Ухвала

від 17.02.2017 по справі 757/16034/13-ц

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

17 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору удаваним,

в с т а н о в и л а:

Печерський районний суд м. Києва рішенням від 20 листопада 2015 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 й задовольнив зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 та визнав договір позики від 11 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, удаваним, вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд м. Києва від 26 жовтня 2016 року скасував рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнив, стягнув з ОСОБА_4 на її користь заборгованість за договором позики в розмірі 3 млн. 15 тис. 296 грн, проценти за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 357 тис. 250 грн 16 коп. та проценти за користування позикою в розмірі 916 тис. 485 грн 50 коп., а також судовий збір у розмірі 3 тис. 441 грн; відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 листопада 2016 року відмовив ОСОБА_7 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.

У лютому 2016 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 1046, 1047 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_4 надала рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2013 року та ухвали цього ж суду від 10 та 18 грудня 2014 року, а також постанови Верховного Суду України від 27 лютого 2012 року, 18 вересня 2013 року, 2 липня, 22 жовтня, 12 листопада 2014 року, 11 листопада 2015 року.

Перевіривши доводи заявниці, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції погодився з рішенням суду апеляційної інстанції про задоволення позову ОСОБА_6 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 При цьому, встановивши, що за змістом розписки відповідачка отримала грошові кошти, визнала свій борг перед позивачкою, його розмір, строк та порядок його повернення, суд дійшов висновку, що між сторонами укладено договір позики. Натомість ОСОБА_4 не надано належних та допустимих доказів того, що між сторонами укладено договір про спільну діяльність, і це заперечує ОСОБА_5, а надана розписка від 11 березня 2008 року не містить жодної умови договору про спільну діяльність, крім обов'язку відповідача повернути борг під час спільного будівництва будинків. Крім того, ОСОБА_4 не доведено обставини для визнання договору позики удаваним на підставі статті 235 ЦК України.

У наданому для порівняння рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2013 року суд погодився з висновком суду першої інстанції, який встановивши, що договір позики є укладеним, стягнув з позичальника на користь позикодавця суму позики. При цьому, суд касаційної інстанції відмовив у застосування статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки грошове зобов'язання виникло в іноземній валюті.

Рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2013 року не свідчить про різне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

В ухвалах від 10 і 18 грудня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановивши, що між сторонами не виникли правовідносини з договору позики, оскільки в розписках відсутні умови, що підтверджують боргове зобов'язання, відмовили в задоволенні позовів про стягнення боргу за договором позики.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 і 18 грудня 2014 року, наданих заявницею на підтвердження підстави для перегляду судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, наявні різні фактичні обставини, що не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.

Надану для порівняння постанову Верховного Суду України від 27 лютого 2012 року (справа № 21-460а11) прийнято в справі про визнання дій протиправними та стягнення грошової допомоги, постанову від 22 жовтня 2014 року (справа № 6-127цс14) - в справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, а постанову від 12 листопада 2014 року (справа № 6-138цс14) - в справі про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення про видачу виконавчих листів про стягнення заборгованості.

Зазначені постанови прийнято в справах з іншими предметами спорів, підставами позовів, змістом позовних вимог та з іншим матеріально-правовим регулюванням правовідносин у порівнянні зі справою, судові рішення в якій просить переглянути заявниця.

У постановах від 18 вересня 2013 року (справа № 6-63цс13), 2 липня 2014 року (справа № 6-79цс14), 11 листопада 2015 року (справа № 6-1967цс15) Верховний Суд України виклав правовий висновок про те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Порівняння змісту зазначених постанов Верховного Суду України зі змістом ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору удаваним за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

В.М. Сімоненко