Постанова

від 12.03.2007 по справі 15/344

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010,

м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                             

12.03.07                                                              

                            Справа  № 15/344

Львівський апеляційний

господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді                                                                                 

Краєвської М.В.

суддів:                                                                                                         Кордюк

Г.Т.   

 Давид Л.Л.

розглянувши апеляційну скаргу ПП

“Концерн Патріот” без номера від 17.01.2007 р.

на рішення Господарського

суду Рівненської області від 25.12.2006 р.

у справі № 15/344

за позовом ПП

“Концерн Патріот”, м.Рівне

до відповідача-1 суб”єкта

підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м.Рівне

до відповідача-2 ТзОВ

“Компаньйон”, м.Луцьк

про стягнення

37 512 грн.

За участю представників сторін:

від позивача -не

з”явився;

від відповідача-1 -

не з”явився,

від відповідача-2 - не

з”явився

Розпорядженням голови суду від

12.03.2007 р. проведено зміни в складі колегії суддів (знаходиться в матеріалах

справи).

Рішенням Господарського суду

Рівненської області від 25.12.2006 р. (суддя Коломис В.В.) припинено

провадження у справі № 15/344 щодо стягнення з суб”єкта підприємницької

діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 1 000 грн. заборгованості та звільнено її від

відповідальності; також припинено провадження у справі щодо позовних вимог про

стягнення з ТзОВ “Компаньйон” 21 000 грн. заборгованості, оскільки під час

розгляду справи ТзОВ “Компаньйон” перераховано позивачу суму боргу, а в

задоволенні позову в частині стягнення з останнього 6 600, 01 грн. штрафу, 1

794, 71 грн. 3 % річних і 6 117, 26 грн. інфляційних втрат відмовлено з підстав

неправильного розрахунку позивачем суми основного боргу.

Позивач з даним рішенням не

погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого

господарського суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та

прийняти нове рішення, яким позов у цій частині задоволити, стягнути 6 600, 01

грн. штрафу, 1 794, 71 грн. 3 % річних і 6 117, 26 грн. інфляційних втрат з

підстав неправильного застосування норм матеріального та порушення норм

процесуального права.

Свої вимоги скаржник обгрунтовує

тим, зокрема, що згідно з ст.554 ЦК України кредитор вправі вимагати виконання

обов”язку частково чи в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від

будь-кого з них окремо; порука не поширюється на вимоги кредиторів щодо сплати

штрафних санкцій, інфляційних нарахувань, отже, вправі вимагати їх стягнення з

відповідача-2; зазначає, що необгрунтований, на думку суду, розрахунок позовних

вимог не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог і ін.

Позивач, відповідач-2 своїм

конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не

скористалися, явки повноважних представників у судове засідання не забезпечили,

причини неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час і

місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать повернення поштових

повідомлень з підписом про отримання ухвал (поштові повідомлення про вручення

знаходяться в матеріалах справи).

Суд апеляційної інстанції виконав

умови ст.98 ГПК України щодо належного повідомлення відповідача-1 суб”єкта

підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 про час і місце розгляду

апеляційної скарги, оскільки відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію

суб”єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (а.с.16) ОСОБА_1

зареєстрована як суб”єкт підприємницької діяльності-фізична особа за адресою:

АДРЕСА_1, куди і була направлена ухвала Львівського апеляційного господарського

суду від 06.02.2007 р. рекомендованим листом з повідомленням про вручення,

проте остання повернена без вручення поштою з відміткою “по закінченню терміну

зберігання”.

До повноважень господарських судів

не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця

проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи

інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення

рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками

"адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням

конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання

господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про

вчинення цим судом певних процесуальних дій (п.4 Інформаційного листа Вищого

господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм

Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках

про роботу господарських судів у 2005 році» від 02.06.2006 р. N

01-8/1228 ).

Оскільки явка повноважних

представників сторін ухвалою суду апеляційної інстанції від 06.02.2007 р. була

визнана необов”язковою, а на власний розсуд, що не перешкоджає розгляду

апеляційної скарги по суті, то за таких обставин колегія суддів вважає за

доцільне переглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у

ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Судом апеляційної інстанції

встановлено, що 03.08.2005 р., 10.08.2005 р. між ПП “Концерн Патріот” (позивач

у справі) і ТзОВ “Компаньйон” (відповідач-2 у справі) було укладено договори

поставки металопродукції, за якими позивач зобов”язувався поставити

відповідачу-2 металопродукцію, перелічену в додатках № 1, а останній

зобов”язувався її прийняти й оплатити протягом 30 днів з моменту відвантаження

(а.с.5-8).

По видаткових накладних НОМЕР_1 та

НОМЕР_2 відповідачу поставлено продукцію на загальну суму 96 364, 69 грн.

(довіреність серії ІНФОРМАЦІЯ_1 і довіреність серії ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім”я

ОСОБА_2, а.с.16-17).

Крім цього, 03.08.2005 р. і

10.08.2005 р. між ПП “Концерн Патріот” (позивач у справі) і суб”єктом

підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (відповідач-1 у справі) було

укладено договори поруки, за якими відповідач-1 поручився за відповідача-2

виконати зобов”язання на суму 500 грн. по кожному з договорів, всього -1 000

грн. (а.с.9-10).

Розглянувши апеляційну скаргу,

вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, колегія Львівського

апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу ПП “Концерн

Патріот” слід задоволити повністю, рішення Господарського суду Рівненської

області від 25.12.2006 р. у справі № 15/344 скасувати в частині відмови в

задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позов у цій частині

задоволити, стягнути з відповідача-2 на користь позивача 6 600, 01 грн. штрафу,

1 794, 71 грн. 3 % річних і 6 117, 26 грн. інфляційних втрат. В решті рішення

суду залишити без змін.

При цьому колегія виходила з

наступного.

Згідно з ст.193 Господарського

кодексу України (далі -ГК України) та ст.526 ЦК України суб'єкти господарювання

та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські

зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів,

договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -

відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджено і

відповідачем-2 не спростовано факту несвоєчасного проведення розрахунків за

отриману металопродукцію, оскільки згідно з п.4.1 договорів від 03.08.2005 р. і

10.08.2005 р. (тексти яких є ідентичними) ТзОВ “Компаньйон” (покупець за

договорами, відповідач-2 у справі) зобов”язувався оплатити за отриману ним

металопродукцію протягом 30 календарних днів з моменту відвантаження, тобто не

пізніше 10.09.2005 р.

Станом на день подання позовної

заяви заборгованість становить 22 000 грн., яку відповідач-2 сплатив лише

13.12.2005 р. платіжним дорученням № 224. Факт несвоєчасної оплати підтверджує

і сам відповідач-2 (а.с.36).

Таким чином суд першої інстанції правомірно

припинив провадження у справі щодо стягнення основного боргу.

Що стосується відмови господарським

судом у задоволенні решти позовних вимог, а саме: 6 600 грн. штрафу, 1 794, 71

грн. 3 % річних і 6 117, 26 грн. інфляційних втрат, то з таким висновком суду

колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Згідно з п.5.3 договорів у разі

прострочення терміну оплати більше 10 днів покупець (відповідач-2) сплачує

штраф у розмірі 30 % від суми заборгованості.

Згідно з ч.2 ст.6 ЦК України сторони

мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного

законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. В цьому

виявляється принцип диспозитивності та свободи договору. Проте, якщо в актах

цивільного законодавства прямо вказано про обов”язковість окремих положень або

це випливає з їх змісту чи суті відносин між сторонами, то вони не можуть

відступити від приписів цивільного законодавства.

Згідно з ч.2 ст.551 ЦК України якщо

предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється

договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений

законом, може бути збільшений у договорі.

Так як йдеться про господарські

зобов”язання, то при визначенні розміру неустойки слід враховувати аналогічні положення

ч.4 ст.231 ГК України. Так, згідно з ч.4 ст.231 ГК України розмір санкцій може

бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної

частини зобов”язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому

відношенні до суми зобов”язання незалежно від ступеня його виконання, або у

кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Оскільки станом на день подання

позовної заяви заборгованість становила 22 000 грн., то позивач правомірно

вимагав оплати 6 600 грн. штрафу за прострочення виконання грошового

зобов”язання згідно з умовами договору.

Крім цього згідно з ч.2 ст.625 ЦК

України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу

кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу

інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої

суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За неналежне виконання грошового

зобов”язання відповідно до вимог ст.625 ЦК України позивачем нараховано

відповідачу 6 117, 26 грн. інфляційних нарахувань і 1 794, 71 грн. 3 % річних.

