Рішення

від 07.02.2017 по справі 924/1221/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" лютого 2017 р.Справа № 924/1221/16

Господарський суд Хмельницької області у складі:

Суддя Магера В.В., розглянувши матеріали

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Нетішин, Хмельницької області;

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Громадської організації „Нетішинська самооборона» , Хмельницька область, м. Нетішин;

до Нетішинської міської ради Хмельницької області м. Нетішин, Хмельницької області;

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, Хмельницька область, м. Славута;

про визнання недійсним нікчемного договору купівлі-продажу земельної ділянки №494 від 25.10.2016р.

За участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від третьої особи-1: не прибув;

від відповідача: ОСОБА_3 - за довіреністю №30 від 01.09.2016р.;

від третьої особи-2: не прибув.

В засіданні суду 07.02.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Суть спору : Позивач звернувся із позовом до суду про визнання недійсним нікчемного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.10.2016р. №494.

В обґрунтування позову, у позовній заяві, позивач посилається на те, що відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.ч.1,2, 3 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Договір купівлі-продажу є нікчемним правочином, оскільки він є таким, що порушує публічний порядок і був спрямований на порушення конституційного права Позивача на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, а також такий правочин не відповідає інтересам суспільства.

Позивач вказує, що відповідно до абз.3 ч.2 ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Позивач вказує, що „21» квітня 2015 року Департаментом екології та природних ресурсів Хмельницької обласної державної адміністрації позивачу, як суб'єкту підприємницької діяльності, був виданий дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря №6810500000-36/10. Після отримання дозволу позивач почав здійснювати підприємницьку діяльність, пов'язану із виробництвом деревного вугілля.

Дозвіл виданий на три джерела викидів №№1, 2, 3. Згідно додатку до Дозволу місцезнаходження об'єктів є вул. Піонерська база, м. Нетішин, на території бази Міськторгу.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.1 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі-Закон) санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Законодавство України про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (санітарне законодавство) базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, цього Закону, законів України „Про захист населення від інфекційних хвороб» , „Про протидію захворюванню на туберкульоз» , „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» , інших нормативно-правових актів та санітарних норм (ст.2 Закону).

У відповідності до п.п.1.1, 1.2 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996р. №173, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів (далі - Правила) включають основні гігієнічні вимоги до планування і забудови як нових, так і існуючих міських та сільських поселень України, їх санітарного упорядкування та оздоровлення. Дотримання цих Правил повинно забезпечити найбільш сприятливі в гігієнічному відношенні умови життєдіяльності населення.

Санітарно-захисна зона для виробництв по обробці деревини згідно додатку №4 Правил відноситься до ІІ-го класу для виробництв по випуску деревинного вугілля ретортним способом і повинна становити 500м.

Згідно Звіту по інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 санітарно-захисна зона для здійснення підприємницької діяльності встановлена на рівні 500 м.

Із публічної кадастрової карти України вбачається, що земельна ділянка із кадастровим номером 6810500000:02:007:0858 знаходиться в межах 500-метрової санітарно-захисної зони.

Таким чином, позивач вважає, що продаж відповідачем земельної ділянки із кадастровим номером 6810500000:02:007:0858 для житлової забудови, а також активна забудова покупцем земельної ділянки, створює штучні підстави для наступної заборони права позивача на виробництво деревного вугілля, адже виробництво деревного вугілля є неможливим у разі наявності житлової забудови в межах санітарно-захисної зони.

Стверджує, що такі дії відповідача порушують право позивача на підприємницьку діяльність.

Відповідно до п.„а» , „б» ч.1 ст.15 Закону України „Про охорону природного навколишнього середовища» місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції: а) забезпечують реалізацію екологічної політики України, екологічних прав громадян; б) дають згоду на розміщення на своїй території підприємств, установ і організацій у порядку, визначеному законом.

У відповідності до ч.1 ст.59 Закону України „Про охорону природного навколишнього середовища» планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням місцевих рад з урахуванням екологічної ємкості територій, додержанням вимог охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Процедура видачі дозволу передбачає отримання згоди відповідача. Така згода в установленому законом порядку була позивачем отримана.

Відповідачу достеменно було відомо про здійснення Позивачем виробництва деревного вугілля, а також те, що земельна ділянка із кадастровим номером 6810500000:02:007:0858 знаходиться в межах 500-метрової санітарно-захисної зони, встановленої для виробництва деревного вугілля.

Тому, позивач вважає, що відповідач, укладаючи договір купівлі-продажу, не забезпечив реалізацію екологічної політики України, а тому діяв не на підставі закону і всупереч інтересам суспільства.

