Постанова

від 22.11.2016 по справі 826/10493/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 листопада 2016 року письмове провадження № 826/10493/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ЛІДЕР»

до Головного управління ДФС у м.Києві

про визнання протиправними дій та скасування ППР

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО ЛІДЕР» (надалі - ТОВ «ЕКО ЛІДЕР», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (надалі - ГУ ДФС у м.Києві, відповідач), в якому просить суд визнати

- неправомірними дії ГУ ДФС у м. Києві з призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЕКО ЛІДЕР» (код ЄДРПОУ 38745281) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведені господарських відносин з платниками податків ТОВ «ЛАКРОСТ» (код ЄДРПОУ 39821022), ТОВ «МІРАКС-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 39729590) за період з 01.10.2015 по 31.10.2015 та ТОВ «СВІТ ОЙЛ ГРУП» (код ЄДРПОУ 39687636) за період з 01.10.2015 по 31.12.2015 та з контрагентами покупцями на підставі наказу № 1271 від 09.03.2016;

- протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15.04.2016 № 0003741404, винесене ГУ ДФС у м. Києві на підставі акту документальної позапланової перевірки від 25.03.2016 № 30/26-15-14-04-03/38745281 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ЛІДЕР».

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючого, які не мають підтвердження належними доказами, а також на неправомірність шляху визначення відповідачем суми грошових зобов'язань. Просив суд розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду. Через канцелярію суду подав заперечення, в яких проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та податкових зобов'язань. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Судом встановлено, що в період з 14.03.2016 по 18.03.2016 на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 09 березня 2016 року № 1271, посадовою особою відповідача згідно з пп. 78.1.4, п. 78.1, ст. 78 Податкового кодексу України була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «ЕКО ЛІДЕР» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ «ЛАКРОСТ» (код ЄДРПОУ 39821022), ТОВ «МІРАКС-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 39729590) за період з 01.10.2015 по 31.10.2015 та ТОВ «СВІТ ОЙЛ ГРУП» (код ЄДРПОУ 39687636) за період з 01.10.2015 по 31.12.2015 та з контрагентами покупцями.

Згідно з текстом акту перевірки такими контрагентами є ТОВ «ДТЕК «ДОПРОПІЛЛЯВУГІЛЛЯ» (код ЄДРПОУ 3701460), ТОВ «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА» (код ЄДРПОУ 36028628), ТОВ «СХІДНА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 32724397), ТОВ «САВ-ДІСТРИБЬЮШН» (код ЄДРПОУ 35625082) .

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 25.03.2016 №30/26-15-14-04-03/38745281 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЕКО ЛІДЕР» (код ЄДРПОУ 38745281)».

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, перевіркою ТОВ «ЕКО ЛІДЕР» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з постачальниками, а саме: ТОВ «ЛАКРОСТ» за період з 01.10.2015 по 31.10.2015 на суму 2 432 024,2 грн; з ТОВ «МІРАКС-ТРЕЙД» за період з 01.10.2015 по 31.10.2015 суму 196 668 грн; ТОВ «СВІТ ОЙЛ ГРУП» за період з 01.10.2015 по 31.12.2015 на суму 70 965 458 грн та контрагентами - покупцями ТОВ «ДТЕК «ДОПРОПІЛЛЯВУГІЛЛЯ» (код ЄДРПОУ 37014600) на загальну суму ПДВ 7 766 048 грн, а саме в жовтні 2015 року на суму 2 655 542 грн та листопаді 2015 року на суму 5 110 506 грн; ТОВ «СХІДНА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 32724397) в листопаді 2015 року на суму 4 425 183 грн; ТОВ «САВ-ДІСТРИБЬЮШН» (код ЄДРПОУ 35625082) в грудні 2015 року на суму 9 251 101 грн, ТОВ «ШАХТА «БІЛОЗЕРСЬКА» (код ЄДРПОУ 36028628) в листопаді 2015 року на суму 1 015 146 грн. та встановлено встановлено порушення пп. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (р. 24 Декларації) всього на суму 12 071 850 грн, у т.ч. за жовтень 2015 року на суму 978 050 грн та у грудні 2015 року на суму 11 093 800 грн, а також п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «ЕКО ЛІДЕР» занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет (ряд. 25 декларації) в грудні 2015 року у сумі 40 161 622 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення форми «Р1» від 15.04.2016 №0003781404, форми «В4» від 15.04.2016 №0003751404, якими позивачу зменшено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 22 457 478 грн (у жовтні року 2015 - 2 655 542 грн., у листопаді 2015 року - 10 550 835 грн, у грудні 2015 року - 9 251 101 грн.), зменшено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 73 594 150 (у жовтні 2015 року - 3 663 591 грн., у листопаді 2015 року - 9 454 035 грн, у грудні 2015 року - 60 506 523 грн.).

