Рішення

від 17.12.2015 по справі 914/3178/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2015р. Справа№ 914/3178/13

За позовом: Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, м. Київ в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ; позивача-2: Концерну "Військторгсервіс", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК", м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-2: Фонд державного майна України, м. Київ

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути майно.

Суддя Мороз Н.В.

Суддя Петрашко М.М.

Суддя Щигельська О.І.

При секретарі М. Потикевич

Представники:

Від прокуратури: ОСОБА_1

Від позивача-1: ОСОБА_2

Від позивача-2: н/з

Від відповідача: ОСОБА_3

Від третіх осіб: ОСОБА_4

Суть спору:

16.08.2013 р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі позивача-1 - Міністерства оборони України, позивача-2 - Концерну "Військторгсервіс", до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Фонду державного майна України, про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.09.2008 р. реєстраційний № 4165, укладеного між Концерном «³йськторгсервісВ» в особі філії В«Управління торгівлі Західного оперативного командуванняВ» та ТзОВ В«Дует-СКВ» ; зобов'язання відповідача повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну «³йськторгсервісВ» нежитлові приміщення, загальною площею 359,4 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення площею 147 кв.м, Б-1 - складське приміщення (підвал) площею 147 кв.м, В-1 - прохідна площею 7,7 кв.м.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.11.2014р. (Суддя Ділай У.І., новий розгляд) в позові прокурора відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2015р. рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено повністю. При цьому, апеляційний суд виходив з того, що на час укладення спірного договору дозвіл начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_5 № 140/6/1466/31 від 12.11.04 не відповідав вимогам Постанови КМУ № 803 від 06.06.07, а відтак у концерну «³йськторгсервісВ» не було достатніх повноважень на укладення даного договору. Відчуження майна за спірним договором відбулось без належної згоди Міністерства оборони України та Фонду державного майна України, оскільки довіреність, на підставі якої ОСОБА_5 надавав цей дозвіл, була відкликана Міністром оборони України. Щодо строку позовної давності, то констатовано, що його перебіг почався 21.03.2013 р. після проведення перевірки прокуратурою.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2015 р. було частково задоволено касаційну скаргу ТзОВ "Дует-СК", рішення господарського суду Львівської області від 18.11.14 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.15 у справі № 914/3178/13 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

При цьому, Вищий господарський суд України погодився із висновками апеляційного суду про те, що у даному випадку майно було продане не власником, без його згоди, поза його волею, та всупереч приписам законодавства. Тому правомірним визнано висновок апеляційного суду, що при укладенні оскаржуваного договору порушені приписи п.п. 1, 2, 3 ч.1 ст.203 ЦК України. Разом з тим, не зважаючи на те що правочин укладений 25.09.08, а позовна заява подана 13.08.13, апеляційний господарський суд передчасно визнав, що строк позовної давності не пропущений, оскільки він починає перебіг з 21.03.13 (момент внесення до єдиного реєстру досудових розслідувань) та не сплив на момент подання позову.

Звернуто увагу на те, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора правом визначати строк позовної давності в залежності від моменту, коли про даний факт стало відомо саме прокурору. (Вищевказана позиція викладена в постанові Верховного суду України від 25.03.15 №11/163/2011/5003). За таких обставин момент внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань в даному випадку не має правового значення. При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 ЦК України. Усупереч цьому, суди застосували строк позовної давності без визначення часу початку перебігу позовної давності.

Так, доводи відповідача про те, що Концерн "Військторгсервіс" з 25.09.08 (з моменту укладення ОСОБА_6 оскаржуваного договору на підставі дозволу ОСОБА_5Н.) мав можливість оскаржити цей договір, не були критично оцінені судами у системному взаємозв'язку із іншими доказами у справі. Зокрема, суд не досліджував питання про те, хто очолював Концерн "Військторгсервіс" з вищевказаної дати та протягом всього строку позовної давності. В той же час, з матеріалів справи вбачається, що керівником Концерн "Військторгсервіс" з 28.07.05 та принаймні до 13.01.12, був саме ОСОБА_5, а начальником Управління торгівлі Західного оперативного командування "Концерну "Військотргсервіс" - ОСОБА_6, тобто особи, які підписали та погодили відчуження державного майна, протягом принаймні 3,5 років очолювали юридичну особу, яка теоретично мала б подати позов про визнання недійсним даного договору. Дана обставина судами не перевірялася.

Також поза увагою судів залишилося питання суб'єктного складу засновників відповідача (ТОВ "Дует-СК") на предмет їх зв'язку із ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (судами не досліджувалося питання, чи були ці особи, або їх близькі родичі в розумінні Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції", засновниками або посадовими особами відповідача) на момент укладення договору та на момент вирішення спору; а також питання конфлікту інтересів в даному випадку. Судам слід було встановити по-перше, склад керівництва цього підприємства, а по-друге, наявність конфлікту інтересів вищевказаних осіб, враховуючи склад керівництва та засновників ТОВ "Дует-СК".

