Постанова

від 20.12.2016 по справі 922/2819/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2016 р. Справа № 922/2819/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю від 10.03.2014р;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю від 30.12.2015р. №08-11/7736/2-15;

1-ї третьої особи - не з'явився;

2-ї третьої особи - не з'явився;

3-ї третьої особи - не з'явився;

4-ї третьої особи - не з'явився;

5-ї третьої особи - не з'явився;

6-ї третьої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні ОСОБА_3 апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства В«ПЛ ЛізингВ» , м. Львів (вх.№3011Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2016р.

у справі № 922/2819/16

за позовом Приватного підприємства В«ПЛ ЛізингВ» , м. Львів

до відповідача ОСОБА_3 міської ради, м. Харків

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача :

1. ОСОБА_3 комунальне підприємство В«Жовтневе трамвайне депоВ»

2. ОСОБА_3 комунальне підприємство В«Салтівське трамвайне депоВ»

3. ОСОБА_3 комунальне підприємство В«Тролейбусне депо №2В»

4. ОСОБА_3 комунальне підприємство В«Тролейбусне депо №3В»

5. Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія В«Приватні інвестиціїВ»

6. Товариство з обмеженою відповідальністю В«Євро ИнтегрейшнВ»

про стягнення 53 703 686,40 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 537 03686,40 грн. відшкодування завданої шкоди (упущеної вигоди).

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. у справі №922/2819/16 (суддя Погорєлова О.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю; стягнуто з Приватного підприємства "ПЛ Лізинг" на користь Державного бюджету України 206 700,00 грн. судового збору.

Приватне підприємство В«ПЛ ЛізингВ» , м. Львів з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до ОСОБА_3 апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. у справі №922/2819/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апелянт в обґрунтування своєї правової позиції зазначає, зокрема, про те, що в діях та бездіяльності ОСОБА_3 міської ради є склад цивільного правопорушення, оскільки завдяки її незаконними діям та бездіяльності, апелянта було позбавлено права одержати дохід у вигляді лізингових платежів, який останній міг би отримувати, якби його право не було порушено.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2016р. суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою ОСОБА_3 апеляційного господарського суду від 16.11.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 20.12.2016р.

20.12.2016р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№ 12865).

У судовому засіданні 20.12.2016р. представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. у справі №922/2819/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судове засідання 20.12.2016р. представники 1-ї, 2-ї, 3-ї, 4-ї, 5-ї, 6-ї не з'явились, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень №6102219803183, №6102219803191, №6102219803175, №6102219803167, №6102219803370, проте не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні.

Представник 6-ї третьої особи у судове засідання не з'явився, до суду повернулась копія ухвали ОСОБА_3 апеляційного господарського суду від 16.11.2016р. про прийняття апеляційної скарги до провадження, яка була направлена третій особі, з довідкою працівників УДППЗ Укрпошта - «за закінченням терміну зберігання».

Пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18 передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

На підставі Концепції Державної програми розвитку електротранспорту на 2006-2015 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 року №330-р, Порядку використання у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на придбання вагонів для комунального електротранспорту (трамваїв і тролейбусів), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2006 року №348 та листа Міністерства фінансів України від 27.11.2006 року №31-14020-01-21/25137 В«Щодо використання коштів субвенції з державного бюджетуВ» , ХКП В«МіськелектротрансВ» було прийнято рішення щодо придбання трамваїв і тролейбусів на умовах фінансового лізингу.

Надалі, 07.11.2006 року між ПП В«ПЛ ЛізингВ» та ХКП В«МіськелектротрансВ» укладено договір фінансового лізингу №13/06/21 на загальну суму 120 247 400 грн.

Відповідно до п. 1.1. договору, лізингодавець (ПП В«ПЛ-ЛізингВ» ) передав лізингоодержувачу (ХКП В«МіськелектротрансВ» ) в платне користування на умовах фінансового лізингу рухомий склад, а саме: 10 (десять) трамвайних вагонів марки 71-619\КТ (виробництва ФДУП В«Усть-Катавський вагонобудівний завод ім. С.М. КіроваВ» , Російська Федерація, м. Усть-Катав) та 90 (дев'яносто) тролейбусів марки ЗіУ 682Г-016.02 (виробництва ВАТ В«ТРОЛЗАВ» м. Енгельс. Російська Федерація).

ОСОБА_4 п. 1.3. договору, предмет лізингу, що передається в лізинг, буде придбаний особисто лізингодавцем на підставі В«Повідомлення про акцепт тендерної пропозиціїВ» (Додаток №4) та договору № 13\06\04 від 07.11.2006 року між лізингодавцем, продавцем та лізингоодержувачем.

