Постанова

від 22.02.2017 по справі 916/995/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року Справа № 916/995/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М., суддівДанилової М.В., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора Одеської області, м. Одеса на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 року у справі господарського суду Одеської області за позовомПершого заступника прокурора Одеської області, м. Одеса до 1. Одеської міської ради, м. Одеса; 2. Приватного підприємства "ТАУ", м. Одеса за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачівУправління архітектури та містобудування Одеської міської ради, м. Одеса провизнання незаконним рішення та визнання недійсним договору оренди

за участю представників

прокуратури: не з'явився,

відповідача-1: Цокур В.В.,

відповідача-2: не з'явився,

третьої особи: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради, приватного підприємства "ТАУ" (далі за текстом - ПП "ТАУ") про визнання незаконним рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6816-VІ "Про надання дозволу ПП "ТАУ" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0, 6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а, в оренду для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом"; визнання незаконним рішення Одеської міської ради від 10.09.2015 року № 7061-VІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а, та надання її в оренду ПП "ТАУ"; визнання недійсним Договору оренди землі, укладеного 04.03.2016 року Одеською міською радою та ПП "ТАУ" щодо земельної ділянки площею 0, 6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.05.2016 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради.

Рішенням господарського суду Одеської області від 30.06.2016 року припинено провадження у справі № 916/995/16 в частині позовних вимог щодо визнання незаконними рішень Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6816-VІ та № 7061-VІ; у задоволенні позову першого заступника прокурора Одеської області в частині вимог щодо визнання недійсним Договору оренди землі від 04.03.2016 року, укладеного Одеською міською радою та ПП "ТАУ" щодо земельної ділянки, загальною площею 0, 6191 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а - відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позовні вимоги в частині оскарження рішень Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6816-VІ та № 7061-VІ заявлено до органу місцевого самоврядування як суб'єкта владних повноважень, а тому, з урахуванням положень п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, такі спори відносяться до публічно-правових, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, у зв'язку з чим у зазначеній частині позовних вимог провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки такий спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; у задоволенні вимоги про визнання недійсним Договору оренди землі необхідно відмовити з огляду на те, що дана вимога обґрунтована незаконністю рішень Одеської міської ради та є похідною від вимог про визнання цих рішень незаконними, які на момент розгляду справи по суті є чинними, в судовому та іншому порядку не скасовані; при цьому, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду з підстав невірного визначення прокурором уповноваженого державного органу, оскільки функції держави, про захист яких зазначено прокурором у позовній заяві, здійснюються Державною інспекцією сільського господарства, яка на час розгляду справи не виключена з державного реєстру підприємств, а, отже, прокурором вірно визначено державний орган, в інтересах якого заявлено даний позов.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 року рішення господарського суду Одеської області від 30.06.2016 року скасовано частково: відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 року за № 6816-VІ "Про надання дозволу ПП "ТАУ" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0, 6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а, в оренду для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом"; визнання незаконним рішення Одеської міської ради від 10.09.2015 року за № 7061-VІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а, та надання її в оренду ПП "ТАУ"; в іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 30.06.2016 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за змістом ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. 11 Цивільного кодексу України, ст. ст. 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України оскаржувані рішення ради щодо надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у користування (оренду) є актами індивідуальної дії органу місцевого самоврядування, якими здійснюється волевиявлення власника землі як учасника цивільно-правових відносин, з яких в подальшому виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, а тому спори щодо їх оскарження відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України, з одночасним оспоренням цивільно-правової угоди (договору), укладеної на їх виконання, мають приватноправовий характер, тобто справи у таких спорах підвідомчі господарським судам.

Водночас, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору оренди землі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурором не доведено належними доказами, що затвердження проекту землеустрою з передачею в оренду земельної ділянки під будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом порушує цільове призначення категорії спірної земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови, як і не доведено зміну цільового призначення земельної ділянки, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання Договору оренди землі недійсним.

Не погоджуючись з судовими актами господарських судів попередніх інстанцій, заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 30.06.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити у повному обсязі.

Відповідачами та третьою особою відзивів на касаційну скаргу подано не було.

Судове засідання 22.02.2017 року проводилось в режимі відеоконференції за клопотанням Одеської міської ради, яке ухвалою Вищого господарського суду України від 15.02.2017 року задоволено.

В судовому засіданні представник відповідача-1 проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Учасників судового процесу згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак прокурор, відповідач-2 та третя особа не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією

Заслухавши пояснення представника відповідача-1, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, рішенням Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6816-VІ надано дозвіл ПП "ТАУ" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0, 6191 га за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а в оренду для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.

Висновком Управління архітектури та містобудування по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду від 01.08.2015 року № 01-11/3038-136пз погоджено ПП "ТАУ" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Новоберегова, 12-а для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.

