Постанова

від 27.10.2016 по справі 916/995/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2016 р.Справа № 916/995/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Діброви Г.І.

суддів Лисенко В.А., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання - Бендерук Є.О.

за участю представників учасників судового процесу:

від прокуратури - ОСОБА_1 - за посвідченням від 19.01.2015 року № 031409;

від Одеської міської ради - ОСОБА_2 - за довіреністю від 20.10.2016 року №205/исх-гс;

від Приватного підприємства В«ТАУВ» , м. Одеса - ОСОБА_3 - за довіреністю від 15.02.2016 року;

від Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради - ОСОБА_4 - за довіреністю від 11.01.2016 року №01-12/7;

розглянувши апеляційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від 30.06.2016 року

у справі №916/995/16

за позовом першого заступника прокурора Одеської області

до Одеської міської ради, Приватного підприємства В«ТАУВ» , м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради

про визнання незаконним рішення та визнання недійсним договору оренди

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради, Приватного підприємства В«ТАУВ» , м. Одеса, в якій просив суд визнати незаконним рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 року за № 6816-VІ «Про надання дозволу Приватному підприємству «ТАУ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а, в оренду для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом»; визнати незаконним рішення Одеської міської ради від 10.09.2015 року за № 7061 - VІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а, та надання її в оренду Приватному підприємству «ТАУ»; визнати недійсним договір оренди землі, укладений 04.03.2016 року між Одеською міською радою та Приватним підприємством «ТАУ» щодо земельної ділянки площею 0,6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.05.2016 року у справі № 916/995/16 залучено до участі у справі № 916/995/16 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради.

Рішенням господарського суду Одеської області від 30.06.2016 року у справі № 916/995/16 (суддя Волков Р.В.) припинено провадження у справі №916/995/16 в частині позовних вимог щодо визнання незаконним рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 року за № 6816-VІ та № 7061 - VІ; відмовлено у задоволенні позову першого заступника прокурора Одеської області в частині вимог щодо визнання недійсним договору оренди землі, укладений 04.03.2016 року між Одеською міською радою та Приватним підприємством «ТАУ» щодо земельної ділянки площею 0,6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а.

Заступник прокурора Одеської області з рішенням суду не погодився, тому звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Одеської області від 30.06.2015 року у справі № 916/995/16 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокуратури області задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

21.09.2016 року представником Одеської міської ради в судовому засіданні надано клопотання про залишення позову без розгляду. Представником прокуратури було надано заперечення на клопотання Одеської міської ради про залишення позову без розгляду, які судовою колегією долучені до матеріалів справи. Судова колегія, розглянувши дане клопотання, дійшла висновку про його відхилення у зв'язку з безпідставністю доводів Одеської міської ради.

Через канцелярію суду 25.10.2016 року представником Одеської міської ради подано клопотання про зупинення провадження у справі №916/995/16 до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №522/4894/16-а. Представник Одеської міської ради підтримав своє клопотання про зупинення провадження у справі. Представники прокуратури і Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради проти задоволення клопотання не заперечували. Представник Приватного підприємства В«ТАУВ» , м. Одеса проти клопотання про зупинення провадження у справі усно заперечував та наполягав на вирішенні спору по суті. Враховуючи заперечення Приватного підприємства «ТАУ», м. Одеса проти зупинення провадження у справі, судова колегія відхилила таке клопотання та зобов'язала сторін і третю особу надати письмові обґрунтовані пояснення щодо суті позовних вимог.

В судовому засіданні, яке відкладалось, представник прокуратури надав пояснення до позовної заяви, які підтримав в повному обсязі, представники Одеської міської ради та Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради надали пояснення по справі з належним чином засвідченими копіями містобудівної документації та підтримали заперечення на апеляційну скаргу з мотивів, викладених письмово. Представник Приватного підприємства «ТАУ», м. Одеса в судовому засіданні усно наполягав на залишенні без змін рішення господарського суду Одеської області від 30.06.2016 року у справі №916/995/16, а апеляційної скарги без задоволення з мотивів того, що даний позов повинен розглядатися в суді адміністративної юрисдикції.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в справі № 916/995/16 та наданих представниками сторін та третьої особи пояснень.

Апеляційний господарський суд, у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи, при цьому суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду є частково необґрунтованим в частині припинення провадження та підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позовних вимогах, щодо яких припинено провадження у справі, з залишенням без змін висновку, викладеного в рішенні місцевого господарського суду в іншій частині позовних вимог, але за мотивами, викладеними в постанові апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6816-VІ надано дозвіл Приватному підприємству «ТАУ», м.Одеса на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12 а в оренду для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.

