Рішення

від 13.12.2016 по справі 922/3324/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2016 р.Справа № 922/3324/16

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Чистякова І.О.

судді: Сальнікова Г.І. , Погорелова О.В.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, смт. Солоницівка до 1. Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області", с. Подвірки, 2. Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси", м.Київ 3. Харківської філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси", м. Харків про та за зустрічною позовною заявою до про стягнення 319082,11 грн. Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області", с. Подвірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, смт. Солоницівка визнання недійсною додаткової угоди до договору за участю :

позивача - ОСОБА_1 (особисто);

представника позивача - ОСОБА_2, довіреність № 1752 від 06.10.2016;

1-го відповідача - Саєнко Ю.О., довіреність № б/н від 31.10.2016;

2-го відповідача - Саєнко Ю.О., довіреність № б/н від 31.10.2016;

3-го відповідача - Саєнко Ю.О., довіреність № б/н від 21.11.2016;

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про солідарне стягнення з відповідачів - Будівельного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (1-ий відповідач), Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" (2-ий відповідач) та Харківської філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" (3-ий відповідач) суми боргу у розмірі 58370,53 грн., штрафу в розмірі 58370,53 грн., пені в розмірі 106818,07 грн., інфляційних втрат у розмірі 47974,17 грн. та 28% річних від простроченої суми у розмірі 39583,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема посилається на те, що за договором №1 безвідсоткової цільової позики від 18.01.2013 позивачем було надано 1-му відповідачу позику у розмірі 64000,00 грн., 01.10.2013 між позивачем та 1-им відповідачем було укладено Додаткову угоду до даного Договору, відповідно до умов якої сторони домовились про зарахування частини позики, яка дорівнює місячному розміру орендної плати позикодавця за договорами оренди № 3 від 01.02.2010, № 5 від 01.07.2010, № 7 від 01.11.2011 в склад орендної плати та відповідно до цього розмір позики, що підлягає поверненню позивачу становить 58370,53 грн., проте 1-ий відповідач після спливу строку повернення позики - 31.03.2014 не повернув грошові кошти в сумі 58370,53 грн. позивачу, у зв'язку з чим за порушення грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 58370,53 грн., пеню, нараховану за період з 01 квітня 2014 по 30 вересня 2014 (183 дня) в розмірі 106818,07 грн., 28% річних, розрахованих за період з 01 квітня 2014 по 31 липня 2016 в розмірі 39583,22 грн. та інфляційні втрати, які розраховані за період з квітня 2014 по липень 2016 в розмірі 47974,17 грн. Крім того, зазначену суму заборгованості позивач просить стягнути солідарно з відповідачів - Будівельного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (1-ий відповідач), Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" (2-ий відповідач) та Харківської філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" (3-ий відповідач), обґрунтовуючи такі вимоги тим, що 1-ий відповідач перебуває в стані припинення, у зв'язку з реорганізацією шляхом приєднання до 2-го відповідача та 3-ий відповідач представляє 2-го відповідача у м. Харків.

Згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повне найменування 1-го відповідача є Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 жовтня 2016 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19 жовтня 2016 року о 10:00 годині. Цією ж ухвалою суду витребувано у сторін додаткові докази.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року розгляд справи відкладено на 02 листопада 2016 р. о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 листопада 2016 року розгляд справи відкладено на 15 листопада 2016 р. о 12:00 год.

15 листопада 2016 року до початку розгляду справи по суті позивач подав до господарського суду заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх.№38795), відповідно до якої збільшено розмір позовних вимог до 319082,11 грн., а саме позивач просить суд стягнути солідарно з Державного підприємство МВС України "Будівельне Управління ГУМВС України в Харківській області" та Державного підприємства МВС України "Інформ-Ресурси" на користь позивача суму боргу у розмірі 58370,53 грн.; штраф - 58370,53 грн.; пеню - 106818,07 грн.; інфляційні втрати - 52536,68 грн. з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 42986,30грн. - договірних двадцять вісім відсотків річних від простроченої суми.

Крім того, просить суд солідарно стягнути з 1-го та 2-го відповідачів витрати по сплаті судового збору.

