Рішення

від 14.06.2016 по справі 918/370/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 червня 2016 р. Справа № 918/370/16

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г., розглянувши матеріали справи

за позовом: Керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області

в інтересах держави в особі: Вищого професійного училища № 22 міста Сарни

до відповідача 1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача 2: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області

про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути приміщення, вартістю 51 000 грн. 00 коп.

В засіданні приймали участь:

від позивача: Солодкий О.В. за довіреністю від 13 листопада 2015 року № 01-12/548;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: Кириченко О.В. за довіреністю від 04 січня 2016 року № 2;

від органу прокуратури: не з'явився.

В судовому засіданні 14 червня 2016 року, відповідно до статті 85 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Керівник Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі: Вищого професійного училища № 22 міста Сарни звернувся до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідача 1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та відповідача 2: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, в якій просить суд визнати недійсним договір оренди держаного майна від 16 лютого 2009 року № 707-2009, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, яким передано в оренду частину нежитлового приміщення прибудови до слюсарної майстерні Вищого професійно - технічного училища № 22 місто Сарни, площею 110,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 звільнити та повернути Вищому професійно - технічному училищу № 22 місто Сарни частину нежитлового приміщення прибудови до слюсарної майстерні Вищого професійно - технічного училища № 22 місто Сарни, площею 110,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом його звільнення та підписання акту прийому - передачі.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 23 травня 2016 року порушено провадження у справі № 918/370/16, розгляд якої призначено на 31 травня 2016 року.

Ухвалою суду від 31 травня 2016 року розгляд справи відкладено на 14 червня 2016 року.

13 червня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду відповідача 1 та його уповноваженого представник подали два клопотання від 13 червня 2016 року, в яких просили суд відкласти розгляд даної справи на іншу дату у зв'язку з перебуванням на лікарняному уповноваженого представника відповідача 1.

14 червня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача - 2 подав відзив на позовну заяву від 13 червня 2016 року № 10 - 07 01801, в якому Регіональне відділення фонду державного майна України по Рівненській області просило суд відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 14 червня 2016 року прокурор та уповноважений представник позивача підтримали позов з підстав зазначених у позовній заяві. У свою чергу уповноважений представник відповідача 2 заперечив проти позову з підстав зазначених у відзиві на позов.

Відповідач 1 не забезпечив явку уповноважених представників у судове засідання 14 червня 2016 року, хоча про дату, місце та час судового засідання належним чином повідомлений.

Як зазначалось вище по тексту, 13 червня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду відповідача 1 подав клопотання, в якому просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку з перебуванням на лікарняному уповноваженого представника.

Суд зазначає, що у відповідача було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи та надання відповідного відзиву на позовну заяву позивача, також відповідач 1 не обмежений у виборі представників для представництва своїх інтересів, не обмежений в їх кількості.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в пункті 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", яким роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Також постановою зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Також судом враховано, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. На час розгляду справи судом не встановлено обставин, які перешкоджають вирішенню спору по суті.

Тому, враховуючи усе зазначене вище, суд відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача 1 про відкладення розгляду справи, оскільки матеріали справи містять докази, необхідні для вирішення спору по суті, у відповідача 1 було достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, доказів, крім того явка відповідача 1 обов'язковою не визнавалася, за таких обставин суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача 1 та його уповноваженого представника про відкладення розгляду справи та на підставі статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача 2, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16 лютого 2009 року між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України (надалі - орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Орендар) було укладено договір оренди державного майна № 707 - 2009 (а.с. 14 - 16, надалі - договір).

У відповідності до пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (надалі - майно): частину нежитлового приміщення прибудови до слюсарної майстерні ВПУ № 22 площею 110,6 кв.м. розташоване по вул. Технічна, 4 у м. Сарни, що перебуває на балансі Сарненського вищого професійного училища № 22. Вартість об'єкту оренди визначена відповідно до звіту про незалежну оцінку і становить 45 780 грн. 00 коп.

Майно передається в оренду для розміщення майстерні по ремонту електротехнічного обладнання (пункт 1.2 договору).

Згідно статті 2.1 договору Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не пізніше дати підписання сторонами цього договору та Акта приймання - передачі вказаного майна.

Орендна плата визначається на підставі "Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна", затвердженої постановою КМУ від 4 жовтня 1995 року № 786 (надалі - Методика розрахунку) та за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - грудень 2008 року - 632 грн. 57 коп. (пункт 3.1 договору).

Пунктом 5.2 договору Сторони погодили, що Орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Орендар зобов'язується щомісяця до 12 числа надавати Орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговувального банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України). На вимогу Орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння (пункт 5.8 договору).

Відповідно до пункту 7.1 договору, Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в оренду Майно згідно з цим договором за актом приймання - передавання майна, який підписується одночасно з цим договором.

Цей договір укладено строком на одинадцять місяців з 16 лютого 2009 року до 16 січня 2010 року включно (пункт 10.1 договору).

Вказана угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками цих суб'єктів господарювання.

На час розгляду справи доказів недійсності чи розірвання договору оренди державного майна від 16 лютого 2009 року № 707-2009, зокрема відповідних судових рішень з цього приводу, господарському суду не надано.

16 лютого 2009 року між відповідачем 1 та відповідачем 2 було складено акт прийому - передачі нерухомого майна, відповідно до умов якого, частину нежитлового приміщення прибудови до слюсарної майстерні ВПУ № 22 передано в користування Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (а.с. 17).

10 березня 2009 року між відповідачами було укладено та підписано додаткову угоду до договору, якою були внесені зміни в пункт 3.1 і яким встановили, що орендна плата визначається на підставі "Методики розрахунку орендної плати". Розмір орендної плати за лютий 2009 року становить 247 грн. 75 коп. (а.с. 19).

19 лютого 2010 року між відповідачами було підписано додатковий договір до договору оренди державного майна від 16 лютого 2009 року № 707-2009 у відповідності до якого, останні продовжили дію договору № 707-2009 від 16 лютого 2009 року на строк до 16 жовтня 2012 року.

20 листопада 2012 року Сторони уклали Договір про внесення змін до договору оренди державного майна від 16 лютого 2009 року № 707-2009 (надалі - договір - 2, а.с. 22), відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: частину нежитлового приміщення прибудови до слюсарної майстерні ВПУ № 22 площею 110,6 кв.м., розташоване по вул. Технічна, 4 у м. Сарни, що перебуває на балансі Сарненського вищого професійного училища № 22. Вартість об'єкту визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку і станом на 30 вересня 2012 року складає 51 000 грн. 00 коп. (пункт 1.1 договору - 2).

Вказана угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками цих суб'єктів господарювання.

23 лютого 2015 року договором про внесення змін до договору оренди державного майна від 16 лютого 2009 року № 707-2009 від 23 лютого 2015 року термін дії договору продовжено до 16 жовтня 2016 року.

З матеріалів справи суд вбачає, що орендоване приміщення, яке розміщене за адресою: Рівненська область, Сарненський район, АДРЕСА_1, зокрема слюсарна майстерня, загальною площею 306,9 м.кв., перебуває у державній власності, правовий режим майна: право оперативного управління закріплене за Вищим професійним училищем № 22, м. Сарни.

Вищезазначені обставини підтверджуються свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01 вересня 2015 року № 43103468 (а.с. 47) та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 25 березня 2016 року № 55987747 (а.с. 38).

Судом встановлено, що державне майно, що передано в оренду за спірним договором, на сьогоднішній день продовжує перебувати в користуванні відповідача 1.

Матеріалами справи стверджено, що передане в оренду майно згідно договору використовується ФОП ОСОБА_1 для ведення підприємницької діяльності, зокрема майстерні по ремонту електротехнічного обладнання, що стверджується самим договором, зокрема пунктом 1.2, який зазначався вище по тексту та витягом з ЄДРЮОФОПГО щодо відповідача 1.

Суд вбачає, що орендоване майно, яке перебуває в оперативному управління навчального закладу, використовується не для навчальних цілей, доказів протележного відповідачами суду не надано.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є: визнання правочину недійсним.

Частиною 2 статті 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно пункту 7.9 статуту Вищого професійного училища № 22, м. Сарни, затвердженого Міністерством освіти і науки України наказом від 14 березня 2013 року № 341, об'єкти права власності: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно вищого професійного училища є державною власністю, що закріплене Міністерством освіти і науки за вищим професійним училищем, і перебуває у оперативному управлінні вищого професійного училища. Функції управління майном, закріплені за вищим професійним училищем, контроль за ефективністю його використання і збереження здійснюється Міністерством освіти і науки.

Пунктом 7.10 статуту визначено, що Вище професійне училище несе відповідальність перед Міністерством освіти і науки за збереження та використання за призначенням закріпленого за ним майна.

Згідно статті 6 Закону України "Про професійно-технічну освіту" до органів управління професійно-технічною освітою належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти; центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади.

У відповідності до частини 1 - 3 статті 49 вказаного закону, засновник закріплює за професійно-технічними навчальними закладами державної або комунальної форми власності та установами професійно-технічної освіти об'єкти права власності, які належать засновнику на праві власності або орендовані ним у інших власників. Об'єкти права власності закріплюються засновником за професійно-технічним навчальним закладом державної або комунальної форми власності або установою професійно-технічної освіти на праві оперативного управління. Навчальні заклади та установи професійно-технічної освіти несуть відповідальність перед засновником за збереження та використання за призначенням закріпленого за ними майна. Контроль за використанням цього майна здійснюється засновником.

Частиною 4 тієї ж статті зазначено, що майно (об'єкти, споруди, основні фонди) навчальних закладів і установ професійно-технічної освіти, що перебувають у державній або комунальній власності, може вилучатися засновником лише за умови подальшого використання цього майна і коштів, одержаних від його реалізації, на розвиток професійно-технічної освіти.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, про що зазначено в пункті 4 статті 61 названого закону.

Відповідно до статті 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Частиною 5 статті 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Частиною 2 статті 44 Закону України "Про загальну середню освіту" визначено, що вимоги до матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також типовими переліками обов'язкового навчального та іншого обладнання (в тому числі корекційного), навчально-методичних та навчально-наочних посібників, підручників, художньої та іншої літератури.

В договорі про оренду державного майна від 16 лютого 2009 року № 707-2009 зазначено, що частина нежитлового приміщення, площею 110,6 кв.м. передається в оренду саме для розміщення майстерні по ремонту електротехнічного обладнання.

Крім того, як вбачається із відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських організацій, основним видом діяльності відповідача - 1 є здійснення підприємницької діяльності по ремонту і технічному обслуговуванні електричного устаткування.

Судом встановлено, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 не використовує орендоване ним нежитлове приміщення для дозволених законодавством України цілей, зокрема навчання, а для здійснення підприємницької діяльності, в результаті чого і ВПУ № 22 місто Сарни фактично позбавлене можливості використовувати спірне приміщення для освітніх цілей та навчально - виховного процесу, зокрема для створення аудиторних приміщень та проведення навчально - виробничої практики.

При цьому, суд зазначає, що законодавство України, не ставить в залежність можливість передання приміщення в оренду іншим особам, при використання чи не використанні його самим ВПУ № 22.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Із змісту зазначеної статті випливає, що правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, до яких, зокрема, треба віднести: законність змісту правочину, наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам законодавства, його спрямованість. Правочин є чинним, якщо він не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадського суспільства.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України правочин є дійсним, якщо його зміст не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та загальним умовам дійсності правочину.

Згідно частин. 1 3 статті 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

В даному випадку умови договору оренди суперечать діючому законодавству України, зокрема, частині 5 статті 63 Закону України "Про освіту", оскільки орендоване майно, було надано в оренду для здійснення діяльності не пов'язаної з навчально-виховним процесом, що здійснює ремонт та технічне обслуговування електричного устаткування, і ця діяльність не може розцінюватися як навчально-виховний процес, і є достатньою правовою підставою для визнання договору недійсним на підставі положень частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України.

Крім того, судом враховані роз'яснення, надані у пунктах 2.7 пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року, де вказано, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє.

Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Таким чином, передання в оренду приміщення, яке знаходиться на території навчального закладу для відповідача 1, який не займається навчально-виховним процесом, порушує вимоги чинного законодавства, і, оскільки орендар здійснював користування приміщенням, доказів протилежного суду не надано, договір оренди підлягає визнанню недійсним лише на майбутнє.

Зважаючи на вищенаведене, вимоги про визнання недійсним договору оренди та припинення зобов'язання за цим договором на майбутнє є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки договір оренди визнано недійсним, у відповідача - 1 відсутні підстави для подальшого користування орендованим майном, яке має бути повернуто на баланс Сарненського вищого професійного училища № 22 шляхом вивільнення, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині повернення приміщення площею 110,6 м.кв., розміщене за адресою: місто Сарни, вулиця Технічна 4, на баланс Сарненського вищого професійного училища № 22 шляхом його вивільнення підлягають задоволенню.

