Постанова

від 23.09.2009 по справі 33/445

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33/445

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 23.09.2009                                                                                           № 33/445

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від прокуратури м.Києва - Карпенко Н.М. - старший прокурор відділу

 від позивача - Нагаївська Н.В. (за довір.),     

 від відповідача 1- представник - не з'явився  

 від відповідача 2 - представник - Дякур Т.С. (за довір.)

  від відповідача 3 - представник не з'явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

 на рішення Господарського суду м.Києва від 06.04.2009

 у справі № 33/445 (суддя  

 за позовом                               Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

 до                                                   Головного управління МНС України у Харківській області

                                                  Державного підприємства "Управління капітального будівництва"

                                                  ТОВ "Будівельна компанія "ДКС"

 за участі Прокуратури м.Києва

 про                                                   визнання недійсним інвестиційного договору № 21-4/18-2 від 30.07.2007 р.

ВСТАНОВИВ:

 В листопаді 2008 р. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати недійсним укладений між відповідачами Договір №21-4/18-2 від 30.07.2007 про будівництво комплексу за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 134, в зв'язку з невідповідністю його вимогам законодавства.

Рішенням Господарського суду м. Києва  від 06.04.2009 р. у справі №33/445 в позові відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, оскаржив його до суду апеляційної інстанції з мотиву порушення та неправильного застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права. В апеляційній скарзі апелянт просять оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити.

Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків що оскаржуваний договір укладено сторонами у повній відповідності до вимог чинного на час його прийняття законодавства.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує  на невідповідність положень укладеного сторонами договору ч.3 ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», згідно якої об'єктами діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватись виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості. Жодна із сторін договору № 21-4/18-2 від 30.07.2007 року не відноситься до вищезазначених суб'єктів.

          Крім того,  в договорі не визначено склад та зміст проектно-кошторисної документації. За умовами договору внеском відповідача -1 є належним чином оформлене право на забудову та право на користування земельною ділянкою, до моменту реєстрації права користування на землю, тобто на момент, коли майнове (речове) право фактично відсутнє.

Для забезпечення ефективної реалізації завдань МНС України

було створено Державне підприємство «Управління капітального будівництва».  Відповідно

до п. 6 Положення про МНС України, МНС здійснює свої функції та повноваження

безпосередньо або через урядові органи державного управління, утворені в його складі,  і територіальні органи, підрозділи та соціальні формування, навчальні заклади, а також підприємства, установи та організації, що належать до сфери його управління. Умови на яких укладено  оскаржуваний договір суперечить вимогам чинного законодавства України, та призводить до порушення прав позивача.

Представник Прокуратури м. Києва, яка вступила у справу на стадії її апеляційного перегляду, з метою представництва інтересів держави  у відповідності до ст.121 Конституції України,  ст.ст.35, 36-1 Закону України „Про прокуратуру” та ст.29 ГПК України, повністю підтримав вимоги Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, вважаючи оскаржуване у справі рішення прийнятим господарським судом за неповно з'ясованих обставин справи, з порушенням норм матеріального й процесуального права.  З огляду на не з'ясування сторонами всіх істотних умов договору, невідповідності більшості його положень вимогам чинного законодавства та фактичне його невиконання  сторонами, просив суд задовольнити подану апеляційну скаргу та заявлені позовні вимоги щодо визнання даного договору недійсним.

ДП «Управління капітального будівництва» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому визнало її вимоги  в повному обсязі та просило суд визнати оспорюваний договір недійсним. Відповідач-2 зазначив, що Головним контрольно-ревізійним управлінням України була проведена ревізія його фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2007р. по 30.09.2008р., за результатами якої складено Акт від 11.12.2008 №04-23/71. Від  Голови КРУ України була заявлена вимога від 21.01.2009 № 04-14/54, одним із пунктів якої була вимога розірвати інвестиційні договори, укладені відповідно до окремого доручення в.о. заступника Міністра Скіб'яка А.Ю. від 30.01.2007 № В-48, за якими не здійснюється будівництво.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійну служби є обов'язковими для виконання службовими особами суб'єктів, що ревізуються.

Оскільки на сьогоднішній день за вказаним договором роботи не ведуться, докази їх виконання, а саме проектно-кошторисна документація, акти виконаних робіт, здійснення оплати, акти введення в експлуатацію, є відсутніми, а також враховуючи те, що під час укладення вказаного договору сторонами не було визначено його істотних умов, а саме: ціни та строків виконання, відповідач-2 вважає, що такий договір слід визнати недійсним.

          Головне управління МНС України у Харківській області у відзиві на апеляційну скаргу просило суд розглянути подану апеляційну скаргу позивача  та ухвалити рішення на власний розсуд, за відсутності представника  від управління. У відзиві відповідач-1 зазначає, що жодна із сторін умови оспорюваного договору не виконує, будівельні роботи за договором розпочаті не були.

Учасники були належним чином повідомлені про час та місце судових засідань (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду про порушення провадження). Однак,  відповідачі-1, 3, наданими їм процесуальними правами щодо прийняття участі в судовому засіданні не скористалися, та 23.09.2009 р. в судове засідання не з'явилися, відповідач-3 про причини своєї неявки суд не повідомив. Колегія, заслухавши думку інших представників сторін, приходить до висновку про можливість розгляду поданої апеляційної  скарги за відсутності представників відповідача-1, 3.

Господарський суд першої інстанції, відмовляючи в позові, дійшов висновків щодо безпідставності заявлених позовних вимог, вважаючи, укладений між сторонами договір таким, що відповідає вимогам Закону України „Про інвестиційну діяльність”, а також положенням ЦК України, що регламентують проведення  підрядних робіт. Крім того, господарський суд дійшов висновку, що фінансування реалізації проекту відбувається у повній відповідності до норм чинного законодавства, а оспорюваний договір містить всі істотні умови. Та на час укладення оспорюваного договору не є обов'язковим  належним чином оформлене право на забудову та користування земельною ділянкою як будівельним майданчиком.

Розглянувши подану апеляційну скаргу, надані відзиви, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши зібрані у справі докази, колегія не може погодитися із такими висновками, вважає їх помилковими, враховуючи наступне.

Як свідчать матеріали справи, 30.07.2007  між Державним підприємством «Управління капітального будівництва» (замовник-1), Головним управлінням МНС України в Харківській області (замовник-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ДКС» (Інвестор-Генпідрядник) укладено спірний договір №21-4/18-2  про будівництво комплексу за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 134.

У відповідності  до предмету  укладеного договору сторони вирішили об'єднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями, за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 134. При цьому, сторони визначили, що внеском ГУ МНС України в Харківській області є належним чином оформлене право на забудову та право на користування земельною ділянкою орієнтовною площею 0,43 га по вул. Клочківській, 134 в м. Харкові, (преамбула спірного договору, п.1.10, п.п. «є, д» п.3.1), а ТОВ «Будівельна компанія «ДКС» здійснює фінансування будівництва об'єкту у повному обсязі у формі капітальних вкладень, джерело яких Інвестор-Генпідрядник визначає самостійно.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору №21-4/18-2  від 30.07.2007, колегія приходить до висновку, що вказаний договір за своєю юридичною природою є змішаним договором, який поєднує в собі елементи інвестиційного, договору про спільну діяльність та договору підряду.  

Згідно ч.2 ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оціночної діяльності є обов'язковим у випадку виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка.

Однак, як вбачається з матеріалів справи,  сторони всупереч зазначеної норми грошову оцінку внесків не проводили.

В п. 2.1 договору сторони визначили, що отримують у власність наступні частки завершеного будівництвом об'єкту: ГУ МНС України в Харківській області отримує у власність 10 % житла від загальної житлової площі звершеного будівництвом об'єкту, а ТОВ «Будівельна компанія «ДКС» отримує у власність 90 % житла від загальної площі звершеного будівництвом об'єкту, всі вбудовано-прибудовані адміністративні приміщення (всі об'єкти соціальної інфраструктури).

При цьому сторони договору передбачили, що характеристики об'єкту будуть уточнюватися після розробки та затвердження проектно-кошторисної документації у встановленому законодавством порядку, що оформлюється сторонами Додатковою угодою до цього договору та введення об'єкта в експлуатацію на підставі довідки БТІ (пункти договору 1.2, 1.3).

Дослідивши вимоги чинного законодавства, колегія погоджується із доводами позивача, та приходить до висновку, що вказані положення договору суперечать ст. 1133 ЦК України, оскільки така істотна умова договору простого товариства, як внесок та його вартість, залишена сторонами не визначеною, що впливає на розмір часток кожного із учасників у спільній діяльності, а особливо з державною формою власності.

Необхідність такої грошової оцінки внесків викликана тим, що відповідно до ч.1 ст.1134 та ч.3 ст.358 ЦК України, внесені вклади та доходи одержані від спільної діяльності вважаються спільною частковою власністю учасників, а прибуток, одержаний в результаті такої діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно.

Як вбачається з умов договору, право користування належним замовникам майном становитиме лише 10 %, а ТОВ «Будівельна компанія «ДКС»- 90 %. Однак, у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється (ч.2 ст.367 ЦК України), а враховуючи також вимоги ст. 377 ЦК України та ч.4 ст.120 Земельного кодексу України, до кожного із співвласників новобудови переходить також право користування на земельну ділянку.

За таких обставин земельна ділянка, яка належить МНС України в Харківській області на праві державної власності та передана в якості внеску за договором, стає спільною частковою власністю, а після виділення кожним із учасників договору своєї частки стане державною, оскільки належить державній установі, а саме органу державної виконавчої влади, та відповідно приватною, так як належить ТОВ «Будівельна компанія «ДКС», тобто господарюючому суб'єкту з приватною формою власності.

Таким чином, майно, яке належить відповідачу-1 на праві державної форми власності та передане в якості інвестиції,  стане належати   ТОВ   «Будівельна  компанія «ДКС» на праві приватної власності, тобто господарюючому суб'єкту з приватною формою власності. Зазначене свідчить  про фактичне відчуження державного майна.

Такий висновок узгоджується із положеннями ч.2 ст. 22 ГК України, якою передбачено, що суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, які діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Колегія звертає увагу на те, що згідно ст. 877 ЦК України в Договорі на виконання будівельних підрядних робіт має бути визначено склад і зміст проектно-кошторисної документації. Тому колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що склад та зміст проектно-кошторисної документації визначений у відповідних нормах чинного законодавства для відповідного об'єкту містобудування, не потребує обов'язкового зазначення його в  договорі.

Згідно ч.3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами та до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства,

Відповідно до ч.4 ст. 4 ЦК України, актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Отже, договір повинен відповідати положенням загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, які є відповідно до п.2 Загальної частини даних обов'язковими для врахування під час укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві незалежно від джерел фінансування робіт, а також форми власності замовника та підрядника, що не враховано в оскаржуваному договорі.

Пунктом 15 Загальних умов зазначено, що у договорі підряду сторони зобов'язані визначити найменування об'єкта будівництва та його місцезнаходження, основні параметри (потужність, площа, об'єм тощо), склад та обсяги робіт, які передбачені проектною документацією та підлягають виконанню підрядником, інші показники, що характеризують предмет договору.

Крім того, відповідно до пункту 17 Загальних умов невід'ємною частиною договору підряду є графік виконання робіт. Проте вказаний графік у договорі відсутній.

За таких обставин колегія приходить до висновку, що оспорюваний договір порушує вимоги статті 877 ЦК України та Постанову Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668 «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві».

Згідно положень ст.1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть на себе зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до пункту 4 постанови КМУ від 6 червня 2007 р. № 803 «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності», відчуження майна здійснюється шляхом його продажу, об'єднання вкладів учасників (простого товариства) за договором про спільну діяльність (якщо за договором простого товариства виникає право спільної власності на таке майно).

Даний Договір не відповідає положенням вказаної постанови, оскільки «Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна».

Оскільки оспорюваний Договір укладений після 22 червня 2007 року (дня опублікування постанови), необхідним було погодження Фонду державного майна.

Крім того, зазначений договір суперечить ч.3 ст.4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (доповнено Законом України від 15.12.2005), згідно якої об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління.

Як свідчать матеріали справи, спірний договір не зареєстрований у податковому органі, як того вимагає ст.210 ЦК України, пп.4.2.11, 4.2.12 ст.4, п.7.7 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.3.2.8 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997, п.4.12 Інструкції про порядок обліку платників податків, затверджена наказом ДПА України від 19.02.1998 № 80 (в редакції наказу ДПА України від 17.11.1998 № 552), наказ ДПА України від 30.09.2004 № 571, яким затверджена форма звіту про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, порядок його складання та порядок ведення податкового звіту результатів спільної діяльності.

Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду із відповідним позовом про визнання вказаного договору недійсним на виконання покладених на нього завдань. Згідно Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1539 - далі Положення), Міністерство організовує та контролює виконання завдань щодо відселення громадян з радіоактивно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи територій, забезпечує створення для них необхідних соціально-побутових умов, забезпечує житловими приміщеннями осіб рядового і начальницького складу та працівників органів і підрозділів цивільного захисту МНС.

В зв'язку із даними завданнями, та для забезпечення їх ефективної реалізації, МНС було створено Державне підприємство «Управління капітального будівництва», метою створення якого відповідно до п. 2.1. Статуту даного Підприємства є створення єдиного замовника в системі Міністерства для будівництва об'єктів житла, в тому числі будівництво та придбання житлових приміщень для сімей, які виявили бажання переселитись із зон радіоактивного забруднення, інших категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,  а  також  забезпечення    найбільш    ефективного    використання капітальних вкладень у будівництво по всіх джерелах фінансування, координації дій по вирішенню питань, які виникають в процесі будівництва.

Відповідно до пункту 6 Положення МНС здійснює свої функції та повноваження безпосередньо та через урядові органи державного управління, утворені у його складі, територіальні органи, підрозділи та спеціальні формування, навчальні заклади, а також підприємства, установи та організації, що належать до сфери його управління.

Отже, Положення надає право Міністерству здійснювати свої функції та повноваження без отримання будь-яких погоджень від урядових органів державного управління, утворених у його складі, територіальних органів, підрозділів та спеціальних формувань, навчальних закладів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, колегія погоджується із доводами позивача щодо невідповідності положень оспорюваного договору вимогам ч.3 ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ст.877 ЦК України, а тому приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, які підлягають задоволенню. Оскаржуване у справі рішення Господарського  суду м. Києва від 06.04.2009 р. слід скасувати. Апеляційна скарга визнається обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи задовольнити.

          2. Рішення господарського суду м. Києва від 06.04.2009 р. у справі №33/445 скасувати.

          Позов задовольнити.

          Визнати недійсним укладений між Державним підприємством „Управління капітального будівництва”, Головне управління МНС України в Харківській області, Товариство з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „ДКС”  30.07.2007 Договір №21-4/18-2 про будівництво комплексу за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 134.

Стягнути пропорційно з Головного управління МНС України у Харківській області (61013 м. Харків, вул. Шевченка, 8), Державного підприємства «Управління капітального будівництва» (01135 м. Київ, вул. Жилянська,97, код ЄДРПОУ 25276329), Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ДСК» (61052 м. Харків, вул. Полтавський шлях, 50, код ЄДРПОУ 35072917) на користь  Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (01030 м. Київ, вул. О. Гончара, 55) 85 грн. - держмита за подання  позову, 118 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 42,50 грн. – держмита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

          Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

          3. Матеріали справи №33/445  повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді