Рішення

від 12.10.2015 по справі 910/24949/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2015Справа №910/24949/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мосбуд», м.Київ, ЄДРПОУ 33150521

до відповідача: Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, м.Київ, ЄДРПОУ 37397216

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві, м.Київ, ЄДРПОУ 37993783

про стягнення 167 378,01 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Сайко Ю.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мосбуд», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, м.Київ про стягнення основного збору в сумі 98 435,44 грн., інфляційних втрат в розмірі 12 698,17 грн. та 3% річних в сумі 2702,25 грн.

15.01.2015р. до господарського суду надійшла заява №07 від 14.01.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Мосбуд» про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 98 435,44 грн., 3% річних в сумі 22 738,57 грн. та інфляційні втрати в розмірі 124 127,06 грн.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на неналежне виконання Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації умов договору №268/13 від 12.08.2013р. в частині оплати послуг у обсязі та строки, що передбачені укладеним між сторонами правочином, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Рішенням від 26.01.2015р. господарського суду міста Києва по справі №910/24949/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мосбуд» до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 98 435, 44 грн. основного боргу.

Постановою від 14.05.2015р. Київського апеляційного господарського суду рішення від 26.01.2015р. господарського суду міста Києва залишено без змін.

Постановою від 21.07.2015р. Вищого господарського суду України рішення від 26.01.2015р. господарського суду міста Києва та постанову від 14.05.2015р. Київського апеляційного господарського суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду України Вищим господарським судом України було зазначено, що судами попередніх інстанцій безпідставно не залучено до участі у розгляді справи Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві та не досліджено правової природи нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України. Судом касаційної інстанції зазначено, що при новому розгляді справи суду слід встановити правову природу 3% річних та інфляційних втрат, нарахування яких здійснюється у відповідності до приписів ст.625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання, з'ясувати, чи розповсюджуються умови п.4.2 договору №268/13 від 12.08.2013р. на вказані нарахування та залучити до участі у розгляді спору Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві.

18.08.2015р. до господарського суду надійшла заява б/н від 17.08.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Мосбуд» про збільшення позовних вимог, у відповідності до якої позивачем заявлено до стягнення з відповідача основний борг в сумі 98 435,44 грн., інфляційні втрати в розмірі 64 573,65 грн. та 3% річних в сумі 4368,92 грн.

В заявах б/н від 22.09.2015р. та в поясненнях б/н від 09.10.2015р., а також у судових засіданнях 30.09.2015р. та 12.10.2015р. позивачем було підтримано позовні вимоги про стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, Товариством з обмеженою відповідальністю «Мосбуд» вказано про наявність підстав для припинення провадження по справі в частині стягнення основного боргу з огляду на його погашення відповідачем.

Відповідач у поясненнях б/н від 30.09.2015р. та №01/21-44/2462 від 08.10.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що у відповідності до умов укладеного між сторонами правочину замовник не несе відповідальності за порушення строків оплати у випадку затримання бюджетного фінансування, а нарахування, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, є саме заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

У судовому засіданні 12.10.2015р. відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 30.09.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що відповідач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

На виконання обов'язкових у відповідності до ст.111 12 Господарського процесуального кодексу України для суду першої інстанції вказівок Вищого господарського суду України ухвалою від 31.07.2015р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві.

Третя особа у поясненнях №05-12/1645-12322 від 30.09.2015р. зазначила, що оскільки Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві не є учасником спірних відносин, то вказана особа надати ґрунтовних пояснень з приводу заявленого позову не має можливості.

Третя особа у судове засідання 12.10.2015р. не з'явилась, представника не направила, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористалась. Проте, вказаний учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи з огляду на наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №0103035747315.

З огляду на неявку відповідача та третьої особи в судове засідання 12.10.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічними правами відповідно до ст.27 Господарського процесуального кодексу наділено і третіх осіб.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 30.09.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду спору не заявлялось.

До того ж, судом прийнято до уваги, що всіма учасниками судового процесу вже було висловлено свою правову позицію по суті спору.

Крім того, у поясненнях №05-12/1645-12322 від 30.09.2015р. третя особа просила здійснювати розгляду справи без участі представника Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Новий розгляд справи №910/24949/15 здійснюється з 29.07.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач та третя особа в процесі розгляду справи так і не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мосбуд» (підрядник) та Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (замовник) було укладено договір №268/13 Код 43.21.1 «Роботи електромонтажні». Повірка приладу обліку теплової енергії в закладах освіти Дніпровського району м.Києва», відповідно до п.1.1 якого підрядник зобов'язується надати послуги за завданням замовника, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

У п.1.2 договору №268/13 від 12.08.2013р. зазначено найменування послуг: Код 43.21.1 «Роботи електромонтажні». Повірка приладу обліку теплової енергії в закладах освіти Дніпровського району м.Києва.

Пунктом 3.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що ціна договору становить 99 999 грн., в тому числі, податок на додану вартість в розмірі 20% - 16 666,50 грн.

