Рішення

від 05.07.2016 по справі 910/2294/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2016Справа №910/2294/16 За позовом Державного підприємства «Київський бронетанковий завод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринговий центр Ай.Бі.Тек»

за участю Військової прокуратури Дарницького гарнізону

про стягнення 1 533 897,97 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Чубар С.В. (представник за довіреністю №057/05 від 04.01.2016р.);

від відповідача: Орлов Є.Ю. (представник за довіреністю №08 від 19.02.2016р.);

- Павлюк І.І. (представник за довіреністю №07 від 19.02.2016р.);

від прокурора: Козлов А.І. (посвідчення №039076 від 12.01.2016р.).

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Київський бронетанковий завод» (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринговий центр Ай.Бі.Тек» (надалі - відповідач) суми боргу в розмірі 1 533 897,97 грн., з яких 928 967,34 грн. суми основного боргу, 561 103,73 грн. збитків від інфляції та 43 826,90 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами Договору №057/104 від 10.06.2014р. позивачем було перераховано на рахунок відповідача суму попередньої оплати вартості робіт в розмірі 928 967,34 грн., проте як зазначає позивач, вказаний договір було укладено посадовими особами позивача, зловживаючи своїм становищем та з метою отримання неправомірної вигоди, що є предметом розслідування в рамках кримінальних проваджень №42014110330000018 та №42014000000001199. Крім того, як на підставу позову позивач також посилається на те, що вказаний договір було укладено таким чином, що позивач був позбавлений змоги виконати його умови, оскільки не володіє вихідними даними для проектування, що передбачені в додатку №1 до договору. Таким чином, на думку позивача, у відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України виник обов'язок повернути грошові кошти у сумі 928 967,34 грн., як повернення виконаного однією зі сторін у зобов'язанні. У зв'язку з викладеним позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення суми попередньої оплати вартості робіт за договором в розмірі 928 967,34 грн., яка була залишена без задоволення зі сторони відповідача. З огляду на те, що відповідач не повернув суму попередньої оплати вартості робіт за договором в розмірі 928 967,34 грн. позивач також нарахував 561 103,73 грн. збитків від інфляції та 43 826,90 грн. 3 % річних.

Відповідач надав для долучення до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого заперечує проти заявлених позовних вимог в повному обсязі, посилаючись при цьому на те, що сторони були вільні при укладенні договору та визначенні його умов. Спірний договір було укладено сторонами без взаємних зауважень та заперечень та ним було узгоджено порядок, строки виконання робіт, порядок розрахунків, права та обов'язки сторін, тощо. Крім того, як наголошує відповідач, позивачем було частково виконано умови договору, зокрема проведено попередню оплату вартості робіт, а невиконання умов договору зі сторони відповідача відбулося без його вини у зв'язку з тим, що позивачем не надано вихідні дані, передбачені додатком №1 до договору. Крім того, як вказує на те позивач повернення позивачу коштів в розмірі 928 967,34 грн. не є можливим, оскільки на вказані кошти накладено арешт ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18.09.2014р. у справі №757/26436-к, повернення попередньої оплати вартості робіт за договором в повному не можливо оскільки відповідачем виконано певний обсяг робіт за договором, умовами договору передбачено, що у разі припинення робіт з ініціативи замовника (позивача) попередня оплата вартості робіт за договором не повертається та роботи припиняються в день повідомлення. Відповідач також заперечує проти стягнення з нього 561 103,73 грн. збитків від інфляції та 43 826,90 грн. 3 % річних, оскільки підставою для повернення коштів є ініціатива позивача, що унеможливлює, на його думку, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, а невиконання умов договору відбувається з вини позивача. Крім того, відповідач вказав на те, що позивачем невірно розраховано розмір збитків від інфляції та 3% річних.

Позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог було також подано письмові пояснення, відповідно до яких просив врахувати викладені в них обставини, щодо того, що укладений між сторонами договір є припиненим в силу п. 7.3. Договору, а позивач скористався, передбаченим чинним законодавством України правом та відмовився від даного договору. Крім того, позивач вказав на те, що п. 4.10. Договору не підлягає застосуванню, оскільки роботи, передбачені договором не було розпочато.

Відповідачем також подано для долучення до матеріалів справи письмові заперечення на пояснення позивача, відповідно до яких зазначено про те, що дострокове припинення дії договору на підставі п. 7.3. Договору не є можливим у зв'язку з частковим виконанням позивачем його умов, а саме сплатою попередньої вартості робіт, передбаченої умовами договору, а сплачений позивачем аванс не підлягає поверненню на підставі п. 4.10. Договору. Крім того, відповідач вказав на безпідставність застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки вказана стаття передбачає повернення майна, що набуте без достатньої правової підстави, тоді як укладений між сторонами договір є чинним, а його умови є обов'язковими до виконання сторонами.

15.02.2016р. суддею Морозовим С.М. було винесено ухвалу про повернення позивачу позовної заяви без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.02.2016р. було скасовано, а позовну заяву і додані до неї документи вирішено передати до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

20.04.2016р. матеріали справи надійшли до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 17.05.2016р.

В судовому засіданні 17.05.2016р. оголошено перерву до 31.05.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2016р. розгляд справи відкладено до 14.06.2016р. Також, в судовому засіданні 31.05.2016р. судом прийнято до розгляду заяву Військової прокуратури Дарницького гарнізону про вступ у справу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2016р. продовжено строк розгляду спору до 05.07.2016р. та оголошено перерву до 05.07.2016р.

Розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 05 липня 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.06.2014р. між позивачем (замовник за договором) та відповідачем (виконавець за договором) укладено Договір №057/104 (надалі - Договір), відповідно до умов якого замовник доручав, а виконавець у відповідності до умов договору, завдання на проектування та вихідних даних (вихідні дані за договором), що наведені у додатку №1 до договору, приймав на себе зобов'язання виконати проектні роботи з розроблення документації «Робочий проект» щодо системи периметральної охорони та відеоспостереження (роботи за договором) на об'єкті: ДП «КБТЗ» (об'єкт за договором), згідно з вихідними даними, наведеними у Додатку №1, який є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.1. Договору).

Згідно п. п. 1.2., 1.3. Договору замовник зобов'язувався прийняти і повністю оплатити вартість виконаних робіт. Виконані роботи оформлюються актом здачі-приймання виконаних робіт. Факт передачі замовнику проектної документації оформляється та підтверджується актом здачі-прийняття проектної документації, обидва акти підписуються уповноваженими представниками та завіряються печатками сторін у двох примірниках.

Відповідно до п. 2.1. Договору вартість робіт, зазначених у п. 1.1. даного Договору, відповідно до договореної ціни складає 928 967,34 грн. в т. ч. ПДВ - 154 827,89 грн.

Як передбачено п. 2.3. Договору замовник здійснює попередню оплату робіт у розмірі 95% від загальної вартості робіт, зазначених в п. 2.1. Договору, у розмірі 882 518,98 грн., у тому числі ПДВ - 147 086,50 грн. шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання даного Договору.

Остаточний розрахунок, з урахуванням перерахованого авансу з виконавцем, замовник здійснює на підставі Акту здачі-прийняття виконаних робіт протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання сторонами даного акту (п. 2.4. Договору).

Додатковою угодою №1 від 18.06.2014р. до Договору сторони домовились викласти п. 2.3. Договору у наступній редакції: « 2.3. Замовник здійснює попередню оплату робіт у розмірі 100% від загальної вартості робіт, зазначених в п. 2.1. Договору, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання даного Договору.».

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором підряду.

Згідно ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі абро на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові

Відповідно до статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов Договору було перераховано на рахунок відповідача суму попередньої оплати вартості робіт в розмірі 928 967,34 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень № 98 від 13.06.2014р. на суму 464 483,67 грн. та № 127 від 18.06.2014р. на суму 464 483,67 грн.

Як зазначає позивач у тексті позовної заяви, вказаний договір було укладено посадовими особами позивача, зловживаючи своїм становищем та з метою отримання неправомірної вигоди, що є предметом розслідування в рамках кримінальних проваджень № 42014110330000018 та № 42014000000001199 та його було укладено таким чином, що позивач був позбавлений змоги виконати його умови, оскільки не володіє вихідними даними для проектування, що передбачені в додатку №1 до договору.

Відповідно до наявного в матеріалах справи листа Військової прокуратури Дарницького гарнізону №2/2258вих16 від 12.05.2016р. досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000001199 станом на дату відповіді триває.

З огляду на положення ст. 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, розслідування кримінальних проваджень відносно посадових осіб позивача не свідчить про наявність в їх діях при укладенні Договору вини (умислу чи необережності), доки їх вину не буде доведено в судовому порядку.

