Постанова

від 02.02.2017 по справі 911/5170/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2017 р. Справа№ 911/5170/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Кропивної Л.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Огірко А.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Каракой Т.В. за довіреністю від 26.01.2017;

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Білагротех"

на рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2016

у справі № 911/5170/15 (суддя Бацуца В. М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Білагротех"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Мостехагро",

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.08.2016 у справі №911/5170/15 відмовлено у задоволенні позову повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішення господарського суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю „Білагротех" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2016 у справі №911/5170/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2016 апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю „Білагротех" у справі №911/5170/15 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Кропивної Л.В. та Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю „Білагротех" у справі №911/5170/15 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 16.11.2016.

Через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд рішення у даній справі залишити без змін.

В судове засідання 16.11.2016 з'явились представники позивача та відповідача. У судовому засіданні оголошено перерву до 21.11.2016.

21.11.2016 у зв'язку з участю судді Пономаренко Є.Ю. у підготовці в Національній школі суддів України було призначено повторний автоматичний розподіл справ.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів справу №911/5170/15 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Кропивної Л.В. та Шапрана В.В.

В судове засідання 21.11.2016 з'явились представники позивача та відповідача. У судовому засіданні оголошено перерву до 12.01.2017.

Через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшло додаткове нормативно-правове обгрунтування апеляційної скарги.

У судовому засіданні 12.01.2017 оголошено перерву до 18.01.2017.

18.01.2017 судове засідання не відбулось, у зв'язку з замінуванням будівлі суду, що підтверджується актом від 18.01.2017, який виданий Вибухотехнічним управлінням Головного управління Національної поліції у місті Києві.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 розгляд справи №911/5170/15 призначено на 02.02.2017.

В судове засідання 02.02.2017 з'явився представник відповідача.

Через відділ документального забезпечення суду від позивача 01.02.2017 надішло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача. Крім того, позивач зазначив, що повністю підтримує свою апеляційну скаргу та додаткове обгрунтування апеляційної скарги та просить її задовольнити.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача та про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

28.04.2011 між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами п. 1.1. якого продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупцю (відповідач) майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 сад площею 18,5 га, шпалеру для саду, систему мікрозрошення саду, будку для сторожів площею 68 кв.м., а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його вартість.

У відповідності з п. 1.2 Договору вартість майна становить 35000,00 грн.

Згідно з п. 2.2 Договору покупець зобов'язаний прийняти майно від продавця і здійснити за нього оплату в строки й порядку, передбачені цим договором.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що майно вважається прийнятим за якістю згідно із відповідними документами та згідно з актом приймання-передачі.

Оплата майна покупцем здійснюється за договірною ціною протягом 6 місяців шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок продавця після обстеження майна (п. 5.1 Договору).

Згідно з п. 4.1. договору право власності на майно зберігається за продавцем до моменту передачі майна й оформлення документів.

Пунктом 8.1. договору визначено строк його дії, згідно якого даний договір набирає чинності в день підписання його обома сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобовязань.

28.04.2011 між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі майна, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, сад площею 18,5 га, шпалеру для саду, систему мікрозрошення саду, будку для сторожів площею 68 кв.м.

Позивач у своїй позовній заяві просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28.04.2011, укладений між ТОВ „Білагротех та ТОВ Мостехагро , оскільки об'єктом продажу за вказаним договором є, у тому числі, нерухоме майно - будка для сторожів площею 68 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, а тому такий договір потребував відповідного нотаріального посвідчення.

Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із купівлею-продажем товару здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 655 цього ж кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 цього ж кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Частиною 2 ст. 207 цього ж кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 220 цього ж кодексу у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII „Про захист прав споживачів (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV „Про оренду землі (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними передбачено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Дослідивши договір купівлі-продажу від 28.04.2011, укладений між ТОВ Білагротех та ТОВ Мостехагро , місцевий господарський суд дійшов висновку, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов даного договору (предмет, дата укладення, ціна, строк дії, тощо), їх зміст та форма договору не суперечать положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину.

З таким висновком неможливо погодитись з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи сад, який є предметом договору купівлі-продажу, знаходиться на земельних ділянках приватної власності наступних громадян: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, що підтверджується Державними актами на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 20.03.2006, НОМЕР_2 від 21.12.2012.

Згідно із частиною першою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із положеннями частини другої статті 22, статті 19 ЗК України багаторічні насадження це різновид сільськогосподарських угідь, що відносяться до земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до частини другої, третьої статті 79 ЗК України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Згідно із частиною третьою статті 373 ЦК України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України в своїй постанові від 25 лютого 2015 року у справі №6-14цс15 (вказана постанова наявна в матеріалах справи).

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що за оспореним договором відбулося відчуження майна, яке не належало продавцю.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на встановлене, апеляційний господарській суд визнає недійсним договір купівлі-продажу від 28.04.2011 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Білагротех" та Товариством з обмеженою відповідальністю Мостехагро .

Щодо тверджень позивача про необхідність нотаріального посвідчення договору колегія суддів зазначає, що позивачем у відповідності до ст.33 ГПК України не було надано суду беззаперечних доказів, що б підтверджували віднесення майна, що є об'єктом продажу за спірним договором, - до нерухомого майна.

Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Білагротех" та скасування рішення місцевого господарського суду у даній справі з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Понесені по справі господарські витрати відповідно до вимог статті 49 ГПК України слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Білагротех" на рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2016 у справі 911/5170/15 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.08.2016 у справі 911/5170/15 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Білагротех" задовольнити в повному обсязі.

4. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28.04.2011, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Білагротех" та Товариством з обмеженою відповідальністю Мостехагро .

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мостехагро (09150, Київська обл., с. Фурси, вул. Леніна, 1-б, ЄДРПОУ 37547305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Білагротех" (09153, Київська обл., с. Городище, вул. Росьова, 18а, ЄДРПОУ 32987178) 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. судового збору за подання позовної заяви.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мостехагро (09150, Київська обл., с. Фурси, вул. Леніна, 1-б, ЄДРПОУ 37547305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Білагротех" (09153, Київська обл., с. Городище, вул. Росьова, 18а, ЄДРПОУ 32987178) 1339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) грн. 80 коп судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ на виконання постанови.

8. Матеріали справи №911/5170/15 повернути до Господарського суду Київської області.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Л.В. Кропивна

В.В. Шапран