Рішенням Одеської міської ради від 10.09.2015 року № 7061-VІ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:54:005:0207) площею 0, 6191 га (категорія земель за основним цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови) за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а; вирішено надати ПП "ТАУ" земельну ділянку в оренду терміном на 5 років для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом, цільове призначення земельної ділянки: В.02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку та затверджено проект Договору оренди землі між Одеською міською радою та ПП "ТАУ".

На підставі зазначеного рішення ради 04.03.2016 року Одеською міською радою (орендодавець) та ПП "ТАУ" (орендар) укладено Договір оренди землі (далі за текстом - Договір оренди), відповідно до п. п. 1.1. 2.1 якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею 0, 6191 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а, кадастровий номер 5110137500:54:005:0207, для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; в оренду передано земельну ділянку площею 0, 6191 га, у тому числі по угіддях: під капітальною одноповерховою забудовою - 0, 1365 га; під тимчасовою забудовою - 0, 0015 га; під спорудами - 0, 0235 га; під проїздами, проходами та площадками - 0, 4576 га.

Згідно з п. 2.2 Договору оренди на земельній ділянці розташовані будівлі та споруди, які належать ПП "ТАУ" на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 03.10.2001 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим № 9630, право власності на які зареєстровано Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 16.08.2002 року під № 1013 стр. 50 кн. 20 неж.

Прокурор, звернувшись до господарського суду з позовом про визнання незаконними рішень Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6816-VІ та за № 7061-VІ та визнання недійсним укладеного на підставі останнього рішення ради Договору оренди свої вимоги обґрунтував тим, що земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а, яка передана в оренду, розташована в межах одноквартирної (садибної) житлової забудови, а, отже, прийняті радою рішення не відповідають положенням Генерального плану забудови м. Одеси, призвели до зміни цільового використання земель житлової забудови без дотримання установленого законом порядку, що є порушенням ст. ст. 123, 186 1 Земельного кодексу України та відповідно до ст. ст. 21, 202, 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання оскаржуваних рішень протиправними та їх скасуванню, а оспорюваного Договору оренди землі - недійсним.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірними висновки апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Господарським судам у вирішенні питання щодо підвідомчості спору, що виник із земельних правовідносин, слід аналізувати не лише предмет та склад сторін спору, але і його підставу, яка розкриває характер спірних правовідносин між сторонами і вказує на рівність або адміністративне підпорядкування сторін спору.

Визначаючи підвідомчість спору необхідно розрізняти участь державних органів та органів місцевого самоврядування у земельних відносинах як суб'єктів владних повноважень та як органів, що реалізують права держави, територіальних громад та Українського народу в цілому, як власників землі. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

За змістом ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. 11 Цивільного кодексу України, ст. ст. 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині припинення провадження у справі, дійшов правомірного висновку щодо підвідомчості даного спору господарським судам.

За приписами ч. ч. 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

В п. 5 вищезазначеного рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року зазначено, що зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та укладення договору оренди землі.

Враховуючи наведене, позов, предметом якого є скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі в оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Скасування такого рішення не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

З огляду на зазначене, позовні вимоги, предметом яких є рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6816-VІ та від 10.09.2015 року № 7061-VІ, не можуть бути задоволені, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту з урахуванням того, що скасування вказаних рішень не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки та не призводить до реального захисту прав позивача, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 року у справі № 21-405а14 та від 06.07.2016 року у справі № 916/876/13 (3-514гс16).

Щодо позовних вимог про визнання недійсним Договору оренди землі від 04.03.2016 року судом апеляційної інстанції вірно відзначено, що чинність рішення органу місцевого самоврядування, яке було підставою для укладання Договору оренди земельної ділянки, не пливає на юридичну оцінку дійсності оспорюваного правочину.

При цьому, вирішуючи спори про визнання оспорюваних правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення), та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За правилами ч. ч. 1 - 4 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому, розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених ст. 122 цього Кодексу. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186 1 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч. ч. 10, 13 ст. 123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів.

Містобудівна документація є основою, зокрема, для вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Як вірно встановлено апеляційним господарським судом, 26.05.2014 року ПП "ТАУ" звернулось з листом за № 17 до Одеської міської ради щодо надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки орієнтовною площею 0, 6191 га в оренду строком до 5 років для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та паркінгом по вул. Новоберегова, 12-а у м. Одеса.

Рішенням Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6816-VІ надано дозвіл ПП "ТАУ" на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому відповідної земельної ділянки.

Висновком Управління архітектури та містобудування № 01-11/1788-85 від 01.07.2015 року по розробці землевпорядної документації по наданню в оренду земельних ділянок вказано на ряд обмежень при здійсненні окремих видів діяльності та зазначено які дії необхідно вчинити ПП "ТАУ".

