Постанова

від 10.04.2007 по справі 20-11/140

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

10 квітня 2007 р.                                                                                  

№ 20-11/140 

           Колегія суддів Вищого господарського

суду України у складі

головуючого

Дроботової Т.Б.

Волковицької Н.О.  Рогач Л.І.

за участю представників від:

позивача

ОСОБА_2. -за довіреністю від

18.11.2006

відповідача

Херсонської О.Б. -за довіреністю

від 01.02.07 №007

розглянувши у відкритому судовому

засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою

відповідальністю “Фірма Лінарт”

на постанову

Севастопольського апеляційного

господарського суду від 30.11.2006

у справі

№ 20-11/140

господарського суду

м. Севастополя

за позовом

Суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи ОСОБА_1.

до

Товариства з обмеженою

відповідальністю “Фірма Лінарт”

про

відшкодування збитків

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності

ОСОБА_1  звернулась до господарського

суду м. Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма

“Лінарт” (далі -відповідач) про відшкодування збитків, в сумі 83 197, 91 грн.,

включаючи збитки, заподіяні невиконанням договору фрахтування і додаткової

угоди до нього в сумі               75

500 грн., а також відсотки в сумі 7697, 91 грн. за користування чужими

грошовими коштами.

Рішенням господарського суду м.

Севастополя від 16.10.2006 у задоволені позову відмовлено у повному обсязі.

За апеляційною скаргою позивача,

Севастопольським апеляційним господарським судом прийнято постанову від

30.11.2006, якою рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято

нове рішення, яким позов СПД ОСОБА_1. до 

ТОВ “Фірма “Лінарт” про відшкодування збитків задоволено частково:

стягнуто з ТОВ “Фірма “Лінарт” на користь СПД ОСОБА_1. збитки, які спричинено

невиконанням договору фрахтування та додаткової угоди до нього у розмірі 75

500, 00 грн. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою

апеляційної інстанції, ТОВ “Фірма “Лінарт” звернулась до Вищого господарського

суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Севастопольського

апеляційного господарського суду від 30.11.2006 у даній справі скасувати, а

рішення господарського суду м. Севастополя від 16.10.2006 -залишити в силі.

В обґрунтування касаційної скарги,

заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції

норм матеріального права з мотивів, викладених у скарзі. Так, посилаючись на

приписи частини 2 статті 237 Цивільного кодексу України заявник вважає, що заступник

директора ТОВ “Фірма “Лінарт” Полещук В.В., приймаючи від фізичної особи

ОСОБА_3 грошові кошти (05.04.2005 в сумі 25 000,00 грн. та 22.04.2005 в

сумі               10000 доларів США),

діяв від свого імені, а не від імені ТОВ “Фірма “Лінарт”, хоча і в інтересах

товариства. У зв'язку з цим, заявник вважає, що саме у               Полещука В.В. й виникли

обов'язки перед ОСОБА_3 по наданим розпискам. Заявник також вважає, що розписка

не може бути визнана належним доказом отримання юридичною особою грошових

коштів готівкою, оскільки це суперечить положенням чинного законодавства, що

регулює порядок ведення касових операцій в національній валюті України.

Підтримуючи висновки місцевого господарського суду, заявник зазначає, що

додаткова угода від 04.04.2006 не є укладеною з підстав її невідповідності

письмовій формі, встановленої чинним законодавством для угод, укладених

юридичною особою.

На думку заявника, Севастопольський

апеляційний господарський суд, постановляючи нове рішення про стягнення з

відповідача 75500,00 грн. збитків, всупереч вимог чинного законодавства, не

вказав які саме витрати чи пошкодження майна зазнав позивач, чи мала місце

протиправність дій відповідача, чи мав місце причинно-наслідковий зв'язок між

порушенням та виникненням збитків, та чи є вина відповідача у виникненні

збитків у позивача.

Від СПД ОСОБА_1. надійшов відзив, в

якому позивач підтримує постанову Севастопольського апеляційного господарського

суду від 30.11.2006 у даній справі та вважає її законною та обґрунтованою.

Ухвалою Вищого господарського суду

України від 13.03.2007 розгляд касаційної скарги ТОВ “Лінарт” у даній справі

було відкладено на 10.04.2007.

Заслухавши суддю -доповідача та

присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача,

перевіривши  наявні матеріали справи на

предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх

встановлення в ухвалі та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга

підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117

Господарського процесуального кодексу України, 

касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови

апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та

на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом

першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими

судами попередніх інстанцій, 04.04.2005 між ТОВ “Фірма “Лінарт”

(судновласником) і СПД ОСОБА_3 (фрахтувальником) було укладено договір

фрахтування судна (буксира “Виг”) у формі універсального тайм-чартеру.

Згідно з умовами договору (пункт

15), судновласник повинен був передати фрахтувальнику вказане вище судно у

фрахт без екіпажу в період з 15.05.2005 по 31.10.2005. Відповідно до пунктів 13

та 14 вказаного договору буксир повинен бути переданий згідно акту

прийому-передачі 15.05.2005 в порту Севастополь. Розмір фрахту складає

30000,00грн. Пунктом 18 даного договору було визначено валюту і спосіб оплати -

гривна України, банківський переказ.

04.04.2005 ОСОБА_3 і Полещуком

В.В., якому згідно довіреності від 04.01.2005 надавалося право представляти

інтереси ТОВ “Фірма “Лінарт” у всіх установах і організаціях з усіх питань,

пов'язаних з виконанням обов'язків директора ТОВ “Фірма Лінарт”, було укладено

додаткову угоду, згідно з якою, сторони за договором змінили умови основного

договору від 04.04.2005 в частині оплати і домовилися про здійснення ОСОБА_3

передоплати для фінансування ремонту судна в наступному порядку:

- 04.04.2005 -25 000 грн. (готівковим

платежем);

- 22.04.2005 -10 000 доларів США

(готівковим платежем).

Крім того, даною угодою сторони

змінили розмір фрахту за основним договором, визначивши його в сумі 10250,00

доларів США за один місяць.

Судами попередніх інстанцій

встановлено, що за розписками, копії яких містяться в матеріалах справи,

Полещук В.В. отримав від ОСОБА_3 готівкою грошові кошти в сумі 25000,00 грн. та

10000, 00 доларів США.

12.06.2006 між  СПД ОСОБА_3 і СПД ОСОБА_1 було укладено

договір уступки права вимоги, згідно з яким ОСОБА_1 придбала всі права вимоги

за договором фрахтування від 04.04.2005 як новий кредитор.

За результатами перевірки,

проведеної Державною податковою інспекцією Балаклавського району м. Севастополя

було складено акт від 16.06.2006 НОМЕР_1, в якому зокрема зазначено (пункт

2.15.12), що Договір (універсальний тайм-чартер) виконаний не був, судно у

фрахт не передавалося, грошові кошти від ОСОБА_3 на рахунки ТОВ “Фірми Лінарт”

не поступали. Крім того, в журналі обліку доходів і витрат СПД ОСОБА_3, наданого

позивачем, відсутні відомості про передачу ТОВ “Фірма “Лінарт” сум в розмірі 25

000 грн. та 10 000 доларів США.

Відмовляючи у задоволенні позову,

місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем

наявності збитків і вини у діях відповідача, а також виникнення спору між

іншими сторонами внаслідок порушення договірних зобов'язань. Також, приймаючи

до уваги доводи позивача стосовно легітимності дій Полещука В.В. під час

укладення додаткової угоди від 04.04.2006 від імені ТОВ “Фірма “Лінарт”,

місцевий господарський суд відзначив про невідповідність додаткової угоди

письмовій формі, встановленої чинним законодавством для угод, укладених

юридичною особою, та враховуючи положення частини 1 статті 181, частини другої

статті 207 Господарського кодексу України, статті 638, частини 1 статті 654

Цивільного кодексу України дійшов висновку, що додаткова угода від 04.04.2006

не є укладеною.

Скасовуючи рішення місцевого

господарського суду, апеляційна інстанція виходила з того, що заступник

директора ТОВ “Фірма “Линарт” Полещук В.В. при прийнятті грошових коштів від

СПД ОСОБА_3 діяв від імені ТОВ “Фірма “Линарт”, у зв'язку з чим, згідно зі

статтею 239 Цивільного кодексу України, саме для ТОВ “Фірма “Линарт” виникли

зобов'язання за розписками виданими його представником. В оскаржуваній

постанові судом також зазначено, що факт наявності між ОСОБА_3 та Полещуком

В.В. відносин позики та повернення останнім отриманих грошових коштів суб'єкту

підприємницької діяльності ОСОБА_3 не є документально підтвердженим.

Щодо відсутності печатки на

письмовій додатковій угоді до договору фрахтування, то апеляційна інстанція

дійшла висновку, що зазначений правочин може лише бути визнаний судом недійсним

на підставах, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України, за їх

наявності, у зв'язку з чим додаткова угода від 04.04.2005 може бути визнана

недійсною виключно судом у загальному порядку як оспорюваний правочин за заявою

відповідача, який оспорює її дійсність, проте такого позову друга сторона не

подавала.

Вимога про стягнення з ТОВ “Фірма

“Лінарт” відсотків відповідно до статті 536 Цивільного кодексу за користування

чужими грошовими коштами України визнана апеляційною інстанцією

необґрунтованою.

Касаційна інстанція вважає, що

судові акти місцевого та апеляційного господарського судів прийнято з

порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Відповідно статті 22 Цивільного

кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її

цивільного права, має право на їх відшкодування. Отже, для вирішення даного

спору, насамперед, необхідно встановити, які цивільні права позивача порушені

невиконанням .

