Постанова

від 04.11.2015 по справі 921/1239/14-г/6

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року Справа № 921/1239/14-г/6

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельних матеріалів" на рішення та постановуГосподарського суду Тернопільської області від 03.02.2015 Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 у справі№ 921/1239/14-г/6 Господарського судуТернопільської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Голден Груп Плюс" доПублічного акціонерного товариства "Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельних матеріалів" простягнення 1615638,78 грн за участю представників:

позивача: Донченко Р.В., дов. від 02.12.2014, Красуля І.О., дов. від 29.10.2014;

відповідача: Трей О.В., доручення від 20.10.2015; Стадник В.О., договір про надання правової допомоги від 21.07.2015;

в засіданні суду 28.10.2015 у відповідності до ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 04.11.2015

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 03.02.2015 у справі №921/1239/14-г/6 (суддя - Шумський І.П.) позов задоволений.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Юрченко Я.О., судді - Давид Л.Л., Хабіб М.І.) рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.02.2015 у справі №921/1239/14-г/6 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Від представника позивача до Вищого господарського суду України надійшло клопотання про повторне (додаткове) долучення доказів до справи.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ТОВ "РС-Автошляхбуд" (Перевізник) та ПАТ "Тернопільський" комбінат по виробництву шляхово-будівельних матеріалів" (Замовник) 01.08.2013 укладений договір №29/1, предметом якого є надання Перевізником послуг автотранспорту по перевезенню вантажів в межах митної території України. Обсяг перевезень вказується в заявці Замовника.

Обов'язками Перевізника, з урахуванням п.2.1 та 2.2 договору, є виділення технічно справних автомобілів по марках і в кількості згідно заявки Замовника, поданої в усній чи письмовій формі та забезпечення доставки вантажу для Замовника і оформлення всієї належної документації згідно вимог Правил перевезення вантажів в Україні та інших нормативних актів.

Замовник зобов'язаний вчасно подати Перевізнику заявку про кількість, вантажопідйомність, марку, місце та час подання автомобілів, місце завантаження та вивантаження (п. 2.3 договору), а також здійснити оплату вартості послуг не пізніше 3-х банківських днів з моменту здійснення перевезення (п. 3.1 договору).

Суди зазначили, що в договорі відсутні застереження щодо неможливості заміни сторін у зобов'язанні та про необхідність отримання згоди боржника на заміну кредитора.

В матеріалах справи, як встановили попередні судові інстанції, наявні двосторонні акти на загальну суму 1660638,78 грн, які підписані ТОВ "РС-Автошляхбуд" та ПАТ "Тернопільський" без будь-яких застережень і суди віднесли їх як акти, які підписані на виконання умов договору № 29/1.

Замовнику було надано для формування податкового кредиту податкові накладні від 31.05.2013 № 8 на суму 150000,00 грн, від 07.08.2013 № 1 на суму 1260000,00 грн та від 31.07.2013 № 28 на суму 291180,00 грн, що загалом становить 1701180,00 грн. Однак, враховуючи розрахунок від 02.09.2013 №1 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної на суму (33784,35+6756,87) 40 541,22 грн) загальна сума для формування податкового кредиту становить 1660638,78 грн.

Проте, як стверджує позивач та встановили суди першої та апеляційної інстанцій, відповідач відобразив у своїй податковій звітності лише податкові накладні від 31.05.2013 №8 на суму 150000,00 грн та від 31.07.2013 № 28 на суму 291180,00 грн, а податкова накладна від 07.08.2013 № 1 на суму 1260000,00 грн з врахуванням розрахунку коригування від 02.09.2013 № 1 на суму 40541,22 грн в звітності ПАТ "Тернопільський" комбінат по виробництву шляхово-будівельних матеріалів" не відображена (лист ГУ ДФС в Тернопільській області від 27.01.2015).

Суди зазначають, що відповідно до виписок по особовому рахунку, відповідач перерахував ТОВ "РС-Автошляхбуд" грошові кошти на загальну суму лише 45000,00 грн (31.05.2013 - 25000,00 грн., 27.06.2013 - 20000,00 грн).

07.08.2013 ТОВ "РС-Автошляхбуд" (Первісний кредитор) та ТОВ "Голден Груп Плюс" (Новий кредитор) укладений договір №07/08/2013 про відступлення права вимоги за договором перевезення від 01.08.2013 №29/1, за яким позивачу перейшло право вимоги до відповідача на суму 1701180,00 грн.

Відповідно до п. 3 договору, моментом переходу права вимоги Первісного кредитора за договором до Нового кредитора є момент набрання чинності цим договором.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 9 договору).

Про відступлення права вимоги первісний кредитор надіслав відповідачу повідомлення від 07.08.2013, яким повідомив, що ТОВ "РС -Автошляхбуд" відступило ТОВ "Голден Груп Плюс" право вимоги грошових коштів за договором перевезення вантажу від 28.08.2012 №29/1 на підставі договору про відступлення права вимоги від 07.08.2013 №07/08/2013, укладеним Первісним та Новим кредиторами.

В подальшому, ТОВ "Голден Груп Плюс" звернулось до відповідача з претензією від 02.10.2013 № 02/10-13 про сплату заборгованості за договором від 28.08.2012 № 29/1 на суму 1615638,78 грн і оскільки відповідачем зазначені кошти не були перераховані позивачу, останній звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 1615638,78 грн заборгованості за договором перевезення вантажу від 28.08.2012 № 29/1.

Суди дослідили, що відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.01.2015, державну реєстрацію ТОВ "РС-Автошляхбуд" (Первісного кредитора) припинено 08.04.2014 за рішенням засновників.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ст. 509, 510, 512, 516, 525, 526, 909 ЦК України та дійшов висновку, що договір від 01.08.2013 № 29/1 є укладеним і поданими суду доказами підтверджено повне його виконання Первісним кредитором і частково відповідачем, а тому, в зв'язку з доведеністю матеріалами справи неповного виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за зазначеним договором, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, місцевий господарський суд звернув увагу на те, що договір № 29/1 укладений сторонами саме 01.03.2013, а не 28.08.2012, як помилково згадується в окремих документах (пояснення представників сторін в засіданнях суду від 18.12.2014 та 21.01.2015), що суд апеляційної інстанції підтвердив.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими з огляду на наступне.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 111 5 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

Тобто, іншими словами, перш, ніж прийняти рішення, суд зобов'язаний перевірити наявність обставин (підстав), якими позивач обґрунтовує свої вимоги, їх правомірність та чи доводять вони заявлені позовні вимоги, і в залежності від встановленого прийняти рішення, яким відмовити чи задовольнити позов.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ст. 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід звернути увагу, що посилання сторін на певні обставини, мають підтверджуватись належними доказами, зокрема, звертаючись до суду з позовом, позивач в позовній заяві посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору №29/1 саме від 28.08.2012 та просив, відповідно, стягнути суму заборгованості за зазначеним договором. В обґрунтування позовних вимог, окрім договору № 29/1, позивачем надано акти здачі-прийняття робіт, накладні, податкові накладні, банківські виписки, договір про відступлення права вимоги від 07.08.2013 № 07/08/2013, в якому зазначено договір від 28.08.2012 № 29/1, на підставі якого проведено відступлення, повідомлення про відступлення права вимоги від 07.08.2013, претензію від 02.10.2013 № 02/10-13, де є посилання на договір від 28.08.2012 №29/1, яким надавалась оцінка судами.

У відповідності до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суди належним чином не дали оцінки умовам договору, а саме тим пунктам, в яких визначені обов'язки Замовника щодо оформлення заявок на послуги, що є визначальною умовою для формування замовлення на певний вид послуг та, відповідно до яких, можливо встановити обов'язок відповідача сплатити або відмовитись від оплати за надані послуги, оскільки при оформленні відповідних документів, Замовник мав би посилатись на реквізити договору та зазначати який вид послуг ним замовляється, що, в подальшому, стало б підставою для встановлення обставин, з якими пов'язано надання та прийняття послуг саме на виконання договірних зобов'язань.

При цьому, суди встановили наявність підстав для стягнення заборгованості з відповідача на підставі наданих позивачем актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), в яких відсутнє посилання на договірні відносини та дата оформлення яких фактично передує укладеному, як стверджують суди, договору від 01.08.2013 (акти від 31.05.2013, від 31.07.2013), але не обґрунтували якими умовами договору передбачено оформлення сторонами зазначених актів, що могло б свідчити про дійсне виконання однією та прийняття іншою стороною певного виду робіт саме на виконання договірних зобов'язань.

Крім того, не дослідженим залишилось питання складання належним чином оформлених транспортних накладних (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами), що, в силу вимог ст. 909 ЦК України, є обов'язковим для даного виду правовідносин між сторонами.

Згідно ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Зважаючи на вимоги наведеного законодавства, боржник має отримати докази переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, що має підтверджуватись належним чином оформленим відповідним повідомленням з доказами його отримання боржником, проте суди, встановивши факт наявності обов'язку виконання відповідачем перед позивачем договірних зобов'язань не з'ясували обставин, які є обов'язковими для наявності підстав вимоги новим кредитором виконання обов'язку боржником.

Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За наведених підстав, враховуючи порушення місцевим та апеляційним господарськими судами приписів ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та ч. 1 ст. 4 7 ГПК України, якою визначено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій повинні були з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та мають значення для її розгляду, хоча б сторони та інші учасники судового процесу й не посилалися на відповідні обставини.

Оскільки, в силу приписів ст. 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, вирішити спір.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельних матеріалів" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.02.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 у справі №921/1239/14-г/6 скасувати.

Справу №921/1239/14-г/6 направити на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

Скасувати заходи із зупинення виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.02.2015 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 у справі №921/1239/14-г/6.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР