Постанова

від 19.07.2016 по справі 918/717/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року Справа № 918/717/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Васищака І.М.

Селіваненка В.П.

за участю представників:

Позивача (відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_2, дог. від 12.07.2016 № б/н;

Відповідача (позивача за зустрічним позовом): Янчука В.В., дов. від 07.09.2015 № 07/09;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось" на рішення господарського суду Рівненської області від 08.02.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2016

у справі № 918/717/13 господарського суду Рівненської області

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до товариства з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось"

про стягнення 829 308,40 грн.

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось"

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про визнання недійсним договору підряду від 16.04.2011,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2013 фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось", просив стягнути з відповідача 829 308,40 грн. заборгованості за неналежне виконання грошового зобов'язання щодо оплати виконаних робіт за договором підряду від 16.04.2011 (т. 1, а.с. 3-5).

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 26.06.2013 затверджено мирову угоду, укладену між сторонами та припинено провадження у справі (т. 1, а.с. 103-105).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 ухвалу господарського суду Рівненської області від 26.06.2013 про затвердження мирової угоди скасовано, справу передано до місцевого господарського суду для розгляду (т. 1, а.с. 231-237).

Заперечуючи проти позову, товариство з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось" звернулось з зустрічним позовом про визнання недійсним договору підряду від 16.04.2011, укладеного між сторонами (т. 2, а.с. 8-11).

Заявою про збільшення позовних вимог від 31.12.2015 фізична особа-підприємець ОСОБА_4 просив стягнути з відповідача 1 032 172,87 грн. основного боргу, 82 550,79 грн. 3% річних, 814 181,53 грн. інфляційних втрат, яка прийнята судом до розгляду в частині стягнення основного боргу та не прийнята в частині стягнення 3% річних і інфляційних втрат з огляду на приписи ст. 22 ГПК України, п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (т. 2, а.с. 43-45).

У відзиві на зустрічний позов, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 просив відмовити у його задоволенні у зв'язку з необгрунтованістю та спливом позовної давності (т. 2, а.с. 69-71).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 08.02.2016 (суддя Торчинюк В.Г.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 (головуючий Петухов М.Г., судді Гулова А.Г., Гудак А.В.) (т. 2, а.с. 189-200) первісний позов задоволено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 2, а.с. 76-85).

Не погодившись з прийнятими судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило відновити строк на касаційне оскарження, оскаржені судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права (т. 3, а.с. 6-11).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.07.2016 відновлено товариству з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось" пропущений процесуальний строк на звернення з касаційною скаргою, касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.07.2016 (т. 3, а.с. 4-5).

У відзиві на касаційну скаргу фізична особа-підприємець ОСОБА_4 заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень і просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.04.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось" (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (підрядник) було укладено договір підряду, відповідно до умов якого підрядник зобов'язався за дорученням замовника на свій власний ризик виконати у відповідності до умов даного договору роботи (ремонт покрівлі, облаштування промплощадки, виконання електромонтажних робіт для підключення обладнання, виконання освітлення цеху, бетонування підлоги та виконання фундаментів під виробниче обладнання, встановлення вікон та виконання інших робіт для забезпечення роботи виробничого цеху за адресою: м. Костопіль, вул. Фабрична, 2-К), а замовник прийняти ці роботи та оплатити їх вартість (т. 1, а.с. 9-10).

У вказаному договорі сторони визначили обсяги, терміни виконання, найменування та вартість робіт, умови розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язання та строк його дії.

Вважаючи, що вищезазначений договір укладено всупереч вимогам законодавства, товариство з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось" звернулось з вимогами про визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 227 ЦК України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (в редакції, чинній станом на 16.04.2011) передбачено, що відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, будівельна діяльність.

Відповідно до п. 1.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009 № 47 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 06.10.2010 № 392) господарська діяльність у будівництві, пов'язана із створенням об'єктів архітектури, підлягає ліцензуванню у порядку, визначеному законодавством, за такими видами, зокрема, будівельні та монтажні роботи.

Враховуючи відсутність у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відповідної ліцензії, передбаченої Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, на час укладення договору підряду від 16.04.2011, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обгрунтованість зустрічних позовних вимог.

Як зазначалось вище та встановлено судами, у відзиві на зустрічний позов, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 просив відмовити у його задоволенні у зв'язку, зокрема, зі спливом позовної давності.

Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил ст. 261 ЦК України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Враховуючи те, що зустрічна позовна заява була подана до суду зі спливом позовної давності, а саме - 01.12.2015, а оспорюваний договір було укладено 16.04.2011, відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності та відсутності належних і допустимих доказів поважності причин пропуску цього строку, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог саме з цих підстав.

Проте, зазначені висновки судів попередніх інстанцій зроблено без врахування наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (в редакції, чинній станом на 16.04.2011) дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Види господарської діяльності, не передбачені у статті 9 цього Закону, не підлягають ліцензуванню .

Згідно з Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009 № 47 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 06.10.2010 № 392) ці Ліцензійні умови встановлюють організаційні, кваліфікаційні, технологічні та спеціальні вимоги для провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури .

Як зазначалось вище та встановлено судами оспрюваним договором сторонами визначено перелік робіт, а саме, ремонт покрівлі, облаштування промплощадки, виконання електромонтажних робіт для підключення обладнання, виконання освітлення цеху, бетонування підлоги та виконання фундаментів під виробниче обладнання, встановлення вікон та виконання інших робіт для забезпечення роботи виробничого цеху за адресою: м. Костопіль, вул. Фабрична, 2-К, тобто, здійснення капітального ремонту зазначеного виробничого цеху.

Натомість, оспорюваним договором не передбачалось створення об'єкту архітектури, а ремонт вже існуючого об'єкту.

З огляду на викладене, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009 № 47 не поширювались на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 при укладенні договорі підряду від 16.04.2011.

Отже, висновки судів про обгрунтованість зустрічних вимог у зв'язку з тим, що вказаний правочин вчинено первісним позивачем без ліцензії, передбаченої Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009 № 47 є помилковими.

Відповідно до абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи те, що зустрічний позов є необгрунтованим (недоведеним), суди попередніх інстанцій повинні були відмовити у його задоволенні саме з таких підстав.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що на виконання умов договору підряду від 16.04.2011 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 виконано, а замовником прийнято без зауважень підрядні роботи на загальну суму 2 102 864,47 грн., що підтверджується підписаними і скріпленими печатками сторін актами приймання виконаних будівельних робіт № КБ-2 та довідками про вартість виконаних будівельних робіт.

Судами також встановлено, що 03.01.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір про розстрочення платежу, відповідно до умов якого товариство з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось" зобов'язалось повністю погасити суму заборгованості у розмірі 2 102 864,47 грн. перед фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, яка виникла на підставі укладеного між ними договору підряду від 16.04.2011 згідно погодженого графіку (т. 1, а.с. 51).

16.04.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось" (боржник), фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (кредитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (новий боржник) було укладено договір про перевід боргу, відповідно до умов якого боржник переводить частину свого зобов'язання у розмірі 1 070 691,60 грн. за договором підряду від 16.04.2011 перед кредитором до нового боржника; з моменту підписання цього договору фізична особа-підприємець ОСОБА_5 є боржником фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у розмірі 1 070 691,60 грн. (т. 1, а.с. 52).

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Встановивши, що сума заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось" перед фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 становить 1 032 172,87 грн. (2 102 864,47 грн. (загальна сума виконаних робіт за договором підряду від 16.04.2011) - 1 070 691,60 грн. (сума заборгованості переведена до нового боржника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 за договором від 16.04.2013)) та не сплачена відповідачем за первісним позовом, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов обгрунтованого висновку про задоволення первісного позову.

Частиною 2 ст. 111 7 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Разом з тим, правильно встановивши фактичні обставини справи, місцевий та апеляційний господарські суди здійснюючи відповідні висновки у мотивувальних частинах судових актів допустили помилки у застосуванні норм матеріального права.

Однак, враховуючи, що неправильне застосування норм матеріального права не призвело до прийняття судами попередніх інстанцій неправильних по суті судових актів, оскільки наслідком розгляду зустрічних позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось" була відмова у їх задоволенні, хоча і з інших підстав, судова колегія вважає за необхідне рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції залишити без змін.

Доводи заявника касаційної скарги про незастосування судами попередніх інстанцій приписів п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України є неспроможними з огляду на те, що оспорюваний договір не суперечив вимогам законодавства, оскільки, як зазначалось вище, вимоги Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009 № 47 при укладенні договорі підряду від 16.04.2011 не поширювались на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4

Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111 7 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Рівненської області від 08.02.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 у справі № 918/717/13 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось" - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.М. Васищак

В.П. Селіваненко