Рішення

від 01.12.2016 по справі 759/3487/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.

при секретарі Ігнатьєву Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 6 липня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів №159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/11150/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Мазур І.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М. встановила:

4 березня 2016 року позивач звернулась до суду з позовом про поновлення її на посаді завідуючої бібліотеки в школі №159 ІІ-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва, стягнення заробітної плати за відомістю за грудень 2015 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10 грудня 2015 року по 4 березня 2016 року в сумі 12 038 грн. 50 коп. та моральної шкоди в розмірі 5 000 грн..

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що з 1994 року працювала на посаді завідуючої бібліотеки в школі №159 ІІ-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва. Наказом від 10 грудня 2015 року її було звільнено з займаної посади через прогул без поважних причин.

Позивач стверджувала, що її звільнення з підстав тільки відсутності на робочому місці без з'ясування поважних причин є законним, а у порушення вимог ст. 149 КЗпП України вона не змогла надати лікарняний та відповідні пояснення, а директор школи не взяв до уваги довідку лікаря від 9 грудня та 10 грудня 2015 року, тому причини її відсутності на робочому місці були поважними.

Також позивач вказувала, що всупереч ст. 47 КЗпП її не було ознайомлено з наказом про звільнення в день звільнення, а подання директора школи про розірвання трудового договору розглядалось первинною профспілковою організацією у її відсутність, хоча в цей день вона перебувала у школі.

Крім того, позивач зазначала, що директор школи дав їй підписати відомість про отримання заробітної плати за грудень, а потім відмовився видавати грошові кошти.

Позивач вважала своє звільнення незаконним, а тому їй підлягає виплаті середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях за порушене конституційне право на працю, погіршеному здоров'ї та знівеченні її ділової репутації.

Рішенням суду від 6 липня 2016 року в позові відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

- 2 -

Позивач посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, так як суд відмовив в допиті свідків, що призвело до неповного з'ясування обставин справи, а крім того, висновки суду не відповідають обставинам справи та наданим доказам.

Також позивач вважає, що судом неправомірно не враховано ту обставину, що їй не була виплачена заробітна плата за грудень 2015р.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника відповідача, який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивач працювала у середній школі № 159 м. Києва з 1994р. на посаді завідуючої бібліотекою.

Наказом директора спеціалізованої школи II-III ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва ОСОБА_4 № 94-к від 10 грудня 2015р. позивач звільнена з роботи у зв'язку з прогулом без поважних причин з 10 грудня 2015р. на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не повідомила керівництво школи про свою відсутність з поважних причин на робочому місці, а відтак залишила своє робоче місце самовільно, чим вчинила прогул, а тому її звільнення є правомірним.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, підчас розгляду даного спору суду необхідно було встановити чи була відсутня позивач на роботі більше трьох годин, а у разі встановлення даного факту, з'ясувати чи були причини її відсутності неповажними.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що 9 грудня 2015р. позивач була відсутня на своєму робочому місці з 14год. до 18год.

Вказана обставина підтверджена актом про відсутність працівника на роботі, складений 9 грудня 2015р. працівниками спеціалізованої школи № 159 м. Києва, поясненнями свідка ОСОБА_5 та не заперечувалося представником позивача під час розгляду справи судом першої інстанції.

Отже, факт відсутності позивача на робочому місці 9 грудня 2015р. більше трьох годин протягом робочого дня підтверджений належними доказами та не спростовується позивачем.

Доводи представників позивача під час апеляційного розгляду про те, що позивачу був встановлений графік роботи з 8год. 30хв. до 16год. 30хв. належними доказами підтверджені не були, а також, суперечать поясненням представника позивача, які були надані під час

- 3 -

розгляду справи судом першої інстанції

Крім того, Правилами внутрішнього розпорядку для працівників спеціалізованої школи II-III ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва (далі Правила), які затверджені на загальних зборах колективу школи 27 серпня 2015р., для непедагогічних працівників школи встановлений графік роботи з понеділка по четвер з 9год. до 18год., у п'ятницю з 9год. до 16год. 45хв. та обідньою перервою з 13год. до 13год. 45хв. кожного робочого дня.

Згідно довідки лікаря КНП «Консультативно-діагностичного центру» Святошинського району м. Києва» від 9 грудня 2015р. позивач в цей день перебувала на прийомі у лікаря-хірурга.

Вказана обставина також підтверджена копією медичної карти амбулаторного хворого на ім'я ОСОБА_1, яка містить запис лікаря ОСОБА_6 від 9 грудня 2015р. про огляд позивача та встановлення діагнозу захворювання.

За таких обставин, позивач була відсутня на роботі 9 грудня 2015р. з 14год. до 18год. з поважних причин.

Під час судового розгляду позивачем не було надано доказів, що робоче місце нею було залишено за погодженням керівництва школи або чергового адміністратора, як це передбачено Правилами.

Разом з тим, згідно ч. 3 ст. 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про звільнення відповідача на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, відповідач не врахував поважні причини відсутні позивача на робочому місці 9 грудня 2015р.

Посилання представника відповідача на те, що позивач відмовилася надавати будь-які пояснення з приводу причин відсутності її на робочому місці, що підтверджується актом, складеним працівниками школи 10 грудня 2015р., колегія суддів вважає недостатньою підставою для прийняття такого крайнього дисциплінарного стягнення, як звільнення, так як під час судового розгляду з пояснень свідка ОСОБА_5 було встановлено, що вже на 10год. 10 грудня 2015р. було призначено засідання профспілкового комітету з приводу розгляду подання керівництва школи про надання згоди на звільнення позивача за вчинення прогулу, що свідчить про надання позивачу нетривалого терміну для надання письмових пояснень з приводу порушення трудової дисципліни.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП України).

Сторони не заперечували, що позивач була членом профспілкової організації школи.

Опитана апеляційним судом за клопотанням представників позивача свідок ОСОБА_5, голова профкому школу, підтвердила, що засідання профспілкового комітету 10 грудня 2015р. проводилося двічі о 10год. та після 14год., у зв'язку із повідомленням ОСОБА_1 про можливість бути присутньою на засіданні профкому у другій половині дня.

Також свідок пояснила, що намагалася повідомити ОСОБА_1 про засідання профкому у письмовій формі, проте, остання відмовилася ставити свій підпис на запрошенні, хоча усно їй було повідомлено про дату, час та місце засідання профкому.

Згідно протоколу № 23 засідання профспілкового комітету спеціалізованої школи № 159 від 10 грудня 2015р. за результатами розгляду подання директора школи щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1, була надана згода на звільнення позивача у зв'язку з прогулом без поважних причин.

- 4 -

Вказані обставини спростовують доводи апеляційної скарги про те, що позивач не була належним чином повідомлена про день та час засідання профспілкового комітету школи, а її звільнення відбулося без згоди профспілкового органу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивач була звільнена без врахування положень п. 4 ст. 40 КЗпП України та ч. 3 ст. 149 КЗпП України.

Разом з тим, статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Отже, статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

З наданих суду першої інстанції актів, складених 10 грудня 2015р., вбачається, що 10 грудня 2015р. у присутності працівників школи позивач відмовилася знайомитися з наказом про звільнення, а також відмовилася отримати трудову книжку.

Вказані обставини були підтверджені під час розгляду справи апеляційним судом поясненнями свідка ОСОБА_5, яка також пояснила, що позивачу намагалися вручити копію наказу про звільнення, проте вона відмовилася її отримувати.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що 10 грудня 2015р. її не було повідомлено про звільнення, а акти були складені тільки у 2016р., не підтверджені належними доказами, у тому числі і поясненнями свідків, на яких позивач посилалася у апеляційній скарзі і які були опитані судом апеляційної інстанції.

Твердження апеляційної скарги про те, що доказом складання наказу про звільнення позивача у 2016р. є нарахування їй заробітної плати за грудень 2015р. у повному обсязі, що підтверджується розрахунковим листком, наданим суду першої інстанції, колегія суддів вважає безпідставними.

З наданих апеляційному суду пояснень представника відповідача встановлено, що табель виходу на роботу за грудень 2015р. був переданий до відділу освіти до 10 грудня 2015р. для нарахування заробітної плати до канікул.

Вказані пояснення також підтверджуються тією обставиною, що з 11 грудня 2015р. по 31 грудня 2015р. позивач хворіла, що підтверджується наданими нею суду першої інстанції копіями листків непрацездатності, проте, у розрахунковому листі за грудень 2015р. відсутні відомості про хворобу позивача та нарахована заробітна плата за 23 робочі дні.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Разом з тим, ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час розгляду справи апеляційним судом ні позивачем, ні її представниками не були надані належні докази, які б спростували надані відповідачем документи.

Отже, строк звернення до суду з приводу порушення її прав при звільненні закінчився

- 5 -

для позивача 10 січня 2016р., однак, до суду позивач звернулася 4 березня 2016р.

Статтею 234 КЗпП України визначено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Проте, позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції не заявлялося про поновлення строків звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів не має правових підстав розглядати заяву представників позивача, подану під час апеляційного розгляду, про поновлення позивачу строку звернення до суду із позовними вимогами про поновлення на роботі.

