Постанова

від 15.06.2016 по справі 2/169

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2016 р. Справа№ 2/169

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Власова Ю.Л.

Хрипуна О.О.

при секретарі судового засідання - Ляховенко М.Д.

за участю представників сторін:

від позивача: Тюпа Е.О.- за довіреністю; Бурлаченко О.П. - керівник;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився;

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: Ціхоцький В.М.- ліквідатор;

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача: Ковалевський Р.В.- за довіреністю;

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Валькірія" та Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

на рішення господарського суду міста Києва від 29.02.2016 (дата підписання 09.03.2016)

у справі № 2/169 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Валькірія"

до Дочірнього підприємства "Спеценергобуд" Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд"

Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно"

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача Відкрите акціонерне товариство "Київенергобуд"

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"

про визнання дійсним договору купівлі-продажу № 1 від 18.01.2002, визнання права власності та зобов'язання провести реєстрацію права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.04.2006 у справі № 2/169 позовні вимоги задоволено повністю: визнано договір купівлі-продажу № 1 від 18 січня 2002 року дійсним; визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю „Валькірія" (03040, м. Київ, вул.. Ломоносова, 8-б, поточний рахунок № 26005200001393 у Мінському відділенні УСБ м. Києва, МФО 322191, код ЄДРПОУ 30554557) право власності на предмет договору купівлі-продажу № 1 від 18 січня 2002 року, а саме: а) двоповерхову з/б адміністративну будівлю площею 224 кв.м.; б) прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 146 кв.м.; в) прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 178 кв.м.; г) з/б цех з виготовлення бітумної мастики з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 330 кв.м.; д) прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м загальною площею 172 кв.м.; е) прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м загальною площею 178 кв.м., які знаходяться за адресою м. Київ вул. Пухівська 1-А. Зобов'язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4-в) здійснити оформлення відповідних документів на право власності за визначеним договором купівлі-продажу № 1 від 18 січня 2002 року за Товариством з обмеженою відповідальністю "Валькірія" (03040, м. Київ, вул. Ломоносова, 8-б, поточний рахунок № 26005200001393 у Мінському відділенні УСБ м. Києва, МФО 322191, код ЄДРПОУ 30554567); стягнуто з ДП "Спеценергобуд" ВАТ "Київенергобуд" (м. Київ, вул. Пухівська, 1-а, розрахунковий рахунок № 26004301325240 у Славутському відділені ПІБ, МФО 321154, код ЄДРПОУ 24880804) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Валькірія" (03040, м. Київ, вул.. Ломоносова, 8-б, поточний рахунок № 26005200001393 у Мінському відділенні УСБ м. Києва, МФО 322191, код ЄДРПОУ 30554557) судові витрати у сумі 85 грн. та 2 986,73 грн. за сплату державного мита та 118 грн. за сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 у справі 2/169 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2006 року у справі №2/169 змінено. Пункт 4 резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції: "Зобов'язати Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4-в) зареєструвати право власності за договором купівлі продажу № 1 від 18 січня 2002 року за Товариством з обмеженою відповідальністю "Валькірія" (03040, м. Київ, вул. Ломоносова, 8-6, поточний рахунок 26005200001393 у Мінському відділенні УСБ м. Києва, МФО 322191, код ЄДРПОУ 30554557)".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.2009 у даній справі задоволено заяву позивача про виправлення помилки в рішенні господарського суду міста Києва від 12.04.2006. Виправлено допущені помилки в площі нежитлових будівель в мотивувальній та резолютивній частинах рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2006 у справі № 2/169, замість "…двоповерхову з/б адміністративну будівлю площею 224 кв.м…" зазначено "двоповерхову з/б адміністративну будівлю площею 235,4 кв.м…", замість "… прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м. з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 146 кв. м…" зазначено "…прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м. з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 127 кв. м…", замість "…прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м. з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 178 кв. м…" зазначено "…прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м. з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 167,6 кв. м…", замість "…з/б цех з виготовлення бітумної мастики з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 330,3 кв. м…" зазначити "…з/б цех з виготовлення бітумної мастики з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 300,3 кв. м…", замість "…прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м. загальною площею 172 кв. м…" зазначено "…прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м. загальною площею 172,3 кв. м…", замість "…прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м. загальною площею 178 кв. м…" зазначено "…прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м. загальною площею 175,1 кв. м…".

Постановою Вищого господарського суду України від 17.09.2013 у справі 2/169 касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 та рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2006 року у справі № 2/169 скасовано; справу №2/169 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.02.2016 у справі №2/169 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Валькірія" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.02.2016 та припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення не відповідає дійсним обставинам справи, а також прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2016 колегією суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Власова Ю.Л., Хрипуна О.О. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Валькірія" прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 25.05.2016.

Крім того, не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 29.02.2016, Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.02.2016 та припинити провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, скаржник просить суд поновити пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, висновки, до яких прийшов суд при прийнятті оскаржуваного рішення, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 року колегією суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Власова Ю.Л., Хрипуна О.О., поновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення господарського суду міста Києва від 29.02.2016 до провадження, об'єднавши її для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Валькірія", розгляд справи призначено на 25.05.2016.

25.05.2016 до відділу документального забезпечення суду від ВАТ "Київенергобуд" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого третя особа зазначає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - зміні чи скасуванню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 продовжено строк розгляду спору у справі №2/169 на п'ятнадцять днів та розгляд справи відкладено на 08.06.2016.

08.06.2016 до відділу документального забезпечення суду від ВАТ "Київенергобуд" надійшли пояснення по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 відкладено розгляд справи на 15.06.2016.

В судове засідання 15.06.2016 представники відповідачів не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційні скарги за відсутності представників відповідачів, явка яких в судове засідання обов'язковою не визнавалась.

В судовому засіданні представники позивача та третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" підтримали свої апеляційні скарги та просили суд їх задовольнити. Представник ВАТ "Київенергобуд" заперечував проти апеляційних скарг та просив суд оскаржуване рішення залишити без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.01.2002 між Дочірнім підприємством "Спеценергобуд" (продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Валькірія" (покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу № 1, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві наступні будівлі: а) двоповерхову з/б адміністративну будівлю площею 224 кв.м.; б) прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 146 кв.м.; в) прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 178 кв.м.; г) з/б цех з виготовлення бітумної мастики з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 330 кв.м.; д) прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м загальною площею 172 кв.м.; е) прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м загальною площею 178 кв.м., які знаходяться за адресою: місто Київ, вул. Пухівська, 1-А, а покупець зобов'язався прийняти об'єкт і сплатити за нього ціну у розмірі 298 672, 60 грн. у т.ч ПДВ.

За умовами п. 1.2. договору право власності на об'єкт переходить до покупця з моменту підписання акту передачі.

Відповідно до п. 2.1. договору, покупець зобов'язаний протягом 3-х календарних днів з моменту підписання цього договору передати у власність продавцеві цукор-пісок у кількості 240 865 кг за ціною 1,24 грн. за один кг. на загальну суму 298 672,60 грн. з урахування ПДВ - 20 %.

Згідно з п. 3.1 договору, передача об'єкта здійснюється шляхом передачі з балансу продавця на баланс покупця у триденний термін після отримання продавцем цукру-піску, який знаходиться на складі покупця.

Передача об'єкта продавцем і прийняття об'єкта покупцем посвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи позивач виконав свої зобов'язання за договором - передав відповідачу 1 цукор-пісок у кількості 240 865 кг. за ціною 1,24 грн. на загальну суму 298 672,60 грн., в тому числі ПДВ, що підтверджується накладною № 4 від 22.01.2002. Факт одержання цукру-піску відповідачем 1 підтверджується довіреністю останнього від 21.01.2002.

Згідно з актом прийому-передачі від 25.01.2002 відповідач-1 передав, а позивач прийняв у власність наступні будівлі: а) двоповерхову з/б адміністративну будівлю площею 224 кв.м.; б) прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 146 кв.м.; в) прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 178 кв.м.; г) з/б цех з виготовлення бітумної мастики з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 330 кв.м.; д) прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м загальною площею 172 кв.м.; е) прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м загальною площею 178 кв.м., які знаходяться за адресою м. Київ вул. Пухівська 1-А. Як зазначено у вказаному акті, до складу будівель входять матеріали, вироби, конструкції, що завезені на майданчик, але не укладені в діло, а також устаткування, що не здане до монтажу або монтажу не потребує.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання дійсним договору купівлі-продажу № 1 від 18 січня 2002 року; визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю „Валькірія" права власності на предмет договору купівлі-продажу № 1 від 18 січня 2002 року, а саме: а) двоповерхову з/б адміністративну будівлю площею 224 кв.м.; б) прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 146 кв.м.; в) прилеглий до адміністративного приміщення з/б бокс висотою 6 м з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 178 кв.м.; г) з/б цех з виготовлення бітумної мастики з вбудованим приміщенням на другому поверсі загальною площею 330 кв.м.; д) прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м загальною площею 172 кв.м.; е) прилеглий до цеху з/б бокс висотою 4 м загальною площею 178 кв.м., які знаходяться за адресою м. Київ вул. Пухівська 1-А та зобов'язання Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності здійснити оформлення відповідних документів на право власності за визначеним договором купівлі-продажу №1 від 18.01.2002 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Валькірія». Вказані позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на приписи ст. ст. 321, 328, 334, 392, 657 Цивільного кодексу України.

Скасовуючи рішення господарського суду міста Києва № 2/169 від 12.04.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду № 2/169 від 20.02.2007 та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 17.09.2013 № 2/169 виходив із того, що суди попередніх інстанцій не врахували того факту, що для визнання дійсними угод на підставі ч. 2 статті 47 Цивільного кодексу УРСР суд повинен був перевірити, чи була угода виконана, з посиланням на належні та допустимі докази у розумінні статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України, які про це свідчать, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи відповідає вказана угода вимогам діючого на момент її укладення законодавству. Також Вищим господарським судом України наголошено на тому, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишені без з'ясування обставини щодо належності спірного майна продавцю за оскаржуваною угодою на праві власності, та відсутності обмежень щодо його відчуження. У зв'язку з цим, Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що при новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати всі обставини, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин .

Згідно статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову та виходить з наступного.

За змістом п. 2 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Цивільного кодексу УРСР (був чинним на момент вчинення правочину), захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов'язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

У відповідності до п. 5 листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 № 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом", судовий захист права власності та майнових інтересів власників - осіб, названих у статті 1 АПК (далі - підприємства і організації), здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання недійсними договорів, пов'язаних з відчуженням майна, а також про визнання зазначених договорів дійсними на підставі частини другої статті 47 Цивільного кодексу.

Статтею 47 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

З огляду на вищенаведену норму, обов'язковою умовою для визнання в судовому порядку угоди дійсною є повне або часткове виконання угоди однією із сторін, обов'язковість нотаріального посвідчення угоди та ухилення іншої сторони від нотаріального оформлення такої угоди.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що договір купівлі-продажу № 1 між сторонами було виконано в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладною № 4 від 22.01.2002 та актом прийому-передачі від 25.01.2002.

Разом з тим, умовами чинного на момент укладення договору № 1 від 18.01.2002 законодавства, до договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, які укладені між юридичними особами не ставились вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення таких правочинів.

Таким чином, у даному випадку відсутні підстави для нотаріального посвідчення договору № 1 від 18.01.2002 року та позивачем не наведено та не надано доказів ухилення Дочірнього підприємства «Спеценергобуд» ВАТ «Київенергобуд» від нотаріального оформлення цього договору.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для визнання договору № 1 від 18 січня 2002 дійсним у судовому порядку.

Відповідно до ст. 225 Цивільного кодексу УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Пунктом 3.4 Статуту ДП "Спеценергобуд", затвердженого рішенням Ради Директорів і Правління Акціонерного товариства "Київенергобуд" від 28.02.1997 р. та зареєстрованого виконавчим комітетом Славутицької міської ради народних депутатів 21.04.1997 р., (надалі - Статут ДП "Спеценергобуд") визначено, що підприємство є дочірнім підприємством Акціонерного товариства "Київенергобуд".

За змістом п. 3.9 Статуту ДП "Спеценергобуд" майно підприємства формується за рахунок власності ВАТ "Київенергобуд" і закріплюється за підприємством у користування на праві повного господарського відання.

У відповідності до п. 3.11 Статуту ДП "Спеценергобуд" підприємство має право продавати, передавати безкоштовно, обмінювати, дарувати, передавати в оренду юридичним особам та громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх особам, якщо це не суперечить чинному законодавству України, тільки за згодою ВАТ "Київенергобуд".

Згідно п.4.1. Статуту ДП "Спеценергобуд" статутний фонд підприємства складається із вартості майна на суму 100000 грн., внесеного товариством в якості статутного вкладу, що складає 100 відсотків Статутного фонду підприємства.

В силу наведених положень Статуту ДП "Спеценергобуд" вбачається, що передане ВАТ "Київенергобуд" до статутного фонду ДП "Спеценергобуд" майно закріплюється за останнім на праві господарського відання та залишається у власності ВАТ "Київенергобуд", виключно якому як засновнику та власнику, належить право управління та вирішального впливу на діяльність ДП "Спеценергобуд", відчуження майна підприємства можливе лише за згодою ВАТ "Київенергобуд".

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази належності відчуженого за договором № 1 від 18.01.2002 майна на праві власності продавцю - ДП "Спеценергобуд", як і докази передачі ВАТ "Київенергобуд" спірного майна до статутного фонду ДП "Спеценергобуд" та існування згоди ВАТ "Київенергобуд" на відчуження спірного майна, в матеріалах справи відсутні.

Відтак, позивачем не доведено, що відповідач 1 був власником спірного майна та мав право його продажу.

Відповідно до приписів ст.392 ЦК України, якою позивач обґрунтовує заявлені вимоги про визнання права власності на спірне майно, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття знаходиться в розділі 29 ЦК України "Захист права власності", тобто стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв'язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується ст.11 ЦК України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ст.392 ЦК України видно, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Передумовою для застосування ст.392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватися на встановленому судом у ході розгляду справи існуючого юридичного факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.

Таким чином, захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав на майно, шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Отже, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст.392 ЦК України є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, що повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого речового права на майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Главою 24 ЦК України закріплено набуття права власності.

Приписами ст.328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, з огляду на те, що відповідно до ст.328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому ст.392 ЦК України (постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 18.02.15 №6-244цс14; та від 24.06.15 №6-318цс15).

З огляду на зазначене, оскільки, як встановлено вище, спірне майно за договором купівлі-продажу № 1 від 18.01.2002 придбано позивачем у особи, яка не була власником цього майна та у відповідача 1 було відсутнє право на його відчуження (доказів протилежного позивачем суду не надано), то вказаний договір не може свідчити про набуття позивачем права власності на таке майно.

Враховуючи вищевикладене, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову щодо визнання права власності на спірне майно є правомірним.

За наведених обставин, похідна позовна вимога про зобов'язання Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності здійснити оформлення відповідних документів на право власності за визначеним договором купівлі-продажу № 1 від 18 січня 2002 року за Товариством з обмеженою відповідальністю "Валькірія" також задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання позивача про припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1-1 ст. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Позивач просить припинити провадження у справі на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовуючи своє клопотання тим, що рішенням у справі № 21/319 відмовлено у задоволенні позовних вимог ВАТ "Київенергобуд" про визнання договору № 1 від 18 січня 2002 року недійсним, а також зважаючи на те, що позивач вже зареєстрував своє право власності у відповідних органах, а тому визнавати його право власності на майно та зобов'язувати належні органи провести державну реєстрацію права власності позивача немає необхідності, тобто, за доводами позивача, предмет спору на сьгоднійшній день відсутній.

В п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи у справі № 21/319 господарським судом міста Києва розглядався спір за позовом ВАТ "Київенергобуд" до Дочірнього підприємства "Спеценергобуд" Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Валькірія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1 від 18.01.2002.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.11.2015 у справі № 21/319, яке набрало законної сили, в задоволенні позову відмовлено.

Судова колегія зазначає, що прийняте судом рішення у справі № 21/319 не свідчить про припинення існування предмету спору у даній справі.

Крім того, з наявного в матеріалах справи реєстраційного посвідчення № 034114 від 14.06.2007р. Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна вбачається, що нежилі будівлі загальною площею 1177,7 кв.м., що розташовані в м. Києві по вул. Пухівська, 1-а зареєстровані за Товариством з обмеженою відповідальністю "Валькірія" на підставі договору № 1 від 18.01.2002, рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2006, постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2007, тобто на підставі судових рішень у справі №2/169, які були скасовані постановою Вищого господарського суду України від 17.09.2013 у справі № 2/169 з направленням справи на новий розгляд.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає відсутнім припинення існування предмету спору у даній справі, у зв'язку з чим погоджується з позицією суду першої інстанції щодо залишення без задоволення клопотання позивача про припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, з встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційних скарг його не спростовують.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Валькірія" на рішення господарського суду міста Києва від 29.02.2016 у справі № 2/169 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення господарського суду міста Києва від 29.02.2016 у справі № 2/169 залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 29.02.2016 у справі № 2/169 залишити без змін.

4. Матеріали справи № 2/169 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді Ю.Л. Власов

О.О. Хрипун