Ухвалою господарського суду Львівської області від 17.08.2015р. було прийнято справу до розгляду та призначено розгляд на 03.09.2015р.

Для всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору, 03.09.2015р. розгляд справи відкладався з підстав, наведених у відповідній ухвалі суду.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 01.10.2015р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів та відкладено розгляд справи на 27.10.2015р.

З метою всестороннього та об'єктивного вирішення спору, для дослідження всіх обставин даної справи, 27.10.2015р. та 17.11.2015р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

Прокурор та представник позивача в судове засідання 17.12.2015р. з'явились, подали клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності. В обґрунтування поважності причин пропуску посилаються на те, що про виявлені порушення прокурор та позивач дізнались 21.03.2013р., а саме, з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінальних правопорушень за фактом незаконного відчуження нерухомого майна посадовими особами концерну «Військторгсервіс». У зв'язку з чим, просять визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.

В судових засіданнях прокурор та представники позивачів позов підтримали. Покликаються на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 25.09.2008 р. було укладено із порушенням норм чинного законодавства, оскільки даний Договір від імені філії Управління Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" підписано особою, яка не мала на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності. Крім того, спірний договір було укладено без відповідного погодження Фонду державного майна України. Зазначене в силу положень частини першої та другої ст. 203 та ст. 215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним.

У письмових поясненнях, поданих суду 01.10.2015р. прокурор покликається на встановлену постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2015р. правильність висновків судів щодо порушення порядку відчуження державного майна. З позиції Верховного Суду України у постанові від 20.08.2013р. № 3-18гс 13 вбачається, що у випадку коли прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права перевірити повноваження осіб, які укладали правочини, а про обставини, які стали підставою звернення до суду, прокуратура дізналася лише зі звернення позивача, то початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника необхідного обсягу дієздатності. Прокуратурі стало відомо про факт невідповідності спірного правочину вимогам законодавства з 22 березня 2013 року - моменту внесення прокуратурою Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері до Єдиного реєстру досудових розслідування відомостей про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами Концерну «Військторгсервіс».

Позивачем-1 подано суду письмові пояснення (вх.№44622/14 від 21.10.2014р.; вх.№54619 від 16.12.2015р.), в яких зазначається, що оспорюваний правочин був укладений без належним чином оформленої згоди на відчуження майна та без відповідної згоди на таке відчуження з боку Фонду державного майна України. Із посиланням на п. 8 Постанови КМУ № 803 від 06.06.2007 р. вважає, що рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта. Згідно п. 9 Положення Про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою КМУ №1080 від 03.08.2006р. Міністр на основі та на виконання актів законодавства видає накази і директиви, організовує і контролює їх виконання. Отже, як вказано у поясненнях позивача-1 розпорядчий акт Міністра оборони України про надання дозволу на відчуження спірного майна Концерну «³йськторгсервісВ» повинен був бути оформлений відповідним наказом. Однак, такого наказу Міністр оборони України не видавав.

Щодо листа начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_5Н від 12.11.2004 № 140/6/1466/31 то після набуттям чинності постановою КМУ № 803 від 06.06.2007 р. надане цим листом право могло існувати та бути реалізованим лише із врахуванням вимог вказаної постанови, а отже - не більше 12 місяців з дня набрання нею чинності. Окрім того, із врахуванням положень ч. 2 ст. 247 ЦК України надані вищевказаним листом повноваження могли бути реалізовані в межах терміну дії довіреності, на підставі якої діяв ОСОБА_5 Як свідчать матеріали справи така довіреність була скасована Міністром оборони України 12.02.2005 р.

Позивач-1 ствердив, що про факт відсутності в особи, яка вчиняла даний правочин необхідного обсягу дієздатності та про відсутність відповідного дозволу суб'єкта управління майном на відчуження майна прокурору Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері стало відомо лише в березні 2013 року - з моменту отримання від Фонду державного майна України листа від 20.03.2013 року № 10-24-3491, в якому конкретно йшлося про оспорюваний правочин та про те, що на його укладення не було ні дозволу Міністерства оборони України, ні погодження Фонду державного майна України. Крім того, згідно письмових пояснень від 16.12.2015р. вх. №54619, позивач - 1 зазначив, що Міністерство оборони України дізналось про укладення спірного договору після внесення 21 березня 2013р. відомостей до ЄДР про кримінальне правопорушення за наслідками перевірки, коли було виявлено факт укладення спірного договору без дотримання вимог закону.