Після усунення недоліків висновком Управління архітектури та містобудування № 01-11/3038-136пз від 01.08.2015 року погоджено ПП "ТАУ" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В серпні 2015 року Головне управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області своїм висновком № 19-1505-0.12-5314/2-15 погодило проект землеустрою на відведення земельної ділянки ПП "ТАУ" для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а. При цьому, Головне управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області у листі за № 19-1505-0.12-5315/2-15 від 14.08.2015 року визначило перелік обмежень у використанні земельної ділянки.

Враховуючи погодження Управлінням архітектури та містобудування і Головним управлінням Держземагентства у м. Одесі Одеської області розробленого ПП "ТАУ" проекту землеустрою у Одеської міської ради були відсутні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно зі ст. ст. 24, 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства. Забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

За приписами ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (ч. 2 ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Відповідно до Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року № 6489-VІ, земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а розташована на території одноквартирної (садибної і блокованої) житлової забудови.

Водночас, в ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що детальний план території є одним із видів містобудівної документації, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Згідно з ч. ч. 1 та 6 ст. 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план території у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план території розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, визначених для комплексної забудови чи реконструкції. Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Згідно з Детальним планом території в межах вулиць Каманіна, Літературної, Новоберегової, провулку Червоних Зір, вулиці Червоних Зір і Фонтанської дороги в м. Одесі, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 10.06.2015 року № 6722-VІ, земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а розташована на території змішаної багатоквартирної житлової і громадської забудови (Ж-4).

В детальному плані території визначено, що переважними видами використання зони змішаної багатоквартирної забудови і суспільної забудови (Ж-4) є: житлові будинки середньої поверховості і багатоповерхові; окремо розташовані адміністративні або офісні будівлі; парки, інші озеленені території. Супутні види дозволеного використання: підприємства громадського харчування, підприємства побутового обслуговування, магазини продовольчих і непродовольчих товарів; лікувальні установи; аптеки; автостоянки для зберігання автомобілів; інженерні споруди для обслуговування зони, громадські туалети. Допустимими видами використання є елементи благоустрою (скульптура, пристрої для освітлення, декоративні водойми, фонтани, реклама та інше).

За таких обставин, затвердження проекту ПП "ТАУ" щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а для будівництва житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом здійснено Одеською міською радою з дотриманням вимог чинного законодавства України та діючої містобудівної документації.

Разом з тим, прокурор в позові як на порушення норм законодавства посилався на зміну цільового призначення земельної ділянки, оскільки передана в оренду земельна ділянка відповідно до Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року № 6489-VI, розташована в межах одноквартирної (садибної) житлової забудови.

Проте, прокурором не враховано, що цільове призначення земель - це встановлені законодавством порядок, умови та межі використання земель для конкретних цілей відповідно до їх категорій. Цільове призначення конкретної земельної ділянки залежить від категорії земель, з яких її виділено, від планування та зонування території і є встановленою компетентним органом при наданні земельної ділянки межею її використання для конкретного призначення відповідно до затверджених планів розвитку території, зонування земель, а також правового режиму відповідної категорії земель.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Встановлення та зміна цільового призначення земель здійснюється згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України, за нормами якої віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

В ст. 38 Земельного кодексу України визначено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Згідно зі ст. 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України).

Так, Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 року № 548, визначено поділ категорій земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів і застосовуються для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів.

Правовий аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива відповідно до видів кваліфікації в межах певної категорії (земель житлової та громадської забудови) з урахуванням принципу планувально-просторової організації забудови, функціонального призначення, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону та не призводить до зміни правового режиму відповідної категорії земель.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку, що за оспорюваним правочином в оренду передано земельну ділянку без зміни цільового призначення, з дотриманням положень Земельного кодексу України та Закону України "Про регулювання містобудівної документації", що вказує на відсутність правових підстав для визнання недійсним Договору оренди землі від 04.03.2016 року, укладеного Одеською міською радою та ПП "ТАУ" щодо земельної ділянки загальною площею 0, 6191 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Новоберегова, 12-а.

За таких обставин та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог прокурора, оскільки оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування вичерпали свою дію шляхом виконання, їх скасування не забезпечує реального захисту порушених прав позивача та не призведе до юридичних наслідків для орендаря земельної ділянки, у якого виникло право володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на Договорі оренди землі, який укладено з дотриманням вимог земельного та містобудівного законодавства.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи заступника прокурора Одеської області, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді, обґрунтовано ним відхилені та не спростовують законних висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 року у справі № 916/995/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга Судді М.В. Данилова В.О. Швець