Крім того, приймаючи рішення, судом враховувалися твердження відповідача 2 зазначені у відзиві на позовну заяву, в якому він наголошував, що передаючи в оренду спірне приміщення, були дотримані усі норми чинного законодавства України, також було враховано те, що спірне приміщення не використовувалося ВПУ № 22 м. Сарни, крім того останнє не заперечувало про передачу приміщення в оренду і чинне законодавство України дозволяє передавати в оренду приміщення, освітніх закладів, за умови дотримання процедури такого передання.

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями уповноваженого представника відповідача 2, оскільки статтею 63 Закону України "Про освіту" чітко визначено, що майно навчальних закладів не може використовуватися в інших цілях, окрім як навчальних, ця норма є імперативною.

Суд зазначає, що навіть при дотриманні порядку передачі спірного майна в оренду, така оренда можлива виключно за умови, що приміщення використовуватиметься для навчальних цілей, водночас доказів використання приміщення у навчальних цілях відповідачами не надано.

Також, відповідач 2 зазначав, що прокуратурою та позивачем не надано жодних доказів в підтвердження того, що в результаті оренди, погіршуються соціально-побутові умови осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі та доказів того, що майно використовується не за призначенням.

Водночас, як зазначалося вище, в самому договорі визначено, що приміщення передається в оренду для розміщення майстерні по ремонту електротехнічного обладнання, крім того з витягу ЄДРЮОГО стосовно відповідача 1, вбачається, що основним видом діяльності останнього є технічне обслуговування електричного устаткування.

Відтак суд вбачає, що самі умови договору та вид діяльності ФОП ОСОБА_1 виключають можливість використання приміщення для інших цілей, окрім як здійснення підприємницької діяльності відповідачем 1.

Окрім того, відповідачем 2 надана копія договору добровільного страхування орендованого майна від 14 травня 2015 року № 11/1160034/1803/15, укладеного відповідачем 1 щодо орендованого ним приміщення, суд зазначає, що даний договір, також підтверджує виконання усіх умов спірного договору ФОП ОСОБА_1, в тому числі і пункту 1.2, яким передбачено здійснення підприємницької діяльності, використовуючи при цьому спірне приміщення.

Щодо припущень відповідача 2 у відзиві на позовну заяву, про те що приміщення за спірним договором використовується відповідачем 1 для навчальних цілей, суд зазначає, що матеріали справи не містять будь яких належних та допустимих доказів в підтвердження зазначеного.

Тому, суд відхиляє твердження відповідача 2 у відзиві на позовну заяву, як безпідставні та не доведені, такі які суперечать нормам діючого законодавства України.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне: справляння судового збору в Україні регулюється Законом України "Про судовий збір", згідно статті 5 якого прокурор не підпадає під перелік осіб, що звільняються від сплати судового збору.

Звертаючись з цим позовом, у відповідності до Закону України "Про судовий збір", прокурор сплатитив судовий збір за дві вимоги немайнового характеру в сумі 2 756 грн. 00 коп.

У відповідності до статті 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, суд керуючись статтею 49 ГПК України зазначає, що судові витрати, необхідно відшкодувати для Сарненської місцевої прокуратури та стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 1 378 грн. 00 коп. і з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області. 1 378 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 13, 14, 19, 118, 121, 129 Конституції України; статтями 1, 4, 12, 22, 29, 32, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсними на майбутнє договір оренди державного майна від 16 лютого 2009 року № 707-2009 укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, 77, ідентифікаційний код: 13989432) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код: НОМЕР_1), яким передано в оренду частину нежитлового приміщення прибудови до слюсарної майстерні Вищого професійного-технічного училища № 22 м. Сарни, площею 110,6 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Сарни, вул. Технічна, 4.

3. Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) звільнити та повернути Вищому професійно-технічному училищу № 22 м. Сарни (3450, м. Сарни, вул. Технічна, 4, ідентифікаційний код: 02547116) частину нежитлового приміщення прибудови до слюсарної майстерні Вищого професійного-технічного училища № 22 м. Сарни, площею 110,6 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Сарни, вул. Технічна, 4, шляхом його звільнення та підписання акту прийому - передачі.

4. Стягнути з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, 77, ідентифікаційний код: 13989432) на користь прокуратури Рівненської області (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, Банк - Державна казначейська служба України, код класифікації видатків бюджету - 2800) 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь прокуратури Рівненської області (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, Банк - Державна казначейська служба України, код класифікації видатків бюджету - 2800) 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено "17" червня 2016 року

Суддя Торчинюк В.Г.