В силу приписів статті 623

Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати

кредиторові завдані цим збитки.

Статтею 614 Цивільного кодексу

України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання

зобов'язань покладається при наявності вини (умислу або необережності).

У відповідності з нормами

цивільного законодавства притягнення до цивільно-правової відповідальності

можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують

склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності, при

цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді

відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна

та об'єктивна сторони.

Суб'єктом цивільного правопорушення

є боржник, а об'єктом правопорушення -зобов'язальні правовідносини кредитора та

боржника, між тим суб'єктивну сторону становить вина боржника, а об'єктивну

-протиправна  поведінка боржника

(невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій

сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та

збитками, при цьому розмір збитків має довести кредитор, а відсутність хоча б

одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.

Разом з тим, ані місцевим, ані

апеляційним господарськими судами належним чином не досліджено, насамперед,

наявність умов цивільно-правової відповідальності відповідача за збитки, факт

виникнення збитків, визначення виду збитків та порядок обчислення їх розміру, а

також наявність вини і протиправності дій відповідача та причинний зв'язок між

ними.                             При

цьому, господарськими судами попередніх інстанцій не було надано належної

правової оцінки факту порушення кримінальної справи за постановою слідчого СО

Нахімовського РВ УМВС України в м. Севастополі Власенко Н.В. від 28.08.2006,

копію якої залучено до матеріалів справи, за ознаками складу злочину,

передбаченого частиною 3 статті 15 та частиною 2 статті 190 Кримінального

кодексу України, за фактом замаху на заволодіння майном                ТОВ “Фірма “Лінарт”. Зокрема,

судами не було перевірено чи було притягнуто особу до кримінальної

відповідальності, підозрюваної (обвинуваченої) у вчиненні даного злочину, чи є

вирок суду стосовно цієї особи, чи є слідство зупиненим або справу закрито.

Колегія суддів вважає, що встановлення зазначених обставин має значення для правильного

вирішення даної справи, оскільки згідно частини 3 статті 16 Цивільного кодексу

України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі

порушення нею, зокрема, положень частини третьої статті 13 Цивільного кодексу

України, згідно з якою не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром

завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З матеріалів справи та встановлених

обставин також вбачається, що у позовній заяві серед інших підстав для

відшкодування збитків зазначається про втрату позивачем інтересу до виконання

зобов'язання за договором фрахтування внаслідок його прострочення відповідачем.

Відповідно до частини 3 статті 612

Цивільного кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання

зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття

виконання і вимагати відшкодування збитків.

В оскаржуваній постанові

апеляційною інстанцією зазначено, що                      в грудні 2005 ОСОБА_3

отримав необхідний буксир у другого судовласника, у зв'язку з чим зобов'язання

відповідача втратило інтерес для позивача.            Разом з тим в матеріалах справи

відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт втрати позивачем інтересу

до виконання зобов'язання внаслідок його прострочення відповідачем за вказаних

у постанові обставин, у зв'язку з чим касаційна інстанція вважає доводи

апеляційної інстанції в цій частині необґрунтованими, при цьому в рішенні

місцевого господарського суду цим обставинам не було надано правової оцінки взагалі.

Касаційна інстанція зазначає, що

відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1

Постанови від 29.12.1976           № 11

“Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги

процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи,

вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають

застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з'ясування всіх обставин

справи, які  мають значення для справи,

дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі

справи на новий розгляд.

Оскільки передбачені процесуальним

законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права

встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені

попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про

достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,

збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у

справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до

господарського суду першої інстанції. Під 

час  нового  розгляду 

справи  господарському  суду необхідно  врахувати 

викладене,  всебічно  і 

повно  з'ясувати  і 

перевірити  всі  фактичні 

обставини  справи,  об'єктивно 

оцінити  докази,  що 

мають  юридичне  значення 

для  її  розгляду 

і  вирішення  спору 

по  суті,  і 

в  залежності  від 

встановленого,  правильно  визначити 

норми  матеріального  права, 

що  підлягають  застосуванню 

до  спірних  правовідносин,  та 

прийняти  обґрунтоване  і 

законне  судове  рішення.

На підставі викладеного, керуючись

статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119,

статтею 11111, 11112 Господарського процесуального

кодексу України, Вищий господарського процесуального  кодексу України, Вищий господарський суд

України, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м.

Севастополя від 16.10.2006 та постанову Севастопольського апеляційного

господарського суду від 30.11.2006 у справі господарського суду м. Севастополя

20-11/140 скасувати.

Справу направити на новий розгляд

до господарського суду                 

м. Севастополя.

Касаційну скаргу Товариства з

обмеженою відповідальністю “Фірма “Лінарт” задовольнити частково.

Головуючий                                                                                Т.Дроботова

Судді                                                                                         

Н.Волковицька

Л.Рогач