У судовому засіданні 15 листопада 2016 року суд прийняв до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог до 319082,11 грн.

15 листопада 2016 року через канцелярію суду позивач надав клопотання (вх. №38790), в якому просить суд продовжити строк розгляду спору на 15 днів та здійснити дії передбачені процесуальним законом п.5 ч.1 ст.83 ГПК України стосовно недобросовісного відповідача-2 - Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси", який ухиляється від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону, перешкоджаючи всебічному, повному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи.

У судовому засіданні 15 листопада 2016 року судом оголошено про прийняття даного клопотання до розгляду.

15 листопада 2016 року через канцелярію суду 1-ий відповідач надав заяву (вх. №38799), в якій просить суд продовжити строк розгляду спору на 15 днів, у зв'язку з необхідністю підготовки та надання додаткових доказів по справі.

У судовому засіданні 15 листопада 2016 року судом також оголошено про прийняття даного клопотання до розгляду.

02 листопада 2016 року 1-ий відповідач надав до суду клопотання про витребування доказів (вх. №36355), в якому просить суд витребувати з прокуратури Дергачівського району Харківської області договір №1 безготівкової цільової позики від 18 січня 2013 року та додаткову угоду від 05 січня 2013 року до договору №1 безготівкової цільової позики від 18 січня 2013 року.

У судовому засіданні суд, розглянувши клопотання 1-го відповідача про витребування додаткових доказів, відмовив в його задоволенні.

В судовому засіданні 15 листопада 2016 року 1-ий відповідач заявив клопотання про призначення колегіального розгляду справи та подав через канцелярію суду відповідну заяву (вх. №136).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 листопада 2016 року задоволено заяву представника Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" про колегіальний розгляд справи, для розгляду справи №922/3324/16 призначено колегію суддів.

Відповідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 15 листопада 2016 року визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя Чистякова І.О., судді: Погорелова О.В. та Сальнікова Г.І.

15 листопада 2016 року 1-ий відповідач подав до господарського суду зустрічну позовну заяву (вх.№38792), в якій просить суд визнати недійсною додаткову угоду від 05.09.2013 до договору №1 безвідсоткової цільової позики від 18.01.2013, укладену між ДП МВС України "Будівельне управління ГУ МВС України в Харківській області", в особі директора ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1.

В обґрунтування зустрічного позову, 1-ий відповідач посилається на те, що спірна додаткова угода до договору № 1 безвідсоткової цільової позики від 18.01.2013 укладена ОСОБА_5 з перевищенням повноважень та дана угода не отримала наступного схвалення 1-им відповідачем, до того ж позивач був обізнаний про обмеження ОСОБА_5 про вчинення цього правочину, а тому на думку 1-го відповідача наявні правові підстави для визнання недійсною спірної додаткової угоди, за якою сторони продовжили строк повернення позики, встановили відповідальність за порушення зобов'язання щодо своєчасного повернення позики, збільшили строк спеціальної позовної давності та визначили порядок відповідальності за повернення коштів при реорганізації чи ліквідації позичальника.

Колегія суддів визнала матеріали зустрічної позовної заяви такими, що відповідають вимогам ст.ст. 1, 2, 12, 21, 54-58, 60 ГПК України, та прийняла зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом, про що винесено ухвалу суду від 15 листопада 2016 року.

15 листопада 2016 року 1-ий відповідач надав до господарського суду клопотання (вх. №38934) про витребування з Дергачівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області договору №1 безвідсоткової цільової позики від 18 січня 2013 року та додаткової угоди від 05 січня 2013 року до договору №1 безвідсоткової цільової позики від 18 січня 2013 року.

Також, 15 листопада 2016 року 1-ий відповідач надав до господарського суду клопотання (вх. №38933), в якому просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності щодо стягнення пені та штрафу.