Представник позивача у судове засідання 07.02.2017р. не прибув, проте у попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні. 07.02.2017р. на адресу суду надійшла заява, згідно якої позивач просить відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку із тим, що представник по справі не може прибути у судове засідання через складні погодні умови.

Представник від третьої особи-1 (ГО „Нетішинська самооборона» ) у засідання суду 07.02.2017р. не прибув, натомість направив суду письмову заяву, відповідно до якої повідомив, що позовні вимоги підтримує та просить суд розглядати справу за відсутності представника третьої особи-1.

Представник від третьої особи-2 (ОСОБА_2П.) в засідання суду не прибув, натомість у письмовому запереченні від 24.01.2017р. просив відмовити у позові, зважаючи на таке.

Рішенням Нетішинської міської ради Хмельницької області від 22.07.2016р. №15/754 „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Енергетиків» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 3,0000 га, на вул. Енергетиків (кадастровий номер 6810500000:02:007:0858), визначеною для продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) для будівництва та обслуговування багатоквартирного будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови та здійснити реєстрацію речового права на земельну ділянку.

Вказує, що із засобів масової інформації третій особі стало відомо про рішення Нетішинської міської ради від 22.07.2016р. №15/755 „Про продаж земельної ділянки на вул. Енергетиків з аукціону під забудову» . Було затверджено звіт про земельну ділянку за кадастровим номером 6810500000:02:007:0858, визначено на яких умовах буде проведено аукціон з продажу земельної ділянки по вул. Енергетиків.

Вказує, що у подальшому після в конкурсу він уклав з відповідачем договір купівлі-продажу, здійснив державну реєстрацію права власності вказаної земельної ділянки, використовую її відповідно до умов аукціону, правил землекористування та із врахуванням наявних на ній обмежень, отримано всі необхідні дозвільні документи для проведення будівництва.

Зі змісту статті 228 ЦК України випливає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Верховний суд України приймаючи рішення у справі №6-1528цс15 регламентував, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вказує, що зі змісту позовної заяви та доданих документів жодним чином не підтверджується наявність в діях третьої особи чи в діях Нетішинської міської ради порушення публічного порядку при укладенні оскаржуваного правочину, не вказано в чому полягає вина сторін, яка виразилась у намірі порушити публічний порядок.

Вважає, що позивач звернувся до суду за захистом свого особистого немайнового права на підприємницьку діяльність без доказів, що сторонами правочину воно порушено чи може бути порушено в майбутньому. Позивач лише припускає про абстрактні можливості порушення його права на підприємницьку діяльність в майбутньому, що суперечить вимогам ГПК, оскільки твердження які є підставою для задоволення позову не можуть ґрунтуватися лише на припущеннях.

Не відповідає вимогам належності та допустимості Звіт про інвентаризацію викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря оскільки у його змісті не зазначено про наявність у розробника ФОП ОСОБА_4 свідоцтва про атестацію, а зазначено, що вказане свідоцтво є у ТОВ НВП „Екосфера» , проте печатки останнього, які б підтверджували, що вказаний звіт розроблений належним суб'єктом на звіті - взагалі відсутні.

Вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження його припущень про необхідність повного припинення ним підприємницької діяльності в результаті наявності земельної ділянки з цільовим призначення - землі житлової та громадської забудови в межах захисної зони.

Позивач вправі продовжувати таку ж підприємницьку діяльність у разі знаходження сельбищної зони на відстані менше чим 500 м до об'єкта викиду речовин у разі зменшення розміру санітарно-захисної смуги у порядку передбаченому п.5.7 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених у Міністерстві юстиції України 24.07.1996р. за №79/1404.

Задоволення вказаних позовних вимог практично унеможливлює подальше використання земельної ділянки через небажання позивача здійснювати передбачені законом дії щодо зменшення санітарно-захисної зони і тим самим вказує на його наміри ухилитися від здійснення дій щодо зменшення зони шляхом подачі позову з метою захисту надуманого порушення його прав.

Вказує, що до позовної заяви не надано доказів які б підтверджувати точні межі захисної зони та знаходження здійснюваного будівництва в цих межах. Фактично, вказаними позовними вимогами позивач ставить на меті беззаперечно закріпити за собою право на 500 метрову санітарно-захисну зону, без документів які підтверджують її точні межі. Вказані дії, значною мірою спрямовані на створення для підприємства позивача беззаперечно визначеного стандарту, технічної умови щодо неможливості зміни санітарно-захисної зони, що за своєю суттю є спором, що виникає при погодженні стандартів та умов і в силу ч.1 ст.12 ГПК України є справою, яка не підвідомча господарському суду.

На сторінці 7 Звіту про інвентаризацію викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря вказано, що уточнення розміру санітарно-захисної зони не проводилося, що виключає можливість її точного встановлення та визначення її обсягів на підставі наданих позивачем доказів взагалі.

Тобто, фактично встановити межі санітарно-захисної смуги на підставі доданих позивачем документи є неможливим та підтверджується змістом самого звіту на який посилається позивач. Зазначений перелік обставин підтверджує безпідставність заявлених вимог та свідчить про намір позивача встановити для діяльності свого підприємства особливі технічні умови під виглядом можливого порушення його прав в майбутньому.

Представник відповідача у засідання суду 07.02.2017р. прибув, не погодився із заявою позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату, вважає останню безпідставною та немотивованою, наполягає на продовженні розгляду справи та вирішенні її по суті.

Також, представником відповідача подано письмове заперечення від 07.02.2017р., відповідно до якого відповідач вказує, що положеннями ст.228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Посилається на те, що такими є правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

Вказує, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. (Правовий висновок ВСУ від 13.04.2016року у справі № 6-1528цс15.

Відповідно до ст.111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111- 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Вказаний правовий висновок Верховного суду України дублюється і в абз.4 п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у якому регламентовано необхідність судами при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідач стверджує, що позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про порушення хоч однією із сторін його права на підприємницьку діяльність при укладенні правочину, а й не зазначено в чому полягає вина сторін, яка виражається в намірі порушити публічний порядок.

Відповідач посилається на те, що позивач безпідставно вказує, що порушенням його права на підприємницьку діяльність є придбання третьою особою на стороні відповідача земельної ділянки з кадастровим номером 6810500000:02:007:0858, яка відповідно до Наказу Деркомзему від 23.07.2010 року №548 та відомостей Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру зазначених в публічній кадастровій карті України відноситися до земель житлової та громадської забудови.

При цьому, відповідно п.3.4 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених у Міністерстві юстиції України 24.07.1996р. за №79/1404 (далі - Правила №79/1404) до діючих будівельних норм та правил територія населеного пункту з урахуванням переважного функціонального використання поділяється на: сельбищну територію (для розміщення житлового фонду, громадських будівель та споруд, зелених насаджень, місць громадського користування та ін..); виробничу територію (для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ним об'єктів та ін.); ландшафтно-рекреаційну територію (землі с/г призначення, сади, сквери, та ін.). Земельна ділянка, яка є предметом оскаржуваного договору, відноситься саме до першої категорії та призначена для розміщення житлового фонду.

Тому, відповідач стверджує, що саме невідповідність розміщення підприємства, яке здійснює викид у атмосферне повітря шкідливих та забруднюючих речовин на близькій відстані від сельбищної території, біля земель житлової та громадської забудови суперечить інтересам суспільства, а не навпаки як безпідставно стверджує позивач.

Відповідач посилається на те, що відповідно до Правил №79/1404 для підприємств з виробництва та обробки деревини класу II, а саме: виробництво деревного вугілля ретортним способом санітарно-захисна зона складає 500 м. У разі потреби, розміри санітарно-захисної зони (СЗЗ) можуть бути збільшені або зменшені в залежності від особливостей виробничої діяльності та розташування, що дозволяє не припиняти підприємницьку діяльність, а в передбаченому порядку зменшити СЗЗ.

Житлова забудова, що знаходиться в межах орієнтовної санітарно-захисної зони, є підставою для скорочення розмірів санітарної зони.

Крім того, об'єкти що знаходяться у власності позивача та здійснюють викиди забруднюючих речовин в силу ч.8 ст.11 Закону України „Про атмосферне повітря» відноситься до третьої групи об'єктів, оскільки строк дії дозволу на викиди забруднюючих речовин - необмежений.

Відповідач вказує, що зі змісту абзаців першого та другого пункту 1 Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №400/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення є Державна санітарно-епідеміологічна служба України.

Натомість у дозволі № 6810500000-36/10 виданому позивачу міститься погодження Нетішинської міськрайонного управління ТУ Держсанепідемслужби в Хмельницькій області, який відповідно до ст.21 Закону України „Про центральні органи виконавчої влади» є територіальним органом виконавчої влади, а не центральним.

Також, у позовній заяві зазначено, що процедура видачі Дозволу передбачає отримання згоди відповідача, а така згода в установленому законом порядку не була позивачем отримана. При цьому, Нетішинська міська рада як відповідач у даному спорі жодної згоди чи дозволу не надавала, а надавала інформацію про не надходження скарг.

Із врахування вищенаведеного, відповідач просить відмовити у позові.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

ОСОБА_1, м. Нетішин Хмельницька область зареєстрований як фізична особа-підприємець 06.02.2015р. та значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджено Випискою із ЄДР від 10.02.2015р.

14.04.2015р. Департаментом екології та природних ресурсів Хмельницької обласної державної адміністрації ФОП ОСОБА_1 видано Дозвіл №6810500000-36/10 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, строк дії - до 21.04.2015р.

22.07.2016р. рішенням 15 сесії Нетішинської міської ради 7 скликання від 22.07.2016р. №15/754 „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Енергетиків» було вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,0000 га на вул. Енергетиків (кадастровий номер 6810500000:02:007:0858), визначеної для продажу на конкурсних засадах (земельних торгах) для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови;

- здійснити реєстрацію речового права на земельну ділянку.

25.10.2015р. відбулись земельні торги з продажу земельної ділянки площею 3,000 га по вул. Енергетиків (кадастровий номер 6810500000:02:007:0858).

25.10.2016р. між Нетішинською міською радою (продавець) та переможцем земельних торгів ОСОБА_2 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (посвідчений нотаріально, зареєстрований у реєстрі за №494).

Згідно п.п.1.1 вказаного договору сторони передбачили, що продавець на підставі рішення п'ятнадцятої сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 22.07.2016р. 15/755 та протоколу №1 земельних торгів з продажу земельної ділянки у місті Нетішині від 25 жовтня 2016 року, складеного Земельно-аграрним центром „Карат» , при умові повної сплати вартості земельної ділянки зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти у власність з усіма обмеженнями земельну ділянку за адресою: м. Нетішин, вул. Енергетиків, надалі - „предмет договору» площею 3,0000 га та сплатити за неї суму коштів, яка вказана в п.2.2 цього договору.

Згідно п.п.1.2, 1.3 договору сторони передбачили, що об'єктом договору є земельна ділянка, що залежить до комунальної власності територіальної громади міста Нетішина, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджено інформаційною довідкою з цього реєстру від 29.07.2016р. за №64652498. Категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: для будівництва і обслуговування багатоповерхового житлового будинку, угіддя: землі під забудовою. Кадастровий номер: 6810500000:02:007:0858. Земельна ділянка, призначення якої - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, код (02.03.) передається у власність на умовах дотримання покупцем діючого законодавства та даного договору.

Відповідно до протоколу №1 земельних торгів від 25 жовтня 2016р. ціна продажу земельної ділянки становить 1 860 408,00 грн. Покупець перераховує кошти за предмет договору протягом трьох банківських днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору (за мінусом сплаченого гарантійного внеску.(п.п.2.1, 2.2 договору).

18.10.2016р. Державна екологічна інспекція у Хмельницькій області листом за вих.№4548/02 до міського голови Нетішинської міської ради про те, що при проведенні заміру викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря вирішується питання про розрахунок збитків, заподіяних державі ФОП ОСОБА_1 в результаті таких викидів; відповідно подано позов до Хмельницького окружного адміністративного суду про призупинення діяльності ФОП ОСОБА_1 із випалювання деревного вугілля до отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

18.10.2016р. постановою Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №822/1753/16 за позовом Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області до ФОП ОСОБА_1 було постановлено застосувати заходи реагування шляхом призупинення діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 із випалювання деревного вугілля до отримання дозволу.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017р. провадження у адміністративній справі №822/1753/16 було зупинено до вирішення справи №2-а/679/146/2016 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державного інспектора з охорони навколишнього середовища у Хмельницькій області ОСОБА_5 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення №206/02 від 29.08.2016р.

Позивач - ФОП ОСОБА_1, вважаючи своє право порушеним, звернувся до суду із позовною заявою про визнання недійсним нікчемного правочину, а саме: договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 25.10.2016р., укладений між Нетішинською міською радою як продавцем та гр. ОСОБА_2 як покупцем.

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги таке:

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст.ст.1, 2 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи вправі звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 ст.202 ЦК України)

Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст.215 ЦК України. Так, згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1-3 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 3 ст.215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Із матеріалів справи слідує, що позивач звернувся із позовом про визнання недійсним нікчемного правочину, а саме: договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогоспо-дарського призначення від 25.10.2016р., який підписаний між Нетішинською міською радою як продавцем та гр. ОСОБА_2 як покупцем.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на нікчемність оспорюваного договору купівлі-продажу від земельної ділянки №494 від 25.10.2016р., оскільки вважає, що останній порушує публічний порядок і був спрямований на порушення конституційного права позивача на його підприємницьку діяльність, та таким, що не відповідає інтересам суспільства.

Згідно ст.228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно із п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, а саме:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України) правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Дана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016р. у справі № 6-1528цс15.

Із врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження того, яким чином при підписанні спірного договору купівлі-продажу від 25.10.2016р. сторонами договору порушувались права позивача на підприємницьку діяльність, не доведено та не зазначено про те, у чому полягає вина сторін (сторони правочину) у намірі порушити публічний порядок.

Посилання позивача на те, що відчуження відповідачем земельної ділянки по договору купівлі-продажу від 25.10.2016р. та в подальшому її забудова покупцем, що у майбутньому може створювати штучні підстави для заборони ФОП ОСОБА_1 у здійсненні його підприємницької діяльності (виробництво деревного вугілля), судом не може братись до уваги, оскільки такі доводи будь-якими належними та допустимими доказами не підтверджуються.

Ухвалою від 25.01.2017р. суд зобов'язував позивача надати належним чином засвідчену копію договору на підтвердження правомірності користування останнім земельною ділянкою, на якій здійснюється підприємницька діяльність. Натомість, таких доказів позивач не надав. В свою чергу відповідачем подано довідку від 06.02.2017р. №097 за підписом начальника відділу земельних ресурсів виконкому Нетішинської міської ради, зі змісту якої вбачається, що станом на 01.02.2017р. договір оренди із міською радою не укладався, згода на укладання договору оренди, суборенди відповідачу на земельну ділянку площею 1,5364 га не надавалась.

Згідно із ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 3 ст.3, ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 ст.179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Виходячи із правової природи оскаржуваного договору судом встановлено, що останній відповідає вимогам законодавства та містить усі необхідні істотні умови для договорів купівлі-продажу. Відтак, правові підстави для визнання договору недійсним (нікчемним із врахуванням вимог ст. 228 ЦК України) в матеріалах справи відсутні та відповідними доказами не підтверджені.

Судом також враховується, що звернення Державної екологічної інспекції до суду із позовом до ОСОБА_1 у зв'язку із здійсненням останнім наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного дозволу, та, відповідно, розгляд адміністративної справи в суді із цього спору, не можу слугувати достатнім та беззаперечним доказом порушення права позивача на здійснення його підприємницької діяльності.

Відтак, позивачем не доведено та не подано доказів на підтвердження того, яким чином спірним правочином були порушені права позивача щодо здійснення ним підприємницької діяльності.

У направленій позивачем письмовій заяві від 07.02.2017р. про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із тим, що представник позивача по справі не може прибути у судове засідання через складні погодні умови, суд вважає за необхідне відмовити.

Судом в даному випадку приймається до уваги, що ухвалою від 25.01.2017р. про відкладення розгляду справи на 07.02.2017р. участь конкретного представника позивача не визнавалась судом обов'язковою, та, відповідно суд не позбавлений можливості вирішити спір по даній справі за відсутності представника позивача у судовому засіданні. Судом також приймається до уваги необхідність дотримання строку вирішення спору (ст.69 ГПК України) по даній справі, який обмежений датою 08.02.2017р. (позов подано до суду 08.12.2016р. за штемпелем вхідної кореспонденції суду №05-08/2753/16).

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження.

Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Із врахуванням вищевикладеного, вимога позивача про визнання недійсним нікчемного договору купівлі-продажу земельної ділянки №494 від 25.10.2016р., задоволенню не підлягає, відтак у позові необхідно відмовити.

Відповідно до ст.ст.44, 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору на відповідача не покладаються у зв'язку із відмовою у позові.

Керуючись ст.ст.1, 2, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

В И Р І Ш И В:

У позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Нетішин, Хмельницької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Громадської організації „Нетішинська самооборона» , Хмельницька область, м. Нетішин до Нетішинської міської ради Хмельницької області м. Нетішин, Хмельницької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, Хмельницька область, м. Славута про визнання недійсним нікчемного договору купівлі-продажу земельної ділянки №494 від 25.10.2016р., відмовити.

Повне рішення складено 13.02.2017р., оскільки „11» та „12» лютого 2017р. - неробочі дні.

Суддя В.В. Магера

Віддрук. 5 прим.:

1- до справи;

2- позивачу - ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)-реком. кореспонд;

3- ОСОБА_2 (30001, АДРЕСА_2)- прост. кореспонд.;

4- ГО „Нетішинська самооборона» (30100, АДРЕСА_3)-прост. кореспонд.;

5-відповідачу (вул. Шевченка,1, м. Нетішин, Хмельницька обл.) - згідно заяви.