Ухвала

від 14.06.2016 по справі 35/195

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

14.06.2016Справа № 35/195 За скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на дії Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві

про скасування накладеного арешту на підставі постанови про арешт коштів боржника провадження ВП №14876923 від 23.06.2014 року відділом державної виконавчої служби у Солом'янському районі м. Києва.

у справі

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ріелті Сіті"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 12 358,15 грн.

Суддя Борисенко І.І

Представники сторін:

від скаржника - ОСОБА_1;

від позивача - не з'явився;

від ВДВС - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2009 року у справі №35/195 позов задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 10 255,00 грн. - заборгованості по орендній платі за Договором оренди №ПЗ від 17.12.2007р.; 919,13 грн. - інфляційного збільшення; 148,53 грн. - 3% річних; 118,52 грн. - державного мита; 113,17 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання вищевказаного рішення 01.09.2009 видано відповідний наказ.

До Господарського суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла скарга на дії відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві, в якій скаржник просить скасувати накладений відділом державної виконавчої служби у Солом'янському районі м. Києва арешт на підставі постанови про арешт коштів боржника № ВП14876923 від 23.06.2014.

Обґрунтовуючи подану скаргу скаржник вказує на те, що державним виконавцем порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження» в частині зняття арешту. В постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.12.2015 не зазначено про скасування арештів банківських рахунків позивача.

Відповідно до п. 1 ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Відповідно до п. 2 ст. 121-2 ГПК України скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Стягувач та державний виконавець були повідомлені судом належним чином про дату, час та місце судових засідань.

Дослідивши матеріали скарги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду скарги, суд вирішив вказану скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 115 ГПК України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно зі ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, зокрема судових наказів (ст. 17 Закону). Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону).

Долучені до скарги матеріали виконавчого провадження свідчать про те, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві ВП №14876923 перебував наказ №35/195 від 01.09.2009.

В межах виконавчого провадження ВП№14876923 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві 23.06.2014 винесена постанова про арешт коштів боржника.

Надані матеріали виконавчого провадження свідчать про те, що 30 грудня 2014 року головним державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби у Солом'янському районі м. Києва була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №14876923. Відповідно до вказаної постанови наказ №35/195, який виданий 01 вересня 2009 року Господарським судом міста Києва, на підставі ст. 50, п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» був повернутий стягувачу. В пункті 2 постанови про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №14876923 зазначено, що виконавчий документ №35/195 може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 30 грудня 2015 року.

Скаржник вказує на те, що оскільки строки пред'явлення наказу №35/195, який виданий 01.09.2009 Господарським судом міста Києва сплинули, Стягувач вищезазначену постанову не оскаржував, виконавчий лист повторно до ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві не пред'являвся, то зазначене є підставою для скасування арешту накладеного на підставі постанови про арешт коштів боржника № ВП14876923 від 23.06.2014, у зв'язку з чим скаржник звернувся до суду з даною скаргою.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону країни «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до абз 5 п. 2 ч. 3, ст. 57 Закону країни «Про виконавче провадження» постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Безпосередньо підстави закінчення виконавчого провадження встановлені ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження». Так, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; визнання боржника банкрутом; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Таким чином, серед підстав закінчення виконавчого провадження відсутні випадки повернення виконавчого документа стягувачу за статтею 47 Закону України «Про виконавче провадження». Але в той же час, норми Закону України "Про виконавче провадження" не виключають можливості зняття арешту з майна, належного боржнику, при поверненні виконавчого документа стягувачу.

Так відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів і може бути знятий за рішенням суду.

Суд вказує, що повернення виконавчого документа стягувачу є по своїй суті аналогічним закінченню виконавчого провадження, оскільки будь-які дії державним виконавцем після цього не здійснюються, а саме виконавче провадження не є таким, що відкрито та фактично закінчено, у зв'язку з цим наявність арешту на кошти боржника за відсутності відкритого виконавчого провадження є неправомірним та порушує законні права боржника.

Доказів повторного пред'явлення виконавчого документу (наказу №35/195 від 01.09.2009) в строк до 30.12.2015 (встановлений в постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві від 30.12.2014) до ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві стягувач суду не подав.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов до висновку, що арешти, які накладені на підставі постанови про арешт коштів боржника від 23.06.2014 мають бути зняті у зв'язку з повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі постанови від 30.12.2014 в межах ВП №14876923.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1. ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частина 1 ст. 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість поданої скарги.

Керуючись ст. ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

Скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на дії Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві задовольнити.

Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві скасувати постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві (Подпорін Р.О.) про арешт коштів боржника по виконавчому провадженню №ВП14876923 від 23.06.2014.

Суддя І.І. Борисенко