Висновком по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду від 01.08.2015 року № 01-11/3038-136пз погоджено Приватному підприємству «ТАУ», м. Одеса проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Новоберегова, 12а для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.

Рішенням Одеської міської ради від 10.09.2015 року № 7061- VІ, зокрема, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:54:005:0207) площею 0,6191 га (категорія земель за основним цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови) за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12 а; вирішено надати Приватному підприємству «Тау» земельну ділянку в оренду терміном на 5 років для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом, цільове призначення земельної ділянки: В.02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; затверджено проект договору оренди землі між Одеською міською радою та Приватним підприємством «ТАУ», м.Одеса.

На підставі Рішення Одеської міської ради від 10.09.2015 року № 7061- VІ та Закону України «Про оренду землі» між Одеською міською радою (Орендодавець) та Приватним підприємством «ТАУ», м.Одеса (Орендар) було укладено договір оренди землі від 04.03.2016 року, відповідно до умов якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею 0,6191 га, що знаходиться за адресою: місто Одеса, вул. Новоберегова, 12 а, кадастровий номер 5110137500:54:005:0207, вид використання: для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом; цільове призначення: В.02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Пунктом 2.1 договору оренди визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,6191 га, у тому числі по угіддях:

- під капітальною одноповерховою забудовою - 0,1365 га;

- під тимчасовою забудовою - 0,0015 га;

- під спорудами - 0,0235 га;

- під проїздами, проходами та площадками - 0,4576 га.

На зазначеній земельній ділянці розташовані будівлі та споруди, які належать Приватному підприємству «ТАУ», м. Одеса на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 03.10.2001 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 9630 за написом про розрахунок від 13.08.2002 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, право власності на які зареєстровано Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 16.08.2002 року під № 1013 стр. 50 кн. 20 неж.

Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд помилково дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання незаконними рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 року №6816-VІ та від 10.09.2015 року №7061-VІ, у зв'язку з непідсудністю цих позовних вимог господарському суду, з огляду на наступне.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Земельні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України і прийнятими відповідно до них нормативними актами.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок (пункт 1.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 В«Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносинВ» ).

Пунктом 1.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 В«Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносинВ» визначено, що за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження у випадку, коли одночасно з їх оскарженням оспорюється цивільно-правова угода (договір) мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Отже, заявлені позовні вимоги підвідомчі господарському суду, висновок місцевого господарського суду про підвідомчість спору адміністративного суду є невірним, а доводи апеляційної скарги в частині неправомірності припинення провадження у справі в цій частині приймаються судовою колегією до уваги, тому апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню, а рішення суду в цій частині підлягає скасуванню. Оскільки рішенням суду було також відмовлено у інших позовних вимогах, то у апеляційної інстанції відсутня процесуальна можливість направити тільки в частині позову справу для розгляду її по суті до суду першої інстанції, в зв'язку з чим суд апеляційної інстанції повторно розглядає справу по суті за правилами статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

За змістом частини 1 статті 6 Закону України В«Про оренду земліВ» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються в т.ч. шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частина 3 цієї ж статті).

Відповідно до пункту 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

В позовній заяві прокурор просив суд визнати незаконними рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 року №6816-VІ «Про надання дозволу Приватному підприємству «ТАУ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,6191 га за адресою: м.Одеса, вул. Новоберегова, 12а, в оренду для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом»; визнати незаконним рішення Одеської міської ради від 10.09.2015 року за № 7061 - VІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а, та надання її в оренду Приватному підприємству «ТАУ».

Відповідно до положень статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (частина 1). Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10).

Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

У пункті 5 зазначеного вище рішення Конституційний Суд України також роз'яснив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Водночас, Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Верховний Суд України у постанові від 11.11.2014 року у справі 21-405а14 дійшов висновку, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Аналогічний висновок викладено також в постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 року у справі №916/876/13 (3-514гс16).

Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права та для усіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Отже, рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 року №6816-VІ та від 10.09.2015 року №7061-VІ вичерпали свою дію фактом їх виконання та позовні вимоги прокурора в цій частині не породжуть наслідків для орендаря земельної ділянки і не поновлюють ніякого порушеного права.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що в даному випадку немає підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання рішень Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6816-VІ та від 10.09.2015 року №7061-VІ незаконними.

В частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 04.03.2016 року між Одеською міською радою та Приватним підприємством «ТАУ» щодо земельної ділянки площею 0,6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а судова колегія зазначає наступне.