Відповідно до ч.1 ст.543 ЦК України

у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має

право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх

боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Суд апеляційної інстанції

погоджується з доводами апелянта, що наявність необгрунтованого розрахунку

позовних вимог не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Господарський суд у розгляді справи

не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача

розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на

вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового

рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43

ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому

процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити

обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в

разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити

перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Якщо для здійснення перерахунку

необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання

ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов

(в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5

частини 1 статті 81 ГПК України або відмовляє в задоволенні позову у

відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Що ж до відсутності розрахунку суми

штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції тощо, то з цього приводу слід

зазначити таке.

Відповідно до пункту 5 частини 2

статті 54 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, обґрунтований

розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Якщо у позовній заяві йдеться лише

про стягнення зазначених спірних сум (тобто їх стягнення є не додатковою, а

єдиною позовною вимогою), і обґрунтований розрахунок стягуваної суми відсутній,

така заява підлягає поверненню господарським судом відповідно до пункту 3

частини 1 статті 63 ГПК України.

В інших випадках, коли вимога про

стягнення сум штрафних санкцій, річних тощо є додатковою до основної

(наприклад, про стягнення заборгованості) і розрахунок зазначених сум

відсутній, суд, прийнявши позовну заяву, в порядку підготовки справи до

розгляду (стаття 65 ГПК України) зобов'язує позивача надати такий розрахунок,

за необхідності - з матеріалами, які його обґрунтовують, а в разі їх неподання

- з урахуванням обставин конкретної справи застосовує зазначений припис пункту

5 частини 1 статті 81 ГПК України або відмовляє в задоволенні позову (п.18

Інформаційного листа Вищого господарського суду україни “Про деякі питання

практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України,

порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році” від

11.04.2005 р. N 01-8/344, із змінами і доповненнями, внесеними інформаційним

листом Вищого господарського суду України від 2 листопада 2006 року N

01-8/2444).

Однак, як прослідковується з

матеріалів справи, ухвалою суду від 06.12.2006 р. (а.с.1) не було зобов'язано

позивача здійснити перерахунок, а тому колегія суддів вважає, що суд першої

інстанції не мав правових підстав відмовляти в задоволенні позову в частині

стягнення інфляційних втрат, 3 % річних і штрафу.

В силу ст.33 ГПК України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу

своїх вимог та заперечень, що в даному випадку відповідачем-2 зроблено не було.

Доводи апелянта не спростовані.

Отже, з огляду на вищевикладене,

колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення

Господарського суду Рівненської області не відповідає матеріалам справи в

частині відмови в задоволенні позовних вимог, не грунтується на чинному

законодавстві, а доводи апелянта підлягають задоволенню.

Керуючись ст.49, ст.ст.99, 101,

103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ПП “Концерн

Патріот” задоволити повністю.

2. Рішення Господарського суду

Рівненської області від 25.12.2006 р. у справі № 15/344 скасувати в частині

відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позов у цій

частині задоволити.

Стягнути з ТзОВ “Компаньйон”

(43000, м. Луцьк, вул. Конякіна, 18а, код ЄДРПОУ 32273309, р/р 260033012278 в

ВАТ Ощадбанк м. Луцьк, МФО 303398) на користь ПП “Концерн Патріот” (33000, м.

Рівне, вул. Дубенська, БОС 217/13, код ЄДРПОУ 33276777, р/р 26001000050001 в РФ

ВАТ “Універсальний”, МФО 333733) 6 600, 01 грн. штрафу, 1 794, 71 грн. 3 %

річних і 6 117, 26 грн. інфляційних втрат.

В решті рішення суду залишити без

змін.

3. Судові витрати за розгляд справи

в суді першої інстанції та перегляд справи в суді апеляційної інстанції покласти

на відповідача-2 - ТзОВ “Компаньйон”.

Доручити Господарському суду

Рівненської області видати відповідні накази.

          4. Постанова набирає законної сили з

дня її прийняття.

5. Постанова може бути оскаржена в

касаційному порядку.

6. Справу повернути в місцевий

господарський суд.

Головуючий-суддя                                                                                                     

М.В.Краєвська

Суддя                                                                                                       

Г.Т.Кордюк                                                                       

Суддя                                                              

                                       Л.Л.Давид