Крім того, заява представників позивача не містить обґрунтування пропуску строку звернення до суду з даним позовом, так як представники позивача зазначають, що про своє звільнення позивач дізналася тільки 19 лютого 2016р.

Разом з тим, під час судового розгляду було встановлено, що з 4 січня 2016р., після закінчення строку листків непрацездатності, позивач на роботу не виходила, що свідчить про її обізнаність про звільнення.

Також колегія суддів враховує, що з наданих позивачем суду першої інстанції документів вбачається, що 31 грудня 2015р. закінчився строк листка непрацездатності, виданого 22 грудня 2015р., разом з тим 29 грудня 2015р. та 4 січня 2016р. позивач зверталася до управління освіти Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (с.с.60-61), а відтак не була позбавлена можливості звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Оцінюючи надані позивачем листки непрацездатності про хворобу у січні 2016р., колегія суддів вважає їх неналежними доказами у підтвердження неможливості позивача звернутися до суду у визначені законом строки.

Так, суду першої інстанції позивачем була надана копія листка непрацездатності серії АГЧ № 990800, який виданий КП «КДЦ» Святошинського району м. Києва 15 січня 2016р. про звільнення позивача від роботи до 22 січня 2016р. (с.с.43).

Однак, апеляційному суду представниками позивача надана копія листка непрацездатності серії АГЧ № 701306, який виданий цією ж медичною установою 11 січня 2016р., про звільнення позивача від роботи до 20 січня 2016р. При цьому, у листку непрацездатності зазначено про необхідність стати до роботи 23 січня 2016р., проте, відсутня відмітка про звільнення позивача від роботи на 21 та 22 січня 2016р.

За змістом Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України № 455 від 13 листопада 2001р. та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001р. за № 1005/6196, лікувальним закладом видається один листок непрацездатності.

Крім того пунктом 2.2. вказаної Інструкції передбачено, що при втраті працездатності внаслідок захворювання або травми лікуючий лікар в амбулаторно-поліклінічних закладах може видавати листок непрацездатності особисто терміном до 5 календарних днів з наступним продовженням його, залежно від тяжкості захворювання, до 10 календарних днів. Якщо непрацездатність триває понад 10 календарних днів, продовження листка непрацездатності до 30 днів проводиться лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення.

Разом з тим, листок непрацездатності, виданий позивачу 11 січня 2016р. з відміткою

- 6 -

«стати до роботи 23 січня 2016р.» не містить даних про його погодження із завідуючим відділенням. (с.с.182).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не було наведено причини пропуску строку звернення до суду із позовними вимогами про поновлення на роботі.

За змістом частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права або охоронюваного законом інтересу особи. Тобто правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права, а відтак і обґрунтованості позовних вимог.

Оскільки під час судового розгляду було встановлено, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, позовні вимоги в частині поновлення на роботі є обґрунтованими, однак, позивачем пропущено встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду,заява про поновлення строку не була подана до суду першої інстанції,тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України тільки у разі поновлення на роботі розглядаються вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так як позовні вимоги про поновлення на роботі позивача задоволенню не підлягають, правових підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не має.

Перевіряючи законність рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача заробітної плати за грудень 2015р., колегія суддів вважає, що воно ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

З наданої суду першої інстанції відомості про виплату грошей за грудень 2015р. працівникам сш. 159 вбачається, що в ній міститься підпис ОСОБА_1 про отримання 4 630,32грн. Свій підпис у відомості позивач не заперечує, проте, посилається, що грошові кошти директор школи їй не видав.

Опитана судом першої інстанції у якості свідка ОСОБА_7 підтвердила, що грошові кошти ОСОБА_1 були видані 4 січня 2016р., коли вона поставила свій підпис у відомості.

Такі ж пояснення були надані у апеляційному суді свідком ОСОБА_8, яка була опитана апеляційним судом за клопотанням представників позивача.

Разом з тим, опитана апеляційним судом ОСОБА_5 пояснила, що свідком подій 4 січня 2016р. не була.

Звернення позивача 4 січня 2016р. до Управління освіти Солом'янської райдержадміністрації, в прокуратуру Солом'янського району з приводу не видачі їй директором школи грошових коштів, не може бути достатньою підставою для задоволення цих позовних вимог, так як суду не було надано результатів розгляду звернень позивача та встановлення винної поведінки директора школи.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було надано достатні та належні докази у підтвердження своїх позовних вимог про стягнення заробітної плати за грудень 2015р., а тому вони задоволенню не підлягають.

Згідно ч.1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати задоволенню не підлягають, колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди також відсутні.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді спору про поновлення

- 7 -

позивача на роботі та стягнення моральної шкоди неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строку звернення до суду. В іншій частині рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 6 липня 2016 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів №159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди відмовити з інших підстав.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: