Рішення

від 30.11.2016 по справі 911/3153/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2016 р. Справа № 911/3153/16

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Белишевій А. В.

за участю представників учасників процесу:

від прокурора: Кулішенко О. Ю. (посвідчення № 034764 від 05.08.2015 р.);

від позивача: не з'явились;

від відповідача-1: не з'явились;

від відповідача-2: не з'явились;

розглянувши матеріали справи

за позовом Першого заступника прокурора Київської області, м. Київ

в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Київській області, м. Київ

до:

1) Гірської сільської ради, с. Гора, Бориспільський район;

2) Приватного підприємства „Виробничо-комерційне підприємство „Маран", м. Бориспіль;

про визнання недійсними рішення та договору оренди земельної ділянки

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Київській області звернувся в господарський суд Київської області із позовом до Гірської сільської ради, ПП „Виробничо-комерційне підприємство „Маран" про визнання недійсним рішення від 21.10.2004 р. за № 172-15-4 „Про передачу земельної ділянки на умовах довгострокової оренди на 49 років Малому приватному „Виробничо-комерційному підприємству „Маран" під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора" Гірської сільської ради; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 18.01.2005 р. між Гірською сільською радою та Приватним підприємством „Виробничо-комерційне підприємство „Маран", площею 2, 53 га, на термін 49 років під комплекс автодорожнього обслуговування, яка розташована на території с. Гора Гірської сільської ради Бориспільського району, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Козій А. В.

Позовні вимоги обґрунтовані прокурором в інтересах позивача тим, що рішення від 21.10.2004 р. за № 172-15-4 „Про передачу земельної ділянки на умовах довгострокової оренди на 49 років Малому приватному „Виробничо-комерційному підприємству „Маран" під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора" Гірської сільської ради було прийнято, а на його підставі договір оренди земельної ділянки від 18.01.2005 р. між Гірською сільською радою та ПП „Виробничо-комерційне підприємство „Маран" був укладений всупереч положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України „Про оренду землі", іншим нормативно-правовим актам - із порушенням підстав і процедури надання відповідачу-2 спірної земельної ділянки.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.09.2016 р. порушено провадження у справі № 911/3153/16 за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Служби автомобільних доріг у Київській області до Гірської сільської ради, ПП „Виробничо-комерційне підприємство „Маран" про визнання недійсними рішення та договору оренди земельної ділянки і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 26.10.2016 р.

26.10.2016 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 16.11.2016 р.

16.11.2016 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 30.11.2016 р.

30.11.2016 р. у судовому засіданні прокурор надав усні пояснення щодо позовних вимог, заявлених в інтересах позивача, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представники інших учасників процесу у судове засідання не з'явились, хоча про судове засідання були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомили, документи, витребувані судом, у повному обсязі не надали.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

09.11.2000 р. Гірською сільською радою Бориспільського району Київської області на підставі рішення № 82-14-23 від 08.08.2000 р. Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області було видано Шляховоексплуатаційній дільниці № 639 Державний акт серії 1-КВ № 003611 на право постійного користування землею площею 82, 6 га для розміщення доріг, що було зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 18.

Рішенням № 172-15-4 від 21.10.2004 р. Гірської сільської ради вирішено, у тому числі, затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду (строком на 49 років) МПВКП „Маран" під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора, Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області; вилучити із земель запасу сільської ради земельну ділянку загальною площею 2, 53 га в тому числі: 0, 20 га чагарників, 0, 10 га - під польовими дорогами, 2, 23 га - ріллі; передати зазначену земельну ділянку загальною площею 2, 53 га в тому числі: 0, 20 га - чагарників, 0, 10 га - під польовими дорогами, 2, 23 га - ріллі на умовах довгострокової оренди строком на 49 років МПВКП „Маран" під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора, Гірської сільської ради, тощо.

18.01.2005 р., на підставі вищевказаного рішення № 172-15-4 від 21.10.2004 р. Гірської сільської ради, між Гірською сільською радою та ПП „Виробничо-комерційне підприємство „Маран" було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами пунктів 1.1., 1.3. якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться на території с. Гора Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області, відповідно до плану що додається, надалі за текстом - „Земельна ділянка". В оренду передається земельна ділянка під комплекс автодорожнього обслуговування загальною площею 2, 53 гектарів в тому числі: 2, 23 га ріллі, 0, 10 га під польовими дорогами, 0, 20 га чагарників, за рахунок земель державної власності на території с. Гора Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області, в межах населеного пункту.

Відповідно до п. 2.3.1. договору договір укладається на термін 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

Вказаний договір оренди земельної ділянки було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В. та зареєстровано в реєстрі за № 40.

Як було зазначено вище, прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах позивача, крім інших вимог, просить суд визнати недійсним рішення № 172-15-4 від 21.10.2004 р. „Про передачу земельної ділянки на умовах довгострокової оренди на 49 років Малому приватному „Виробничо-комерційному підприємству „Маран" під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора" Гірської сільської ради.

З приводу вказаної позовної вимоги прокурора в інтересах позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Статтею 92 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 116 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 141 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що Служба автомобільних доріг у Київській області є останнім правонаступником усіх прав та обов'язків Шляховоексплуатаційної дільниці № 639, у тому числі права постійного користування землею площею 82, 6 га для розміщення доріг, встановленого Державним актом серії 1-КВ № 003611, виданим 09.11.2000 р. Гірською сільською радою Бориспільського району Київської області Шляховоексплуатаційній дільниці № 639, що підтверджується наказом № 518 від 01.08.2001 р. Міністерства транспорту України, наказом № 155 від 05.04.2003 р. Державної служби автомобільних доріг України, Положенням про Службу автомобільних доріг у Київської області, затвердженим наказом № 12 від 02.11.2011 р. Державного агентства автомобільних доріг України, наявними у матеріалах справи.

