Постанова

від 21.06.2012 по справі 19/191

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2012 № 19/191

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипка І.М.

суддів: Остапенка О.М.

ОСОБА_1

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - дов. № 670-12 від 20.12.2011р.

від відповідача: ОСОБА_3 - дов. № 1 від 04.01.2012р.

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства В«Страхова

компанія В«НоваВ«

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 21.02.2012р.

у справі № 19/191 (головуючий - суддя Шаптала Є.Ю., судді

ОСОБА_4, ОСОБА_5В.)

за позовом Товариство з додатковою відповідальністю В«Альянс

УкраїнаВ«

до Відкритого акціонерного товариства В«Страхова

компанія В«НоваВ«

про стягнення 71 232,85 грн.

В судовому засіданні 21.06.2012р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.02.2012р. у справі № 19/191 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства В«Страхова компанія В«НОВАВ« на користь Товариства з додатковою відповідальністю В«Альянс УкраїнаВ« суму боргу в розмірі 66 122, 40 грн., пеню в сумі 5 110, 45 грн., 712, 33 грн. - державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 21.02.2012р. у справі № 19/191 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, оскільки, на думку відповідача, місцевим господарським судом при прийнятті рішення було проігноровано позицію відповідача щодо невірного розрахунку суми страхового відшкодування, сплаченого позивачем за даним страховим випадком, оскільки позивачем при розрахунку страхового відшкодування не було враховано реальну вартість застрахованого автомобіля НОМЕР_1, на момент настання страхового випадку, а отже, не було визначено розміру реальних прямих збитків, спричинених страхувальнику за оригінальним Договором страхування.

Крім того, апелянт вважає, що місцевим господарським судом не було застосовано строки позовної давності до вимог про стягнення пені відповідно до ст. 258 ЦК України, оскільки строк позовної давності закінчився ще 10.03.2010р., про що було зазначено відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2012р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

В судових засіданнях апеляційної інстанції 26.04.2012р., 07.06.2012р. по справі оголошувалась перерва, останній раз на 21.06.2012р., а за клопотанням представника позивача 26.04.2012р. продовжено строк розгляду справи.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 21.06.2012р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 21.06.2012р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.04.2004р. між Товариством з додатковою відповідальністю В«Страхова компанія В«ГеліосВ« , правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Товариство з додатковою відповідальністю В«РОСНО УкраїнаВ« , правонаступником якого відповідно є Товариство з додатковою відповідальністю В«Альянс УкраїнаВ« (надалі -позивач) та Закритим акціонерним товариством В«Паливо-енергетична страхова компаніяВ« , правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство В«Страхова компанія В«НоваВ« (надалі - відповідач) було укладено Договір № 10-401/05/45-ФП про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) (а.с. 7-10).

Відповідно до п.1.1 Договору, Предметом цього Договору є загальні умови перестрахування (ретроцесії) ризиків, взаємно переданих (прийнятих) сторонами на факультативній (необовВ»язковій) основі за договорами факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права і обовВ»язки сторін, що беруть участь у перестрахуванні (ретроцесії).

Під передачею ризику в перестрахування розуміється страхування одним Страховиком на визначених договором факультативного перестрахування (ретроцесії), ковер-нотом (далі - конкретний договір перестрахування) умовах, ризику виконання усіх чи частини своїх обовВ»язків перед Страхувальником в іншого Страховика.

Сторона, що передає ризик у перестрахування, надалі іменується Перестрахувальник.

Сторона, що приймає ризик у перестрахування, надалі іменується Перестраховик.

Відповідно до п.1.2 Договору, на підставі цього Договору Сторони можуть укладати конкретні договори перестрахування по кожному ризику. Кожен конкретний договір перестрахування незалежний від умов будь - якого іншого конкретного договору перестрахування, укладеного Сторонами.

Передані в перестрахування ризики вважаються перестрахованими на умовах (за Правилами страхування) Страховика, що уклав договір страхування (п.1.3 Договору).

Відповідно до п.1.4 Договору правове регулювання відносин Сторін по всіх конкретних договорах перестрахування, укладеним на підставі цього Договору, буде здійснюватися в строгій відповідності з положеннями цього Договору.

Сторони, у разі потреби, можуть змінити порядок застосування окремих положень цього Договору по конкретних договорах перестрахування, письмово обумовивши ці зміни в конкретному договорі перестрахування.

Відповідно до п.11.1 Договору, цей Договір укладений на невизначений термін і набуває чинності з моменту підписання його Сторонами.

Відповідальність Перестраховка (відповідача) за конкретним договором перестрахування починається з моменту підписання, якщо в конкретному договорі перестрахування не передбачений інший термін початку відповідальності Перестраховка (п.4.2 Договору).

Відповідальність Перестраховка (відповідача) закінчується одночасно з виконанням своїх зобовВ»язань перед Перестрахувальником (позивачем) за конкретним договором перестрахування (п.4.4. Договору).

Відповідно до п.4.5 Договору Перестраховик (відповідач) несе повну відповідальність перед Перестрахувальником (позивачем) по прийнятій у перестрахування частці (частини) ризику. При цьому розмір страхового відшкодування, що підлягає оплаті Перестраховиком (відповідачем), визначається в такий спосіб:

- за конкретними договорами пропорційного перестрахування - пропорційно його частці в загальній сумі страхового відшкодування;

- за конкретними договорами непропорційного перестрахування - відповідно до прийнятого на себе обсягу відповідальності згідно конкретного договору непропорційного перестрахування.

Згідно з умовами Договору ретроцесії, позивачем - ТОВ В«Альянс УкраїнаВ« було перестраховано частину ризиків у відповідача - ВАТ В«СК «НОВАВ« відповідно до Ковер - ноту № 9988.0006502 від 15.11.2006р. факультативного непропорційного перестрахування на базі ексцеденту збитку (а.с. 14), за яким ТОВ В«Альянс УкраїнаВ« передало у перестрахування ризики за оригінальним договором добровільного страхування наземного транспорту № 200.0008258 від 16.10.2006р.(страхувальник - ОСОБА_6, страховик - позивач у справі)(а.с.58-59).

Відповідно до п. 3.1.6 Договору ретроцесії перестрахувальник (позивач) зобов'язаний повідомити перестраховика (відповідача) про настання страхового випадку по перестрахованому ризику протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту одержання інформації про його настання.

26.05.2007р. із застрахованим автомобілем В« Lexus RX 350В« , 2006 року випуску, д.н. НОМЕР_2, сталася подія, що мала ознаки страхового випадку за ризиком викрадення, про що позивачем листом вих. №1585/05 від 29.05.2007р.(а.с. 15) повідомлено відповідача.

Дану подію позивачем було визнано страховим випадком, а страхувальнику ОСОБА_6 на підставі страхового акту № 013461 від 18.11.2008р. сплачено страхове відшкодування у розмірі 366 122, 40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №18119 від 27.11.2008р (а.с. 17).

Про здійснення виплати страхового відшкодування позивач повідомив відповідача листом вих. БХ-29/01 від 13.01.2009р., та надіслав пакет документів по першій частині виплати страхового відшкодування.

Одночасно позивачем зазначено про частку відповідача у цій виплаті у розмірі 66 122, 40 грн.

Відповідно до п. 7.1 укладеного між сторонами Договору, при настанні страхового випадку, передбаченого оригінальним договором страхування, перестраховик (відповідач) виплачує перестрахувальнику (позивачу) частину страхового відшкодування, що відповідає його частці (обсягу) відповідальності за конкретним договором перестрахування, протягом 10 банківських днів після одержання від перестрахувальника визначеного даним пунктом договору пакету документів, якщо інше не обумовлено конкретним договором перестрахування.

