Рішення

від 29.08.2017 по справі 911/5170/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2017 р. Справа № 911/5170/15

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білагротех" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Мостехагро" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору 1) ОСОБА_1 2) ОСОБА_2 3) ОСОБА_3 4) ОСОБА_4 провизнання недійсним договору купівлі-продажу за участю представників:

позивача: Старенький О.П. - дов. від 14.09.2016 відповідача:Каракой Т.В. - дов. від 26.01.2017, ОСОБА_1 - керівник третьої особи 1:ОСОБА_1 - паспорт третіх осіб 2, 3, 4:не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Білагротех" (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Мостехагро" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.04.2011.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на недодержання сторонами договору під час його укладання вимог законодавства, що регулює питання укладання правочинів, зокрема, щодо його нотаріального посвідчення. Також позивач зазначає, що відчужене майно за договором не належало продавцю.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Присутні в судовому засіданні представники відповідача заперечили проти позовних вимог з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву та поясненнях, які зводяться до того, що спірний договір не порушує прав позивача. Також відповідач в своїх запереченнях на позов посилається на пропущений позивачем строк позовної давності.

Присутня в судовому засіданні третя особа - ОСОБА_1 заперечила проти позовних вимог з подібних мотивів, які викладені у зазначеному відзиві відповідача на позовну заяву.

Третіми особами подано до суду пояснення, згідно з якими останні просять суд розглянути справу без їх участі та відмовити в задоволенні позову, оскільки при укладанні спірного договору купівлі-продажу від 28.04.2011 сторони у справі не порушили їх права чи законні інтереси.

Під час розгляду справи позивач подав до суду клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору громадян ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, яке відхилено судом з огляду на його недоведеність.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи - 1, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Відповідно до умов спірного договору купівлі-продажу від 28.04.2011 позивач - продавець зобов'язується передати у власність відповідачу - покупцю майно, яке знаходиться за адресою: с. Городище, вул. Радянська, а саме - башту Рожновського , сад площею 18,5 га, шпалеру для саду, систему мікрозрошення саду, будку для сторожів площею 68 кв.м., а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його вартість.

Відповідно до п. 4.1 договору право власності на майно зберігається за продавцем до моменту передачі майна й оформлення документів.

Пунктом 8.1 договору визначено, що даний договір набирає чинності в день підписання його обома сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов договору між сторонами у справі 28.04.2011 складено акт приймання-передачі майна, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв майно, яке знаходиться за адресою: с. Городище, вул. Радянська, а саме - башту Рожновського , сад площею 18,5 га, шпалеру для саду, систему мікрозрошення саду, будку для сторожів площею 68 кв.м.

У ч. 3 ст. 373 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Згідно із ч. 2 ст. 79 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Відповідно до п. а ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Відповідно до п. 27 ГОСТ 26640-85 "Землі. Терміни та визначення", затвердженого постановою Державного комітету зі стандартів від 28.10.1985 за № 3453, який діяв на час складання спірного правочину, багаторічне сільськогосподарське насадження - сільськогосподарське угіддя, що використовується під штучно створені деревесні, кущові або травянисті багаторічні насадження, призначені для отримання врожаю плодово-ягідної, технічної та лікарської продукції, а також для декоративного оформлення території. До багаторічних сільськогосподарських насаджень відносяться сад, виноградник, ягідник, плодовий розплідник, плантації та ін.

Таким чином, багаторічні насадження (сад) - це не окрема група дерев, кущів, а земельні угіддя, та/або окрема земельна ділянка з розміщеними на ній деревами, кущами та іншими об'єктами як один цілий об'єкт.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 по справі №6-14цс15.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що багаторічні насадження не можуть розглядатися як окремий об'єкт права власності без земельних ділянок, на яких вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельних ділянок.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України, в редакції, яка діяла на час складання спірного правочину, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України, в редакції, яка діяла на час складання спірного правочину, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

При недотриманні вимоги стосовно реєстрації правочину, у тих випадках, коли така реєстрація визнана законом обов'язковою, такий правочин вважається неукладеним, а отже не має юридичної сили і не може породжувати для його сторін бажаного правового результату, юридичних фактів і відповідних прав.

Правочин, який підлягає державній реєстрації, вважається вчиненим лише з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України, в редакції, яка діяла на час складання спірного правочину).

Аналіз змісту ст. 210 Цивільного кодексу України в редакція, яка діяла на час складання спірного правочину, дає змогу дійти висновку, що цивільні права і обов'язки у сторін такого правочину можуть виникати тільки з моменту його реєстрації.

Суд зазначає, що спірний договір купівлі-продажу, предметом якого, зокрема, є сад площею 18,5 га, який є складовою частиною земельних ділянок на яких він розташований, всупереч зазначених норм права (ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640, ст. 657 Цивільного кодексу України, в редакції, яка діяла на час складання спірного правочину) нотаріально не посвідчений та не пройшов державної реєстрації.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", частиною другою статті 220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися стосовно усіх істотних умов договору і це підтверджується письмовими доказами та відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Відповідні приписи частини другої статті 220 ЦК України не застосовуються до правочинів, які підлягали і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України (у редакції, чинній до 01.01.2013) пов'язувався з державною реєстрацією; відповідні правочини не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Згідно з абз. 6 п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року № 11 не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення, зокрема, не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Оскільки спірний договір нотаріально не посвідчений, не пройшов державну реєстрацію, то в силу зазначених вище вимог законодавства, зокрема, ст.ст. 210, 640 Цивільного кодексу України, в редакції, яка діяла на час складання спірного правочину він є неукладеним, а відтак не породжує для його сторін бажаного правового результату, юридичних фактів і відповідних прав та обов'язків. Доказів протилежного сторони у справі та треті особи суду не надали.

За таких обставин, у суду відсутні правові підстави щодо визнання недійсним неукладеного договору купівлі-продажу від 28.04.2011.

Крім того, необхідною умовою для задоволення позову є наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача у справі, на захист яких і спрямовано звернення з позовом до суду.

Оскільки, спірний правочин є неукладеним, внаслідок чого він не породжує юридичних фактів, прав та обов'язків, то твердження позивача про наявність порушення або оспорювання прав та інтересів за захистом яких він звернувся до суду є безпідставними, а відтак у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Враховуючи відмову у задоволенні позову, наслідки пропуску позовної давності, про застосування яких заявляв відповідач, судом не застосовуються, оскільки за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на позивача.

Керуючись ст. 129 1 Конституції України, ст.ст. 4 3 , 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

В позові відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Ю.В. Подоляк

Дата підписання рішення 04.09.2017.