Постанова

від 07.07.2011 по справі 46/30

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ-33, вул. Жилянська, 58-б т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2011 № 46/30

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.(доповідач по справі),

суддів: Мальченко А.О.,

ОСОБА_1,

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 07.07.2011 року

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акціонерної компанії «Київводоканал» на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2011 р.

у справі № 46/30 (суддя - Омельченко Л.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до житлово-будівельний кооперативу «Зв'язківець - 3»

про стягнення 632 978,41 грн.,-

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до житлово-будівельного кооперативу «Зв'язківець - 3» про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 632 978,41 грн., в тому числі 554 442,44 грн. основного боргу, 12 125,71 грн. трьох процентів річних та 53069,64 грн. збитків від інфляції, 13340,81 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2011 року по справі № 46/30 у позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ПАТ «Акціонерної компанії «Київводоканал» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2011 року у справі № 46/30 скасувати та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою від 26.05.2011 року зазначену вище апеляційну скаргу апеляційним господарським судом було прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні. В судовому засіданні під час розгляду справи № 46/30 оголошувалась перерва згідно з ст. 77 ГПК України.

Представник позивача був присутнім в судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2011 року скасувати та прийняти нове, який позов задовольнити повністю.

Представник відповідача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких заперечив проти доводів, що викладені позивачем в апеляційній скарзі і просив рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «АК «Київводоканал» - без задоволення.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення в сумі 554 442,44 грн. основного боргу.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу складається з боргу за постачання питної холодної води та прийняття стоків як холодної так і гарячої води та боргу за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води у період з 01.05.2004 року по 01.11.2010 року.

Сторонами не заперечується той факт, що протягом періоду, заборгованість за який заявлена до стягнення в даній справі, між позивачем та відповідачем не було укладено договору, який би регулював взаємовідносини сторін по наданню позивачем відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення.

При прийнятті оскаржуваного рішення про відмову у задоволені позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 632 978,41 грн., в тому числі 554 442,44 грн. основного боргу, 12 125,71 грн. трьох процентів річних та 53 069,64 грн. інфляційних втрат, 13 340,81 грн. пені є неправомірно заявленими до стягнення з відповідача, не законними і не обґрунтованими, оскільки між сторонами не укладено договір на постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не враховано, що послуги з постачання питної води, які відповідач використовує в своїй господарській діяльності для надання послуг з постачання гарячої води, на думку позивача обґрунтовано та доведено належними доказами.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

В силу п. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» визначено правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

Згідно з п.п. 1.2, 1.3 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65, ПАТ «АК «Київводоканал» (надалі - позивач) безперервно надавало послуги з водопостачання та водовідведення ЖБК «Зв'язківець-З» (надалі - відповідач) та щомісячно виставляло до банківської установи боржника платіжні документи для сплати спожитих послуг.

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України, ст. 4 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» позивач надавав, а відповідач споживав послуги з водопостачання та водовідведення. Згідно п.п. 1.2, 1.3 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення (затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року за № 65), які втратили чинність 18.10.2008 року у зв'язку з тим, що вступили в силу нові Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені Наказом Міністерством з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 року (надалі Правила користування) відповідач є абонентом ПАТ «АК «Київводоканал» і повинен виконувати всі обов'язки покладені на нього відповідно до чинного законодавства. Відповідач користується вищевказаними послугами з травня 2004 року.

Так, Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України встановлено, що:

3.1. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показників засобів обліку. Показники лічильника фіксуються представником Постачальника у маршрутних картах/актах про зняття показань з водолічильника та підписуються представником Абонента. Вищезазначені дані, являються доказами наданих послуг.

3.13. Розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

5.2. Вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

5.21. Зняття показів засобів обліку здійснюється представником виробника у присутності споживача або самим споживачем.

Таким чином зі змісту наказу № 190 слідує, що облік споживання обсягів питної води здійснюється виключно по засобам обліку, які встановлені у будинку споживача на межі балансового розподілу мережі виробника та абонента.

Як свідчать матеріали справи, на балансі відповідача знаходяться тепловий пункт за адресою: м. Київ, вул. Миловлавська, 39/48.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виробник житлово-комунальних послуг це суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідачем не проводиться оплата за надані послуги з водопостачання та водовідведення. Даний факт свідчить про те, що відповідач не виконує покладені на нього обов'язки, щодо повної та систематичної оплати послуг, що призвело до виникнення заборгованості.

Таким чином, за період з 01.05.2004 року по 01.11.2010 року відповідачу нараховано послуг на суму 614 235,52 грн.

В порушення вказаних вище норм матеріального права відповідач не розрахувався за отримані послуги з водопостачання та водовідведення, у зв'язку з чим утворилась заборгованість (з урахуванням знижки та перерахунків) у сумі 554 442,44 грн.

Позивач виконує покладені на нього чинним законодавством обов'язки сумлінно та належним чином, надаючи послуги з водопостачання та приймаючи від відповідача каналізаційні стоки цілодобово. Однак, відповідач неналежним чином виконує покладені на нього чинним законодавством обов'язки стосовно повної, своєчасної та систематичної оплати спожитих ним послуг.

На підставі викладеного, апеляційний господарський суд вважає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог не правомірним та не обґрунтованим.

Однак, апеляційний господарський суд погоджується з твердженням відповідача стосовно застосування позовної давності, з огляду на наступне.

Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах початок перебігу строку позовної давності починається з травня 2004 року.

Проте, позивач звернувся до господарського суду міста Києва за захистом свого порушеного права лише 02.02.2011 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Відповідно до вимог п.п.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, ЖБК «Зв'язківець» звернувся до господарського суду міста Києва з заявою про застосування позовної давності в якій просив у відповідності до п.п. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України застосувати по справі позовну давність та у зв'язку із спливом позовної давності відмовити позивачеві у задоволенні позову про стягнення 255 032,87 грн.

Частина 4 ст. 267 ЦК України визначає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає необхідним застосувати позовну давність в частині нарахувань заборгованості за період з травня 2004 року по січень 2008 року включно на суму позовних вимог 255 032,87 грн.

У своїх позовних вимогах позивач просить суд стягнути з відповідача 12 125,71 грн. трьох процентів річних та 53069,64 грн. інфляційних втрат.

Одночасно слід зазначити, що стосовно стягнення інфляційних застосовується позовна давність та ж, що і до суми основного боргу. Інфляційні втрати та три відсотки річних не є санкцією, не є штрафом і не є способом забезпечення зобов'язання, оскільки є частиною самого зобов'язання.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене задоволеню підлягає частина позовних вимог, а саме 236 958,61 грн. основного боргу.

Крім того, як вбачається із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з нормами статті 546 ЦК України передбачено виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Нормами статті 549 ЦК України регламентовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до вказаних вище пунктів за невиконання зобов'язань за договором позивачем було нараховано відповідачу пеню у сумі 13 340,61 грн.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність. У сфері господарювання, згідно частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором, тобто наведена норма є диспозитивною.

Статтею 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною 6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість вимог щодо стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2011 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга публічного акціонерного товариства «Акціонерної компанії «Київводоканал» підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва слід скасувати частково та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково і стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Зв'язківець-3» на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал236 958,61 боргу. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2011 року у справі № 46/30 слід залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акціонерної компанії «Київводоканал» на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2011 року у справі № 46/30 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2011 року у справі № 46/30 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.

3. Стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Зв'язківець-3» (м. Київ, вул.Милославська, 39/48, код ЄДРПОУ 22895167) на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (м. Київ, вул. Лейпцизька, 1а, код ЄДРПОУ 03327664) 236 958,61 боргу, 2 368,94 грн. державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції, 88,34 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1 184,47 грн. державного мита за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2011 року у справі № 46/30 залишити без змін.

5. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 46/30 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Мальченко А.О.

ОСОБА_1