Внаслідок зазначених коригувань податкових зобов'язань, податкового кредиту та від'ємного значення з ПДВ відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення рішення форми «Р» від 15.04.2016 № 0003741404, яким відповідачем збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2015 року у розмірі 50 202 027 грн (у грудні 2015 року - 40 161 622 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 10 040 405 грн).

Як вбачається з акту перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ «ЛАКРОСТ» (код ЄДРПОУ 39821022), ТОВ «МІРАКС-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 39729590) та ТОВ «СВІТ ОЙЛ ГРУП» (код ЄДРПОУ 39687636).

Судом встановлено, що згідно тексту акту перевірки, безтоварність господарських операцій позивача та ТОВ «ЛАКРОСТ» (код ЄДРПОУ 39821022), ТОВ «МІРАКС-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 39729590), на думку контролюючого органу підтверджується відсутністю у позивача на момент перевірки договорів зберігання та товарно-транспортних накладних, а також невідповідністю первинних документів пункту 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-XIV зі змінами та доповненнями, а саме: «місце складання документу повинно співпадати з місцем проведення господарської операції».

Інших обставин які б свідчили про безтоварний характер господарських операцій позивача з ТОВ «ЛАКРОСТ» (код ЄДРПОУ 39821022) та ТОВ «МІРАКС-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 39729590) акт перевірки в собі не містить.

Також встановлено, що згідно тексту акту перевірки, безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «СВІТ ОЙЛ ГРУП» (код ЄДРПОУ 39687636), на думку контролюючого органу підтверджується відсутністю у позивача на момент перевірки договорів зберігання та товарно-транспортних накладних, а також невідповідністю первинних документів пункту 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-XIV зі змінами та доповненнями, а саме: «місце складання документу повинно співпадати з місцем проведення господарської операції».

Також, в обґрунтування висновків зроблених в акті перевірки, відповідач посилається на лист ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 08.02.2016 №567/7/26-51-11-01-04, яким повідомлено про проведення СУ ФР ГУ ДФС у Житомирській області досудового розслідування по кримінальному провадженню, зареєстрованому в Єдиному реєстрі судових розслідувань від 05.01.2016 №32016060000000001, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 КК України, ч. 3 ст. 212 КК України стосовно не встановлених осіб, які шляхом придбання суб'єкта підприємницької діяльності ФГ «ПУСТОМИТІВСЬКЕ» з метою прикриття незаконної діяльності у період з 01.11.2015 по 31.12.2015, незаконно сформували податковий кредит на адресу ТОВ «СВІТ ОЙЛ ГРУП».

Інших обставин визначення безтоварного характеру господарських операцій позивача з ТОВ «СВІТ ОЙЛ ГРУП» (код ЄДРПОУ 39687636) акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів відповідача та, як наслідок, правомірністю податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

В перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «ЛАКРОСТ» (код ЄДРПОУ 39821022), ТОВ «МІРАКС-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 39729590) та ТОВ «СВІТ ОЙЛ ГРУП» (код ЄДРПОУ 39687636) (надалі - постачальники), укладено ряд однотипних договорів постачання олії соняшникової нерафінованої.