Договір набирає чинності з моменту укладення та діє до 31.12.2013р., а в частині фінансових зобов'язань - до повного виконання зобов'язань (п.9.1 договору №268/13 від 12.08.2013р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №268/13 від 12.08.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначалось, найменування послуг, що надаються у межах правочину, визначено у п.1.2 договору №268/13 від 12.08.2013р.

Пунктом 5.1 укладеного між сторонами договору передбачено, що терміном надання послуг є термін дії правочину.

Місцем надання послуг є заклади освіти Дніпровського району міста Києва (п.5.2 договору №268/13 від 12.08.2013р.).

У додатку №1 до договору №268/13 від 12.08.2013р. сторонами затверджено специфікацію послуг з електромонтажних робіт.

Додатком №2 до спірного правочину передбачено перелік освітніх закладів Дніпровського району міста Києва, в яких надаються послуги.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №268/13 від 12.08.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Мосбуд» було надано, а Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації прийнято послуги на загальну суму 98 435,44 грн., про сторонами складено та підписано акти №1 від 24.10.2013р. на суму 43 893 грн., №2 від 24.10.2013р. на суму 41 480,44 грн., №3 від 03.12.2013р. на суму 4082 грн.. №4 від 03.12.2013р. на суму 3245 грн., №5 від 03.12.2013р. на суму 2400 грн. та №6 від 03.12.2013р. на суму 3245 грн.

Вказані акт підписано представниками обох сторін та скріплено печатками суб'єктів господарювання без жодних зауважень та заперечень.

Судом також прийнято до уваги, що Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації протягом розгляду справи факт належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Мосбуд» своїх обов'язків за договором №268/13 від 12.08.2013р. не заперечувався.

Отже, приймаючи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем було належним чином виконано свої обов'язки з надання відповідачу послуг з повірки приладів обліку теплової енергії в закладах освіти Дніпровського району м.Києва в межах договору №268/13 від 12.08.2013р. на загальну суму 98 435,44 грн.

Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вказувалось вище, п.3.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що ціна договору становить 99 999 грн., в тому числі, податок на додану вартість в розмірі 20% - 16 666,50 грн.

За умовами п.4.1 укладеного між сторонами правочину розрахунки між сторонами проводяться шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника.

Оплата здійснюється замовником на підставі актів виконаних робіт, що складаються підрядником, та повинні містити дату, посилання на договір, підписи відповідальних осіб та мати мастичні відбитки печаток з кожної сторони. У разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за фактично надані послуги/виконані роботи здійснюється протягом трьох банківських днів з дати отримання замовником бюджетного фінансування (п.п.4.2, 4.3 договору №268/13 від 12.08.2013р.).

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, враховуючи умови договору №268/13 від 12.08.2013р. щодо порядку та строків внесення плати за послуги з повірки приладів обліку теплової енергії в закладах освіти Дніпровського району м.Києва, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати послуг на загальну суму 98 435,44 грн., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації належним чином свої грошові зобов'язання виконано не було, послуги, надані позивачем в межах договору №268/13 від 12.08.2013р. на загальну суму 98 435,44 грн. на момент звернення до суду з розглядуваним позовом оплачено не було.

Одночасно, як свідчать матеріали справи, відповідачем оплату за спірним правочином було внесено після порушення провадження по справі, а саме 25.06.2015р. відповідачем було перераховано 98 435,44 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Мосбуд», що підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами.

З приводу погашення спірної заборгованості після порушення провадження по справі, господарський суд зазначає, що ст.80 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави припинення провадження по справі. Зокрема, вказаною статтею передбачено, що провадження у справі припиняється якщо відсутній предмет спору.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно з п.4.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст.80 норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що на момент виникнення спору заборгованість в розмірі 98 435,44 грн. Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації погашено не було, а внесено плату лише 25.06.2015р., суд дійшов висновку, що провадження по справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 98 435,44 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Посилаючись на порушення відповідачем строків виконання своїх грошових зобов'язань за договором №268/13 від 12.08.2013р., позивачем було нараховано та заявлено до стягнення за період 01.01.2014р. по 25.06.2015р. 3% річних в сумі 4368,92 грн. та інфляційні втрати в розмірі 64 573,65 грн.

Проте, виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 64 573,65 грн. та 3% річних в сумі 4368,92 грн.

На виконання обов'язкових у відповідності до ст.111 12 Господарського процесуального кодексу України для суду першої інстанції вказівок Вищого господарського суду України щодо необхідності з'ясування правової природи 3% річних та інфляційних втрат, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, з урахуванням умов укладеного між сторонами правочину судом встановлено таке.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що формулювання ст.625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію наведено у Листі б/н від 01.07.2014р. Верховного суду України «Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» та постановах від 06.06.2012р. і від 24.10.2011р. Верховного Суду України по справах №6-49цс12 та 6№-38цс11.

Отже, проценти, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягнення пені.

При цьому, суд зауважує, що п.3 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних затрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Тобто, з наведеного вбачається, що правова позиція позивача в частині віднесення 3% річних та інфляційних витрат до складових частин основного боргу в повному обсязі узгоджується з позицією Верховного Суду України, проте, ніяким чином не нівелює того, що вказані нарахування фактично є спеціальним заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання компенсаційного характеру.

Вказані висновки суду повністю узгоджуються з назвою ст.625 Цивільного кодексу України «Відповідальність за порушення грошового зобов'язання» та розміщенням вказаної норми у Главі 51 Цивільного кодексу України «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання».

Правову позицію суду стосовно того, що за своєю правовою природою нарахування, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України є особливим заходом відповідальності, що мають компенсаційних характер також наведено у постанові від 25.06.2014р. Верховного Суду України по справі №6-25цс14 та постановах від 28.02.2013р., від 21.04.2011р., від 18.06.2014р. Вищого господарського суду України по справах №14/094-12 й №37/403, №910/21089/13.

За приписами ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором , суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Умовами п.4.3 договору №268/13 від 12.08.2013р. передбачено, що замовник не несе відповідальності у випадку відсутності або затримки бюджетного фінансування.

Тобто, при укладанні спірного правочину контрагентами було досягнуто згоди щодо звільнення замовника від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, порушення строків внесення плати, у разі, якщо таке порушення стало наслідком ненадходження бюджетних коштів.

При цьому, у даному випадку сторонами не визначено від якого саме виду відповідальності звільняється замовник від штрафної чи компенсаційної, а наведено лише загальну категорію, що фактично включає як штрафні санкції так і компенсаційні виплати.

З приводу означеної умови договору, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Тобто, визначення сторонами у договорі №268/13 від 12.08.2013р. будь-яких підстав для звільнення сторони від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, в повному обсязі узгоджується зі свободою договору, що визначена ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що посилання заявника на позицію Верховного суду України стосовно того, що за загальним правочином відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення від відповідальності у даному випадку не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки ч.2 ст.218 Господарського кодексу України містить диспозитивну норму, загальне правило, наведене в якій, фактично було змінене сторонами у п.4.3 договору №268/13 від 12.08.2013р.

Наразі, з наявних в матеріалах справи документів, а саме довідки №39-07/02 від 23.01.2015р. Фінансового управління Дніпровської районної в місті Києві Державної адміністрації вбачається, що протягом 2013-2014р. та станом на 23.01.2015р. Управлінню освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації фінансування витрат, пов'язаних з наданням послуг з повірки приладів обліку теплової енергії не надавалось, а кошти на такі витрати були відсутні.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 31.07.2015р. судом було зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві надати пояснення щодо надходження коштів з Державного бюджету України на рахунок відповідача для здійснення оплати вартості послуг, наданих позивачем за договором №268/13 від 12.08.2013р.

Однак, третьою особою відомостей щодо надходження на рахунок Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві грошових коштів для оплати послуг за спірним правочином не представлено

Інші належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази надання Управлінню освіти Дніпровської районної в місті Києві грошових коштів на оплату послуг з повірки приладів обліку теплової енергії у період після 23.01.2015р. до моменту фактичного погашення заборгованості і безпідставного утримання відповідачем означених коштів в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, приймаючи до уваги умови договору №268/13 від 12.08.2013р., з огляду на те, що порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за спірним правочином сталось саме внаслідок несвоєчасного надання бюджетного фінансування, суд дійшов висновку, що Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації у відповідності до умов п.4.3 договору №268/13 від 12.08.2013р. звільняється від відповідальності за порушення строків внесення оплати за надані позивачем в межах вказаного правочину послуги, а враховуючи правову природу заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, як відповідальності компенсаційного характеру, у суду відсутні підстави для застосування до відповідача такого виду спеціальної компенсаційної відповідальності, що передбачена ст.625 Цивільного кодексу України.

Отже, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги позицію Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, стосовно залишення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мосбуд» до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення інфляційних втрат в розмірі 64 573,65 грн. та 3% річних в сумі 4368,92 грн. без задоволення.

Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

З огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат залишається за позивачем. Судовий збір за вимоги про стягнення основного боргу підлягає покладенню на відповідача. Одночасно, суд зазначає, що вказаний судовий збір вже було відшкодовано відповідачем позивачу згідно меморіального ордеру №910/24949/(176289650) від 25.06.2015р.

За приписами п.4.4 Постанови №7 від 21.02. 2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції рішення господарського міста Києва було залишено без змін, а також з огляду на скасування обох судових актів Вищим господарським судом України, судові витрати за оскарження судових актів залишаються за особою, яка їх понесла.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мосбуд», м.Київ до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, м.Київ про стягнення основного збору в сумі 98 435,44 грн.

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Мосбуд», м.Київ до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, м.Київ про стягнення інфляційних втрат в розмірі 64 573,65 грн. та 3% річних в сумі 4368,92 грн.

У судовому засіданні 12.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 19.10.2015р.

Суддя М.О.Любченко