Рішення

від 28.02.2017 по справі 918/1377/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2017 р. Справа № 918/1377/16

Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А. , при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" ,

Державного реєстратора Реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про визнання недійсним правочину та скасування рішення про державну реєстрацію права власності

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 24.10.2016р.,

ОСОБА_3, довіреність №03/01-17/1 від 03.01.2017р.;

від відповідача-1 - ОСОБА_4, довіреність №1 від 03.01.2017р.,

ОСОБА_5, довіреність №3 від 03.01.2017р.;

від відповідача-2 - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився.

Судове засідання по справі проводилося в режимі відеоконференції згідно ст. 74-1 ГПК України, проведення якої забезпечив господарський суд міста Києва секретар судового засідання Мазур В.М..

Крім того, при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер d8144-340с1.

В судовому засіданні 28 лютого 2017 року, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство "Дікергофф Цемент Україна" (далі - ПАТ "Дікергофф Цемент Україна", позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ "Лювада", відповідач-1), Державного реєстратора Реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області (далі - реєстратор, відповідач-2) про визнання недійсним правочину та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Ухвалою суду від 29 грудня 2016 року позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №918/1377/16, розгляд якої призначено на 23 січня 2017 року.

У судовому засіданні 23.01.2017р. представником позивача було подано власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору. (т. 1 а.с. 72-73)

Ухвалою суду від 23 січня 2017 року розгляд справи відкладено на 06 лютого 2017 року.

02 лютого 2017 року від представника відповідача-1 на адресу суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому останній просить забезпечити проведення судового засідання у справі №918/1377/16, що призначене на 06.02.2017 року на 12:30 год., у режимі відеоконференції. (т. 1 а.с. 80-81)

Ухвалою суду від 03 лютого 2017 року в задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю Лювада" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

06 лютого 2017 року від представника відповідача-1 через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу та заява про застосування строків позовної давності. (т. 1 а.с. 91, 93-95)

Також 06 лютого 2017 року від представника відповідача-1 через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та відзив на позовну заяву з додатками. (т. 1 а.с. 97, 99- 185)

Крім того, 06 лютого 2017 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів. (т. 1 а.с. 186-238)

Ухвалою суду від 23 січня 2017 року розгляд справи відкладено на 06 лютого 2017 року.

Ухвалою суду від 06 лютого 2017 року розгляд справи відкладено на 20 лютого 2017 року. Крім того, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_1.

09 лютого 2017 року від представника відповідача-1 на адресу суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. (т. 2 а.с. 1-2)

Ухвалою суду від 09 лютого 2017 року клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено. Доручено господарському суду м. Києва забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №918/1377/16.

15 лютого 2017 року від представника відповідача-1 через на адресу суду надійшло доповнення до відзиву на позовну заяву. (т. 2 а.с. 14-17)

20 лютого 2017 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли заперечення на заяву про застосування позовної давності, додаткові пояснення у справі та клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи. (т. 2 а.с. 26-28, 29-31, 32-74)

Ухвалою суду від 20 лютого 2017 року розгляд справи відкладено на 28 лютого 2017 року.

21 лютого 2017 року від представника відповідача-1 на електронну адресу суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому останній просить забезпечити проведення судового засідання у справі №918/1377/16, що призначене на 28.02.2017 року на 16:00 год., у режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції просить доручити господарському суду міста Києва. (т. 2 а.с 80)

Ухвалою суду від 21 лютого 2017 року клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Доручено господарському суду м. Києва забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №918/1377/16.

24 лютого 2017 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли додаткові пояснення та клопотання про приєднання доказів. (т. 2 а.с. 85-92, 93-158)

Також 24 лютого 2017 року від представника відповідача-1 через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про витребування документів, в якому останній просить суд витребувати у Здолбунівської районної державної адміністрації копію реєстраційної справи щодо об'єкта нерухомого майна - залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км., що знаходяться за адресою: Рівненська обл., місто Здолбунів, вулиця Шевченка, 1 (реєстраційний номер 135486356226). (т. 2 а.с. 159-160)

24 лютого 2017 року від представника відповідача-1 на адресу суду надійшов оригінал клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. (т. 2 а.с. 161-162)

Крім того, 24 лютого 2017 року від представника відповідача на адресу суду надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву. (т. 2 а.с. 165-180)

28 лютого 2017 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли додаткові пояснення та клопотання про приєднання доказів, а саме копію реєстраційної справи за №135486356226 (т. 2 а.с. 189-193, 194-250, т. 3 а.с. 1-43)

Оскільки позивачем надано копію реєстраційної справи за №135486356226, суд залишає без розгляду клопотання представника відповідача-1 про витребування документів.

У судовому засіданні 28 лютого 2017 року представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, наполягали на задоволенні позову.

У судовому засіданні 28 лютого 2017 року представники відповідача позов заперечили з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та доповненнях до відзиву.

Відповідач-2 був повідомлений про дату, місце та час розгляду справи (т. 1 а.с. 68, 89, т. 28, 184 ), витребувані документи не надав.

Третя особа також була повідомлена про дату, місце та час розгляду справи (т. 2 а.с. 10, 188), будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи від останньої до суду не надходило.

У зв'язку із тим, що розгляд справи неодноразово відкладався, строк розгляду справи закінчується, суд не вбачає підстав для чергового відкладення розгляду справи та здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі відповідача-2 та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

10 липня 2012 року ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", як засновники ТзОВ "Лювада" з однієї сторони, та ОСОБА_1, як директор ТзОВ "Лювада" з іншої сторони, підписали ОСОБА_5 приймання-передачі майна до статутного капіталу ТзОВ "Лювада". (т. 1 а.с. 26-27)

Відповідно до акту, засновники ТзОВ "Лювада" передали, а директор ТзОВ "Лювада" прийняв, зокрема під'їзні колії, довжиною 2,1 км., початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В позначених на плані меж земельної ділянки.

17 серпня 2013 року державний реєстратор Реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області прийняв рішення (індексний номер 5086450) про реєстрацію права власності ТзОВ "Лювада" на залізничні під'їзді колії довжиною 2,1 км. за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1.

В позовній заяві позивач зазначив, що він є власником під'їзних залізничних колій як правонаступник Публічного акціонерного товариства "Волинь-Цемент", яке, у свою чергу, є правонаступником Здолбунівського акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу "Волинь" та набуло у власність Під'їзні залізничні колії у процесі корпоратизації Державного підприємства "Здолбунівський цементно-шиферний комбінат".

Як вбачається з наказу Українського державного концерну по виробництву цемент і азбоцементних виробів "Укрцемент" №64-а від 29.11.1994 року "Про перетворення Здолбунівського цементно-шиферного комбінату у Здолбунівське акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу "Волинь" шляхом корпоратизації" та відомості розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв Здолбунівського цементно-шиферного комбінату станом на 01.11.1994 року залізничні колії знаходилися на балансі Здолбунівського цементно-шиферного комбінату. (т. 1 а.с. 47, 55-58) Однак, у вказаних документах не зазначено, які саме залізничні колії знаходилися на балансі Здолбунівського цементно-шиферного комбінату, якої довжини, місце їх розташування (адресу та земельну (-і) ділянку (-и), на якій (-их) розташовано колії).

Публічним акціонерним товариством "Дікергофф Цемент Україна" не надано доказів того, що у процесі корпоратизації до Здолбунівського акціонерного товариства відкритого типу по виробництву цементу і шиферу "Волинь" перейшло право власності саме на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км, що знаходяться за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, на земельній ділянці площею 1,949 га та земельній ділянці площею 5,5479 га.

Як вбачається з матеріалів справи у 2012 році ПАТ "Волинь-Цемент", правонаступником якого є позивач, було виготовлено технічний паспорт під'їзних колій ПАТ "Волинь-Цемент" по ст. Здолбунів.

Пунктом 1.5 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року, передбачено, що власник під'їзної колії зобов'язаний мати технічний паспорт, однак це не означає, що кожна особа, яка виготовила технічний паспорт на під'їзну колію, є її власником.

У технічному паспорті та в додатках до нього вказується характеристика рейок, шпал, баласту, земляного полотна, штучних споруд, вагових приладів, пристроїв і механізмів, призначених для навантаження, вивантаження, очищення, промивання і підготовки для завантаження залізничних вагонів, маневрових пристроїв, лебідок, локомотивного і загонного господарства, промислових станцій, гірок, напівгірок, витяжних колій, засобів СЦБ і зв'язку, які використовуються у поїзній і маневровій роботі, та інших пристроїв і механізмів, призначених для роботи з вагонами і локомотивами залізниць (п. 1.5 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій).

З Правил обслуговування залізничних під'їзних колій випливає, що технічний паспорт на під'їзні залізничні колії не є правовстановлюючим документом, а є документом, який відображає технічні характеристики колії, які експлуатує особа, на замовлення якої виготовлено технічний паспорт.

Технічний паспорт під'їзних залізничних колій ПАТ "Волинь-Цемент" по ст. Здолбунів 2012 року не підтверджує право власності Публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна" на під'їзні залізничні колії.

Судом встановлено, що у 1994 році Акціонерне виробничо-комерційне товариство відкритого типу "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" у процесі приватизації Орендного підприємства "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" набуло у власність Під'їзні залізничні колії у складі цілісного майнового комплексу ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", викупленого організацією орендарів ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" та переданого до статутного капіталу АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", що підтверджується матеріалами на приватизацію ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" 1994 року та статутом АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій".

Як вбачається з інвентаризаційного опису основних засобів ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, станом на 01.01.1994 року, а також з відомості розрахунку відновної вартості будівель і споруд станом на 01.01.1994 року на Здолбунівському заводі залізобетонних конструкцій до складу цілісного майнового комплексу ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" входили залізничні колії довжиною 2,1 км 1978 року введення в експлуатацію.

Відповідно до матеріалів на приватизацію ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" залізничні колії 2,1 км розташовані на земельній ділянці 10.34 га за адресою: Рівненська обл. м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1. Відповідно до рішення № 349 виконкому Здолбунівської районної Ради депутатів трудящих від 08.06.1972 року зазначена земельна ділянка була надана Здолбунівському заводу залізобетонних конструкцій в постійне користування.

Судом встановлено, що земельна ділянка в подальшому була набута у власність АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", а потім поділена на земельні ділянки площею 1,949 га (чинний кадастровий номер 5622610100:00:002:0086), земельна ділянка площею 2,7354 га (чинний кадастровий номер 5622610100:00:002:0085), земельна ділянка площею 5.5479 га (чинний кадастровий номер 5622610100:00:002:0084) та належать на праві власності ТзОВ "Лювада" і на яких розташовані під'їзні залізничні колії довжиною 2,1 км..

Як вбачається з матеріалів справи, що АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" з моменту його державної реєстрації, 27.10.1994 року набуло у власність у складі цілісного майнового комплексу ОП "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" саме під'їзні залізничні колії довжиною 2,1 км..

Також, з матеріалів справи вбачається, що АВКТВТ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" відчужило під'їзні залізничні колії довжиною 2,1 км. Товариству з обмеженою відповідальністю "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" на підставі договору купівлі-продажу, а останнє, у свою чергу, внесло їх до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада".

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема визнання правочину недійсним.

Позивач просить визнати недійсним правочин щодо передачі ТзОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" майна до статутного капіталу ТзОВ Лювада", оформлений ОСОБА_5 приймання-передачі майна засновників ТзОВ "Лювада" до статутного капіталу від 10 липня 2012 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що правочин та рішення про державну реєстрацію права власності порушують право власності ПАТ "Дікергофф Цемент Україна" на під'їзні залізничні колії, які знаходяться за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський район, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідним обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частиною 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215-216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. Таким чином, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Також позивач посилався на те, що правочин щодо передачі нерухомого майна ТзОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій" до статуного капіталу ТзОВ "Лювада" є таким, що вчинений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а його зміст суперечить ч. 2 ст. 203 ЦК України, оскільки юридична особа як учасник цивільних правовідносин та як суб'єкт права власності виникає з дня її державної реєстрації.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТзОВ "Лювада" набуло статусу юридичної особи - 25.07.2012 року.

Як було встановлено судом вище, ОСОБА_5 приймання-передачі майна до статутного капатілу ТзОВ "Лювада" було підписано 10 липня 2012 року.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про господарські товариства" товариство може відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.

Як вбачається з матеріалів справи, а також як зазначив представники відповідача-1 у судових засіданнях 20 та 28 лютого 2017 року спірний правочин був схвалений Товариством з обмеженою відповідальністю "Лювада".

Оскільки спірний правочин схвалений Товариством з обмеженою відповідальністю "Лювада", то відповідно до ст. 8 Закону України "Про господарські товариства" визнається укладеним.

Також позивач просив скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції ОСОБА_6 від 17.08.2013 року про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1.

З урахуванням встановлених по справі обставин, суд приходить до висновку про безпідставність вимог Публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна" про скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції ОСОБА_6 від 17.08.2013 року про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" на залізничні під'їзні колії довжиною 2,1 км за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н, м. Здолбунів, вул. Шевченка, 1, оскільки вони ґрунтуються на вимогах про визнання недійсним правочину, які, як зазначено вище, задоволенню не підлягають.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на все вищевикладене, а також враховуючи, що позивачем не було доведено належними і допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог до ТзОВ "Лювада" та до державного реєстратора Реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову Публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна", у зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Слід також зазначити, що суд не вбачає підстав для задоволення заяви ТзОВ "Лювада" про застосування позовної давності з огляду на наступне.

Згідно статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частин 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

За таких обставин, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення даного позову, суд дійшов висновку про те, що заява відповідача-1 про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Отже, судові витрати згідно даної норми залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 75, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 06 березня 2017 року.

Суддя Політика Н.А.

Віддруковано 5 примірників:

1 - до справи;

2 - позивачу рекомендованим (03083. м. Київ, вул. Пирогівський Шлях, буд. 26);

3 - відповідачу-1 рекомендованим (35705, Рівненська обл., Здолбунівський р-н, м. Здолбунів, вул. Незалежності, буд. 42);

4 - відповідачу-2 рекомендованим (35705, Рівненська обл., Здолбунівський р-н, м. Здолбунів, вул. Незалежності, буд. 4а);

5 - третій особі-1 рекомендованим (35700, м. Здолбунів, вул. Шевченка, буд. 190).