Пунктом 2.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що статтею 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України „Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування". Однак ця норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 (див. Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі N 1-17/2005).

Абзацами 1, 2 п. 2.8. цієї ж Постанови передбачено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Пунктом 3.5. цієї ж Постанови передбачено, що не є самовільним використання земельної ділянки юридичною особою після зміни організаційно-правової форми цієї юридичної особи, якщо земельна ділянка використовується нею на підставі документа, який посвідчує право на земельну ділянку, виданого юридичній особі до її реорганізації.

Як вбачається із матеріалів справи, частина спірної земельної ділянки під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора, Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області, щодо якої Гірською сільською радою було прийнято оспорюване рішення в інтересах відповідача-2 - ПП „Виробничо-комерційне підприємство „Маран", на момент його прийняття була і є частиною земельної ділянки загальною площею 82, 6 га, наданої Шляховоексплуатаційній дільниці № 639 згідно з Державним актом серії 1-КВ № 003611, виданим 09.11.2000 р. Гірською сільською радою Бориспільського району Київської області і зареєстрованим в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 18, останнім правонаступником усіх прав і обов'язків якої є Служба автомобільних доріг у Київській області, у тому числі права постійного користування вказаною землею, що підтверджується також листом № 01-01/400 від 08.04.2016 р. КДПГККГС „Київгеоінформатика" та схемою накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3220883201:01:001:0042 на землі надані у постійне користування Службі автомобільних доріг у Київській області, наявними у матеріалах справи.

Таким чином, у процесі розгляду справи судом встановлено, що оспорюване рішення було прийнято Гірською сільською радою в інтересах відповідача-2 - ПП „Виробничо-комерційне підприємство „Маран" щодо земельної ділянки під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора, Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області, із порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, та інших нормативно-правових актів України - без припинення права постійного користування вказаною землею Служби автомобільних доріг у Київській області.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, рішення № 172-15-4 від 21.10.2004 р. „Про передачу земельної ділянки на умовах довгострокової оренди на 49 років Малому приватному „Виробничо-комерційному підприємству „Маран" під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора" Гірської сільської ради було прийнято Гірською сільською радою із порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, та інших нормативно-правових актів України - без припинення права постійного користування вказаною землею позивача, а тому позовна вимога прокурора, заявлена в інтересах позивача, до відповідача-1 про визнання його недійсним, є законною і обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах позивача, просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 18.01.2005 р. між Гірською сільською радою та Приватним підприємством „Виробничо-комерційне підприємство „Маран", площею 2, 53 га, на термін 49 років під комплекс автодорожнього обслуговування, яка розташована на території с. Гора Гірської сільської ради Бориспільського району, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Козій А. В.

Що стосується вказаної позовної вимоги прокурора в інтересах позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст. 1 Закону України „Про оренду землі" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 ст. 14 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Статтею 15 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є:

об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

умови збереження стану об'єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є:

план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

акт приймання-передачі об'єкта оренди;

проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Згідно з ст. 16 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання).

Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону.

Передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення.

У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, встановленому законом.

У разі надходження двох або більше заяв (клопотань) на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності, відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування проводять аукціон або конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки, якщо законом не встановлено інший порядок.

Порядок проведення конкурсу чи аукціону та набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах визначається законодавством.

Статтею 17 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Статтею 18 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно з ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 2.24. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Відповідно до п. 2.26. цієї ж Постанови у частині першій статті 15 Закону України „Про оренду землі" встановлено перелік істотних умов договору оренди землі, відсутність однієї з яких згідно з частиною другою цієї статті є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним.

Водночас згідно з частиною четвертою статті 15 Закону України „Про оренду землі" невід'ємними частинами договору оренди землі є: 1) план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; 2) кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; 3) акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); 4) акт приймання-передачі об'єкта оренди; 5) проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

У вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України „Про оренду землі" та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 677.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Згідно п. 2.29. цієї ж Постанови звернути увагу господарських судів на те, що договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, спірний договір оренди земельної ділянки від 18.01.2005 р. був укладений між Гірською сільською радою та Приватним підприємством „Виробничо-комерційне підприємство „Маран" на виконання рішення № 172-15-4 від 21.10.2004 р. „Про передачу земельної ділянки на умовах довгострокової оренди на 49 років Малому приватному „Виробничо-комерційному підприємству „Маран" під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора" Гірської сільської ради, що у встановленому чинним законодавством України порядку визнано судом недійсним, а тому позовна вимога прокурора в інтересах позивача до відповідачів про визнання його недійсним, є законною і обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення № 172-15-4 від 21.10.2004 р. „Про передачу земельної ділянки на умовах довгострокової оренди на 49 років Малому приватному „Виробничо-комерційному підприємству „Маран" під комплекс автодорожнього обслуговування в с. Гора" Гірської сільської ради (ідентифікаційний код 04363647).

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 18.01.2005 р. між Гірською сільською радою (ідентифікаційний код 04363647) та Приватним підприємством „Виробничо-комерційне підприємство „Маран" (ідентифікаційний код 24210133), площею 2, 53 га, на термін 49 років під комплекс автодорожнього обслуговування, яка розташована на території с. Гора Гірської сільської ради Бориспільського району, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Козій А. В.

4. Стягнути з Гірської сільської ради (ідентифікаційний код 04363647) на користь Прокуратури Київської області (ідентифікаційний код 02909996) судові витрати 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн 00 (нуль) коп. судового збору.

5. Стягнути з Приватного підприємства „Виробничо-комерційне підприємство „Маран" (ідентифікаційний код 24210133) на користь Прокуратури Київської області (ідентифікаційний код 02909996) судові витрати 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн 00 (нуль) коп. судового збору.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст рішення підписаний

30 січня 2017 р.