15 листопада 2016 року колегія суддів прийняла до розгляду у судовому засіданні вищезазначені клопотання 1-го відповідача та витребувала у 1-го відповідача пояснення стосовно наявності обставин, що перешкоджають наданню 1-им відповідачем відповідних доказів, а також наявності перешкод в отриманні зазначених ним документів у Дергачівському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, про що винесено ухвалу суду від 15 листопада 2016 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 листопада 2016 року колегією суддів прийнято зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом та розгляд справи призначено в судовому засіданні на 13 грудня 2016 р. о 10:30 год.

13.12.2016 представник 1-го відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) надав письмові пояснення щодо обставин, які перешкоджають у наданні доказів (вх. №42615), які долучені судом до матеріалів справи.

13.12.2016 представник 2-го відповідача за первісним позовом надав відзив на позовну заяву (вх. №42617), який долучено судом до матеріалів справи.

У відзиві на позовну заяву 2-ий відповідач заперечує проти задоволення позову в частині вимог заявлених до 2-го відповідача, зокрема посилаючись на те, що до нього на час розгляду справи не перейшли права і обов'язки 1-го відповідача, оскільки юридичну особу - Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" не припинено, отже її цивільна правоздатність не припинилася.

13.12.2016 представник 3-го відповідача за первісним позовом надав відзив на позовну заяву (вх. №42616), який долучено судом до матеріалів справи.

У відзиві на позовну заяву 3-ий відповідач заперечує проти задоволення позову в частині вимог заявлених до 3-го відповідача, оскільки філія не має статусу юридичної особи, а тому не може виступати відповідачем у господарській справі.

Позивач та представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) 13.12.2016 через канцелярію суду надав відзив на зустрічну позовну заяву (вх. №42787), який долучений судом до матеріалів справи.

У відзиві на зустрічну позовну заяву позивач та представник позивача за первісним позовом заперечують проти задоволення зустрічного позову, зокрема посилаючись на те, що зустрічний позов подано з порушенням вимог процесуального законодавства, а також зазначають, що згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_5 є підписантом, тобто особою, що має право вчиняти юридичні дії без довіреності від імені 1-го відповідача, а тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову, оскільки він є безпідставним.

В судовому засіданні 13.12.2016 представник позивача та позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) підтримали первісний позов, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог та просили суд його задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві, а також заперечували проти зустрічного позову, з підстав викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву.

Представник позивача в судовому засіданні звернув увагу суду на те, що за заявою про збільшення розміру позовних вимог позивач не заявляє вимог до 3-го відповідача, а тому вважає, що Харківська філія Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" не є відповідачем у цій справі.

Проте, колегія суддів, зазначає, що в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження відмови позивача від позовних вимог заявлених до 3-го відповідача у визначеному процесуальним законодавством порядку, зокрема як це передбачено ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, заява про збільшення позовних вимог також не містить письмової відмови від вимог заявлених до 3-го відповідача, а стосується збільшення розміру позовних вимог заявлених до 1-го та 2-го відповідача, а тому справа розглядається з урахуванням заявлених позовних вимог до Харківської філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси".

В судовому засіданні представник 1-го, 2-го та 3-го відповідача за первісним позовом заперечував проти первісного позову, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та підтримав зустрічний позов.

Крім того, представник 1-го відповідача визнав факт отримання 1-им відповідачем за договором № 1 безвідсоткової цільової позики від 18 січня 2013 року суми позики в розмірі 64000 грн. та те, що позика в сумі 58370,53 грн. не була повернута позивачу, однак просив задовольнити клопотання про застосування строку позовної давності щодо нарахування штрафних санкцій.

Колегія суддів розглянувши в судовому засіданні клопотання позивача та його представника, а також клопотання 1-го відповідача про продовження строку вирішення спору на 15 днів відхиляє їх як безпідставні та необгрунтовані виходячи з наступного.

За приписами ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи позовна заява надійшла до суду 30 вересня 2016 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 листопада 2016 року задоволено заяву представника Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" про колегіальний розгляд справи, для розгляду справи №922/3324/16 призначено колегію суддів.

У зв'язку з призначенням колегіального розгляду справи, розгляд справи розпочинається спочатку, а відтак і строк вирішення спору починає відлік від дня призначення колегіального розгляду справи.

Отже, відповідно до ст.ст. 51, 69 ГПК України спір має бути вирішено до 15 січня 2017 року.

Згідно ч. 1 та 3 ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У п. 3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", роз`яснено, що продовження передбачених частинами першою і другою статті 69 ГПК строків вирішення спору можливе лише у виняткових випадках за клопотанням сторони і не більше як на п'ятнадцять днів (частина третя цієї статті ГПК); якщо таке продовження здійснюється два і більше разів, сукупна його тривалість також не може перевищувати п'ятнадцяти днів. Чи є той чи інший випадок винятковим, вирішує суд з урахуванням конкретних обставин даної справи, в тому числі її складності, кількості учасників судового процесу, значного обсягу доказів, які підлягають збиранню та оцінці, тощо.

Проте, в наведених клопотаннях сторонами необґрунтовано причин неможливості вирішення спору в установлений ст. 69 ГПК України строк, винятковість обставин, що зумовлюють неможливість вирішення цього спору у визначений законом строк.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє вищенаведені клопотання.

Також, колегія суддів відхиляє клопотання 1-го відповідача про витребування з Дергачівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області договору №1 безвідсоткової цільової позики від 18 січня 2013 року та додаткової угоди від 05 січня 2013 року до договору №1 безвідсоткової цільової позики від 18 січня 2013 року, оскільки оригінал додаткової угоди від 05 січня 2013 року до договору №1 безвідсоткової цільової позики від 18 січня 2013 року був наданий для огляду в судовому засіданні представником позивача, та 1-ий відповідач не заперечував проти того, що між позивачем та 1-им відповідачем було укладено договір №1 безвідсоткової цільової позики від 18 січня 2013 року, до того ж представником позивача для огляду в судовому засіданні було надано засвідчену 1-им відповідачем копію цього договору.

В судовому засіданні представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, для необхідності надання судового рішення в аналогічних справах.

Колегія суддів, розглянувши вищезазначене клопотання про відкладення розгляду справи, відхиляє його як безпідставне та необґрунтоване.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення представника позивача, позивача та представника відповідачів, колегія суддів встановила наступне.

18.01.2013 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Позикодавець) та Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" (надалі - Позичальник) був укладений договір безвідсоткової цільової позики №1 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього Договору (надалі іменується "позика"), а Позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим Договором строк.

Згідно з п.1.2. Договору Позика надається з метою поповнення обігових коштів Позичальнику.

Відповідно до п.2.1. Договору розмір позики становить 64000 грн.

Згідно з п.3.1., п.3.2. Договору Позикодавець передає позику Позичальникові протягом двох днів з дня підписання Сторонами цього Договору. Позика передається у безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок Позичальника.

Відповідно до п.4.1. Договору строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим Договором і становить один рік.

Згідно з п.4.2. Договору строк визначений у п. 4.1 цього Договору, може бути продовжений за домовленістю Сторін.

Відповідно до п.5.1. Договору після закінчення строку, визначеного в п. 4.1 цього Договору, Позичальник зобов'язуеться протягом десяти календарних днів повернути Позикодавцеві позику.

Згідно з п.5.2. Договору позика повертається в безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок Позикодавця.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики Позичальникові (п.6.1. Договору).

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1. цього Договору та закінчується 18 січня 2014 року (п.6.2. Договору).

Позивач виконав умови Договору надавши 1-му відповідачу позику в сумі 64000,00 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера: № 1 від 21 січня 2013 на суму 22000 грн., № 3 від 23 січня 2013 на суму 19000 грн., № 4 від 23 січня 2013 на суму 11500 грн. та квитанцією на суму 11500 грн., а також визнається 1-им відповідачем.

Крім того, в судовому засіданні були надані для огляду оригінали вищезазначених квитанцій.

Також, факт надання позики підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період 9 місяців 2013 р. підписаний сторонами (а.с.15).

