Рішення

від 30.10.2015 по справі 372/1546/15-ц

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1546/15-ц

провадження № 2-723/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2015 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

Головуючого судді Мори О. М.,

при секретарі Василенко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним -,

в с т а н о в и в:

09.04.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивовано тим, що на підставі договору відступлення права вимоги, укладеного 19.12.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, останній отримав права позикодавця за Договором безпроцентної позики грошей укладеним 24.10.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

В порушення умов договору позики позика ОСОБА_2 не була своєчасно повернута, у зв'язку з чим ОСОБА_1 має право вимоги до ОСОБА_2 на сплату грошових коштів в сумі 12379159 гривень 80 копійок.

Згідно з п.1 Договору безпроцентної позики грошей від 24.10.2012 року строк повернення грошових коштів встановлено до 24 листопада 2012 року.

Позивач виконав зобов'язання за договорами позики, та надав відповідачу в позику грошові кошти в сумі 2397900 гривень. У встановлений термін Відповідач за первісним позовом позику не повернув внаслідок чого порушив прийняті на себе обов'язки встановлені договором безпроцентної позики грошей.

Вважає, що на день звернення позивача до суду сума боргу відповідача за договору позики від 24.10.2012 року складає 2379900 гривень, пеня за прострочення виконання зобов'язань в сумі 8752335 гривень та сума інфляційних витрат від простроченої загальної суми позики (за період з грудня 2012 року по березень 2015 року) в розмірі 1228923 гривні 80 копійок.

ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з зустрічними позовними вимогами про визнання договору позики недійсним в яких зазначає, що грошові кошти в розмірі 2397900 гривеньза договором безпроцентної позики грошей від 24.10.2012 року укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не отримував у зв'язку з чим він має бути визнаний недійсним.

В судовому засіданні представник позивача підтримав та просив задовольнити первісний позов, вимоги зустрічного позову не визнав, просив відмовити в їх задоволенні; відповідач та його представник проти первісного позову заперечили повністю та підтримали зустрічний позов, з підстав зазначених в зустрічному позові.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд вважає за необхідне частково задовольнити первісний позов, та відмовити у задоволенні зустрічного позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що 24.10.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір безпроцентної позики грошей посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пальорою Г.Ю. зареєстрований в реєстрі за №2450 згідно якого, позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в розмірі 2397900 гривень, з зобов'язанням повернути таку ж суму грошових коштів до 24 листопада 2012 року. Факт повернення позики підтверджуватиметься відповідною заявою позикодавця, справжність підпису на якій має бути засвідчено в нотаріальному порядку.

19.12.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір відступлення права вимоги згідно вимог якого ОСОБА_1 стає кредитором боржника за договором безпроцентної позики грошей посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пальорою Г.Ю. зареєстрований в реєстрі за №2450 укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на суму 2397900 гривень. Згідно змісту зазначеного договору до ОСОБА_1 переходить право вимагати від ОСОБА_2 належного виконання зобов'язань Боржника викладених в договорі безпроцентної позики грошей, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пальорою Г.Ю. зареєстрований в реєстрі за №2450, а ОСОБА_2 зобов'язується перед ОСОБА_4 належно виконати зобов'язання боржника, що викладені в договорі позики.

Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Устименко В.Т. зареєстрований в реєстрі за №1141.

Згідно з п.1 Договору безпроцентної позики грошей від 24.10.2012 року строк повернення грошових коштів встановлено до 24 листопада 2012 року.

Позивач виконав зобов'язання за договорами позики, та надав відповідачу в позику грошові кошти в сумі 2397900 гривень. У встановлений термін Відповідач за первісним позовом позику не повернув внаслідок чого порушив прийняті на себе обов'язки встановлені договором безпроцентної позики грошей.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Згідно положення ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошових коштів.

Правила статті 625 Цивільного кодексу України розповсюджуються на будь-які грошові зобов'язання, а також незалежно від того, чи передбачена сплата грошей в готівковій чи в безготівковій формі. Частина 1 коментованої статті встановлює виключення із загального правила про припинення зобов'язання у зв'язку із неможливістю його виконання (ст. 607 Цивільного кодексу України). Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей), не звільняє його від відповідальності. Тобто в будь-якому випадку боржник зобов'язаний буде відшкодувати кредиторові завдані збитки, сплатити неустойку та нести інші наслідки.

В порядку ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Стаття 1048 Цивільного кодексу України стосується такої характеристики договору позики, як оплатність. За загальним правилом договір позики є оплатним. Оплата по договору позики встановлюється у вигляді відсотків, які будуть нараховуватись в залежності від строку користування майном або грошовими коштами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Як убачається з матеріалів справи, на час звернення до суду відповідач не виконав взяті на себе за договором позики зобов'язання, грошові кошти позивачу не повернув.

Таким чином, на день звернення позивача до суду сума боргу відповідача за договору позики від 24.10.2012 року складає 2379900 гривень та сума інфляційних витрат від простроченої загальної суми позики (за період з грудня 2012 року по березень 2015 року) в розмірі 1228923 гривні 80 копійок.

Відповідно до положень п. 8 Договору позики від 24.10.2012 року позивачем нарахована пеня за прострочення виконання зобов'язань в сумі 8752335 гривень.

Розмір заборгованості із зазначеною позивачем сумою пені не відповідає засадам розумності та добросовісності.

Згідно вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір нарахованої відповідачу пені за порушення ним умов договору позики грошей становить 8752335 гривень.

Суд, з урахуванням принципів розумності та справедливості, вважає доцільним зменшити розмір пені за порушення умов договору безпроцентної позики грошей привівши розмір пені до розміру заборгованості за позикою 2379900 гривень.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики в розмірі 2379900 гривень та стягнення інфляційних витрат від простроченої загальної суми позики в розмірі 1228923 гривні 80 копійок є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, розмір якої з урахуванням зменшення становить 2397900 гривень.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Приписами, передбаченими ч. 1 ст. 215 ЦК України, визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пунктом 7 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається із зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 він підтвердив факт укладання договору позики. З викладеного вбачається, що договір позики від 24.10.2012 року був укладений належним чином. Однак зазначає, що зазначені в договорі грошові кошти відповідачем не були отримані.

Суд не погоджується з доводами ОСОБА_2 наведеними у зустрічній позовній заяві з огляду на те, що як встановлено судом, договір позики був підписаний всіма сторонами, тобто за правилом ч.1 ст.638 ЦК України є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, окрім того ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, що стало б підставою для визнання договору позики недійсним (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доводи, викладені в зустрічному позові ОСОБА_2 не підтвердив належними та допустимими доказами, твердження, що укладений між ним та ОСОБА_3 договір позики був безгрошовим ОСОБА_2 в порушення вимог ст.60 ЦПК України не доведено доказами, в розумінні ст.ст.57, 58 ЦПК України, якими було б підтверджено, що грошові кошти по договорах позики насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що обов'язок по доведенню обставин справи покладено на кожну із сторін, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності підстав недійсності правочину, зокрема недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог частини 5 статті 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 88 ч. 1 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Керуючись ст.ст. 10,11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 6 024 723 гривень 80 копійок, з яких 2 397 900,00 гривень - сума основного боргу; 2 397 900,00 гривень - сума пені та 1 228 923,80 гривень - сума інфляційних витрат .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат на оплату судового збору 3654 гривні 00 копійок.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається Апеляційному суду Київської області через Обухівський районний суд Київської області.

СуддяМора О. М.