Рішення

від 13.02.2017 по справі 914/712/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2017р. Справа№ 914/712/16

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція з повернення боргів «Рубікон» , м. Львів

до відповідача: Кам'яногірської сільської ради Жовківського району Львівської області, с. Кам'яна Гора,

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 державної казначейської служби України в Жовківському районі, м. Жовква Львівської обл.,

третя особя 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 районна державна адміністрація, м. Жовква Львівської обл.,

про стягнення 37' 015, 00 грн.

Суддя Яворський Б.І.

при секретарі Прокопів І.

Представники:

від позивача : ОСОБА_3,

від відповідача : ОСОБА_4,

від третьої особи 1: не з'явився,

від третьої особи 2: ОСОБА_5

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція з повернення боргів «Рубікон» до Кам'яногірської сільської ради Жовківського району Львівської області про стягнення заборгованості.

Рішенням господарського суду Львівської області від 30.05.2016 р. позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Кам'яногірської сільської ради Жовківського району Львівської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція з повернення боргів «Рубікон» суму в розмірі 13' 722,58 грн., з яких: 4' 179,67 грн. - 3% річних; 9' 050,38 грн. - інфляційні втрати; 492,53 грн. - судового збору. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2016р. постанову Львівського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Львівської області скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, у постанові касаційної інстанції зазначено, що …господарські суди попередніх інстанцій не врахували, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання згідно з вимогами статтей 549,625 ЦК України має здійснюватися саме на суму основного боргу. Проте, як убачається зі змісту судових актів, сума основного боргу була визначена позивачем з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат та судового збору, стягнутих за судовим рішенням господарського суду Львівської області від 16.04.2015р. у справі №914/844/15 й, саме з цієї загальної суми позивачем розраховувався розмір 3% річних та інфляційних втрат, заявлених останнім до стягнення у даній справі за період з 26.04.2015р. по 27.05.2016р., що суперечить вимогам вказаних норм діючого законодавства .

За результатами проведеного 13.12.2016р. автоматизованого розподілу справа передана для розгляду судді Яворському Б.І.

Ухвалою суду від 15.12.2016р. розгляд справи призначено на 10.01.2017р. Ухвалою суду від 10.01.2017р. залучено до участі у справі третьою особою 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 державної казначейської служби України в Жовківському районі, третьою особою 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 районну державну адміністрацію. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

У судове засідання 13.02.2017р. представник позивача з'явився, заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, заяві про уточнення позовних вимог, просив стягнути з відповідача 37' 015,00 грн. (4' 180,00 грн. 3 % річних та 32' 835,00 грн. інфляційних втрат), а також витрати у розмірі 1' 160,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. Рішенням господарського суду від 16.04.2015 р. у справі №914/844/15 стягнуто з Кам'яногірської сільської ради Жовківського району Львівської області 135' 111,93грн. - суму боргу, включаючи 3% річних і інфляційні втрати та судовий збір в сумі 2' 702,24 грн. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2016р. рішення суду І інстанції залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Оскільки відповідачем не було вчасно погашено стягнуті за рішенням суду кошти, нарахував на них 3% річних та інфляційні втрати.

У судовому засіданні 13.02.2017р. представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та додаткових письмових поясненнях просив відмовити у задоволенні позову повністю, оскільки позивачем не подано обґрунтований розрахунок позовних вимог, а заборгованість виникла не з вини відповідача, а через відсутність бюджетнх коштів.

Представник третьої особи 1 у судове засідання 13.02.2017р. не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника ОСОБА_1. У поясненні по справі повідомив, що згідно графіку повернення боргу на 2016р. 133' 314,00 грн. спрямовано радою на реєстраційний рахунок для погашення боргу та списано ОСОБА_1 Казначейства: у березні 2016р. - 10' 00,00 грн., у квітні 2016р. - 40' 000,00 грн., у травні 2016р. - 83' 314,00 грн., в т.ч. за рахунок виділених коштів з районного бюджету Жовківського району в сумі 113' 808,00 грн.

Представник третьої особи 2 у судовому засіданні 24.01.2017р. проти позову усно заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників процесу, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.04.2015 р. у справі №914/844/15 стягнуто з Кам'яногірської сільської ради Жовківського району Львівської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція з повернення боргів «Рубікон» 87' 195,60 грн. основного боргу, 6' 951,75грн. 3% річних, 40' 964,58 інфляційних втрат та судовий збір в сумі 2' 702,24 грн. 12.05.2015р. видано наказ на примусове виконання рішення суду від 16.04.2015р. у справі №914/844/15.