У подальшому на виконання договорів поставки постачальниками складено на адресу ТОВ «ЕКО ЛІДЕР» низку видаткових накладних на переданий товар та зареєстровано відповідні податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зокрема, між позивачем та ТОВ «МІРАКС-ТРЕЙД» було укладено договір поставки № 1610-П від 16.10.2015 та специфікацію №1 від 16.10.2015 до нього про поставку олії соняшникової нерафінованої у кількості 64,80 тони на загальну суму 1 180 008 грн., з урахуванням ПДВ, на умовах EXW (франко-склад постачальника). Адреса пункту поставки товару в тексті специфікації відсутня. На підтвердження виконання договору поставки № 1610-П від 16.10.2015 та специфікації №1 від 16.10.2015 до нього, позивачем було надано видаткові та податкові накладні.

Між позивачем та ТОВ «ЛАКРОСТ» укладено специфікацію №3 від 16.10.2015 до договору поставки № 27/07 від 27.07.2015 про поставку олії соняшникової у кількості 801,326 тони на загальну суму 14 592 146 грн, з урахуванням ПДВ, на умовах EXW (франко-склад постачальника), що знаходиться за адресою - Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 85. На підтвердження виконання договору поставки № 27/07 від 27.07.2015 та специфікації №3 від 16.10.2015, позивачем було надано видаткові та податкові накладні.

Між позивачем та ТОВ «СВІТ ОЙЛ ГРУП» укладено договір поставки № 3010 П-1 від 30.10.2015 з та специфікації №2 від 30.10.2015, №3 від 19.11.2015, №4 від 20.11.2015, №5 від 19.11.2015, №6 від 24.11.2015, №7 від 26.11.2015, № 8 від 27.11.2015, №9 від 30.11.2015, №10 від 02.12.2015, №11 від 16.12.2015, №12 від 16.12.2015, №13 від 17.12.2015, №14 від 17.12.2015, №15 від 18.12.2015, №16 від 19.12.2015, №17 від 21.12.2015, №18 від 23.12.2015, №19 від 23.12.2015, №20 від 25.12.2015, №21 від 27.12.2015 до нього про поставку олії соняшникової нерафінованої. Згідно умов специфікацій до договору поставки № 3010 П-1 від 30.10.2015 постачання здійснювалось на умовах EXW (франко-склад постачальника) - Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Комарова, 116. На підтвердження виконання договору поставки № 3010 П-1 від 30.10.2015 та специфікацій до нього, позивачем було надано видаткові та податкові накладні.

Відповідно до пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (підпункт 14.1.27. пункту 14.1. статті 14 Кодексу).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

За приписами підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2., абзацу 1 пункт 198.3. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).

За правилами пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України , не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, слід зазначити, що статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку є документами, які є підставою для формування податкового кредиту та витрат підприємства у податковому обліку.

З аналізу п. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вбачається, що обов'язковим реквізитом такого первинного документу як видаткова накладна є дата та місце складання документа. Вимоги стосовно обов'язкового визначення в первинному документі місця проведення господарської операції та його обов'язкового співпадіння з місцем складання первинного документа статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не передбачено.

Таким чином, з урахування того, що податковою адресою постачальників позивача є м. Київ, суд критично ставиться до зауважень контролюючого органу, викладених в акті перевірки, щодо форми і змісту первинних документів позивача з його контрагентами, на підставі не співпадіння місця складання видаткових накладних з місцем проведення господарської операції.

Крім того суд в даному випадку враховує правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 11.02.2015 в справі № К/800/1217/13 відносно того, що оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов'язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

В ході судового розгляду, судом були досліджені та оцінені надані позивачем договори поставки та первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками та контрагентами-покупцями, в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій, які не містять дефектів форми та змісту.

Судом встановлено, що умовами специфікацій до договорів постачання та продажу товару, укладених позивачем з контрагентами - покупцями та контрагентами - постачальниками, визначеними в акті перевірки, передбачається, що датою передання права власності на товар вважається дата передання товару в місці поставки за видатковою накладною наданою покупцю. З моменту передання товару у власність покупця останній набуває право розпоряджатись товаром за власним розсудом у тому числі передавати товар на складі постачальника у власність третій особі. Також договором передбачено, що вартість перших тридцяти днів зберігання товару з моменту його передачі на складі включено у загальну вартість партії товару, а у випадку порушення умов вивозу товару зі складу або не укладення договору зберігання постачальник має право затримати видачу Товару до компенсації останнім витрат на зберігання товару з моменту закінчення строку для вивозу товару.

Проаналізувавши умови постачання товару за договорами укладеними позивачем з його контрагентами, судом встановлено, що придбання та наступний продаж товару здійснювався позивачем на умовах франко-склад, без його відвантаження на транспортні засоби покупця, що виключає необхідність складання такого документу як товарно-транспортна накладна, при цьому умови зберігання товару передбачені відповідними специфікаціями до договорів поставки.

Стосовно посилань відповідача на наявність кримінального провадження зареєстрованого в єдиному реєстрі досудових розслідувань відносно взаємовідносин суб'єкта підприємницької діяльності ФГ «ПУСТОМИТІВСЬКЕ» з ТОВ «СВІТ ОЙЛ ГРУП» та протоколу допиту керівника ФГ «ПУСТОМИТІВСЬКЕ» про його непричетність до фінансово-господарської діяльності підприємства, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Відповідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в постанові від 31.10.2013 по справі № К/9991/72665/12, протоколи допиту свідка не є достатніми доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Показання осіб, що значилися керівниками підприємств та від імені яких проставлені підписи на спірних документах не можуть вважатися безумовним доказом у справі про податкове правопорушення, заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, адже може бути наданим з метою можливого запобігання для себе негативних кримінально-правових наслідків.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження факту наявності вироку суду по кримінальній справі в рамках якої був проведений допит свідка.

Крім того, чинним законодавством не передбачено настання негативних наслідків для добросовісного платника податку у вигляді позбавлення його права на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини повинні тягнути негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливати на права платника податків.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущеннях про порушення позивачем норм податкового законодавства, без належного обґрунтування відповідно до норм чинного податкового законодавства, внаслідок чого, на думку відповідача, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум з податку на додану вартість за визначеними в акті господарськими операціями до податкового кредиту та податкових зобов'язань.

При цьому, твердження контролюючого органу визначені в акті перевірки не містять будь-яких посилань на акти перевірки його контрагентів, а є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання такого акту.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Слід також зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, приймати рішення щодо реальності тих чи інших господарських операцій платника податку або права визнавати нікчемними вчинені ним правочини.

Суд в даному випадку враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27.01.2016 по справі №4842/11/2670, а саме: за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, на виконання вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надані належні та допустимі докази на спростування фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, за наслідками яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з контрагентами.

Крім зазначеного, за правилами пункту 36.1., пункту 36.5. статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 47.1. статті 47, пункту 49.2. статті 49, пункту 109.1. статті 109 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 та 31.01.2011 і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 (справа «Булвес АД» проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товарів/робіт/послуг від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та формування витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Аналогічна позиція підтверджується численною судовою практикою у відповідних справах (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 № К/800/9087/13).

Крім того, суд дослідивши матеріали справи не погоджується з обсягом визначення грошових зобов'язань позивача визначених в акті перевірки та оскаржуваному податковому повідомлені рішенні від 15.04.2016 № 0003741404 та шляхом його визначення.

Так, відповідно до тексту акту перевірки, при визначенні грошових зобов'язань з податку на додану вартість у грудні 2015 року відповідачем враховані податкові зобов'язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 53 723 405 грн.

Під час розгляду справи судом встановлено, що зазначені податкові зобов'язання були скореговані позивачем у січні 2016 року, під час подання декларації з ПДВ з додатком № 1 «розрахунок коригування сум податку на додану вартість». Податкові зобов'язання були скориговані позивачем зі знаком «-» на загальну суму ПДВ 53 723 405 грн по податковим накладним виписаним у грудні 2015 на адресу контрагента-покупця ТОВ «САВ-ДІСТРИБЬЮШН».

На підтвердження зазначених обставин позивачем надані відповідні розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників до податкової накладної, складених у зв'язку помилково виписаними податковими накладними, які були зареєстровані в єдиному реєстрі податкових накладних в січні 2016 року, тобто до призначення документальної перевірки.

Відповідно до п. «а» п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 50.1. ст. 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку .

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені».

Відповідно до п. 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця, ця норма узгоджується з п. 4 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 957 від 22.09.2014, який був чинним на дату проведення перевірки.

Відповідно до п. 21 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 957 від 22.09.2014, у разі здійснення коригування сум податкових зобов'язань, а також у випадку виправлення помилок, допущених при складанні податкової накладної, не пов'язаних із зміною суми компенсації вартості товарів/послуг, відповідно до статті 192 розділу V Податкового кодексу України постачальник (продавець) товарів/послуг складає розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (далі - розрахунок коригування) за формою згідно з додатком 2 до податкової накладної.

Відповідно до п. 24 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 957 від 22.09.2014, на підставі розрахунку коригування постачальник (продавець) товарів/послуг здійснює коригування податкових зобов'язань, а отримувач (покупець) товарів/послуг здійснює коригування податкового кредиту відповідно до статті 192 розділу V Податкового кодексу України (за умови дотримання положень законодавства щодо віднесення сум до податкового кредиту).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту».

За правилами пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

Відповідно до п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, суд дійшов висновку про неправомірність дій відповідача з включення до податкових зобов'язань ТОВ «ЕКО ЛІДЕР» сум податку на додану вартість у розмірі 53 723 405 грн, при визначені його грошових зобов'язань з ПДВ у грудні 2015 року, на підставі податкових накладних, які були відкориговані платником податків, як помилково виписані, і господарські операції за якими не підтверджені належними первинними документами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 15.04.2016 №0003741404 та, відповідно, про необхідність його скасування.

Поряд з цим, щодо позовних вимог про визнання неправомірними дій ГУ ДФС у м. Києві з призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, суд зазначає наступне.

Позивач просить визнати неправомірними дії ГУ ДФС у м. Києві з призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЕКО ЛІДЕР» (код ЄДРПОУ 38745281) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведені господарських відносин з платниками податків ТОВ «ЛАКРОСТ» (код ЄДРПОУ 39821022), ТОВ «МІРАКС-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 39729590) за період з 01.10.2015 по 31.10.201 та ТОВ «СВІТ ОЙЛ ГРУП» (код ЄДРПОУ 39687636) за період з 01.10.2015 по 31.12.2015 та з контрагентами покупцями на підставі наказу № 1271 від 09.03.2016.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відтак, суд зобов'язаний не тільки встановити протиправність дій, бездіяльності та рішень суб'єкта владних повноважень, а й обрати реальний спосіб захисту порушеного права.

Оскільки перевірка господарської діяльності позивача проведена, тому, навіть за умови наявності підстав для визнання дій протиправним, суд не зможе захистити порушене право, так як це не є підставою для спростування даних акту перевірки та можливого скасування податкового повідомлення-рішення.

З огляду на те, що захист прав позивача перемістився в площину оскарження рішення податкового органу, яким визначено суму грошового зобов'язання, тому в даній частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що оперативний захист порушеного права при винесені протиправного наказу про проведення перевірки можливий лише за умови звернення до суду з позовом до початку її проведення, в даному ж випадку позивач звернувся після проведення перевірки.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 69-71, 94, 128, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ЛІДЕР» задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15.04.2016 № 0003741404, винесене ГУ ДФС у м. Києві на підставі акту документальної позапланової перевірки від 25.03.2016 №30/26-15-14-04-03/38745281 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ЛІДЕР».

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.О. Арсірій