Ухвала

від 04.11.2016 по справі 757/16034/13-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2016 року м. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович О.В. , розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору удаваним правочином, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 11 березня 2008 року між нею та ОСОБА_4 укладено договір позики, за яким вона позичила відповідачу грошові кошти у розмірі 131 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті становило 661 550 гривень з терміном повернення не пізніше 31 грудня 2011 року, про що відповідач склала та надала їй розписку.

Відповідач повернула позивачу 03 вересня 2012 року частину позичених грошових коштів у розмірі 24 000 гривень, що на час повернення було еквівалентно 3000 доларів США.

Позивач, посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань в строк до 31 грудня 2011 року, просила стягнути з відповідача залишок суми боргу у розмірі 1 023 104 гривні, еквіваленту 128 000 доларів США, а також розраховані позивачем, станом на 17 липня 2013 року, суму відсотків за користування позикою у розмірі 136 265 гривень 67 копійок та суму відсотків за прострочення повернення позики у розмірі 60 151 гривня 83 копійки, розрахованому у розмірі 3% річних від простроченої суми.

ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання договору позики від 11 березня 2008р. недійсним, посилаючись на те, що грошові кошти за вказаним договором передані не були, а надана позивачу розписка підтверджувала її участь у спільному будівництві у тому числі і на земельній ділянці позивача шляхом внесення інвестиції у розмірі 131 000 доларів США. У подальшому відповідач змінила підстави зустрічного позову і просила визнати договір удаваним правочином.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2014 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 борг у розмірі 661 550 грн, 3% річних - 30 612 грн 55 коп., проценти від позики - 76 557 грн 54 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У березні 2015 року ОСОБА_5 збільшила позовні вимоги і просила стягнути з відповідача 3 015 296 грн суми боргу, 357 250 грн 16 коп. процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання та 916 485 грн 50 коп. процентів за користування позикою.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору удаваним правочином - задоволено.

Визнано договір позики від 11 березня 2008 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 удаваним правочином.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_5 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 3 015 296 грн суму боргу, 357 250 грн 16 коп. процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання та 916 485 грн 50 коп. процентів за користування позикою.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2016 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове.

Позов ОСОБА_5 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 3 015 296 грн - суму боргу; 357 250 грн 16 коп - процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання; 916 485 грн 50 коп. - процентів за користування позикою.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» ВССУ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним судом.

У зв'язку з цим скарга підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Відповідно до частини 2 статті 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ознайомившись із змістом касаційної скарги та судовими рішеннями, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано достатніх доказів передачі відповідачу грошових коштів відповідно до розписки від 11 березня 2008 року, що надана розписка не є достатнім та належним доказом укладення між сторонами договору позики та посвідчення передачі грошових коштів позивачем, а між сторонами мала місце усна домовленість про наміри здійснювати спільну діяльність, а тому розписка є удаваним правочином.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з тексту розписки відповідача вбачається визнання відповідачем свого боргу, а відтак і отримання грошових коштів відповідачем, його розмір, строк та порядок їх повернення.

Крім того, на підтвердження своїх посилань про домовленість з позивачем про спільну діяльність, відповідачем суду не було надано жодного письмового доказу, а надана відповідачем позивачу розписка від 11 березня 2008 року не містить жодної умови договору про спільну діяльність, крім обов'язку відповідача повернути борг під час спільного будівництва будинків.

Також, ОСОБА_4 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що розписка була написана під будь-яким примусом або тиском з боку позивача або інших осіб, або у стані, який позбавляв її можливості розуміти значення своїх дії та керувати ними.

Відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

За змістом ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене у цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням норм ст.6, ч. 1 ст.627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати (наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки закон - ст. ст. 536, 1048 ЦК України визначає, що плата за користування чужими грішми встановлюється і нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.

За змістом ст. ст. 526, 527 ЦК України належним виконанням зобов'язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов'язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

Аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. ст.192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного суду України висловленою у постанові № 6-79цс14 від 02 липня 2014 року, яка у силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Згідно ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Статтею 1131 ЦК Українипередбачено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Твердження ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_5 суду не було надано доказів наявності у неї грошових коштів, які вона могла б передати у борг, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки при пред'явленні позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а у підтвердження цієї обставини позивач надала суду оригінал розписки відповідача, в якій остання визнає свій борг перед позивачем та зазначає суму боргу і строки та порядок повернення боргу.

Докази та обставини, на які є посилання у касаційній скарзі були предметом дослідження судами першої і апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Зводяться до оцінки доказів по справі, яким суди дали належну правову оцінку.

До касаційної скарги ОСОБА_4 додає клопотання про зупинення виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року.

Клопотання підлягає залишенню без розгляду, оскільки відсутні підстави для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Керуючись ст. п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,

у х в а л и л а:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору удаваним правочином, відмовити.

Клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року, залишити без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Попович