Рішення

від 08.08.2012 по справі 2-237/2012

ДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-237/2012 року

Р I Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2012 року селище Вигода

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi

головуючої - суддi ОСОБА_1,

секретаря - Менделяк А.І.,

адвоката - ОСОБА_2,

розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в селищі Вигода справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров»я,-

в с т а н о в и в :

Позивачка зазначила, що в с. Пациків неподалік від неї проживає відповідач ОСОБА_4 У дворі свого будинку він утримує сторожову собаку, яка вранці 29 серпня 2011 року вибігла на вулицю і укусила її за гомілку правої ноги. В цей же день вона звернулася за медичною допомогою до хірургічного відділення Вигодської лікарні, де їй зробили перев'язку. Відповідач тоді відпустив свою собаку з ланцюга, чим порушив вимоги п.6 Правил тримання собак, кішок та інших тварин у населених пунктах України, затверджених Міністерством житлово-комунального господарства Української РСР 17.06.1980 року. Після проходження лікування вона написала заяву до відділу Долинського районного відділу міліції у м. Долина Івано-Франківської області про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності. Відшкодувати завдану їй майнову і моральну шкоду він відмовляється. Для лікування ноги вона придбала ліки на загальну суму 37 грн. 65 коп. Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача їй було завдано і моральну шкоду, яку вона оцінює в 2000 грн. Вона полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

В судовому засiданнi позивачка позовнi вимоги підтримала, просила позов задоволити, стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 37,65 грн. та моральну шкоду в сумі 2000,00 грн. Додатково пояснила, що з березня 2011 року з відповідачем у неї була усна домовленість про купівлю молока. За молоком вона ходила у визначені дні, з 7 до 8 год. вранці, поки ОСОБА_4 був вдома. Вона заходила до нього у будинок, де сама наливала молоко, розраховувалась раз на тиждень. 29.08.2011 року зранку вона взяла молоко і, коли уже підходила до воріт, з-під копиці вискочила собака і на подвір'ї покусала її. Першу допомогу надав їй відповідач. Але після цього жодного разу не цікавився її здоров'ям. Спочатку вона лікувала поранену ногу самостійно, проте, коли стан її здоров'я погіршився, звернулася в лікарню. Нога напухала, рана почала гнити. Їй не можна було приймати будь-які лікарства чи уколи, так як на той час вона була вагітна. Ходила в лікарню на перев'язки, потім перев'язувала ногу уже самостійно. Її ніхто не попереджав, що собака агресивна. Собака бігала по подвір'ї завжди. Вважає, що відповідач повинен був закрити собаку, оскільки знав, коли вона прийде по молоко. Крім того, по молоко ходила не тільки вона, але й інші люди. Ні дзвінка, ні вивіски на воротах не було, кожен міг вільно зайти на територію подвір'я. Моральна шкода полягає в тому, що вона пережила переляк, так як на той час була вагітна і переживала за дитину, і на сьогоднішній день не знає, як цей випадок може вплинути на неї.

Вiдповiдач в судовому засіданні позов не визнав, мотивуючи тим, що він не заперечує, що ОСОБА_3 вкусила його собака на подвір'ї, де він проживає разом з матір'ю. Позивачка приходила до них по молоко. В той день прийшла дуже рано, тому він не встиг прив'язати собаку. ОСОБА_3 знала про собаку, проте сама зайшла на подвір'я, не дочекавшись, поки він вийде. Крім того, у той час у собаки народились щенята, тому вона була більш агресивна. Коли він надавав позивачці першу допомогу, бачив, що рана не була рваною, тому не могла гнити. Бинт на нозі був тільки декілька днів. Він питав її, як вона себе почуває, на що вона відповіла, що все нормально. Собака постійно знаходиться на території подвір'я, яке належно загороджене, до доріг загального користування чи чужих подвір'їв вона доступу не має, також є вивіска. Він жодних нормативних актів щодо належного утримання тварини не порушував. Наміру створити небезпеку для життя чи здоров'я третіх осіб не мав, будь-яких протиправних дій не вчиняв. Собаку спеціально не випускав. Всі люди, які приходи до нього на подвір'я, знали, що по подвір'ю ходить собака. Він також попереджав позивачку про те, що у неї є щенята. Просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідка, дослiдивши здобутi в судовому засiданнi докази в їх сукупностi, вважає що позов не пiдлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як вбачається з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно ст. 1 Закону України Про захист тварин від жорстокого поводження утримання в домашніх умовах - це обмеження природної волі домашніх тварин, що виключає їх вільне переміщення за межами квартири, подвір'я окремого будинку.

Відповідно до пп. в п. 2, п. 3 Правил тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджених заступником Міністра житлово-комунального господарства УРСР, заступником Міністра сільського господарства УРСР від 17 червня 1980 року, головним державним санітарним лікарем Української РСР, заступником Міністра охорони здоров'я УРСР від 18 червня 1980 року, підприємства, установи, організації і громадяни - власники собак, котів і хижих тварин зобов'язані суворо дотримуватися санітарно-гігієнічних норм і правил їх тримання при умові обов'язкового забезпечення безпеки людей. При додержанні вимог, вказаних у пункті 2 цих Правил, дозволяється тримати собак у населених пунктах - у вільному вигулі на ізольованій, добре обгородженій території (в ізольованому приміщенні), на прив'язі або без неї.

Як зазначено в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Перелік собак, які визнаються джерелом підвищеної небезпеки, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2002 року № 944. Оскільки позивачкою не доведено, що належну відповідачу собаку можна віднести до категорії тих порід собак, що є об'єктом джерела підвищеної небезпеки, суд вважає, що до виниклих правовідносин не слід застосовувати ст. 1187 ЦК України, так як спричинена шкода не була наслідком дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В судовому засіданні встановлено, що 29.08.2011 року на подвір'ї відповідача ОСОБА_3 вкусила за гомілку правої ноги собака останнього, про що не заперечують сторони та що підтверджується висновком, складеним працівником Долинського РВ УМВС України в Івано-Франківській області, а також медичними довідками та відмовним матеріалом, оглянутим в судовому засіданні (а.с. 4, 16, 35-36). А також ствердив в судовому засіданні свідок ОСОБА_5, який зазначив, що його дружині, позивачці по справі, було відомо про те, що на подвір'ї є неприв'язана собака, але вона сама ходила до відповідача по молоко.

Згідно відповіді Долинської районної санітарно-епідеміологічної служби № 07-16/565/11 від 17.05.2012 року та довідки про результати спостереження за тваринами собака віком 8 років, рижо-рябої масті, клінічно здорова (а.с. 45-46).

На підставі аналізу правових норм та досліджених в судовому засіданні доказів, суд не знайшов підтвердження того, що саме з вини ОСОБА_4 його собакою ОСОБА_3 були спричиненні тілесні ушкодження. Відповідач утримував тварину з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством, на закритій, огородженій та ізольованій території, повідомляв про те, що у його собаки народилися цуценята, у зв'язку з чим вона може вести себе агресивно. Будь-яких неправомірних дій з приводу утримання тварини ОСОБА_4 не вчиняв, до адміністративної відповідальності за порушення правил тримання собаки не притягувався, а тому судом не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між завданням тілесного ушкодження ОСОБА_3 та діями власника тварини. Позивачці було відомо про існування собаки, так як вона неодноразово приходила до відповідача додому, знала, що собака вільно пересувається по подвір'ї, має цуценят, у зв'язку з цим може вести себе агресивно, проте не врахувала цих обставин і з власної волі, без попередження власника тварини, зайшла на подвір'я відповідача, де їй і було спричинене тілесне ушкодження. А тому суд вважає, що саме у зв'язку з необережними діями позивачки, а не з вини відповідача, остання зазнала травми.

Так як в судовому засіданні позивачкою не було доведено вини ОСОБА_4, неправомірності його дій щодо утримання тварини та безпосереднього зв'язку між цими діями та наслідками у вигляді завдання матеріальної та моральної шкоди, він не притягувалися до адміністративної чи кримінальної відповідальності за неналежне утримання собаки, тому суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України.

На пiдставi викладеного, ст.ст. 1166-1167 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України Про захист тварин від жорстокого поводження , пп. в п. 2, п. 3 Правил тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджених заступником Міністра житлово-комунального господарства УРСР, заступником Міністра сільського господарства УРСР від 17 червня 1980 року, головним державним санітарним лікарем Української РСР, заступником Міністра охорони здоров'я УРСР від 18 червня 1980 року, ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, керуючись ст.ст. 208, 209, 215, 218Цивільного процесуального кодексу України, суд,

Р I Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров»я відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Долинський районний суд.

Суддя: