Рішення

від 26.07.2006 по справі 12/137

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/137

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

26.07.2006                                                                                            Справа  № 12/137

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Закарпатська продовольча група”, м. Мукачево

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Юрзо”, м. Ужгород

про стягнення суми 2 436,12 грн. –основного боргу; 243,86 грн. –пені та 85,26 грн. –інфляційних збитків.

                                                                                        Суддя    Тисянчин  В. М.

              Представники:

Від позивача –не з'явився

Від відповідача – не з'явився

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „„Закарпатська продовольча група”, м. Мукачево до товариства з обмеженою відповідальністю „Юрзо”, м. Ужгород про стягнення суми 2 436,12 грн. –основного боргу; 243,86 грн. –пені та 85,26 грн. –інфляційних збитків.

На вимогу суду відповідач письмового відзиву на позов не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

                    Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка уповноваженого представника відповідача у судове засідання не є перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

          Повідомлення № 2624180 підтверджує вручення відповідачу 25.07.2006 року ухвали від 19.07.2006 року про порушення провадження у справі, де вказано про  місце і час призначення розгляду справи, чим забезпечено йому реалізацію Конституційного права на судовий захист (п.4 ст. 129 Конституції України).

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи,  дослідивши їх, суд

ВСТАНОВИВ:

          Заборгованість відповідача в сумі 2 436,12 грн. –основного боргу щодо оплати за поставлений, згідно договору № 167 від 05.12.2005 року товар, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

-   товарно –транспортними накладними № 05575 від 28.12.2005 року та 01АААД № 397992 від 28.12.2005 року;

-  актом звірки розрахунків від 01.06.2006 року;

         - розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

         Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

         Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених ГК України

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання –кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами, є поставка товару (ст. 11 ЦК України).

Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого товару є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 615; 625; ЦК України).

Відтак, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до вимог п.7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, відповідачу відповідно до п.8.2 укладеного договору нарахована до сплати пеня в розмірі 243,86 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до п. 2 ст. 258 ЦК України; ст. ст. 216 – 218, 220 ГК України; Положень Закону України від 22.11.1996 року „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, судом визнано необґрунтованими позовні вимоги в цій частині і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки погашені спеціальним (скороченим) строком позовної давності.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення (п.2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині стягнення 85,26 грн –збитків від інфляції правомірні і підлягають задоволенню.

При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

                 Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

          Таким чином, позивачем переважно доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”;  ст.ст. 4, 33, 34; 36; 43, 44; 49; 75; 82 - 84, 115; 116; Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити  частково.

           Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Юрзо” (м. Ужгород, вул. Ак. Корольова, 4А; код 20434261) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Закарпатська продовольча група” (м. Мукачево, вул. Пряшівська - бічна, 4; код 31326993) суму 2 436,12 (дві тисячі чотириста тридцять шість грн. 12 коп.) –основного боргу; 85,26 (вісімдесят п'ять грн. 26 коп.) –інфляційних збитків та 102 (сто дві грн.) -  у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

      2.  В частині задоволення решти позовних вимог –відмовити.

    Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

     Суддя                                                                                     Тисянчин В. М.