Постанова

від 12.10.2016 по справі 910/9521/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2016 р. Справа№ 910/9521/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Яценко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства Адміністрація річкових портів

на рішення Господарського суду міста Києва

від 01.08.2016

у справі №910/9521/16 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Державного підприємства Адміністрація річкових портів ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Баутор Лімітед ,

про стягнення 44 460,39 грн,

за участю представників:

від позивача: Сербулов О.В. - представник (довіреність №01/05-235Д від 24.11.2015);

від відповідача: Бортник О.В. - представник (довіреність №б/н від 26.07.2016),

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Адміністрація річкових портів (надалі - ДП Адміністрація річкових портів , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Баутор Лімітед (надалі - ТОВ Баутор Лімітед , відповідач) про стягнення 44 460,39 грн заборгованості, зумовленої неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати отриманих послуг за договором від 06.11.2014 №01/11-178 про надання послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду, Державне підприємство Адміністрація річкових портів звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження судовою колегією у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г., розгляд справи призначено на 28.09.2016.

28.09.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Баутор Лімітед надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

28.09.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Державного підприємства Адміністрація річкових портів надійшло клопотання про долучення додаткового доказу до матеріалів справи, а саме, копії розширеної банківської виписки від 21.09.2016 по особовому (поточному) рахунку позивача, відкритому в ПАТ АВАНТ-БАНК за період з 01.01.2016 по 16.01.2016, яка підтверджує незарахування на вказаний рахунок грошових коштів від ТОВ Баутор Лімітед у спірний період.

Обґрунтовуючи причини неподання даного доказу суду першої інстанції, апелянт вказав, що вказана банківська виписка отримана ним лише 21.09.2016. На переконання останнього, дана банківська виписка не є новим доказом у справі, оскільки така лише доповнює інформацію про рух коштів на рахунку позивача, наявну у виписках по особовому рахунку за 06.01.2016, 11.01.2016, 16.01.2016 та 14.01.2016, а з'ясування таких обставин справи має істотне значення для правильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник скаржника просив задовольнити клопотання про долучення до матеріалів справи додаткового доказу. Представник відповідача проти задоволення вказаного клопотання заперечив.

Колегія суддів, порадившись на місці, враховуючи положення частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, дійшла висновку про долучення вказаного доказу до матеріалів справи.

У судовому засіданні 28.09.2016 в порядку статті 77 ГПК України було оголошено перерву до 12.10.2016.

У зв'язку з перебуванням судді Сухового В.Г. на лікарняному, протоколом про автоматичну зміну складу колегії суддів справа №910/9521/16 передана для розгляду судовій колегії у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Дикунська С.Я.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 апеляційну скаргу ДП Адміністрація річкових портів прийнято до провадження визначеною колегією суддів.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

12.10.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 06.11.2014 між Державним підприємством Адміністрація річкових портів (в тексті договору - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Баутор Лімітед (в тексті договору - замовник) був укладений договір №01/11-178 про надання послуг (надалі - договір), за умовами якого виконавець надає на платній основі послуги замовнику по стоянці, обслуговуванню та швартуванню його плавзасобу: стоянковому судну (плав ресторану, центр розваг на воді Таверна Сиртакі ) біля гідротехнічної споруди, розміщеної за адресою: м. Київ, Набережне шосе, біля набережної пасажирських причалів станції метро Дніпро (60 погонних метрів, надалі п.м.), інвентарний № 1590, яка внесена в Реєстр гідротехнічних споруд за номером ГТС-1069, і яка належить виконавцю (надалі - ГТС) (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 4.1. договору вартість послуг виконавця складає 27 016,20 грн в місяць.

Відповідно до пункту 4.2. договору плата за надані послуги, сплачується щомісячно, відповідно до виставлених рахунків, у безготівковій формі на розрахунковий рахунок виконавця до 15 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому надаються послуги.

Пунктом 4.3. договору визначено, що розмір плати за надання послуг щомісячно коригується на офіційно встановлений індекс інфляції, що обраховується наростаючим підсумком, починаючи з місяця надання послуг.

Здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів оформлюється актом здавання-приймання наданих послуг, який виконавець зобов'язаний надати замовнику до 5 числа місяця, який йде за звітним (пункт 4.4. договору).

Судом першої інстанції встановлено та не заперечено представниками сторін, що договір від 06.11.2014 №01/11-178 було розірвано за згодою сторін з 06.04.2016. Дана обставина підтверджується пропозицією ТОВ Баутор Лімітед від 31.03.2016 та наданою ДП Адміністрація річкових портів згодою від 05.02.2016 №01/05-282 на розірвання.

Місцевий господарський суд дав належну оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору та правильно визначив, що такий за своєю правовою природою є договором надання послуг, за умовами якого, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Таким чином, укладення між ДП Адміністрація річкових портів та ТОВ Баутор Лімітед договору надання послуг було спрямоване на отримання останнім таких послуг та одночасного обов'язку із здійснення їх оплати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Місцевим судом було встановлено, що протягом строку дії договору позивач надав відповідачеві послуги, в тому числі, у грудні 2015 року, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2015 №ДП-0000483, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками підприємств.

Як зазначає позивач, 31.12.2015 ДП Адміністрація річкових портів було виставлено ТОВ Баутор Лімітед рахунок-фактуру №ДП-000068 за грудень 2015 року на суму 38 742,46 грн, в якому вказано розрахунковий рахунок позивача - №26008014038960 в філії ПАТ Укрексімбанк , що також відповідає реквізитам вказаним в пункті 7. договору.

Проте відповідач в порушення умов договору отримані послуги у грудні 2015 року не оплатив, у зв'язку з чим ДП Адміністрація річкових портів звернулося з даним позовом до суду.

Відповідач, вказуючи на належне виконання ним своїх зобов'язань за договором, надав до матеріалів справи довідку АТ Райффайзен Банк Аваль від 02.02.2016, платіжне доручення від 14.01.2016 №105 на суму 38 742,47 грн та банківську виписку зі свого рахунку за період з 14.01.2016 до 21.01.2016, якими, на його думку, підтверджується здійснення ним оплати послуг за грудень 2015 року у повному обсязі (а.с.95-97).

Як вбачається з наданих відповідачем доказів, ним було перераховано грошові кошти на розрахунковий рахунок позивача, відкритий в ПАТ АВАНТ-БАНК , який зазначається ним в акті здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31.12.2016 №ДП-0000489.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження надходження або ненадходження коштів від відповідача за період з 14.01.2016 по 15.01.2016 на вищезазначений рахунок.

З урахуванням вище викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем правомірно та у строки, встановлені договором, було здійснено оплату отриманих послуг на розрахунковий рахунок ДП Адміністрація річкових портів , який вказаний ним у акті здачі-приймання послуг, а тому відсутні підстави для стягнення з нього 38 742,46 грн заборгованості.

З таким висновком місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з підпунктом 1.4. пункту 1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14 зважаючи на пункт 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону.

Як вбачається з наданої позивачем банківської виписки від 21.09.2016 по особовому рахунку ДП Адміністрація річкових портів №26007010015455, відкритому в ПАТ АВАНТ-БАНК , на який, за твердженням відповідача, було перераховано оплату за договором, за період з 01.01.2016 по 16.01.2016 грошові кошти від ТОВ Баутор Лімітед не надходили.

Надані відповідачем докази, а саме, довідка АТ Райффайзен Банк Аваль від 02.02.2016, платіжне доручення від 14.01.2016 №105 на суму 38 742,47 грн та банківська виписка зі свого рахунку за період з 14.01.2016 до 21.01.2016, підтверджують проведення операції по перерахуванню вказаних грошових коштів банком відповідача, але не факт зарахування цих коштів на рахунок позивача.

Відтак, порушення банком, що обслуговує платника, строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання за договором.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази належного виконання зарахування грошових коштів на рахунок позивача, розмір заборгованості підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 38 742,46 грн.

Водночас, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати виконаних робіт, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню, розмір якої згідно розрахунку позивача складає 5 137,35 грн за період з 16.01.2016 по 04.05.2016.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно з пунктом 5.2. договору у випадку прострочення замовником строку оплати платежу у встановлений цим договором строк, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Здійснивши перерахунок пені, колегія суддів встановила, що правильний розмір пені складає 5 040,75 грн, а відтак, позовна вимога ДП Адміністрація річкових портів підлягає частковому задоволенню.

Також позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 350,27 грн та інфляційні втрати в розмірі 230,91 грн за період з 16.01.2016 по 04.05.2016.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Колегія суддів встановила, що позивачем правильно розраховано розміри 3 % річних та інфляційних втрат, а відтак, колегія суддів дійшла висновку про задоволення цих позовних вимог у заявленому позивачем обсязі.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд у відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Державного підприємства Адміністрація річкових портів судова колегія визнає обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у справі №910/9521/16 - скасуванню.

Згідно з частиною 7 статті 49 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з її задоволенням на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Адміністрація річкових портів на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у справі №910/9521/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у справі №910/9521/16 скасувати.

3. Постановити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Баутор Лімітед (01054, м. Київ, вул. Воровського, 33, код ЄДРПОУ 35253051) на користь Державного підприємства Адміністрація річкових портів (04071, м. Київ, вул. Електриків, 14, код ЄДРПОУ 33404067) 38 742 (тридцять вісім тисяч сімсот сорок дві) грн 46 коп. основної заборгованості, 5 040 (п'ять тисяч сорок) грн 75 коп. пені, 350 (триста п'ятдесят) грн 27 коп. 3 % річних, 230 (двісті тридцять) грн 91 коп. інфляційних втрат та 2 887 (дві тисячі вісімсот вісімдесят сім) грн 55 коп. судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.

У задоволенні решти позову відмовити.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №910/9521/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук