Постанова

від 14.09.2016 по справі 902/333/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2016 р. Справа № 902/333/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Бучинська Г.Б.

при секретарі Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Центр" на рішення господарського суду Вінницької області від 07 червня 2016 року у справі №902/333/16 (суддя Говор Н.Д.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Корсика"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Центр"

про стягнення 7776,11 грн.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "Корсика"(надалі - Позивач) звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Центр" (надалі - Відповідач) 7776 грн 11 коп., з них: 354 грн 15 коп. 3% річних та 7421 грн 96 коп. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 07 червня 2016 року позов задоволено частково в сумі 7234 грн 55 коп..

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 354 грн 15 коп. 3% річних, 6880 грн 40 коп. інфляційних втрат, 1282 грн 03 коп. судового збору та 2325 грн 89 коп. витрат на послуги адвоката.

В позові в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 541 грн 56 коп. відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що відповідно до підпунктів 9.1, 9.2 та 9.3. цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін; строк цього договору починає свій перебіг у момент, зазначений у пункті 9.1 договору та закінчується 31 грудня 2015 року; закінчення строку договору не звільняє сторони від обов'язки виконати взяті на себе зобов'язання та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Разом з тим, апелянт констатує. що як слідує з рахунку-фактури № 53-2600005 від 26 січня 2015 року умовами продажу товару між сторонами є попередня оплата (яка була здійснена Відповідачем в розмірі 2 000 гривень), а строк оплати в рахунку-фактури не визначений. Однак, сторони погодили, що оплата за товари повинна бути здійснена в повному обсязі в період вищезаначеного договору купівлі-продажу, тобто до 31 грудня 2015 року. Отже, на думку апелянта, Позивач не мав права відшкодовувати 3% річних та інфляційних витрат до 31 грудня 2015 року, внаслідок того, що сторони домовилися про оплати за товар на вимогу, але до закінчення дії договору.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2016 року апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/333/16 у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б.., суддя Гулова А.Г..

Розпорядженням керівника апарату суду від 02 серпня 2016 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Бучинської Г.Б. та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, на виконання службової записки головуючого судді (судді - доповідача) у справі, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 серпня внесено зміни до її складу та визначено новий склад: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гулова А.Г., суддя Філіпова Т.Л.

Розпорядженням керівника апарату суду від 31 серпня 2016 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Гулової А.Г. і відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 серпня внесено зміни до її складу та визначено новий склад: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б.., суддя Філіпова Т.Л.

Ухвалою суду від 31 серпня 2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження в новому складі.

Ухвалою суду від 01 вересня 2016 року розгляд справи відкладено.

На виконання вимог суду, викладені в ухвалі від 02 серпня 2016 року Позивач надіслав на електронну та поштову адреси суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (а.с. 88-96).

12 вересня 2016 року Відповідач надіслав до суду пояснення до апеляційної скарги, в яких, з підстав, висвітлених в них, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Разом з тим, Відповідач просить розглянути справу за відсутності його представника (а.с.107-108).

Представники Позивача та Відповідача в судові засідання від 01 вересня 2016 року та 14 вересня 2016 року не прибули, про дату, час та місце розгляду справи по суті повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи положення статті 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників Позивача та Відповідача за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, 26 січня 2015 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № 260001 (надалі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, предметом даного договору є товар, найменування, кількість та вартість якого зазначена в рахунках-фактурах, що видаються на замовлення партії товару.

Згідно пункту 1.2 Договору, Позивач зобов'язується продати, а Відповідач прийняти та оплатити товар, отриманий по видатковій накладній згідно рахунку-фактури, яка видається для Відповідача в кожному окремому випадку отримання товару.

В розділі 2 Договору сторони погодили, що: товар відпускається Позивачу на підставі видаткової накладної згідно рахунка-фактури; умови постачання - самовивіз товару Відповідачем зі складу продавця; право власності на товар у Відповідача виникає з моменту його отримання уповноваженим представником Відповідача або передачі транспортній організації для перевезення; оплата за отриманий товар здійснюється на розрахунковий рахунок Позивача в строк, визначений в рахунку-фактурі.

Відповідно до пункту 4.2 Договору: Відповідач зобов'язаний прийняти товар за якістю, асортиментом та кількістю; оплатити товар в розмірах і терміни, установлені договором.

Відповідно до пунктів 9.1, 9.2 та 9.3 Договору: даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін; строк цього договору починає свій перебіг у момент зазначений у пункті 9.1 Договору та закінчується 31 грудня 2015 року; закінчення строку Договору не звільняє сторони від обов'язку виконати взяті на себе зобов'язання та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Як встановлено судом, взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору купівлі-продажу Позивач виконав належним чином, передавши Відповідачу товар на загальну суму 19009 грн 99 коп., відповідно до рахунку-фактури № 53-2600005 від 26 січня 2015 року та видаткової накладної № 270006 від 27 січня 2015 року на суму 19009 грн 99 коп.(а.с. 18-19).

Окрім того, Відповідач відповіддю на претензію від 22 квітня 2015 року визнав боргові зобов'язання за договором купівлі-продажу № 260001 від 26 січня 2015 року та зобов'язувався повернути борг на протязі двох місяців, починаючи з 12 травня 2015 року.

Однак, всупереч умовам договору Відповідач свої зобов'язання виконав не в повному обсязі, розрахувавшись лише частково за отриманий товар.

Також, судом встановлено, що рішенням господарського суду Вінницької області від 17 березня 2016 року по справі № 902/102/16 в позові про стягнення заборгованості за договором №260001 в частині стягнення 4000 грн 00 коп. основного боргу відмовлено. Провадження у справі у частині стягнення 2009 грн 99 коп. основного боргу припинено по підпункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України. Позов в частині стягнення 5230 грн 97 коп. пені залишено без розгляду.

Згідно приписів частини 2 статті 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Відповідач станом на 22 лютого 2016 року погасив суму боргу за договором № 260001 від 26 січня 2015 року, зокрема: 15 травня 2015 року - 1 000 грн; 29 травня 2015 року - 1 000 грн; 05 червня 2015 року - 6 000 грн; 15 червня 2015 року - 2 000 грн; 24 листопада 2015 року - 3 000 грн; 15 січня 2016 року - 2 000 грн; 20 січня 2016 року - 2 000 грн; 22 лютого 2016 року - 2 009 грн 99 коп., що стверджується банківськими виписками (а.с. 28-35).

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення річних та інфляційних, нарахованих за прострочення виконання зобов'язань по оплаті основного боргу у сумі 7 776 грн 11 коп. за загальний період з 27 січня 2015 року по 22 лютого 2016 року.

В силу дії статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або приймання товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу дії частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Враховуючи усе вищевикладене, факт отримання товару Відповідачем, є самостійною підставою для виникнення обов'язку у Відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Разом з тим, згідно статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Посилання Відповідача на те, що в рахунку - фактурі №53-2600005 від 26 січня 2015 року строк оплати не визначений, а сторони погодили , що оплата за товар повинна бути здійснена в повному обсязі в період дії даного Договору, тобто до 31 грудня 2015 року (що, в свою чергу, на думку апелянта, призвело до неправомірного нарахування Позивачем 3% річних та інфляційних втрат), спростовується підпунктом 9.3 пункту 9 вищезазначеного Договору, в якому, зокрема, зазначено, що закінчення строку Договору, не звільняє сторони від обов'язку виконати взяті на себе зобов'язання та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Враховуючи усе вищевказане, суд приходить до висновку, що у випадку відсутності в рахунку-фактурі встановленого строку оплати товару, необхідно застосовувати вимоги частини 1 статті 692 ЦК України про зобов'язання оплати товару покупцем після його прийняття або прийняття товарозрорядчих документів на нього. Крім того, факт отримання товару Відповідачем може бути самостійною підставою для виникнення обов'язку.

Колегія апеляційного суду, констатує, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних стверджуються рішенням суду у справі № 902/102/16 від 17 березня 2016 року, договором купівлі-продажу №260001 від 26 січня 2015 року, розрахунком, іншими матеріалами справи, а тому підлягають частковому задоволенню в сумі 6 880 грн 40 коп. інфляційних втрат за загальний період з 28 січня 2015 року по 22 лютого 2016 року відповідно до розрахунку здійсненого судом в системі В«Ліга ЗаконВ» , та в межах заявлених позовних вимог в сумі 354 грн 15 коп. 3% річних за загальний період з 28 січня 2015 року по 22 лютого 2016 року на підставі статті 625 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши подані докази та матеріали справи у їх сукупності, перевіривши наданий Позивачем розрахунок, вважає його арифметично вірним, який здійснений відповідно до вимог чинного законодавства, тому колегія суддів прийшла до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині інфляційних втрат - 6 880 грн 40 коп.; в частині 3 % річних - 354 грн 15 коп..

Що ж до стягнення інфляційних витрат в сумі 541 грн 56 коп., то суд відмовляє Позивачу в задоволенні даної позовної вимоги. Дане вчинено і місцевим господарським судом, а тому суд залишає без змін оспорюване судове рішення в цій частині.

Щодо вимог Позивача про відшкодування витрат на послуги адвоката то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

На підтвердження своїх позовних вимог в частині відшкодування витрат на послуги адвоката у сумі 2 500 грн. Позивач надав договір про надання правової допомоги від 18 березня 2016 року, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 № 1855 від 26 лютого 2010 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 14/16 від 18 травня 2016 року, довіреністю від 10 березня 2016 року.

Згідно статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В силу дії частини 5 статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оцінивши вищевказані докази та враховуючи вищевказане часткове задоволення позовних вимог, суд прийшов до висновку про пропорційне покладення розміру судових витрат по справі до розміру задоволених позовних вимог, в тому числі і витрат на послуги адвоката (за розгляд справи в суді першої інстанції).

Відтак, суд залишає без змін судове рішення місцевого господарського суду в частині розміру судових витрат.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Що ж до доводів апелянта, то суд вважає їх безпідставними та такими, що спростовані усім вищевказаним в даній судовій постанові.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 106 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Центр" на рішення господарського суду Вінницької області від 07 червня 2016 року у справі №902/333/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 07 червня 2016 року у справі №902/333/16 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/333/16 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.