Доказів вини посадових осіб позивача при укладенні між сторонами спірного правочину до матеріалів справи не надано, в тому числі й на виконання вимог ухвал суду від 26.04.2016р. та від 31.05.2016р.

Щодо тверджень позивача стосовно укладення Договору таким чином, що він був позбавлений змоги виконати його умови, оскільки не володіє вихідними даними для проектування, що передбачені в додатку №1 до договору, суд відзначає наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами Договір, на думку суду, про що також зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, відповідає вимогам чинного законодавства України, з урахуванням принципів свободи договору та вільного волевиявлення сторін, окрім того, він не визнавався недійсним в судовому порядку.

За таких обставин, посилання позивача на укладення договору таким чином, що він був позбавлений змоги виконати його умови відхиляються судом як необґрунтовані.

Разом з тим, як передбачено п. 7.3. Договору дія договору припиняється якщо протягом 60 календарних днів після підписання даного договору замовник не надав вихідних даних в повному обсязі згідно додатку №1 та не здійснив попередню оплату за п. 2.3. В такому разі виконавець має право надіслати письмове повідомлення замовнику про припинення дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач не надав вихідні дані в повному обсязі згідно Додатку №1 до Договору відповідачу, що відповідно до умов укладеного між сторонами Договору, а саме п. 7.3., зумовлює його припинення.

Так, відповідач звернувся до позивача з листом №217/14 від 27.11.2014р. щодо розірвання договору (копія в матеріалах справи), в якому серед іншого зазначив про те, що роботи за Договором фактично не розпочались, так як замовником не було надано всіх необхідних даних та просив позивача розглянути питання щодо можливості укладення додаткової угоди щодо припинення дії договору з графіком повернення сплаченої суми попередньої вартості робіт за Договором.

Щодо заперечень відповідача про неможливість дострокового припинення дії договору на підставі п. 7.3. Договору у зв'язку з частковим виконанням позивачем його умов, а саме сплатою попередньої вартості робіт, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У згаданому пункті договору сторони домовились про те, що дія договору припиняється за двох обставин: 1) якщо протягом 60 календарних днів після підписання даного договору замовник не надав вихідних даних в повному обсязі згідно додатку №1; 2) замовник не здійснив попередню оплату вартості робіт, передбаченої п. 2.3. Договору.

Відповідно до п. 3.1.1. Договору початок виконання робіт - наступний день після отримання виконавцем на його розрахунковий рахунок попередньої оплати згідно п. 2.3. цього Договору та за умови надання замовником затвердженого завдання на проектування та переліку вихідних даних в повному обсязі, зазначених у Додатку №1 для виконання проектних робіт за Актом прийому-передачі вихідних даних.

Згідно п. 3.1.2. Договору строк виконання робіт становить - 60 (шістдесят) робочих днів з дати початку виконання робіт.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведених норм, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і в односторонньому порядку. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлено законом або безпосередньо в договорі. Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. А у випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, при цьому у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України ).

Згідно ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

З урахуванням викладеного, укладений між сторонами Договір, зважаючи на положення п. 7.3. є припиненим з 11.08.2014р. (10.08.2014р. вихідний день), оскільки роботи, передбачені Договором, не було розпочато відповідачем у зв'язку з ненаданням позивачем вихідних даних, вказаних в додатку №1 до Договору.

Посилання відповідача на п. 4.10. Договору, відповідно до якого у разі прийняття рішення про припинення робіт за даним договором з ініціативи замовника аванс, сплачений замовником виконавцю не повертається та роботи припиняються в день повідомлення не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки за умовами цього пункту договору роботи припиняються після прийняття відповідного рішення позивачем, тоді як роботи за договором у порядку та строки, передбачені п. п. 3.1.1. та 3.1.2. розпочато не було.

За таких обставин, на думку позивача, у зв'язку з припиненням дії договору (підстава, на якій були набуті кошти), грошові кошти внесені позивачем у якості попередньої оплати вартості робіт в розмірі 928 967,34 грн. знаходяться у відповідача без достатньої правової підстави, а тому на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України позивач просить суд повернути вказані кошти.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України (аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 17.06.2014 у справі № 13/096-12).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 , частини першої статті 177 , частини першої статті 202 , частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України .

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11 , 600 , 601 , 604 - 607 , 609 Цивільного кодексу України , до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Судом встановлено, що відповідач набув грошові кошти у якості попередньої оплати вартості робіт в розмірі 928 967,34 грн. на відповідній правовій підставі (укладений між сторонами договір) та у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, а не статтею 1212 ЦК України , на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог.

Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України , у тому числі й щодо стягнення вказаних коштів.

Разом з тим, згідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Нормами статті 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 Цивільного Кодексу України , відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 Господарського кодексу України , згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Норми статті 16 Цивільного Кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, якими є: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-110цс12 та згідно норм статті 111-28 ГПК України є обов'язковою для застосування.

Як встановлено судом вище, правовідносини між сторонами фактично виникли на підставі Договору підряду.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як передбачено ст. 849 Цивільного кодексу України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Статтею 855 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предмет договору підряду до здачі його замовникові був випадково знищений або закінчення роботи стало неможливим без вини сторін, підрядник не має права вимагати плати за роботу.

Таким чином, у зв'язку з тим, що відповідачем роботи по даному договору фактично не розпочались, так як позивачем не було надано всіх необхідних даних (лист відповідача №217/14 від 27.11.2014р.), у відповідача на підставі ст. ст. 849, 855 Цивільного кодексу України виник обов'язок щодо повернення позивачу коштів, внесених ним у якості попередньої оплати вартості робіт.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення коштів у розмірі 928 967,34 грн. (листи №057/1311А від 26.06.2014р., №057/1332 від 01.07.2014р., №057/1630 від 31.07.2014р., 057/505 від 04.03.2015р., №057/3317 від 23.12.2015р.).

Вказані вимоги було отримано відповідачем, про що свідчать додані до матеріалів справи копії листів-відповідей №736/14 від 11.09.2014р. та №05/16 від 18.01.2016р., відповідно до яких відповідач повідомив позивача про існування обставин, що унеможливлюють задоволення вказаних вимог (повернення коштів в сумі 928 967,34 грн.) у зв'язку з тим, що на вказані кошти накладено арешт ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18.09.2014р. у справі №757/26436-к.

На вказану обставину як на одну з підстав своїх заперечень, відповідач також посилається і у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, а також з огляду на те, що відповідно до чинного законодавства України юридична особа в процесі здійснення своєї господарської діяльності може мати й інші рахунки, відкриті в банківських установах, посилання відповідача на арешт коштів на рахунку №2600225406, відкритому в ПАТ «Український професійний банк» не є, на думку суду, обставиною, що унеможливлює повернення відповідачем отриманих ним коштів.

Суд також критично ставиться до тверджень відповідача про те, що повернення попередньої оплати вартості робіт за договором в повному не можливо зважаючи на те, що ним виконано певний обсяг робіт за договором, оскільки в згаданому вище листі відповідача №217/14 від 27.11.2014р. відповідач, як вже зазначалось, підтвердив, що роботи по даному договору фактично не розпочались, так як замовником не було надано всіх необхідних даних.

Станом на час розгляду справи в суді відповідачем суму попередньої оплати вартості робіт в розмірі 928 967,34 грн. на рахунок позивача не повернуто.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми попередньої оплати вартості робіт за договором в розмірі 928 967,34 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 561 103,73 грн. збитків від інфляції та 43 826,90 грн. 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України ), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України ), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

З огляду на вищенаведене, оскільки грошові кошти, перераховані позивачем відповідачу на підставі Договору, що за своєю правовою природою є поверненням коштів (попередньої оплати вартості робіт) у разі припинення зобов'язання, вимоги позивача про стягнення з відповідача 561 103,73 грн. збитків від інфляції та 43 826,90 грн. 3 % річних не підлягають задоволенню.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/2294/16 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача 928 967,34 грн. суми основного боргу.

Судовий збір позивача у розмірі 13 934,51 грн., пропорційно задоволеним позовним вимогам, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Крім того, суд, у відповідності до положень п. 4.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» здійснює розподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги позивача на ухвалу суду від 15.02.2016р. та покладає судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринговий центр Ай.Бі.Тек» (код ЄДРПОУ 32072453, адреса: 01023, м. Київ, вул. Еспланадна, буд. 2) на користь Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» (код ЄДРПОУ 14302667, адреса: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 34-А) суму основного боргу в розмірі 928 967,34 грн. (дев'ятсот двадцять вісім тисяч дев'ятсот шістдесят сім гривень 34 коп.), судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 13 934,51 грн. (тринадцять тисяч дев'ятсот тридцять чотири гривні 51 коп.) та судовий збір за розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду від 15.02.2016р. у розмірі 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 коп.).

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.07.2016р.

Суддя С.М. Морозов