Продавцем предмету лізингу виступав ТзОВ В«ДуотрансВ» , вартість предмету лізингу становила 75 901200 гривень.

ОСОБА_4 п. 2.1. договору, строк лізингу складає 60 місяців і починається з дати підписання Сторонами В«ОСОБА_4 приймання-передачі предмету лізингуВ» першої партії предмету лізингу.

У п. 3.1 договору сторони погодили, що вартість договору (сума всіх лізингових платежів) становить 120 247 400 гривень, у тому числі: загальна вартість предмету лізингу - 75 901 200,00 гривень, при цьому подорожчання за весь строк дії договору (послуги лізингодавця та страхування) 44 346 200 грн.

ОСОБА_4 п. 3.4. договору, стан предмету лізингу, на момент підписання В«ОСОБА_4 приймання-передачі предмету лізингуВ» : новий, який не був в експлуатації.

ОСОБА_4 приймання-передачі предмету лізингу від 29.12.2006 року, 03.01.2007 року, 05.01.2007 року, 07.01.2007 року, 29.01.2007 року, 03.02.2007 року, 04.02.2007 року, 08.02.2007 року, 10.02.2007 року, 11.02.2007 року, 14.02.2007 року, 26.02.2007 року, 05.05.2007 року, 11.05.2007 року, 21.05.2007 року, 03.09.2007 року, 04.09.2007 року, 14.09.2007 року Приватним підприємством В«ПЛ-ЛізингВ» передано, а ХКП В«МіськелектротрансВ» отримано згідно умов договору фінансового лізингу весь предмет лізингу.

Пунктом 4.3. договору - розмір, строки і порядок сплати Лізингоодержувачем щомісячних лізингових платежів Лізингодавцеві встановлюється в В«Графіку оплати лізингових платежівВ» , який підписується Сторонами одночасно з договором і є його невід'ємною частиною (Додаток №1).

Відповідно до п. 6.1. договору, лізингоодержувач зобов'язується дотримуватися норм і правил експлуатацій, технічного обслуговування і ремонту предмету лізингу, встановлених чинним законодавством і інструкціями виробника.

У відповідності до п. 6.5. договору, лізингоодержувач не може без письмової згоди Лізингодавця змінювати призначення предмету лізингу, місця його застосування, а також передавати його в користування третім або недієздатним особам.

Протягом всього строку дії цього договору предмет лізингу є власністю лізингодавця (п.8.1 договору).

Відповідно до п. 8.2. договору, протягом всього строку дії даного договору лізингоодержувачу забороняється без згоди лізингодавця здавати предмет лізингу в суборенду, позичати третій стороні, віддавати його в заставу або відчужувати яким-небудь іншим способом, використовувати в інших, не передбачених договором цілях.

Вказаний договір набирає чинності з моменту підписання (п.14.1 договору).

Пунктом 14.2. договору сторони погодили, що договір втрачає свою силу після закінчення строку дії або після повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 року № 350 затверджено Порядок використання у 2007 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на придбання вагонів для комунального електротранспорту (тролейбусів, трамваїв).

Відповідно до частини 5 вказаного Порядку субвенція спрямовується на придбання нових тролейбусів і трамваїв вітчизняного виробництва, які повинні відповідати стандартам України.

Відділенням Державного казначейства України в Харківській області зупинено фінансування субвенції ХКП В«МіськелектротрансВ» за вже отримані трамваї і тролейбуси виробництва Російської Федерації. Вказана постанова фактично унеможливила виконання умов вищезазначеного договору фінансового лізингу з боку ХКП В«МіськелектротрансВ» і в продовж 2007-2009 років оплата предмету лізингу здійснювалася виключно за рахунок коштів міського бюджету м. Харкова.

Протягом 2006-2011 років, через головного розпорядника бюджетних коштів Департаменту транспорту ОСОБА_3 міської ради на відшкодування вартості предмету лізингу за договором від 07.11.2006 року було сплачено 52 319 132, 00 грн., у тому числі з бюджету м. Харкова - 48 144 566 грн., з державного бюджету - 4 174 566 грн.

ОСОБА_4 із рішенням ОСОБА_3 міської ради від 06.04.2011 року №261/11 В«Про створення комунальних підприємств міського наземного електротранспортуВ» створено: Комунальне підприємство В«Жовтневе трамвайне депоВ» , Комунальне підприємство В«Салтівське трамвайне депоВ» , Комунальне підприємство В«Тролейбусне депо №2В» та Комунальне підприємство В«Тролейбусне депо №3В» .

На підставі договору зберігання від 15.08.2011 року, укладеного між ХКП В«МіськелектротрансВ» та КП В«Жовтневе трамвайне депоВ» , передано на зберігання КП В«Жовтневе трамвайне депоВ» трамваї у кількості 10 одиниць трамвайних вагонів марки 71-619/КТ, виробництва ФДУП В«Усть-Катавський вагонобудівний завод ім. С.М. КіроваВ» (Російська Федерація).

Відповідно до договору зберігання від 15.08.2011 року, укладеного між ХКП В«МіськелектротрансВ» та КП В«Тролейбусне депо №3В» , передано на зберігання 39 одиниць тролейбусів марки ЗІУ 682Г-016.02 виробництва ВАТ В«ТРОЛЗАВ» м. Енгельс (Російська Федерація).

Договором зберігання від 15.08.2011 року, укладеним між ХКП В«МіськелектротрансВ» та КП В«Тролейбусне депо №2В» , передано на зберігання 51 одиницю тролейбусів марки ЗІУ 682Г-016.02 виробництва ВАТ В«ТРОЛЗАВ» м. Енгельс (Російська Федерація).

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 17.03.2010 року по справі № 40/334-09 стягнуто з ОСОБА_3 Комунального підприємства "Міськелектротранс" на користь Приватного підприємства "ПЛ-Лізинг" 33 075 955,00 грн. суми боргу з лізингових платежів, 1 074 399,56 грн. пені за прострочення оплати лізингових платежів, 5 572 849,56 грн. суми інфляційних нарахувань, 1 156 517,63 грн. 3% річних за весь час прострочення оплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 13/06/21 від 07 листопада 2006 року, 25500,00 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судове рішення не виконане.

Договір фінансового лізингу № 13\06\21 від 07.11.2006 року у відповідності до його умов закінчив свою дію 07 листопада 2011 року, проте фінансові зобов'язання лізингоодержувача залишилися невиконаними.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.01.2013 року у справі №5023/5435/12 порушено провадження у справі про банкрутство ОСОБА_3 комунального підприємства В«МіськелектротрансВ» .

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.04.2013 року у справі №5023/5435/12 визнано грошові вимоги кредитора ПП В«ПЛ ЛізингВ» в сумі 87 335 152,13 грн., з яких 69 461 972,00 грн. основного боргу включено до 4 черги та 17 873 180,13 грн. неустойки - до шостої черги.

Постановою господарського суду Харківської області від 11.06.2013 року у справі №5023/5435/12 ОСОБА_3 комунальне підприємство "Міськелектротранс" Ордена Трудового Червоного Прапора ім. 60-річчя Радянської України визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Грошові вимоги кредитора ПП В«ПЛ ЛізингВ» в сумі 87 335 152,13 грн. повністю визнано судом та включено до реєстру кредиторів ХКП "Міськелектротранс".

ОСОБА_4 рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2014 року у справі № 914/3645/13, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2015 року, в рахунок погашення боргу за кредитним договором №150/06-к від 05.12.2006 року звернуто стягнення на предмет забезпечувального обтяження за договором застави №1245 від 17.05.2007 року, та за договором застави №2201 від 05.09.2007 року, а саме: 47 (сорок сім) тролейбусів ВАТ В«ТролзаВ» (м. Енгельс, Російська Федерація); 10 (десять) трамвайних вагонів марки 71/619/КТ (виробництва ФДУП В«Усть- Катавський вагонобудівний завод ім. С. М. КіроваВ» , м. Усть-Катов, Російська федерація); 10 (десять) тролейбусів ЗіУ 682Г-016.02 (виробництва ВАТ В«ТролзаВ» м. Енгельс, Російська федерація), шляхом передачі вищепереліченого майна у власність Товариства з обмеженою відповідальністю В«Фінансова компанія В«Приватні інвестиції" та визнано за останнім право власності на це майно.

Отже, предмет лізингу (трамваї та тролейбуси) вибули із власності ПП В«ПЛ ЛізингВ» 30.06.2015 року у день набрання законної сили рішенням господарського суду Львівської області від 14.05.2014р. у спарві №914/3645/13.

Позивач зазначає, що ОСОБА_3 міська рада, як засновник та власник КП В«Жовтневе трамвайне депоВ» , В«Салтівське трамвайне депоВ» , В«Тролейбусне депо №2В» і В«Тролейбусне депо №3В» організувала самовільне використання належного позивачу майна всупереч умовам договору фінансового лізингу № 13/06/21 від 07 листопада 2006 року, і внаслідок таких протиправних дій відповідача позивач не отримував лізингових платежів та втратив можливість отримувати вигоду від їх подальшого використання за призначенням.

Отже, на думку позивача, ОСОБА_3 міська рада є заподіювачем шкоди Приватному підприємству В«ПЛ ЛізингВ» , а її дії та бездіяльність призвели до завдання Приватному підприємству В«ПЛ ЛізингВ» збитків, що полягають у незаконному використанні предмету лізингу, не сплаті лізингових платежів та подальшого вибуття предмету лізингу із власності ПП В«ПЛ ЛізингВ» , розмір яких позивач оцінює в сумі 53 703 686, 40 грн.

24.10.2016р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до приписів статті 225 Господарського кодексу України , до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що розмір завданих матеріальних збитків визначається позивачем у сумі 53 703 686, 40 грн.

Колегія суддів зазначає, що зазначені вимоги позивача за своєю правовою природою є упущеною вигодою.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Крім того, при реальності неодержаних доходів мають враховуватись заходи, вжиті кредитором для їх одержання.

Аналогічна правова позиція викладена у оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14 січня 2014 року №01-06/20/2014 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків".

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина завдавача шкоди.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (ухвала Верховного Суду України (судова колегія з цивільних справ) від 21.12.2005 р.).

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, в свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Таким чином, чинним законодавством України встановлено, що підставою для відшкодування завданої майнової шкоди є протиправна діяльність (бездіяльність) заподіювана шкоди.

Відповідно до п. 2 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 В«Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкодиВ» , розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Так, як вже зазначалось, рішення ОСОБА_3 міської ради від 06.04.2011 року №261/11 та від 19.12.2012 року №997/12 у судовому порядку не оскаржені та не скасовані.

Вказаними рішеннями не передбачено використання в господарській діяльності будь-яких комунальних підприємств предмету лізингу - 10 трамваїв та 90 тролейбусів.

Отже, позивачем не доведений факт, якими саме неправомірними рішеннями, діями/бездіяльністю відповідача було заподіяно шкоду позивачу і чи є між цими рішеннями, діями/бездіяльністю та шкодою безпосередній причинний зв'язок.

Таким чином, позивачем не доведена протиправна діяльність/бездіяльність відповідача, причинний зв'язок між неправомірними діями/бездіяльністю і самою шкодою, що унеможливлює покладання на відповідача відшкодування майнової шкоди, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Крім того, приписами статті 42 Господарського кодексу України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

А отже, колегія суддів вважає, що результати підприємницької діяльності відповідача не можуть вважатися майновою шкодою.

З урахуванням встановлених обставин справи та вищенаведених законодавчих приписів, колегія суддів дійшла висновку, що в діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення - що унеможливлює застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.

За таких обставин, враховуючи, що апелянтом, в порушення приписів статті 33 Господарського процесуцального кодексу України , не доведено в установленому законом порядку в господарському суді першої та апеляційної інстанції тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог (зокрема, не доведено складу цивільного правопорушення у діях або бездіяльності відповідача), колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення 537 036 86,40 грн.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Приватного підприємства В«ПЛ ЛізингВ» , м. Львів слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Окрім того, відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України В«Про судовий збірВ» , судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду;

Відповідно до п. 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", питання стосовно незаконності відповідних рішень, дій чи бездіяльності можуть вирішуватися господарським судом лише за результатами розгляду справи по суті, тому пов'язані з цим обставини не підлягають з'ясуванню під час прийняття судом позовної заяви, і останню не може бути повернуто судом у зв'язку з несплатою судового збору. Розподіл останнього (та інших сум судових витрат) між сторонами здійснюється в подальшому згідно з судовим рішенням, прийнятим по суті справи, з урахуванням приписів статті 49 ГПК.

Так, предметом розгляду даної справи є вимога про стягнення 53 703 686,40 грн. відшкодування завданої шкоди (упущеної вигоди).

Місцевий господарський суд, враховуючи не доведеність позивачем незаконності та протиправності відповідних рішень ОСОБА_3 міської ради та відмову у задоволенні позову, дійшов вірного висновку про те, що витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Також, приписами п.п.4 п.2 ч.2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до Закону України В«Про державний бюджет України на 2016 рікВ» місячний розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2016 року складає 1378,00 гривень.

Таким чином, судовий збір у сумі 227 370,00 грн. за подання апеляційної скарги покладається на Приватне підприємство В«ПЛ ЛізингВ» , м. Львів.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства В«ПЛ ЛізингВ» , м. Львів залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. у справі №922/2819/16 залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "ПЛ Лізинг" (79014, м. Львів, вул. Некрасова, 45, код ЄДРПОУ 31526117, р/р 26005013603 у ПАТ "Кредобанк" МФО 325365) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код за ЄДРПОУ 37999654, МФО 851011, номер рахунку 31215206783003, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, код класифікації доходів бюджету 22030001) 227 370,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 21 .12.2016 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.