Згідно з п. 7.4 зазначеного Договору, у випадку відмовлення перестраховика в оплаті своєї частини страхового відшкодування або зменшення її частини, перестраховик (відповідач) зобов'язаний письмово повідомити про це перестрахувальника протягом 7 робочих днів з дня надання перестрахувальником необхідних документів, обговореного в п. 7.1 і 7.2 даного Договору, з обґрунтуванням причин відмови.

Відповідно до п. 4.5 Договору ретроцесії, перестраховик несе повну відповідальність перед перестрахувальником по прийнятій у перестрахування частці (частини) ризику. При цьому розмір страхового відшкодування, що підлягає оплату перестраховиком, визначається за конкретними договорами непропорційного перестрахування - відповідно до прийнятого на себе обсягу відповідальності згідно конкретного договору непропорційного перестрахування.

Як вбачається з Ковер - ноту № 9988.0006502 від 15.11.2006р. факультативного непропорційного перестрахування на базі екцеденту збитку (а.с.14), страхова сума за договором складає 393 680, 00 грн., франшиза у разі незаконного заволодіння або повної конструктивної загибелі - 7,0 %, власне утримання перестрахувальника 9позивача) 300 000, 00 грн., ексцедент - 93 680,00 грн. понад 300 000,00 грн. по кожному та будь-якому збитку, відповідальність перестраховика в першій лінії - 100% або 93 680,00 грн.

Згідно ковер-ноту було передбачено період страхування з моменту акцептації даного ковер-ноту до 16.10.2007р., тариф в перестрахуванні 1,9%.

Згідно особливих умов, передбачених у даному ковер-ноті, відповідальність перестраховика (відповідача) починається з моменту акцептації даного ковер-ноту та закінчується разом із відповідальністю перестрахувальника (позивача), але не раніше виконання всіх зобовВ»язань перед перестрахувальником в повному обсязі.

Листом за вих. № 2136\0\3-09 від 23.04.2009р , відповідач відмовився від виконання зобов'язань за ковер-нотом № 9988.0006502.

01.12.2010р. позивачем направлено на адресу відповідача претензію за вих. №Н-1841/12 про відшкодування часток страхових відшкодувань та сплату пені, зокрема і по ковер-ноту № 9988.0006502 від 15.11.2006р., яка залишена відповідачем без задоволення.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 987 ЦК України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Відповідно до ст. 1 Закону України В«Про страхуванняВ« страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 12 Закону України В«Про страхуванняВ« передбачено, що перестрахування - страхування одним страховиком (цементом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

У відповідності до пункту 3 частини першої статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобовВ»язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором.

Відповідно до пункту 3 статті 20 Закону України В«Про страхуванняВ« страховик зобов'язаний при настанні здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Як було зазначено вище, відповідно до п. 7.1 Договору ретроцесії перестраховик (відповідач) виплачує перестрахувальнику (позивачу) частину страхового відшкодування, що відповідає його частці (обсягу) відповідальності за конкретним договором перестрахування, протягом 10 банківських днів після одержання від перестрахувальника визначено даним пунктом пакету документів, або протягом 7 робочих днів з дня надання перестрахувальником документів, обговорених в п.7.1 і 7.2 зазначеного договору, письмово повідомити про відмову в оплаті своєї частини страхового відшкодування за конкретним договором перестрахування або зменшення її частини (п. 7.4 Договору ретроцесії).

Листом за вих. № 2136\0\3-09 від 23.04.2009р , відповідач відмовився від виконання зобов'язань за ковер-нотом № 9988.0006502, посилаючись на те, що згідно звіту автотоварознавчого дослідження №13/03 від 18.03.2009р., проведеного на замовлення відповідача, ринкова (дійсна) вартість викраденого транспортного засобу складає 321 634, 50 грн., а тому з урахуванням франшизи в сумі 7% - 27 557, 60 грн., позивач повинен був розрахувати розмір страхового відшкодування в сумі 294 076, 90 грн. (321 634, 50 грн. - 27 557, 60 грн. = 294 076, 90 грн.), у звВ»язку з чим згідно укладеного ковер - ноту відповідач відповідальності не несе.

Колегія суддів не може погодитись з аналогічними доводами апелянта, викладеними в апеляційній скарзі, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.3 укладеного між сторонами Договору, передані в перестрахування ризики вважаються перестрахованими на умовах (за Правилами страхування) Страховика (позивача), що уклав договір страхування.

Договір добровільного страхування наземного транспорту № 200.0008258 від 16.10.2006р.(страхувальник ОСОБА_6Л.) укладався на підставі Правил страхування наземного транспорту (крім залізничного) ТДВ В«РОСНО УкраїнаВ« , правонаступником якого є ТДВ В«Альянс УкраїнаВ« , № 206/06 від 01.03.2006р. та Програми добровільного страхування наземних транспортних засобів.

Згідно з п. 11.11 Правил страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 206/06 від 01.03.2006р. (а.с 76-105) при визначенні суми страхового відшкодування у розрахунок приймаються наступні показники:

- у разі незаконного заволодіння та Повної конструктивної загибелі транспортного засобу - страхова сума;

У цьому разі розмір страхового відшкодування дорівнює страховій сумі за вирахуванням франшизи, несплачених Страхувальником сум чергових страхових платежів, сум отриманих від інших страховиків, за аналогічними договорами страхування цього транспортного засобу, сум, отриманих від третіх осіб, відповідальних за заподіяний збиток, якщо такі суми були одержані до моменту виплати страхового відшкодування та виплачених раніше сум страхового відшкодування, якщо інше не передбачено особливими умовами Договору страхування.

У пункті 5.2 Договору добровільного страхування наземного транспорту №200.0008258 від 16.10.2006р. викладені аналогічні положення, що й у п. 11.11 Правил страхування.

Крім цього, такі ж положення містяться і в п.10.13 Програми добровільного страхування наземних транспортних засобів, що купуються в кредит (а.с.61-70).

Як вбачається з Договору купівлі-продажу автомобіля № 029/2006 від 05.10.2006р. (а.с.148-150) вартість автомобіля В« Lexus RX 350В« , 2006 року випуску, д.н АА 5175 ВХ, становить 393 680, 00 грн., що також підтверджується видатковою накладною № ПА-0000039 від 12.10.2006р.(а.с 152), податковою накладною від 12.10.2006р. № 1 (а.с.153), належним чином завірені документи знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до прийнятих на себе зобовВ»язань, позивач, як страховик за оригінальним договором страхування, виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування у зв'язку з викраденням застрахованого транспортного засобу В« Lexus RX 350В« , 2006 року випуску, д.н АА 5175 ВХ, у розмірі страхової суми за вирахуванням франшизи у розмірі 7% від страхової суми, а саме: 393 680, 00 грн. - 27 557, 60 грн. = 366 122, 40 грн.

Що стосується посилань відповідача (апелянта) на те, що страховик відшкодовує лише ту вартість майна, за яку страхувальник може придбати те саме майно, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.9 Закону України В«Про страхуванняВ» страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до ст.988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Національним стандартом №1 В«Про загальні засади оцінки майна і майнових правВ» (постанова КМУ №1440 від 10.09.2003р.) визначено, що прямі збитки - поточна вартість витрат на відтворення, заміщення або відшкодування ринкової вартості обВ»єкта оцінки без урахування неотриманих майбутніх вигод. При цьому дійсна вартість майна для цілей страхування - вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначена відповідно до умов договору страхування.

Правилами страхування, які є додатком до договору страхування, визначено, що дійсна вартість ТЗ - ринкова вартість ТЗ (його складових), тобто вартість, за яку можливе відчуження ДТЗ (його складових) на ринку подібного ДТЗ (його складових) на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Відповідно до п.3.1 Правил страхування, страхова сума - грошова сума. В межах якої страховик. Відповідно до умов страхування, зобовВ»язаний провести виплату страхового відшкодування при настанні страхового випадку. Страхова сума встановлюється в межах вартості транспортного засобу за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору страхування.

Таким чином, Правилами страхування передбачено, що датою оцінки ринкової вартості застрахованого транспортного засобу є момент укладення договору страхування.

Страхова сума, зазначена у договорі страхування наземного транспорту №200.0008258 від 16.10.2006р., відповідає вартості транспортного засобу В« Lexus RX 350В« , 2006 року випуску, д.н АА 5175 ВХ, згідно договору купівлі продажу №029/2006.

Сплативши страхове відшкодування за договором страхування у розмірі страхової суми за вирахуванням франшизи, позивач відшкодував втрати страхувальника у звВ»язку з вибуттям з володіння транспортного засобу поза його волею, а страхувальник не отримав додаткових матеріальних благ, крім компенсації коштів, які були ним витрачені на придбання цього майна.

Отже, відповідач (апелянт) помилково вважає, що в усіх випадках страхове відшкодування у разі викрадення транспортного засобу повинно обраховуватися виходячи з ринкової вартості транспортного засобу на момент настання страхового випадку, хоча законодавство не містить прямої вказівки саме на такий порядок, навпаки, надає право страховикам самостійно передбачати у договорах страхування порядок визначення ринкової вартості прийнятого на страхування майна, так само як право страховика страхувати майно з урахуванням чи без урахування зносу.

Відповідно до п.11.4 Правил страхування та п.5.4 Договору страхування страховик виплачує страхове відшкодування в розмірі прямого дійсного збитку, але не більше страхової суми, з вирахуванням франшизи, якщо вона передбачена в Договорі страхування.

В даному випадку позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі прямого дійсного збитку, тобто у розмірі дійсної вартості транспортного засобу на момент укладення договору страхування відповідно до Правил страхування за вирахуванням франшизи, при цьому виплачене відшкодування не перевищує розміру страхової суми.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідність Правил страхування наземного транспорту (крім залізничного) №206/06 від 01.03.2006р. страховому законодавству України встановлена Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України шляхом їх державної реєстрації.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги те, що передані в перестрахування ризики вважаються перестрахованими на умовах (за Правилами страхування) страховика, що уклав договір страхування (п.1.3 Договору), колегія суддів вважає, що заявлене відповідачем в суді апеляційної інстанції клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи щодо визначення ринкової вартості застрахованого автомобіля без надання його для огляду, станом на 26.05.2007р. (дата викрадення), пробіг ТЗ не встановлений, не ґрунтується на матеріалах справи, умовах укладеного між сторонами договору та нормах чинного законодавства.

Оскільки відповідач прийняв у перестрахування ризики за оригінальним договором страхування зі страховою сумою у розмірі 393 680, 00 грн. відповідно до ковер - ноту № 9988.0006502 від 15.11.2006р. факультативного непропорційного перестрахування на базі ексцеденту збитку, останній зобов'язаний відшкодувати позивачу частку страхового відшкодування у розмірі, що перевищує власне утримання позивача 300 000,00 грн., тобто 66 122, 40 грн.

Що стосується поданого відповідачем в якості доказу експертного висновку №13/03, на підставі якого останній обґрунтовує свої заперечення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.4.5 укладеного між сторонами Договору, перестраховик має право брати безпосередню участь у розслідуванні причин і обставин страхового випадку за прямим договором страхування і брати участь в ухваленні рішення про виплату страхового відшкодування страхувальнику. При цьому письмове повідомлення про намір взяти участь у розслідуванні може бути заявлено перестрахувальникові протягом усього терміну розслідування за страховим випадком.

Отже, між сторонами внаслідок укладення Договору ретроцесії, було врегульовано заходи врегулювання збитків.

Тому, замовлення відповідачем експертного дослідження без відома позивача є порушенням з боку відповідача встановленого порядку врегулювання страхового випадку.

Крім того, відповідно до п. 5.1 ОСОБА_4 технічний огляд ДТЗ оцінювачем, експертом э початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані ДТЗ: його комплектність, укомплектованість, технічний стан, обсяг і характер пошкоджень, пробіг за одометром і інші показники, необхідні для оцінки майна.

В експертному дослідженні оцінки транспортного засобу експерт ОСОБА_7 зазначає наступне: «при осмотре установлено визуальное соответствие идентификационного номера и номера двигателя данням, указанным в регистрационных документах. На основании внешнего визуального осмотра транспортного средства установлено следующее: транспортное средство на ходу и его техническое состояние соответствует сроку эксплуатации и пробегу».

Однак, як вірно встановлено судом, автомобіль експертом не досліджувався та не оглядався, оскільки автомобіль до зазначено часу знаходиться у розшуку, зазначений факт не спростовується і відповідачем, що відображено у додаткових поясненнях на позовну заяву, де відповідач зазначив, що транспортний засіб до цього часу знаходиться у розшуку, тому можливості візуально його оглянути не має.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що експертний висновок №13/03 ґрунтується лише на припущеннях, не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 34 ГПК України, а тому вірно не прийнятий судом до уваги.

Що стосується вимог позивача по стягненню з відповідача пені в сумі 5 110,45 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 7.1 укладеного між сторонами Договору, при настанні страхового випадку, передбаченого оригінальним договором страхування, перестраховик (відповідач) виплачує перестрахувальнику (позивачу) частину страхового відшкодування, що відповідає його частці (обсягу) відповідальності за конкретним договором перестрахування, протягом 10 банківських днів після одержання від перестрахувальника визначеного даним пунктом договору пакету документів, якщо інше не обумовлено конкретним договором перестрахування.

Розмір заборгованості у даній справі відповідача перед позивачем становить 66 122, 40 грн.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобовВ»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовВ»язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст.611 ЦК України у разі порушення зобовВ»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 3.3.6 Договору ретроцесії за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань перестраховик зобов'язаний на вимогу перестрахувальника сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегією суддів встановлено, що листом від 23.04.2009р. вих. №2136/0/3-09 відповідач повідомив позивача про проведення ним експертного автотоварознавчого дослідження транспортного засобу В« Lexus RX 350В« , 2006 року випуску, д.н АА 5175 ВХ, а також про те, що по даному страховому випадку він відповідальності не несе.

На виконання розділу 12 Договору ретроцесії, яким передбачено, що усі суперечки і розбіжності за цим Договором і конкретними договорами перестрахування сторони будуть намагатися усунути шляхом переговорів, позивач направив відповідачу листа за вих. №БХ-547/05 від 07.05.2009р., в якому пояснив порядок визначення страхового відшкодування.

Оскільки відповіді на лист відповідач не надав та коштів не сплатив, позивач звернувся до відповідача з відповідною претензією за вих. №Н-1841/12 від 01.12.2010р.

Як вбачається з повідомлення про вручення рекомендованого листа, відповідач отримав претензію 06.12.2010р., однак відповіді на претензію не надав та вимоги не задовольнив.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки позивач звернувся до суду із даним позовом 23.09.2011р. (штамп реєстрації вхідної кореспонденції на 1 аркуші позовної заяви (а.с.4), а пеня нарахована в період з 06.12.2010р. (дати отримання претензії) по 05.06.2011р. (за 6 місяців), колегія суддів вважає, що позивачем не пропущений строк на звернення із позовом в частині стягнення пені.

Отже, враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, апеляційний господарський суд погоджується з правомірністю нарахування позивачем пені з 06.12.2010р. по 05.06.2011р. (за 6 місяців) в сумі 5110, 45 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства В«Страхова компанія В«НоваВ« , з підстав, викладених у ній, підлягає задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду м. Києва від 21.02.2012р. у справі № 19/191, прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, підлягає залишенню без змін у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства В«Страхова компанія В«НоваВ« залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 21.02.2012р. у справі № 19/191 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 19/191 повернути до Господарського суду м. Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Поштова кореспонденція приймається за адресою: 01601, м. Київ, пров. Рильський, 8.

Головуючий суддя Скрипка І.М.

Судді Остапенко О.М.

ОСОБА_1