за реактивну електричну енергію, 63892,50 грн. - сума заборгованості за перевищення договірних величин, 381883,08 грн. - сума пені, а також державне мито у сумі 25 500,00грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

16.03.2010р. на виконання судового рішення було видано наказ господарського суду.

12.12.2014р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 16.03.2010р. №20/4 (ВП№45799158) про стягнення заборгованості в сумі 10 454 064,81грн.

10.06.2015р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві, у якій причинами повернення означено неможливість на даний час здійснити перевірку майнового стану боржника за адресою його реєстрації (вул.Платона, 1, м.Макіївка, Донецька область) та здійснити заходи примусового виконання щодо арешту та опису виявленого майна боржника, також приведено певний перелік здійснених державним виконавцем заходів щодо розшуку майна боржника. Підставою вчинення є посилання на приписи п.2, 5 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження»

Відповідно до ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

1) є письмова заява стягувача;

2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення;

4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника);

6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем

відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі

документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;

8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно;

9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

2. Про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт.

3. У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску разом із звітом державного виконавця про його використання.

4. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим

Законом.

5. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Як вже зазначалось вище, відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

В той же час, як вбачається з матеріалів справи підставою для прийняття рішення про повернення виконавчого документа визначено відсутність можливості вчинити державним виконавцем у повному обсязі заходи щодо розшуку майна боржника за адресою його реєстрації: вул.Платона, 1, м.Макіївка, Донецька область, за обставин проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької області.

Проте, згідно даних спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №21035763 від 18.08.2015р. місцезнаходженням Державного підприємства «Шахта №13-БІС» є вул.Чкалова, 1, Совєтський район, м.Макіївка, Донецька область, 86145.

Таке свідчить про не відповідність висновків, які містить оскаржувана постанова, дослідженню питання в частині з'ясування дійсного місцезнаходження боржника, наслідком чого може бути помилкове встановлення певних фактів, що мають істотне значення для вчинення виконавчих дій.

По-друге, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.06.2015р. ВП №;5799158 міститься посилання на інформаційну довідку з Реєстру прав власності на нерухоме майно в порядку доступу державних виконавців за боржником зареєстроване майно на яке можливо звернути стягнення згідно вимог чинного законодавства, за відомостями якої таке майно відсутнє.

Разом з тим, за висновками суду, дану інформацію не можна вважати єдиним та належним джерелом, з якого можна встановити факт наявності чи відсутності нерухомого майна у боржника, та на підставі якого можна стверджувати про повну його відсутність, оскільки, з роздруківки, що міститься у матеріалах виконавчого провадження та має назву «Інформаційна довідка з Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в порядку доступу державних виконавців» не вбачається офіційного статусу документа, також останній не містить підпису особи відповідальної за його складання, крім того, слід врахувати специфіку формування даних, які містить ця довідка, що полягає, у тому числі, у внесенні в базу інформації працівниками виконавчих органів ґрунтуючись на відомостях представлених сторонами.

Відтак, не має достатніх підстав стверджувати про остаточну відсутність майна боржника, на яке може бути звернено стягнення та вважати здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна безрезультатними.

Також, не вбачається існуючим випадок, визначений у п.5 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

Загальновідомий факт проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької області, підтверджує наявність обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій та дії виконавчого органу, у цьому випадку, означені у ст.35 Закону України «Про виконавче провадження».

Враховуючи наведене, дії органу Державної виконавчої служби України щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.06.2015р. у ВП№45799158 підлягають визнанню неправомірними.

Статтею 121-2 Господарського кодексу України передбачений порядок розгляду господарськими судами скарг на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, а також порядок такого оскарження у процедурі виконання судових рішень.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верхового Суду України №14 від 26.12.2003р. «Про практику розгляду судами скарги на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

У п.9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» №9 від 17.10.2012р. зазначено, що при вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам слід мати на увазі таке.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Якщо під час розгляду скарги господарським судом буде виявлено порушення законності або недоліки в діяльності органу Державної виконавчої служби, учасників виконавчого провадження, суд має вжити заходів, передбачених частинами першою і другою статті 90 ГПК .

Тобто, ані Господарський процесуальний кодекс України, ані Законом України «Про виконавче провадження» не надає повноважень відповідному суду скасувати акти державної виконавчої служби. З метою поновлення порушеного права, господарський суд вправі постанову державної виконавчої служби або наслідки виконавчих дій визнати недійсними. До того ж, суд не справі зобов'язати державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із наведеним Законом можуть здійснюватись тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

За приписами статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку також щодо правомірності доводів заявника, та приймаючи до уваги таке, задовольняє скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», м.Вишгород Київської області, в особі Донецької філії, м.Димитров Донецької області в частині визнання постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.06.2015р. з виконання наказу про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області від 16.03.2010р. №20/4 недійсною.

В іншій частині вимог суд у задоволенні скарги відмовляє, з огляд на вищевикладене.

Керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», суд, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», м.Вишгород Київської області, в особі Донецької філії, м.Димитров Донецької області, №619 від 16.07.2015р. на дії органу державної виконавчої служби щодо винесення головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.06.2015р. з виконання наказу про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області від 16.03.2010р. №20/4, задовольнити частково.

2. Визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 з винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.06.2015р. (ВП№45799158) з виконання наказу про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області від 16.03.2010р. №20/4 неправомірними.

3. Визнати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.06.2015р. (ВП№45799158) з виконання наказу про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області від 16.03.2010р. №20/4 недійсною.

4. У задоволенні решти вимог відмовити.

5. Ухвала суду набирає законної сили в день її прийняття.

Суддя О.В. Кротінова