На виконання даного рішення суду відповідачем сплачено позивачу у вересні 2015р. - 500,00грн., у жовтні 2015р. - 4' 000,00 грн., у березні 2016р. - 10' 00,00 грн., у квітні 2016р. - 40' 000,00 грн., у травні 2016р. - 83' 314,00 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

У силу вимог ч.1 ст.111 12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч.3 ст. 35 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору підряду.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором, оскільки вчасно не здійснив оплату за виконану роботу. Судовим рішенням у справі №914/844/15 також встановлено порушення сільською радою умов договору підряду щодо вчасної оплати виконаних робіт.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

У п.1.10 постанови Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2014р. №14 Пленум Вищого господарського суду України зазначає, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Враховуючи наведене, суд не приймає до уваги аргумент відповідача про відсутність на його рахунку коштів для погашення заборгованості та внаслідок невчасного перерахування третіми особами коштів на рахунок сільської ради.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання відповідачем обов'язку оплатити суму боргу, враховуючи вказівки ВГСУ, викладені у постанові від 08.11.2016р. у цій справі, суд звертає увагу сторін на таке.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу , що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, базою/основою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних є сума основного боргу, а також період часу, протягом якого існувало прострочення виконання.

Тому, здійснюючи перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд відзначає, що сумою основного боргу, обов'язок сплатити яку відповідачем встановлений у рішенні суду від 16.04.2015р. у справі №914/844/15, становить 87' 195,60 грн. , і саме на цю суму позивач має право нараховувати інфляційні втрати та 3% річних.

Щодо періоду нарахування, то день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п.1.9 згаданої вище постанови).

Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 6' 083,63 грн. інфляційних втрат та 2' 532,79 грн. 3% річних.

Відповідно до ч.2 ст.4-3 та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 ГПК України).

У п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011р. зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

У силу вимог ст.49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд бере до уваги п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України від 21.02.2013р. №7, де зазначено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Крім того, позивачем заявлено до відшкодування судових витрат у розмірі 1' 160,00 грн., що складаються з вартості квитків на проїзд на суму 608,85 грн. та 551,20 грн. - добові витрати представника позивача.

Відповідно до ч.1 ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В абзаці 1, 2 п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

У п.п.6.2., 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що судовим експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються: вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті, вартість попереднього продажу проїзних документів, проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межами населеного пункту; найом жилого приміщення; добові в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження; судовому експерту відшкодовуються також витрати, пов'язані з дослідженням об'єкта судової експертизи, якщо останній знаходиться в іншому населеному пункті, ніж експертна установа (або експерт проживає в іншому населеному пункті), і не може бути доставлений до цієї установи (або експерту).

Дослідивши представлені докази в підтвердження таких витрат, суд приходить до висновку, що дані вимоги є частково обґрунтованими. Так, на підтвердження добових витрат представником позивача долучено копію посвідчення про відрядження №1 від 07.11.2016р., у якому зазначено що ОСОБА_3 відряджений до м. Києва у Вищий господарський суд України з 07.11.2016р. по 09.11.2016р. Проте, позивачем не подано жодних доказів, які б підтверджували розмір добових витрат та факт їх виплати представнику, тому відсутні підстави для стягнення заявлених добових витрат. Оскільки позовні вимоги суд задовольняє частково, то згідно ст.49 ГПК України і такі витрати, як і судовий збір, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 12, 33, 34, 35, 44, 49, 82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Кам'яногірської сільської ради Жовківського району Львівської області ( 80324, с. Кам'яна Гора Жовківського району Львівської області, вул. Б. Хмельницького, 58, код ЄДРПОУ 22355784 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція з повернення боргів «Рубікон» ( 79057, м.Львів, вул. Ожешко, 5/5, код ЄДРПОУ 38425595 ) 6' 083,63 грн. інфляційних втрат, 2' 532,79 грн. 3% річних, 1200,42 грн. - судових витрат (1' 058,69 грн. судового збору та 141,73 грн. інших витрат, пов'язаних з розглядом справи).

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 13.02.2017р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст складений та підписаний 15.02.2017 р.

Суддя Яворський Б.І.