Чинність рішення органу місцевого самоврядування, яке було підставою для укладання договору оренди земельної ділянки, не є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання недійсним відповідного договору (постанова Верховного Суду України від 27.01.2009 року у справі №18/109). Мотивування місцевого господарського суду своєї відмови у цій частині позовних вимог похідністю від попередніх позовних вимог є помилковим, але таким, що не призвело до прийняття судом невірного висновку по справі в цій частині, тому відсутні підстави за нормами статті 104 Господарського процесуального кодексу України для його скасування і цей висновок слід залишити без змін за мотивами, викладеними нижче.

Повторно розглянувши дані позовні вимоги по суді, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Порядок надання земельних ділянок у користування передбачений статтею 123 Земельного кодексу України. Так, за правилами даної норми права, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою або відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів.

Містобудівна документація є основою, зокрема, для вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що Приватне підприємство «ТАУ», м.Одеса звернулось Одеської міської ради з листом від 26.05.2014 року №17, в якому просило надати дозвіл на розробку проекту відводу земельної ділянки орієнтовною площею 0,6191 га в оренду строком до 5 років для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та паркінгом по вул. Новоберегова, 12а.

Рішенням Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6816-VІ було надано дозвіл Приватному підприємству «Тау», м. Одеса на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому відповідної земельної ділянки.

Висновком Управління архітектури та містобудування від 01.07.2015 року № 01-11/1788-85 по розробці землевпорядної документації по наданню в оренду земельних ділянок було вказано на ряд обмежень при здійсненні окремих видів діяльності та вказано, які дії необхідно вчинити Приватному підприємству «ТАУ», м.Одеса.

Після усунення недоліків, висновком Управління архітектури та містобудування від 01.08.2015 року № 01-11/3038-136пз було погоджено Приватному підприємству «ТАУ», м. Одеса проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У серпні 2015 року Головне управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області своїм висновком №19-1505-0.12-5314/2-15 погодило проект землеустрою на відведення земельної ділянки Приватному підприємству «ТАУ», м. Одеса для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м.Одеса, вул. Новоберегова, 12а. При цьому, Головне управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області у листі від 14.08.2015 року №19-1505-0.12-5315/2-15 визначило перелік обмежень у використанні земельної ділянки.

З огляду на погодження Управлінням архітектури та містобудування і Головним управлінням Держземагентства у м. Одесі Одеської області проекту землеустрою, наданого приватним підприємством «ТАУ», м. Одеса, у Одеської міської ради були відсутні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно зі статтями 24 та 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

За приписами статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

У відповідності до вимог статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (частина 2 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

У відповідності з Генеральним планом м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року №6489-VІ, земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а, розташована на території одноквартирної (садибної і блокованої) житлової забудови.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної документації», детальний план території є одним із видів містобудівної документації, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Статтею 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що детальний план території у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план території розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, визначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Детальний план території визначає:

принципи планувально-просторової організації забудови;

червоні лінії та лінії регулювання забудови;

функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл території згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами;

містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території;

потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місць їх розташування;

доцільність, обсяги, послідовності реконструкції території;

систему інженерних мереж;

порядок організації транспортного і пішохідного руху;

порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі;

межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Детальний план території у межах населеного пункту, у разі відсутності затвердженого плану зонування території, затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

За поясненнями Одеської міської ради, план зонування території було розроблено тільки 19.10.2016 року.

Згідно з детальним планом території в межах вулиць Каманіна, Літературної, Новоберегової, провулку Червоних Зір, вулиці ОСОБА_6 і Фонтанської дороги в м. Одесі, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6722- VІ, земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а розташована на території змішаної багатоквартирної житлової і громадської забудови (Ж-4).

У детальному плані території визначено, що переважними видами використання зони змішаної багатоквартирної забудови і суспільної забудови (Ж-4) є: житлові будинки середньої поверховості і багатоповерхові; окремо розташовані адміністративні або офісні будівлі; парки, інші озеленені території. Супутні види дозволеного використання: підприємства громадського харчування, підприємства побутового обслуговування, магазини продовольчих і непродовольчих товарів; лікувальні установи; аптеки; автостоянки для зберігання автомобілів; інженерні споруди для обслуговування зони, громадські туалети. Допустимими видами використання є елементи благоустрою (скульптура, пристрої для освітлення, декоративні водойми, фонтани, реклама та інше).

Отже, при наданні Приватному підприємству «ТАУ», м. Одеса земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом вимоги чинного законодавства України та діючої містобудівної документації Одеською міською радою порушені не були.

Прокурор у позовній заяві, як на порушення норм законодавства, посилався саме на порушення цільового призначення земельної ділянки.

Цільове призначення земель - це встановлені законодавством порядок, умови та межі використання земель для конкретних цілей відповідно до їх категорій. Цільове призначення конкретної земельної ділянки залежить від категорії земель, з яких її виділено, від планування та зонування території і є встановленою компетентним органом при наданні земельної ділянки межею її використання для конкретного призначення відповідно до затверджених планів розвитку території, зонування земель, а також правового режиму відповідної категорії земель.

Відповідно до вимог статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Встановлення та зміна цільового призначення земель здійснюється згідно із статтею 20 Земельного кодексу України, за нормами якої віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (частина 5 статті 20 Земельного кодексу України).

Отже, порядок зміни виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель, на відміну від зміни цільового призначення земель, визначається її власником. В даному випадку мала місце зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель, а саме: земель житлової та громадської забудови.

Земельна ділянка може використовуватися власником у спосіб, який відповідає категорії земельної ділянки. Класифікація видів цільового призначення земель затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 року N 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010р. за N 1011/18306. Цією класифікацією визначено поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів і застосовуються для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів.

Вказаним наказом здійснена класифікація видів цільового призначення земель. Так, землі житлової забудови поділяються на:

- 02.01. Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

- 02.02. Для колективного житлового будівництва;

- 02.03. Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку;

- 02.04. Для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання;

- 02.05. Для будівництва індивідуальних гаражів;

- 02.06. Для колективного гаражного будівництва;

- 02.07. Для колективного гаражного будівництва;

- 02.08. Для цілей підрозділів 02.01 - 02.07 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Землі громадської забудови поділяються на:

- 03.01. Для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування;

- 03.02. Для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти;

- 03.03. Для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги;

- 03.04. Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій;

- 03.05. Для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування;

- 03.06. Для будівництва та обслуговування будівель екстериторіальних організацій та органів;

- 03.07. Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі;

- 03.08. Для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування;

- 03.09. Для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ;

- 03.10. Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури;

- 03.11. Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки;

- 03.12. Для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування;

- 03.13. Для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування;

- 03.14. Для розміщення та постійної діяльності органів МНС;

- 03.15. Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови;

- 03.16. Для цілей підрозділів 03.01 - 03.15 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Судова колегія, проаналізувавши вимоги законодавства та надану сторонами і третьою особою містобудівну документацію, зазначає, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які згідно земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, отримання погоджень органів виконавчої влади, тощо).

Отже, прокурором не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, яким чином будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом порушує цільове призначення спірної земельної ділянки, не доведено зміну відповідачем цільового призначення земельної ділянки, відтак, позивачем не доведено наявність підстав для визнання договору оренди землі недійсним, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

За таких обставин, рішення місцевого господарського суду про відмову в позовних вимогах про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 04.03.2016 року між Одеською міською радою та Приватним підприємством «ТАУ» щодо земельної ділянки площею 0,6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а є вірним за мотивами, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції.

За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

В даному випадку господарським судом Одеської області частково були порушені норми процесуального права України та не було досліджено всіх обставин справи, а також в порушення вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення не було вказано дату рішення Одеської міської ради від 10.09.2015 року за № 7061 - VІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а, та надання її в оренду Приватному підприємству «ТАУ».

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Одеського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Одеської області від 30.06.2016 року у справі № 916/995/16 частково не відповідає нормам матеріального та процесуального права України, тому підлягає скасуванню в частині припинення провадження щодо позовних вимог про визнання незаконним рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 року за № 6816-VІ «Про надання дозволу Приватному підприємству «ТАУ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а, в оренду для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом»; визнання незаконним рішення Одеської міської ради від 10.09.2015 року за № 7061 - VІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а, та надання її в оренду Приватному підприємству «ТАУ», із залишенням без змін в іншій частині за мотивами, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області на рішення господарського суду Одеської області від 30.06.2016 року у справі №916/995/16 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 30.06.2016 року у справі №916/995/16 - скасувати частково.

Відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 року за № 6816-VІ «Про надання дозволу Приватному підприємству «ТАУ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а, в оренду для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом»; визнання незаконним рішення Одеської міської ради від 10.09.2015 року за № 7061 - VІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12а, та надання її в оренду Приватному підприємству «ТАУ».

В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 30.06.2016 року у справі №916/995/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Одеський апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий суддя ОСОБА_7 Судді ОСОБА_8 ОСОБА_9