Позивач-2 у письмових поясненнях від 29.07.2014р., вказав, що згідно п.7.3. Статуту Концерну «³йськторгсервісВ» майно Концерну перебуває в державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання Концерн був обмежений у правомочності розпорядження щодо окремих видів майна. Зокрема, майно, що є предметом оспорюваного правочину могло бути відчужене лише за погодженням Міністра оборони України або за його дорученням інших посадових (службових) осіб (п. 6 ч. 1 Наказу МО України від 20.03.2004р. №100). Довіреність Концерну «³йськторгсервісВ» в особі генерального директора ОСОБА_5, видана ОСОБА_6 на укладення від імені Концерну будь-яких договорів щодо відчуження нерухомого майна, не може вважатися дозволом Міністерства оборони України, оскільки по-перше така довіреність видана генеральним директором Концерну, а не органом управління майном, і по-друге довіреність не є розпорядчим актом. Таким чином, на час вчинення спірного правочину дозволу Міністерства оборони України на відчуження вказаного в ньому нерухомого майна не було, а відтак Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.09.2008 р. укладено особою, яка не мала достатньої цивільної дієздатності на його підписання.

У письмових поясненнях № 10/1581 від 31.08.2015 р. покликається на те, що станом на 25.09.2008р. відчуження державного нерухомого майна Концерном «Військторгсервіс», на балансі якого перебувало таке майно, мало здійснюватися з дотриманням наступних вимог: наявність рішення Міністерства оборони України про надання згоди (дозволу) на відчуження майна, прийнятого за погодженням з Фондом державного майна у формі розпорядчого акта; з дати прийняття такого рішення про надання згоди (дозволу) на момент відчуження не пройшло більш як 12 місяців. Дозвіл №140/6/1466/31 від 12.11.2004р. не відповідав вимогам чинного на момент відчуження майна законодавства щодо дозвільних документів, на підставі яких могло бути відчужене нерухоме майно, оскільки він прийнятий не у формі розпорядчого акта Міністерства оборони України, а у формі листа, адресованого ОСОБА_6, дозвіл на відчуження майна наданий без погодження Фонду державного майна, а з моменту видачі дозволу і до моменту відчуження пройшло майже 4 роки.

Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених у відзиві та доповненнях. У доповненні до відзиву на позовну заяву б/н від 17.09.2014 р., яке поступило в канцелярію суду 18.09.2014р. зазначив, що згідно Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою КМУ №803 від 06.06.2007р., Фонд державного майна України погоджує лише рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а не саме рішення чи згоду Міністерства оборони України про відчуження майна. При цьому, згідно п. 7.5. Статуту Концерн «³йськторгсервісВ» вправі відчужувати основні фонди Концерну за попередньою згодою Органу управління майном, яким являється Міністерство оборони України. Дозвіл начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_5 на відчуження майна був виданий за три роки до прийняття КМУ Постанови № 803 від 06.06.2007 р. і даний дозвіл повністю відповідав вимогам діючого на той час порядку надання дозволів державним підприємствам (установам) Міністерства оборони України, що підпорядковані Головному управлінню торгівлі Тилу Міністерства оборони України, на відчуження основних засобів. Таким чином, положення Постанови КМУ № 803 від 06.06.2007 р. не підлягають застосуванню до дозволу, у зв'язку з чим вказаний дозвіл не потребував додаткового погодження Фонду державного майна України.

Окрім цього, заявив про застосування позовної давності, заперечивши доводи прокурора та позивачів про те, що початок перебігу строку позовної давності має місце з березня 2013 року, коли прокурору Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері стало відомо про порушення порядку відчуження спірного нерухомого майна. Ствердив, що Генеральній прокуратурі України про зазначене правопорушення було відомо у 2009-2010 роках внаслідок отримання ряду актів ревізії та службових перевірок. Встановлення спеціального строку позовної давності для прокуратури Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, з огляду на те, що вказаний орган займає особливе місце у системі органів прокуратури, вважає необґрунтованим.

У додаткових поясненнях, поданих 26.10.2015р. в судовому засіданні, відповідач покликається на документи, датовані 2009р., з яких випливає очевидна поінформованість не лише сторони правочину, Концерну «Військторгсервіс», а й інших учасників процесу: прокурора та Міністерства оборони України (посадові особи якого проводили перевірку на предмет законності продажу державного нерухомого майна після укладення оспорюваного правочину) як про укладення правочину, так і про допущені Концерном «Військторгсервіс» порушення щодо відсутності згоди Фонду держмайна України на прийняття рішення про погодження відчуження спірного майна. Також, у деяких із наданих документів вказано саме про приміщення, що знаходиться за адресою:м. Львів, вул. Татарбунарська, 14 як про об'єкт перевірки прокуратури та Міністерства оборони України.

Факт того, що очільниками Концерну «Військторгсервіс» залишались посадові особи, які давали право на укладення правочину та його безпосередньо укладали, ще 3 роки після його укладення не свідчить про те, що МОУ та прокуратура не могли подати аналогічний позов впродовж цих 3-х років. Згідно позиції судової палати у цивільних та господарських справах Верховного суду України, викладеної у постанові від 29.10.2014 р. у справі № 6-152цс14, для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав , відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Суб'єкт управління майном, МОУ (позивач) не лише мав можливість, але і прямий обов'язок контролювати майно держави, що перебувало у господарському віданні Концерну, який безумовно було виконано з огляду на подані докази.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1 в судових засіданнях надав усні пояснення, позовні вимоги підтримав повністю.

Третя особа-2 - Фонд державного майна надала суду письмові пояснення від 18.11.2015р. №10-25-20840, згідно яких позовні вимоги вважає обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню. Посилається на те, що під час відчуження нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 25.09.2008р. не були дотримані вимоги законодавства щодо порядку відчуження державного нерухомого майна, що є підставою для недійсності правочину згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України із настанням відповідних наслідків, передбачених ст.216 ЦК України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, вживши заходів до виконання обов'язкових вказівок Вищого господарського суду України, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив:

12.09.2008р. відбулися публічні торги з реалізації нерухомого майна - приміщення складу В«А-1В» , площею 204,7 кв.м., холодильної камери В«Б-1В» , площею 147 кв.м., прохідної В«В-1В» , площею 7,7 кв.м., що належить Концерну «³йськторгсервісВ» та знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14. Відповідно до Протоколу №1081-н про хід публічних торгів від 12.08.2008р. право на укладення договору купівлі-продажу об'єкта отримало ТзОВ В«Дует-СКВ» .

25.09.2008р. між Державним господарським об'єднанням Концерном «³йськторгсервісВ» в особі начальника Філії В«Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну «³йськторгсервісВ» ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності, посвідченої 12.09.2007 р. за реєстровим № 4165 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та ТзОВ В«Дует-СКВ» в особі директора ОСОБА_8, що діяв на підставі Статуту, було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, реєстраційний № 8-4055. Нежитлові приміщення, які являються предметом Договору, належали до об'єктів державної власності та були зареєстровані на праві повного господарського відання за Львівським комбінатом громадського харчування номер 60 Державного підприємства Міністерства оборони України В«Управління військової торгівлі ПрикВОВ» , правонаступником якого є Державне підприємство Міністерства оборони України В«Управління торгівлі Західного оперативного командуванняВ» .

За умовами вищевказаного Договору купівлі-продажу позивач-2 передав у власність відповідачу нежитлові приміщення, загальною площею 359,4 кв.м., які знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська. 14, а саме: А-1 - складське приміщення, цегла, площею 204,7 кв.м., Б-1 - складське приміщення (підвал), цегла, площею 147 кв.м., В-1 - прохідна, цегла, площею 7,7 кв.м..

Зі змісту Протоколу №1081-н від 12.08.2008 р. та Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.09.2008 р. вбачається розбіжність в описі нерухомого майна, яке відчужувалось відповідачу, на що вказував Вищий господарський суд України у постанові від 26.06.2014р. у цій справі, а саме у Протоколі значиться холодильна камера В«Б-1В» , у той час як в Договорі під літерою В«Б-1В» вказано складське приміщення (підвал), цегла, такої ж площі. Проте, зазначена розбіжність носить формальний характер, оскільки вказана у Протоколі №1081-н про хід публічних торгів від 12.08.2008р. холодильна камера В«Б-1В» , площею 147 кв.м. та зазначене у Договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.09.2008р. В«Б-1В» складське приміщення (підвал) В«Б-1В» , цегла, площею 147 кв.м. є одним і тим же об'єктом. Так, у сторін договору відсутні розбіжності щодо предмету договору, з інвентаризаційної справи не вбачається існування у м. Львів по вул. Татарбунарській, 14 одночасно холодильної камери та складського приміщення (підвалу) однакової площі. При цьому, згідно Розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 1031 від 28.08.2000р. В«Про оформлення права власності на нежитлові приміщенняВ» за Львівським комбінатом громадського харчування номер 60 Державного підприємства Міністерства оборони України В«Управління військової торгівлі ПрикВОВ» оформлено право державної власності (повного господарського відання) на нежитлові приміщення на вул. Татарбунарській, 14, а саме: складське приміщення площею 204,7 кв.м., складське приміщення площею 147 кв.м. та приміщення прохідної площею 7,7 кв.м.. На підставі вищевказаного розпорядження було видано Свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення від 28.08.2000р., в якому опис майна, аналогічний тому, що вказаний у Розпорядженні. Відповідно до експлікації внутрішніх площ до плану будівлі складське приміщення підвалу, площею 147 кв.м. включало три коридори, шість холодильних камер та холодильний відділ. Вказане також підтверджується Поверховим планом, будівлі під літерою В«Б-1В» у будинку № 14 на вул. Татарбунарській складеним 10.06.1998 р. При цьому, будівля В«Б-1В» у Поверховому плані значиться як підвал. У Акті біжучих змін в поверхових планах будинку № 14 на вул. Татарбунарській під літерою В«Б-1В» вказано об'єкт - складські приміщення (холодильні камери) з приміткою підвал, площею 147 кв.м..

Розрахунок за придбане майно відповідач здійснив у повному обсязі, що підтверджується актом взаємних розрахунків від 03.10.2008 р., підписаним між РМУТМБ В«ПрайсВ» та Філією В«УТ ЗОКВ» Концерну «³йськторгсервісВ» . На спірне нерухоме майно за відповідачем було зареєстровано право приватної власності, про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20842443 від 07.11.2008р.

Прокурор покликається на те, що даний договір від імені філії Управління Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" підписано особою, яка не мала на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності, а також те, що даний Договір було укладено без відповідного погодження Фонду державного майна України.

З матеріалів справи вбачається, що 04.10.2004р. Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України ОСОБА_9 було видано Довіреність № 220/2071, якою уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_5 на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України. Для виконання представницьких функцій ОСОБА_5 надано право надання від імені Міністерства оборони України підприємствам, установам військової торгівлі висновку (дозволу) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання.

Керуючись повноваженнями, наданими вищевказаною Довіреністю, начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_5 листом від 12.11.2004 р. № 140/6/1466/31 В«Про надання дозволу на відчуження основних засобівВ» надав Державному підприємству Міністерства оборони України В«Управління торгівлі Західного оперативного командуванняВ» згоду на відчуження ряду об'єктів нерухомого майна, в тому числі приміщення складу площею 204,7 кв.м., холодильної камери площею 147 кв.м., прохідної площею 7,7 кв.м., за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська. 14.

Окремим дорученням Міністра оборони України № 1235/з від 12.02.2005р. довіреності на право укладення договорів (угод, контрактів), надання від імені Міністерства оборони України прав здійснювати інші правочини, термін дії яких не закінчився (в тому числі довіреність, видану ОСОБА_5Н.) відкликано. Перші примірники довіреностей доручено повернути в термін до 18.02.2005р. до Адміністративного департаменту. Супровідним листом № 140/ЮР/154 від 17.02.2005 р. на виконання окремого доручення Міністра оборони України повернуто перший примірник довіреності Міністерства оборони України від 04.10.2004 № 220/2071.

31.01.2006р. наказом Міністра оборони України № 47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, а саме, реорганізовано його шляхом приєднання до Державного господарського об'єднання "Військторгсервіс" та визначено останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України. 05.04.2007 р. наказом Міністра оборони України № 135 про реорганізацію Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" припинено діяльність Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", а саме, реорганізовано його шляхом приєднання до Концерну "Військторгсервіс", визначено останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування".

Таким чином, право господарського відання щодо нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14 від Державного підприємства Міністерства оборони України В«Управління торгівлі Західного оперативного командуванняВ» перейшло до його правонаступника - Концерну «³йськторгсервісВ» .

Згідно довіреності від 12.09.2007 р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованої за № 4165 Концерн «³йськторгсервісВ» в особі генерального директора ОСОБА_5 на підставі попередньої усної домовленості уповноважив начальника Філії В«Управління торгівлі Західного оперативного командування В«Концерну «³йськторгсервісВ» ОСОБА_6 укладати від імені Концерну «³йськторгсервісВ» будь-які договори щодо відчуження належного Концерну будь-якого нерухомого майна (в тому числі будівель, приміщень, споруд), а також договори оренди (в тому числі цілісних майнових комплексів) з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерства оборони України. Ця довіреність як підстава повноважень ОСОБА_6 значиться в оспорюваному Договорі купівлі-продажу від 25.09.2008 р.

Приймаючи рішення за результатами розгляду даного господарського спору, колегія суддів виходила з наступного:

Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначені у ст. 215 ЦК України, частина 1 якої передбачає що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Відповідно до цих норм підставами недійсності правочину є: суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; відсутність в особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі; вчинення правочину без наміру реального створення правових наслідків, що обумовлені ним; суперечність правочину, що вчиняється батьками (усиновлювачами), правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що у разі, коли недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Схожі за змістом положення містить і ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. № 9 В«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» передбачено, судам необхідно враховувати, що згідно із ст.ст. 4, 10 та 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст. 1, 8). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Приписами п.7 Постанови передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до п.п. 6, 12, 50 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.07 № 803 (який був чинним на момент укладення спірного договору): 1) відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції; 2) рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктом управління лише за погодженням з Фондом державного майна України; 3) рішення про надання згоди суб'єктом управління на відчуження майна дійсне 12 місяців. При укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу державного майна від 25.09.08 не були дотримані вищевказані вимоги. Так, відчуження вищевказаного майна взагалі не було погоджене з Фондом державного майна України. Також відсутня належна згода Міністерства оборони України (суб'єктом управління майном), оскільки лист від 12.11.04, підписаний ОСОБА_5 не є такою згодою, бо цей документ виданий Головним управлінням тилу МОУ, і він в будь-якому випадку не може бути згодою Міністерства оборони України. А відтак, при укладенні спірного правочину Концерн не мав достатніх повноважень щодо відчуження майна, що перебувало у державній власності, що є, в силу ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання спірного правочину недійсним як такого, що суперечить актам цивільного законодавства та відсутності у продавця необхідного обсягу цивільної дієздатності.

З такими висновками погодилась колегія суддів Вищого господарського суду України у постанові від 30.07.2015 р. у цій справі та визначила, що укладення оскаржуваного договору про продаж державного майна відбулося без згоди на те Міністерства оборони України та Фонду державного майна України, тобто, майно вибуло з державної власності поза волею власника, а оскаржуваний договір вчинений з дефектом волі та з дефектом закону (всупереч приписам чинного на той момент законодавства).

Так, відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Частиною 5 ст. 656 ЦК України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом. Право розпорядження майном, належить власникові (ст. 317 ЦК України).

В даному випадку майно було продане не власником, без його згоди, поза його волею, та всупереч приписам законодавства, чим порушені приписи п.п. 1, 2, 3 ч.1 ст.203 ЦК України.

На виконання обов'язкових вказівок Вищого господарського суду України від 30.07.2015 р. судом встановлено, що відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності (вх. № 49030/14 від 19.11.2013 р.), яка мотивована тим, що оскаржуваний договір був укладений 25.09.2008 р., у той час як згідно відтиску штемпеля поштового відділення на конверті, в якому позовні матеріали поступили на адресу господарського суду Львівської області позовну заяву прокурором подано 13.08.2013р.

Під час нового розгляду справи прокурором були подані письмові пояснення від 01.10.2015 р., згідно із якими прокуратурі стало відомо про факт невідповідності спірного правочину вимогам законодавства з 22.03.2013 року - моменту внесення прокуратурою Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері до Єдиного реєстру досудових розслідування відомостей про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами Концерну «Військторгсервіс». Однак, таке пояснення не враховує висновків Вищого господарського суду України у постанові від 30.07.2015 р., де чітко зазначено, що внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань в даному випадку не має правового значення для визначення початку перебігу позовної давності.

Прокурор також покликається на те, що ані прокурор, ані позивач не були сторонами оспорюваного правочину та були позбавлені права під час його укладення перевірити повноваження осіб, які укладали спірні правочини. А тому, в світлі позиції Верховного Суду України у постанові від 20.08.2013 р. №3-18гс 13, що у випадку коли прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права перевірити повноваження осіб, які укладали правочини, а про обставини, які стали підставою звернення до суду, прокуратура дізналася лише зі звернення позивача, то початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника необхідного обсягу дієздатності.

Однак, за своєю суттю зміст вказаної Постанови Верховного Суду України не суперечить змісту постанови Вищого господарського суду України від 30.07.2015 р. по цій справі та стосується конкретної, властиве саме справі №3-18гс13, правової ситуації. Зазначеною Постановою Верховного Суду України від 20.08.2013 р. у справі №3-18гс13 встановлено, що оскільки прокурор та позивач були позбавлені права під час судового розгляду в іншій пов'язаній справі перевірити повноваження осіб, які укладали ці правочини, а отже, сама по собі обізнаність прокурора та ФДМУ про наявність оспорюваних правочинів не є підставою для висновку про пропуск позовної давності та необхідність застосування положень ст. 267 ЦК України. Лише за таких обставин початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли стало відомо про факт відсутності у представника відповідача необхідного обсягу дієздатності на укладення оспорюваних правочинів.

У даному ж випадку Міністерство оборони України (особа, уповноважена державою на здійснення управління належним їй майном) зобов'язане здійснювати контроль за діяльністю Концерну "Військторгсервіс". Згідно із Статутом (п. 5.14), Орган управління майном (Міністерство оборони України) відповідно до покладених на нього повноважень затверджує в установленому порядку фінансові плани Концерну та його учасників, здійснює контроль за збереженням та ефективним використанням закріпленого за Концерном державного майна у встановленому законодавством України порядку. З матеріалів справи вбачається, що відповідними суб'єктами здійснювались контрольні повноваження, у т.ч. в розрізі оскаржуваного правочину.

Інших обґрунтувань початку перебігу позовної давності ні прокурором, ні позивачами наведено не було, не зважаючи на зміст постанови Вищого господарського суду України від 30.07.2015р.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У п. 5.8 Постанови №10 від 29.05.2010р. В«Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорівВ» Пленум Вищого господарського суду України вказав, що у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням позовної давності у спорах, що виникають у зв'язку з визнанням недійсними правочинів (господарських договорів), господарським судам слід враховувати викладене в пункті 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів)". Відповідно ж до п. 2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів)", щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України). Згідно роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, наведених у п.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013 року В«Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорівВ» початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Відповідно до статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим частинами 1, 2, 4 статті 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс", Фонду державного майна України, але не наділяє прокурора правом визначати строк позовної давності в залежності від моменту, коли про даний факт стало відомо саме прокурору. (Вищевказана позиція викладена в постанові Верховного суду України від 25.03.15р. №11/163/2011/5003). За таких обставин момент внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань в даному випадку не має правового значення. Зазначений висновок констатований Вищим господарським судом України у постанові від 30.07.2015 р. по цій справі і висловлені у вказаній постанові вказівки є обов'язковими при розгляді справи судом першої інстанції.

Приписами ч.1 ст.261 ЦК України передбачено, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу - 2 та контролюючим органам було відомо про укладення спірного правочину. Згідно довідки Контрольно-ревізійного управління у Львівській області від 03.04.2009 р., складеної за наслідками окремих питань фінансово-господарської діяльності Філії В«Управління торгівлі Західного оперативного командуванняВ» Концерну «³йськторгсервісВ» за період з 01.01.2007 р. по 31.01.2009 р., в якій відображено і питання відчуження (продажу) основних засобів стороннім організаціям (ст. ст. 28, 29 Довідки), копію довідки вручено начальнику Філії ОСОБА_6 Наведене підтверджується також листом Державної фінансової інспекції у Львівській області № 08-16/4434 від 10.06.2013р. Відповідно до наказу Міністра оборони України № 418 від 21.08.2009р., проведено службове розслідування щодо встановлення повноти виконання службових обов'язків Генерального директора Концерну «³йськторгсервісВ» ОСОБА_5, в тому числі з приводу видання дозволів на відчуження нерухомого майна. Акт службового розслідування затверджено 24.09.2009р., висновки складені, в тому числі і щодо реалізації усього нерухомого майна, 16.09.2009р. Листами від 20.11.2009р. №220/5389 та від 15.12.2009р. №220/5823 Міністерство оборони України інформувало ГоловКРУ про проведення службових розслідувань, всебічний аналіз діяльності і виконання обов'язків керівниками структурних підрозділів, здійснений аналіз причин виникнення порушень. Крім того, Міністерством оборони України проведено повну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна Концерну «³йськторгсервісВ» . Лист щодо опрацювання результатів перевірки (ревізії) за № 08-14/1142 Міністерством Оборони України було подано ГоловКРУ 10.07.2009р. Відповідно до інформації розміщеної (поширеної) в численних публікаціях засобів масової інформації за 2009-2010р.р. (сайт Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади В«Урядовий порталВ» ; вебресурс В« Jey NewsВ» ; офіційний сайт Державної фінансової інспекції), ГУ КРУ повідомило Міністерство оборони України про діяльність та результати ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Концерну «³йськторгсервісВ» , а їх матеріали передані до правоохоронних органів. Таким чином, позивачу - 2 та Міністерству оборони України було відомо про порушення стверджуваних прав та, більше того, вживались заходи до перевірки законності оскаржуваного правочину.

У позовній заяві обґрунтування прокурора щодо початку перебігу позовної давності зводиться до того, що про факт відсутності в особи, яка вчиняла даний правочин необхідного обсягу дієздатності та про відсутність відповідного дозволу суб'єкта управління майном на відчуження майна прокурору Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері стало відомо лише в березні 2013 року - з моменту отримання від Фонду державного майна України листа від 20.03.2013 року № 10-24-3491, в якому конкретно йшлося про оспорюваний правочин та про те, що на його укладення не було ні дозволу Міністерства оборони України, ні погодження Фонду державного майна України.

Однак, згідно ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час існування відповідних відносин, прокуратура здійснює нагляд за додержанням законів і, маючи відповідні повноваження, не залежить від висновків інших органів щодо «конкретної» констатації виявленого порушення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач - 1 - Міністерство оборони України довідалось та могло довідатись про порушення стверджуваних прав 24.09.2009 р. - з дати затвердження акту службового розслідування, проведеного відповідно до наказу Міністра оборони України № 418 від 21.08.2009 р. Прокурор же у будь-якому випадку міг знати про порушення стверджуваних прав з вересня 2009 р., оскільки перевірка законності реалізації нерухомого майна у 2008-2009р.р., зокрема нерухомого майна-нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська,14 органами прокуратури здійснювалась ще у вересні 2009р., що підтверджується листом військової прокуратури Західного регіону від 02.09.2009р. №6/2154 та листом начальника філії «УТ ЗахОК» Концерну «Військторгсервіс» від 21.09.2009р. №842 (в матеріалах справи). Крім того, проінформованість Генеральної прокуратури України щодо проведеної ревізії окремих питань фінансово- господарської діяльності Філії «Управління торгівлі ЗахОК» Концерну «Військторгсервіс» за період з 01.01.2007р. по 31.01.2009р., зокрема, про відчуження нерухомого майна протягом 2007-2008р.р. без погодження з Фондом, вбачається з листа Державної фінансової інспекції у Львівській області від 10.06.2013р. №08-16/4434 на адвокатський запит від 31.05.2013р. Одночасно суд зазначає, що прокурор також міг довідатися про порушення стверджуваних прав з інформації розміщеної (поширеної) в численних публікаціях засобів масової інформації за 2009-2010р.р. (сайт Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади В«Урядовий порталВ» ; вебресурс В« Jey NewsВ» ; офіційний сайт Державної фінансової інспекції). Так, як вбачається з даних публікацій, ГУ КРУ повідомило Міністерство оборони України про діяльність та результати ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Концерну «³йськторгсервісВ» , а їх матеріали передані до правоохоронних органів. Невчасне прокурорське реагування чи невчасне та неефективне вжиття прокурором заходів, спрямованих на дослідження виявлених фактів не тягне за собою відтермінування початку перебігу позовної давності.

Позивачу - 2 про оскаржуваний правочин було відомо в момент його вчинення. На виконання обов'язкових вказівок постанови Вищого господарського суду від 30.07.2015 р. судом досліджувались питання фактичної можливості позивача - 2 оскаржити спірний правочин до суду в світлі переліку осіб, які очолювали позивача - 2 у відповідний період та могли бути зацікавленими у незаконному відчуженні державного майна.

З матеріалів справи, зокрема, наказів, вбачається, що керівником Концерн "Військторгсервіс" з 28.07.05р. до 02.03.12р. був саме ОСОБА_5, а начальником Управління торгівлі Західного оперативного командування "Концерну "Військотргсервіс" з 23.08.2007р. до 03.01.2012р. був ОСОБА_6, тобто особи, які підписали та погодили відчуження державного майна, протягом принаймні 3,5 років очолювали юридичну особу, яка теоретично мала б подати позов про визнання недійсним даного договору. Доказів зворотнього суду не надано.

Згідно ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Зазначене не впливає і на правові наслідки юридичної необізнаності особи, у т.ч. початок перебігу позовної давності. Не вбачаючи у власних діях порушень закону, не звернення із позовом до суду не може визнаватись поважною причиною пропуску позовної давності.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається належності до складу засновників відповідача керівництва позивача - 2 чи пов'язаних із ними осіб в розумінні Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції", наявності конфлікту інтересів у даному випадку. Не зважаючи на вказівки постанови Вищого господарського суду України у постанові від 30.07.2015 р., прокурором та позивачами не було подано жодного доказу щодо цього, а правова позиція вказаних осіб щодо позовної давності ґрунтувалась на обставинах, яким вже було надано відповідну оцінку вказаною постановою.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013р. № 10 роз'яснено, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Клопотанням від 17.12.2015р. прокурор та позивач просять визнати поважними причини пропуску строків позовної давності звернення до суду з даним позовом посилаючись на те, що про виявлені порушення прокурор та позивач дізнались 21.03.2013р., а саме, з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінальних правопорушень за фактом незаконного відчуження нерухомого майна посадовими особами концерну «Військторгсервіс».

Однак, жодних належних та допустимих доказів поважності причин пропуску позовної давності ні прокурором ні позивачами суду подано не було, як зазначалось, момент внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань не має правового значення в даному випадку, інших обґрунтувань та доводів початку перебігу позовної давності наведено не було.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4 3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.2.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. №7 із змінами та доповненнями, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях , (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо),- як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Згідно п.2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. роз'яснено, що у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Зважаючи на те, що прокурором при поданні позову ціну позову не визначено, суд, при визначенні розміру судового збору, що підлягає сплаті за звернення до суду із майновою вимогою, врахував ціну нерухомого майна, яка зазначена в оспорюваному договорі купівлі-продажу.

Як зазначено в пункті 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. №7 із змінами та доповненнями, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Відтак, судовий збір слід покласти на позивачів в розмірі 5373, 68 грн. оскільки у позові заявлено вимогу немайнового характеру про визнання договору недійсним та вимогу майнового характеру про зобов'язання повернути до державної власності нерухоме майно.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 4-3, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 116, 117 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Міністерства оборони України, м. Київ, Повітрофлотський проспект,6 (ідентифікаційний код 00034022) в доход державного бюджету України - 2686,84 грн. судового збору.

3.Стягнути з Концерну «Військторгсервіс»,м.Київ, вул.Мологвардійська, 28-А (код ЄДРПОУ 33689922) в доход державного бюджету України - 2686,84 грн. судового збору.

4. Накази видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 21.12.2015р.

Суддя Мороз Н.В.

Суддя Петрашко М.М.

Суддя Щигельська О.І.