05 вересня 2013 року позивач та 1-ий відповідач уклали Додаткову угоду №1 до договору безвідсоткової цільової позики №1 від 18.01.2013, в якій домовились про зміну умов Договору позики в частині строку повернення позики - визначивши її кінцевий строк до 31 березня 2014 ріку включно, а також дійшли згоди про встановлення відповідальності у вигляді штрафу та пені в разі прострочення виконання обов'язку повернення позики Позивачу, а саме: штраф становить 100% від суми неповернутого Позикодавцю залишку, а також пеню в 1% від суми неповернутого - залишку позики за кожний прострочений день. Крім того, встановили відповідальність за порушення повернення позики в розмірі 28% річних за весь період прострочення виконання зобов'язання, а також іншу відповідальність, яка передбачена законом, у тому числі інфляційні втрати та упущена вигода за весь період прострочення виконання зобов'язання.

Також, відповідно до п.2 Додаткової угоди №1 сторони збільшили загальну та спеціальну позовну давність на п'ять років.

Крім того, в п.5 Додаткової угоди №1 визначено, що в разі реорганізації або ліквідації Позичальника - повну відповідальність за повернення позики та стягнення коштів (відсотків) на користь Позикодавцю несе розпорядник майна Позичальника, його правонаступник, керуючий, ліквідатор, інша уповноважена за законом особа або держава.

19 вересня 2013 року позивач та 1-ий відповідач уклали Додаткову угоду №2 до договорів оренди №3 від 01.02.2010, №5 від 01.07.2010, №7 від 01.11.2011 індівідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, в якій сторони домовились, про таке, що: з 31 грудня 2013 року розірвати договори оренди: №3 від 1.02.2010, №5 від 1.07.2010, №7 від 1.11.2011 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належать до державної власності. Сторони також визначили: вважати з 1 січня 2014 року зазначені договори розірваними.

01 жовтня 2013 року позивач та 1-ий відповідач уклали Додаткову угоду до договору безвідсоткової цільової позики №1 від 18.01.2013 про зарахування неповернутої позивачу від 1-го відповідача частини суми позики в рахунок оплати за договорами оренди №3 від 01.02.2010, №5 від 01.07.2010, №7 від 01.11.2011, які за домовленістю Сторін були розірвані з 01.01.2014.

Зарахування коштів за договорами оренди відбулося у сумі 5629,47грн., що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за 2013 (арк.16).

Отже, сума основного боргу (не повернутої позики) за Договором становить 58370,53 грн.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати 1-им відповідачем існуючої суми заборгованості в розмірі 58370,53 грн. в добровільному порядку.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1, ч.3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, 1-ий відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення грошових коштів за договором безвідсоткової цільової позики №1 від 18.01.2013 у сумі 58370,53 грн.

Зважаючи на вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що 1-им відповідачем не було спростовано встановлених фактів, які повідомлені позивачем стосовно неналежного виконання 1-им відповідачем своїх зобов'язань за вказаним вище договором, не надано докази сплати заборгованості, а тому суд задовольняє позовні вимоги до 1-го відповідача в частині стягнення заборгованості за договором безвідсоткової цільової позики №1 від 18.01.2013 у сумі 58370,53 грн.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 106818,07 грн. - пені, які розраховані за 183 дня за період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2014 року , суд виходить з наступного.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Проте, відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

У п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені за допомогою системи "Ліга Закон" з урахуванням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України, ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", ст.ст. 253-255 ЦК України встановив, що пеня за прострочення повернення позики, яка розрахована за період з 01 квітня 2014 по 30 вересня 2014 (183 дня) становить 6155,29 грн.

Отже, решта сума пені - 100662,78 грн. нарахована безпідставно, оскільки її нарахування не відповідає вимогам ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Однак, колегія суддів встановила, що позивачем одночасно було заявлено вимогу про стягнення штрафу в розмірі 58370,53 грн., що становить 100% від суми неповернутого Позикодавцю залишку позики.

Колегія суддів зазначає, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника таких, що ґрунтуються на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга ст.549 Цивільного кодексу України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя ст.549 Цивільного кодексу України)

Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами Додаткової угоди №1 від 05 вересня 2013 року до договору безвідсоткової цільової позики №1 від 18.01.2013, а саме у пункті 3 сторони дійшли згоди про застосування штрафу та пені в разі прострочення виконання обов'язку повернення позики Позивачу, а саме: штраф становить 100% від суми неповернутого Позикодавцю залишку, а пеня в 1% від суми неповернутого залишку позики за кожний прострочений день.

Проте, враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором безвідсоткової цільової позики свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15.

Враховуючи вищевикладене та те, що розмір штрафу, який заявлено до стягнення перекриває розмір пені в сумі 6155,29 грн., що розрахована за період з 01.04.2014 по 30.09.2014, то суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги до 1-го відповідача про стягнення штрафу в розмірі 58370,53 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 106818,07 грн. є безпідставними, а тому суд відмовляє в їх задоволенні.

Стосовно заявлених позовних вимог про стягнення з 1-го відповідача інфляційних втрат у розмірі 52536,68 грн. та 28% річних у розмірі 42986,30 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Додатковою угодою №1 до договору безвідсоткової цільової позики №1 від 18.01.2013 сторони передбачили інший розмір процентів, а саме 28% річних за весь період прострочення виконання зобов'язання.

Отже, позивач має право на стягнення 28 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме повернення позики, яке це передбачено умовами додаткової угоди до договору та ст. 625 Цивільного кодексу України.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та 28% річних за допомогою системи "Ліга Закон" та встановлено, що позовні вимоги щодо стягнення з 1-го відповідача інфляційних втрат у розмірі 52536,68 грн. та 28% річних у розмірі 42986,30 грн. обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Щодо вимог до 2-го відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування позовних вимог до 2-го відповідача позивач посилається на те, що Міністерством внутрішніх справ України видано наказ №13 від 20.01.2011 про реорганізацію Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" шляхом приєднання до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси".

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.

Згідно ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Стаття 59 ГК України визначає, що реорганізація може проводитися шляхом: злиття; приєднання; поділу; перетворення. У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання. У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Згідно п.13, п.29, п.30 ч.2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", в редакції станом на момент подання позову до суду, в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи; дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа; дані про юридичних осіб - правонаступників.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", в редакції станом на момент подання позову до суду, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" на даний час не припинено та Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" не є правонаступником Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області".

Крім того, відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, у 2-го відповідача взагалі відсутній солідарний обов'язок, адже прийняття рішення про припинення юридичної особи - 1-го відповідача не є підставою для виникнення у 2-го відповідача солідарного обов'язку.

Позивачем необгрунтовано існування інших підстав щодо наявності солідарного зобов'язання відповідачів.

Таким чином, позовні вимоги до 2-го відповідача є безпідставними, у зв'язку з чим, колегія суддів відмовляє в задоволенні позову до 2-го відповідача повністю.

Щодо позовних вимог до 3-го відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач у позовній заяві заявив вимоги до 3-го відповідача - Харківської філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси".

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Згідно ч. 3 ст. 95 Цивільного кодексу України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

У п.3.1. Положення про Харківську філію Державного підприємства МВС України "Інформ - Ресурси", доданому позивачем до позовної заяви також зазначено про те, що філія не є юридичною особою та здійснює свою господарську діяльність, в порядку встановленому чинним законодавством України від імені Підприємства та в межах наданих їй повноважень.

Таким чином, враховуючи те, що філія не є юридичною особою і не може бути стороною у господарському процесі, позов в частині до 3-го відповідача не підлягає розгляду у господарських судах України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Таким чином, провадження у справі стосовно вимог до 3-го відповідача підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Відповідач, в свою чергу, звернувся з зустрічним позовом, в якому просить суд визнати недійсною додаткову угоду від 05.09.2013 до договору №1 безвідсоткової цільової позики від 18.01.2013, укладену між ДП МВС України "Будівельне управління ГУ МВС України в Харківській області", в особі директора ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1.

В обґрунтування зустрічного позову, 1-ий відповідач посилається на те, що спірна додаткова угода до договору № 1 безвідсоткової цільової позики від 18.01.2013 укладена ОСОБА_5 з перевищенням повноважень та дана угода не отримала наступного схвалення 1-им відповідачем, до того ж позивач був обізнаний про обмеження ОСОБА_5 про вчинення цього правочину, а тому на думку 1-го відповідача наявні правові підстави для визнання недійсною спірної додаткової угоди, за якою сторони продовжили строк повернення позики, встановили відповідальність за порушення зобов'язання щодо своєчасного повернення позики, збільшили строк спеціальної позовної давності та визначили порядок відповідальності за повернення коштів при реорганізації чи ліквідації позичальника.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, не погоджується з доводами 1-го відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №13 від 20.01.2011 прийнято рішення про реорганізацію Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" шляхом приєднання до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси".

Цим же наказом створено комісію з припинення Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" та затверджено її склад до якого входить, зокрема ОСОБА_5, що підтверджується додатком до наказу МВС України №729 від 31.07.2013 (а.с. 174).

Відповідно до п.7.2.2. статуту Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" з моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами Підприємства. Комісія виступає в суді від імені Підприємства.

Згідно з ч.4 ст. 105 Цивільного кодексу України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься інформація про те, що ОСОБА_5 є підписантом.

Згідно п.13 ч.2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання недійсною додаткову угоду від 05.09.2013 до договору №1 безвідсоткової цільової позики від 18.01.2013, укладену між ДП МВС України "Будівельне управління ГУ МВС України в Харківській області", в особі директора ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_4 на момент укладання спірної додаткової угоди мав право вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори.

За таких обставин, колегія суддів відмовляє в задоволенні зустрічного позову повністю.

Крім того, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання 1-го відповідача про застосування строків позовної давності, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч.1 ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч.3, ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, як вже було зазначено вище, 05 вересня 2013 року позивач та 1-ий відповідач уклали Додаткову угоду №1 до договору безвідсоткової цільової позики №1 від 18.01.2013, в якій збільшили загальну та спеціальну позовну давність на 5 років, а відтак приймаючи до уваги те, що позивачем заявлено вимоги в межах позовної давності встановленої у п.2 Додаткової угоди №1 до договору безвідсоткової цільової позики №1 від 18.01.2013, клопотання 1-го відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу не підлягає задоволенню.

Колегія суддів, розглянувши клопотання позивача та його представника щодо здійснення дій передбачених п.5 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України стосовно 2-го відповідача відхиляє його як безпідставне виходячи з наступного.

У вищенаведеному клопотанні позивач та його представник зазначають, що 2-ий відповідач ухиляється від участі у справі в судовому процесі, а тому наявні правові підстави для вжиття заходів передбачених п.5 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно п.5 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Проте, колегія суддів не знаходить правових підстав для вжиття заходів передбачених п.5 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки 2-им відповідачем під час розгляду справи забезпечено участь в судовому засіданні його представника.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України та покладає на 1-го відповідача за первісним позовом витрати по сплаті судового збору в розмірі 3183,96 грн., а також покладає на 1-го відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1378 грн. за подання зустрічного позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 6, 11, 104, 105, 203, 215, 217, 258, 259, 267, 526, 611, 612, 623-629, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України; ст.59, ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 9, 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 47-49, 54, 60, 65, 83, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

Первісний позов задовольнити частково в сумі 212264,04 грн.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" (62371, Харківська область, Дергачівський район, с. Подвірки, вул. Дзержинського, 1, код ЄДРПОУ 08564647) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (62371, АДРЕСА_1) основну суму боргу в розмірі 58370,53 грн., штраф в розмірі 58370,53 грн., 28% річних в сумі 42986,30 грн., інфляційних втрат в сумі 52536,68 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3183,96 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Будівельне управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області" в сумі 106818,07 грн. - відмовити.

Відмовити в задоволенні позовних вимог до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси".

Припинити провадження у справі в частині вимог заявлених до Харківської філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси".

Відмовити в задоволенні зустрічного позову повністю.

Повне рішення складено 19.12.2016 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя І.О. Чистякова Г.І. Сальнікова О.В. Погорелова