Постанова

від 22.09.2016 по справі 922/891/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2016 р. Справа № 922/891/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Горгуль Н.В.,

заявника - ОСОБА_1,

позивача - ОСОБА_2,

відповідача - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу заявника - Харківської міської ради (вх. №1864 Х/1-7) та апеляційну скаргу відповідача (вх.№ 2146 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 06.06.16 у справі

за позовом ТОВ "ПЕП", м. Харків,

до ТОВ "ЛІК-Харківське будівельне управління", м. Харків,

за участю прокуратури Харківської області, м. Харків,

за участю Харківської міської ради, м. Харків

про визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.06.2016 року (суддя Ольшанченко В.І.) позов ТОВ "ПЕП" задоволено повністю, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕП» (61030, м. Харків, вул. Біологічна, 19. код ЄДРПОУ 32565377) право власності на нежитлові будівлі літ. П-1 площею 47,4 кв.м., літ. Р-1 площею 389,6 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Біологічна, 19, за набувальною давністю.

Харківською міською радою, особою, що не брала участь у справі та яка вважає, що господарський суд вирішив питання про її права та обов'язки, подано до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на вищевказане рішення господарського суду першої інстанції, в якій заявник просить наведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Крім того, 02.08.2016 року у справу на стадії апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду вступив прокурор.

05.08.2016 року апеляційну скаргу на рішення господарського суду Харківської області від 06.06.2016 року подано відповідачем, в якій останній просить вказане рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга Харківської міської ради та апеляційна скарга відповідача об'єднані в одне апеляційне провадження.

В судовому засіданні представник заявника - Харківської міської ради, свою апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заявника та відповідача заперечував, просив залишити їх без задоволення.

Прокурор в судовому засіданні підтримав апеляційні скарги заявника та відповідача, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

ч. 1 ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції» 2 ), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду .

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

04.05.2001 р. ТОВ «ЛіК-УПТК» (продавець) і ТОВ «ЛІК-ХАРКІВСЬКЕ БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ» (покупець) уклали договір №28/1 купівлі-продажу нерухомості (надалі - договір №28/1), за яким продавець продав, а покупець купив нежитлові приміщення загальною площею 935,8 кв.м., а саме: літ. А-1 площею 498,8 кв.м., літ. П-1 площею 47,4 кв.м. та літ. Р-1 площею 389,6 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Біологічна, 19.

Відповідно до п. 1.3 договору №28/1 правовстановлюючими документами є: договір №Ф1-67/99 купівлі-продажу, посвідчений 23.07.99 р. біржею нерухомості і основних фондів «Україна», акт прийому-передачі.

31.01.2004 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕП» (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІК-ХАРКІВСЬКЕ БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ» (продавець) в простій письмовій формі уклали договір №7 купівлі-продажу нерухомості (далі - договір №7), за яким продавець продав, а покупець купив нежитлові будівлі загальною площею 935,8 кв.м., а саме: літ. А-1 площею 498,8 кв.м., літ. П-1 площею 47,4 кв.м. та літ. Р-1 площею 389,6 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Біологічна, 19.

Згідно п. 1.4 договору №7 правовстановлюючими документами є: договір купівлі-продажу №28/1 від 04.05.2001 р., акт прийому-передачі.

Відповідно до п. 2.1 договору №7 сума продажу складає 101447,12 грн.

Згідно п. 2.2 договору №7 покупець зобов'язується здійснити повний розрахунок протягом 90 днів з моменту переходу товару у власність покупця шляхом безготівкового розрахунку по окремому графіку.

Пунктом 2.6 договору №7 передбачено, що передача об'єктів оформлюється актом прийому-передачі після повного розрахунку.

31.01.2004 р. по акту прийому-передачі продавець передав покупцю нежитлові приміщення.

Отже, з цього часу позивач почав використовувати спірні приміщення для ведення господарської діяльності.

Проте, при підписанні договору від 31.01.2004 р. позивачем та відповідачем не було враховано наступне.

01.01.2004 р. набув чинності Цивільний кодекс України (надалі - ЦК України), який встановлював нові правила щодо укладення договорів купівлі-продажу нерухомих речей.

Відповідно до ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Не врахувавши положення чинного законодавства, сторони уклали договір №7 у простій письмовій формі.

Таким чином, договір №7 купівлі-продажу нерухомості від 31.01.2004 р. не створив юридичних наслідків для його сторін, а у ТОВ «ПЕП» право власності на спірні нежитлові будівлі не виникло. Проте, позивач продовжував користуватися будівлями.

Як зазначає у позовній заяві позивач, з метою удосконалення виробничого процесу 17.10.2005 р. ТОВ «ПЕП» уклало з Харківським філіалом дочірнього підприємства Укоопспілки «Проектний інститут «Укооппроект» договір №У-05-822 на виконання робочого проекту: «Реконструкція виробничої бази ТОВ «ПЕП» по вул. Біологічній, 19 в м. Харкові». Однак, в подальшому виявилось, що укладений 31.01.2004 р. договір №7 не відповідає вимогам діючого законодавства і на його підставі у ТОВ «ПЕП» право власності на спірні нежитлові будівлі не виникло.

З метою належного оформлення права власності 21.02.2006 р. між ТОВ «ЛІК-ХБУ» (продавець) та ТОВ «ПЕП» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (надалі - договір купівлі-продажу), за яким продавець продав у власність покупця нежитлову будівлю літ. А-1. загальною площею 498,8 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Біологічна. 19, а покупець прийняв у власність цю нежитлову будівлю і сплатив за неї обумовлену цим договором грошову суму.

Цей договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим номером 1453 та право власності на придбане за цим договором нерухоме майно було зареєстровано 22.05.2008 р. КП «ХМБТІ» у реєстру за номером 2754 (реєстраційний номер об'єкту 5256594), що підтверджується копіями витягу з Державного реєстру правочинів №2104746 від 21.02.2006 р. та свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.05.2008 р.

Згідно п. 2 договору купівлі-продажу ця нежитлова будівля належить продавцю на підставі договору №28/1 купівлі-продажу нерухомості від 04.05.2001 р., акту прийому-передачі нежитлової будівлі від 07.04.2001 р., зареєстрованих у КП «ХМБТІ» 05.11.2001 р. за реєстровим №2754.

Відповідно до п. 3 договору купівлі-продажу балансова вартість відчужуваної нежитлової будівлі становить 84539 грн.

Проте, як пояснює позивач у позові, у зв'язку з тим, що ТОВ «ПЕП» ще у 2004 році сплатило за три нежитлові будівлі 101447,12 грн., у договорі від 21.02.2006 р. було зазначено саме цю суму.

16.02.2007 р. ТОВ «ПЕП» повторно уклало з Харківським філіалом дочірнього підприємства Укоопспілки «Проектний інститут «Укооппроект» договір №У-07-805 на створення (передачу) науково-технічної продукції, предметом якого є складення висновку про технічний стан конструкцій нежитлових приміщень та можливості їх реконструкції під виробничу базу з переробки деревини та виготовлення столярних виробів по вул. Біологічній, 19 в м. Харкові.

В подальшому позивачем було укладено з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 договір №18 від 24.07.2008 р. на проектування зовнішньої мережі водопроводу, а також з ПП «Фінансово-правовий консалтинг» договір №31-ДЗ від 19.11.2008 р. на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Біологічна, 19.

Як стверджує позивач у позові, протягом усього зазначеного часу він продовжував користуватись придбаними об'єктами нерухомого майна.

Згідно з виконавчою зйомкою земельної ділянки нежитлові будівлі літ. А-1, літ. П-1, літ. Р-1 знаходяться на відокремленій земельній ділянці, мають одну під'їзду дорогу.

10.02.2009 р. ухвалою господарського суду Харківської області порушено провадження у справі №Б-50/14-09 про банкрутство ТОВ «ЛІК-ХБУ». Справа про банкрутство відповідача триває до теперішнього часу, відкрито ліквідаційну процедуру, підприємство знаходиться в стані припинення, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ від 25.04.2016 р.

Як зазначає позивач у позові, спірні нежитлові будівлі не увійшли до ліквідаційної маси, на балансі відповідача не обліковуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом/

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.

Згідно з ст. 398 ЦК України право володіння припиняється у разі:

1) відмови володільця від володіння майном; 2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою; 3) знищення майна. Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Стаття 344 ЦК України визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме:

- Добросовісність володіння. Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Особу, яка заволоділа майном, слід вважати добросовісною, якщо на момент заволодіння майном вона мала всі підстави вважати, що законний власник у майна відсутній, або якщо власник у майна є, то він втратив інтерес до цього майна. Статтею 3 ЦК України встановлена презумпція добросовісності.

- Відкритість володіння. Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним. Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.

- Безтитульність володіння. Давнісне володіння передбачає його безтитульність уже на момент початку перебігу строку набувальної давності, оскільки для законного володільця набуття права власності за набувальною давністю неможливе.

- Безперервність володіння. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Строк набувальної давності починає свій перебіг з моменту заволодіння нерухомим майном. У випадку, коли володілець заволодів майном на підставі певного договору з його власником, - строк набувальної власності відлічується з моменту спливу строку позовної давності.

Володіння має бути безперервним упродовж визначених законом строків (для нерухомого майна - упродовж 10 років, а для рухомого майно - 5 років)/

У даному разі усі ці ознаки присутні.

Так, позивач був упевнений у правомірності заволодінням майном, оскільки у 2004 році уклав договір купівлі-продажу з відповідачем (добросовісність набуття). На час отримання спірних нежитлових приміщень ТОВ «ПЕП» вважало, що отримало ці нежитлові приміщення за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на них. Проте, через відсутність правильного розуміння сторонами вимог нового законодавства, не був посвідчений нотаріально, а отже не є дійсним, не створив правових наслідків для його сторін (безтитульність володіння). Про відкритість володіння свідчать договори, які перелічені у позовній заяві, а також договори оренди від 01.08.2007 р., 09.01.2008 р., 01.04.2009 р., укладені з фізичними та юридичними особами, відповідно до яких ТОВ «ПЕП» надавало в оренду нежитлові приміщення та територію біля нежитлових приміщень по вул. Біологічній, 19. Фактичне безперервне володіння приміщеннями здійснюється з 2004 року, тобто, понад 10 років.

Отже, у суду наявні підстави для визнання права власності на спірне майно за ТОВ «ПЕП».

Відповідно до п. 5 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. №1952-ІV (зі змінами та доповненнями) та підпункту 10 пункту 37 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2013 р. (зі змінами та доповненнями), документом та підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, рішення суду про право власності на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Згідно з ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідач не надав будь-яких заперечень та доказів на їх обґрунтування.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та підлягаючими задоволенню.

Доводи апеляційної скарги ліквідатора ТОВ "ЛІК-ХБУ" ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції його не було належним чином повідомлено про дату та час розгляду справи. Також апелянт вказує, що ліквідатору на момент відкриття ліквідаційної процедури не було відомо про існування договору від 31.01.2004 року та відповідні документи йому не надавались.

З приводу вказаних доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що місцевим господарським судом неодноразово направлялись на адресу відповідача вказану в ЄДРПОУ ухвали про порушення провадження у справі, про відкладення розгляду справи. Вказана кореспонденція поверталась на адресу суду із позначкою підприємства зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 про "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач неодноразово належним чином повідомлявся про дату, час та розгляд справи місцевим господарським судом, а доводи апеляційної скарги в цій частині не відповідають матеріалам справи.

Щодо доводів про необізнаність ліквідатора про існування договору від 31.01.2004 року та про не передання ліквідатору документів, колегія суддів зазначає, що такі доводи не стосуються предмету спору, оскільки факт обізнаності ліквідатора та передання останньому документації не є обставинами, які підлягають з'ясуванню при вирішенні позовних вимог про визнання права власності за набувальною давністю.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а тому ця скарга задоволенню не підлягає.

Харківська міська рада в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки в матеріалах справи відсутні дозволи на проведення будівельних робіт та докази введення в експлуатацію спірних будівель, такі будівлі є самочинним будівництвом. Тому Харківська міська рада вважає, що підстави для визнання права власності на такі будівлі відсутні.

Також, Харківською міською радою заявлено клопотання про залучення до участі у справі КП "Харківське міське БТІ", оскільки докази, надані позивачем містять розбіжності з матеріалами інвентаризаційної справи на спірні об'єкти нерухомості.

Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання не знаходить підстав для його задоволення.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Відповідно до положень пункту 1.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 про "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Враховуючи, що зазначені в заяві Харківської міської ради про залучення КП "Харківське міське БТІ" не свідчать про те, що з прийняттям судового рішення з даної справи цю особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому, така заява задоволенню не підлягає.

Крім того, Харківською міською радою подано заяву про забезпечення позову, в якій апелянт просить вжити заходи по забезпеченню позову Харківської міської ради у справі № 922/891/16, заборонивши ТОВ "ПЕП" вчиняти будь-які дії щодо відчуження (продаж, дарування та ін.) належного йому на праві приватної власності нерухомого майна, а саме: нежитлових будевель "Р-1", площею 389,6 кв.м. та літ "П-1", площею 47,4 кв.м. по вул. Біологічній, 19 у місті Харкові.

В обґрунтування поданої заяви, Харківська міська рада зазначає, що у неї є підстави вважати, що ТОВ "ПЕП" намагатиметься відчужити спірне нерухоме майно.

Розглянувши заяву Харківської міської ради про забезпечення позову, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статей 66 та 67 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Позов забезпечується:

накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;

забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Відповідно до положень пунктів 1 та 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що Харківською міською радою лише зазначено про потенційну можливість позивача здійснити відчуження спірних об'єктів нерухомості без надання доказів вчинення позивачем будь-яких конкретних дій щодо такого відчуження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Харківської міської ради про забезпечення позову.

Щодо доводів апеляційної скарги Харківської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.

Не можна погодитись із твердженням апелянта щодо того, що судом першої інстанції не було досліджено питання щодо права власності відповідача на спірні приміщення. Зазначене не відповідає дійсності, оскільки позивачем до матеріалів справи надано договір купівлі-продажу нерухомого майна № 281 від 04.05.2001р., на підставі якого ТОВ «ЛІК-ХБУ» отримало право власності на спірні приміщення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що з пояснень позивача вбачається, що спірні будівлі, не є самочинним будівництвом, оскільки були збудовані та введені в експлуатацію ще у 70-80-х роках та використовувались з того часу.

На підтвердження такої правової позиції позивачем до матеріалів справи надані виготовлені технічні паспорти на будівлі, які не містять позначки про те, що ці приміщення є самочинним будівництвом, а отже, доводи апеляційної скарги щодо відсутності відомостей про наявність дозволів на будівництво, введення їх в експлуатацію вважається колегією суддів недоречними.

Щодо інших доводів апеляційної скарги Харківської міської ради, колегія суддів зазначає, що предметом спору у даному разі є визнання права власності саме за набувальною давністю, тому апелянтом безпідставно зазначено, що до участі у справі має бути залучено ДАБК.

В якості обґрунтування цієї позиції апелянт зазначає, що саме ДАБК виконує реєстраційні, дозвільні функції у сфері будівництва, а також здійснює контроль і нагляд у сфері будівництва. Крім того, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю є єдиним органом, уповноваженим на встановлення факту готовності об'єкту до експлуатації та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

Проте, предметом даного спору не є незавершене будівництво, самочинне будівництво або інший об'єкт, що був побудований позивачем або відповідачем.

Враховуючи те, що право власності відповідача на об'єкти виникло також на підставі договору, а не шляхом узаконення самочинного будівництва, підстави для залучення в якості третьої особи органів ДАБК - відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги та правової позиції прокурора в частині порушення інтересів держави у сфері земельних правовідносин, колегія суддів зазначає, що дані правовідносини не стосуються земельних правовідносин. Оформлення земельних ділянок, на яких розташовані спірні об'єкти нерухомості є окремою процедурою, яка має місце вже після вирішення питання про визнання права власності за набувальною давністю. Даний спір є спором двох самостійних суб'єктів господарювання між собою з приводу об'єктів, що були відчужені одним з них на користь іншого і відкрито використовувались останнім в процесі господарської діяльності.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, котра з сторін посилається на юридичні факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні клопотання Харківської міської ради про вжиття заходів до забезпечення позову - відмовити.

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ТОВ "ЛІК-Харківське будівельне управління" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.06.2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 23.09.2016 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Тихий П.В.